Граматика. Граматичне значення

Коло явищ, які входять до граматики, по-різному окреслюються вченими. Одні вважають, що сюди нале­жать лише граматика слова і граматика речення, інші — словотвір, а треті, як, наприклад, деякі представники

Празької лінгвістичної школи, дуже широко тракту­ють граматику, включаючи до неї все в мові, за винят­ком фонологічної системи.

Граматика належить до знакового рівня, або, за тер­мінологією А. Мартіне, до сфери першого мовного чле­нування, а фонологія — до незнакового рівня, або до сфери другого мовного членування. Водночас треба ма­ти на увазі, що граматика має справу з абстракціями різних відношень (у поєднаннях слів, у будові речення) та узагальненим вираженням ситуацій (між суб'єк­том і дією, дією та об'єктом тощо).

Найважливішим і вихідним для граматики є по­няття граматичного значення (за іншою термінологі­єю — грамеми).

Граматичне значення — узагальнене, абстрактне значення, влас­тиве цілому ряду слів, словоформ, синтаксичним конструкціям, яке має в мові своє регулярне й стандартне вираження.

Іншими словами, це формально виражене значен­ня. У морфології — це значення предметності, проце-суальності, ознаки тощо як обов'язкові атрибути пев­них частин мови (в цьому разі — іменників, дієслів, прикметників), а також більш конкретні значення слів і словоформ (значення часу, особи, числа, роду, відмінка тощо). У синтаксисі — це значення предикативності, суб'єкта, об'єкта, кваліфікатора, обставинне, семантика темо-рематичних відношень у простому реченні і від­ношень між предикативними одиницями в складному реченні,

На відміну від лексичного граматичне значення ха­рактеризується такими ознаками:

1) вищим ступенем абстракції. Граматику можна порівняти з геометрією, яка вивчає не конкретні пред­мети, а тільки їх просторові параметри — довжину, висоту, ширину. Так, цегла для геометрії — це лише паралелепіпед. Для граматики стіл, будинок, місто — всього лише предмети. Різні слова будинку, великого, цього, п'ятого об'єднані спільним граматичним значен­ням родового відмінка, яке не пов'язане з конкретним лексичним значенням цих слів. Лексичне значення індивідуальне (кожне слово має тільки йому притаман­не лексичне значення), тоді як граматичне значення загальне, спільне для цілих груп і класів слів;

2) необов'язковою співвіднесеністю з позамовним референтом. Чимало граматичних значень має тільки внутрішньомовну природу. Так, наприклад, не дово­диться шукати в позамовній дійсності пояснення, чому ставок, водойма та озеро мають різне родове значення (відповідно чоловічого, жіночого і середнього роду), хо­ча всі вони позначають природні або штучні заглиби­ни, заповнені водою. Про необов'язкову співвіднесе­ність граматичного значення з позамовним референтом свідчить невідповідність родових показників слів, що позначають одні й ті самі референти, в різних мовах. Так, укр. дах чоловічого роду, нім. сіаз ВасЬ, середньо­го, укр. степ, Сибір, посуд чоловічого роду, рос. степь, Сибирь, посуда — жіночого, укр. виделка — жіночого роду, білор. відзлец — чоловічого, укр. проблема жіно­чого роду, польськ. ргоЬІет — чоловічого. Одну й ту ж ситуацію можна описати різними синтаксичними спо­собами, тобто користуючись різними синтаксичними значеннями. Так, зокрема, одна й та сама подія в ре­ченнях Учні виконують пісню і Пісня виконується учнями передається граматичними значеннями актив­ності (у першому випадку) і пасивності (у другому ви­падку). Рос. крестьянин, що має значення однини, в пушкінському тексті Зима, крестьянин, торжествуя, на дровнях обновляет путь передає множинність предме­тів; пор. ще укр. привезли цеглу, у ставку водиться риба; 3) регулярністю свого вираження. Кожне граматич­не значення має обмежений набір засобів свого вира­ження. Так, зокрема, значення доконаного виду одно­кратної дії виражається за допомогою суфікса -ну-(стукнути, крикнути), значення давального відмінка іменників за допомогою закінчень -у (-ові), -і (бать­ку (-ові), матері, дорозі, теляті). І хоч одне граматичне значення може виражатися різними морфемами чи іншими формальними показниками і, навпаки, різні граматичні значення можуть виражатися однією мор­фемою (наприклад, у словоформах мама, сина, жита, де флексія -а виражає називний відмінок однини, родо­вий відмінок однини і називний відмінок множини), однак список таких морфем є строго фіксованим і кількісно незначним. Саме цим пояснюється те, що на відміну від лексичних значень, які є відносно вільними (у потребі сказати про сильний вітер зі снігом можна вибрати одне з таких слів, як завірюха, віхола, хуртови­на, хуга, хуговій, сніговій, сніговиця, сніговійниця, сніжни­ця, завія, хурделиця, хуртеча, хурдига, метелиця), грама­тичні значення не вибирають, оскільки вони є заданими: коли ви вже вибрали слово сніговій, то в родовому відмінку змушені вжити флексію -у (графічно -ю, де кінцевий основи ] і закінчення -у передаються однією буквою);

4) обов'язковістю. Ця ознака пов'язана з поперед­ньою. Якщо лексичні значення є необов'язковими і за­лежать від наміру і смаків мовця, то граматичні від цього не залежать. Це ті значення, без яких не можна вживати певний клас слів. Якщо ви вживаєте імен­ник, то не можете уникнути значень числа, роду, від­мінка, бо будь-який іменник завжди має в собі ці зна­чення. Обов'язковість вираження граматичних значень є універсальним, незалежним від типу мови критерієм визначення граматичних явищ.

Усі граматичні значення можна поділити на три типи: а) ті, що виражають відношення явищ дійсності; б) ті, що виражають відношення людини до тих явищ; в) ті, які не пов'язані зі світом речей і явищами людської свідомості, а зумовлені внутрішньомовними відношеннями. До пер­шого типу належать значення числа (зошит — зошити, пишу — пишемо), роду, коли йдеться про розрізнення ста­ті (робітник — робітниця, викладач — викладачка) то­що. До другого типу відносять граматичні значення мо­дальності (ствердження, заперечення, наказовість, умов­ність, запитання, відповідь, окличність, волевиявлення). До третього типу належать значення роду, числа та від­мінка прикметників, що зумовлені відповідним значен­ням іменника, з яким вони узгоджуються.

Проте не буде помилковим і твердження, що між лексичним і граматичним значеннями немає якоїсь прірви. Одне й те ж значення в одній із мов може бути граматичним, а в іншій — лексичним. Так, зокрема, в германських, романських та деяких інших мовах є гра­матична категорія означеності і неозначеності, що від­повідно вказує на повністю визначений, відомий пред­мет, і один із багатьох, не відомий слухачеві та й мов­цеві предмет. Виражається ця категорія означеними і неозначеними артиклями: нім. йег, Діє, баз і еіп, еіпе, еіп, фр. Іе, Іа і ип, ипе, англ. іНе і а. Те, що в названих мовах виражається граматично, в українській мові, як і в усіх інших слов'янських, крім болгарської та македон­ської, передається лексично: цей чоловік, моя бабуся і якийсь чоловік, одна бабуся. Непоодинокі випадки, ко­ли в одній і тій же мові ті самі значення в одних випад­ках виражаються граматично, в інших — лексично.

Так, в англійській мові значення претериту в дієсло­вах виражається за допомогою закінчення -есі, а зна­чення вищого і найвищого ступенів порівняння прик­метників і прислівників за допомогою слів ступеня тоге і тозі або суфіксів, однак у дієслові іо Ье і в прикметнику та прислівнику Ьасі вони виражаються лексично (/ ат — / юаз, Ьасі — юогзе). Те саме маємо в українській видовій парі брати — взяти (в інших випадках доконаний і недоконаний вид виражаються граматично за допомогою спеціальних префіксів і су­фіксів: писати — написати, грюкати — грюкнути тощо). У слов'янських мовах часові значення також мають двояке вираження (Я йшов додому, Іду я вчора додому; Я піду додому, Завтра іду я додому). Хист­кість меж між лексичним і граматичним значеннями засвідчують також явища граматикалізації лексич­них явищ (укр. читатиму, що утворене з читати йму) і лексикалізації граматичних (прислівники вни­зу з в + низу, кругом із форми орудного відмінка імен­ника круг).

Кожен спосіб вираження значень має свої перева­ги і недоліки. При лексичному вираженні маємо син­тагматичну зручність, якої досягнуто внаслідок нероз-членованого вираження лексичного і граматичного значень (скорочення і спрощення тексту), але пара­дигматичну незручність (збільшення числа лексич­них одиниць, тобто ускладнення коду). При граматич­ному вираженні — все навпаки. Закон мовної еконо­мії, однак, рідко допускає перший варіант.

Граматичні значення не існують ізольовано. Кожне з них входить до пов'язаних із ним і протиставлених йому значень. Іншими словами, граматичні значення є членами певних парадигм, які, як правило, формують граматичні категорії.

Date: 2015-07-23; view: 600; Нарушение авторских прав