Статистика макроекономічного попиту на гроші і макроекономічної їх пропозиції як капітального товару на ринку

3.1. Сутність банківських послуг і завдання статистики

Чим більш розвинена країна, тим інтенсивніше вона намагається використовувати для стимулювання економічного зростання і згладжування коливань економічної кон’юнктури саме грошово-кредитну систему. В Україні головну роль у цій сфері відіграє Національний банк України (НБУ).

Функції НБУ проявляються в його операціях, які поділяються на пасивні — операції зі створення ресурсів банку та активні — операції з розміщення зазначених ресурсів (наприклад, за такими напрямами — кредити Міністерству фінансів, операції з цінними паперами тощо).

Стереотипи принципів торгівлі гроші –– товар –– гроші дедалі більше трансформуються у гроші –– гроші, тобто можна успішно торгувати грошима і похідними від грошей і товарів — фінансами (ф’ючерси, опціони, облігації, акції, валюта і т. ін.). Щоб продати товар, потрібно отримати ліцензію, возитися із закупівлею, транспортуванням, зберіганням, складуванням, сплатити податки і різні види мита тощо. Нині гроші — це товар, товар досконалий, реальний, що не псується, не потребує складських приміщень, а до того ж найбільш прихований від очей товар. Такі інституційні одиниці, як банки, страхові компанії та інші установи, які приймають кошти (депозити) від одних клієнтів і позичають їх (надають кредити) іншим клієнтам, називаються фінансовими посередниками, або, за методологією системи національних рахунків, вони утворюють сектор фінансових корпорацій.

Банки — установи, які акумулюють грошові кошти, надають кредити, здійснюють грошові розрахунки, облік векселів, емісію грошей та цінних паперів, операції із золотом, іноземною валютою та виконують інші функції. За функціями та характером виконуваних операцій банки поділяються на емісійні, комерційні (депозитні), інвестиційні, експортні, іпотечні, ощадні та інші. У нашій країні функціонує дворівнева банківська система. На першому рівні функціонує центральний банк (Національний банк України), на другому — комерційні банки різних форм власності, спеціалізації та сфери діяльності.

Комерційні банки — кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств усіх галузей економіки, головним чином — за рахунок грошових капіталів та заощаджень, залучених у вигляді вкладів. Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитно-розрахункове та інше банківське обслуговування юридичних осіб і пересічних громадян здійсненням різноманітних грошових операцій та наданням інших банківських послуг.

Комерційні банки приймають та розміщують грошові вклади, здійснюють розрахунки за дорученням клієнтів та банків-кореспондентів і їх касове обслуговування. Крім того, вони можуть виконувати всі або деякі з таких операцій:

· ведення рахунків клієнтів та банків-кореспондентів;

· фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників капіталів, що інвестуються;

· випуск платіжних документів та інших цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, акцій, облігацій тощо);

· купівлю, продаж і зберігання державних платіжних документів та інших цінних паперів;

· видачу доручень, гарантій та інших зобов’язань за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

· придбання права вимоги з постачання товарів та надання послуг, прийняття ризиків, виконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторинг);

· купівлю в організацій і громадян та продаж їм іноземної валюти;

· купівлю та продаж у держави й за кордоном дорогоцінних металів, природних дорогоцінних каменів, а також виробів з них;

· довірчі операції (залучення та розміщення коштів, управління цінними паперами, інше) за дорученням клієнтів;

· надання консультаційних послуг, пов’язаних із банківською діяльністю.

До завдань банківської статистики, яку здійснює Національний банк України, належать: надання звітів про склад і структуру грошової маси, про касові обороти, про безготівкові розрахунки; надання інформації про кредитування, фінансування капітальних вкладень; визначення результатів банківської діяльності, установлення офіційного курсу національної валюти щодо іноземних валют, відображення співвідношення платежів та надходжень до країни іноземної валюти та складання платіжного балансу країни, а також підготовка сторінки України “Міжнародна фінансова статистика” у збірнику Міжнародного валютного фонду.

Первинна інформація надається за встановленими формами фінансової і статистичної звітності, які заповнюються згідно з Правилами організації фінансової та статистичної звітності України, які розроблено в межах Концепції побудови національної статистики України і Державної програми переходу України на міжнародну систему обліку і статистики.

Для інституційних одиниць, як первинних власників багатства, гроші зазвичай являють собою одну з форм володіння багатством. Для підприємств-виробників гроші є капітальним благом, джерелом виробничих послуг, які, поєднуючись з іншими благами, створюють продукти, що їх продає підприємство. Отже, “теорія попиту на гроші є одним з розділів теорії капіталу” [7, с. 40]. Але сучасні гроші — це не тільки готівкові гроші, а й набір електричних сигналів у телекомунікаційних мережах та пам’яті комп’ютерів. Тому можна припустити, що однією з основних проблем забезпечення сталого розвитку економіки України є не наявність грошей як таких, а вміння влади генерувати грошові потоки та керувати ними на основі чітких знань балансу попиту і пропозиції на грошовому ринку.

3.2. Монетарні показники і забезпеченість національного ринку грошима

Монетарна політика банківської системи є частиною економічної політики держави, а монетарні показники є частиною статистики національного ринку товарів і послуг. До основних монетарних показників належать [7]:

1. Відсоткові ставки (облікова і ломбардна) за здійснюваними операціями. Відсоткова ставка –– це форма споживчої вартості кредиту, плата за надання грошового капіталу. Головну роль відіграє облікова ставка, змінюючи рівень якої НБУ впливає на обсяг і структуру грошової маси та на рівень інфляції. Заможніші суспільства дозволяють собі залишати у вигляді грошей більші обсяги доданої вартості, створеної на попередніх етапах виробництва. Бідні країни не мають такої змоги, у них менше грошей — уречевленої доданої вартості. Відповідно, більша пропозиція грошей у заможних економіках зумовлює меншу ціну грошей — у них нижчі ставки за кредити. В Україні протягом 1999 року відсоткова ставка за кредити в середньому дорівнювала 53,4 %, а з 1 лютого 2000 року НБУ зменшив облікову ставку до 35 %, ломбардну — до 40 %. Таким чином, грошово-кредитна політика банківської системи має постійно балансувати для знаходження оптимального рівня відсоткової ставки. На практиці облікова відсоткова ставка може бути додатною, якщо її рівень вищий за рівень інфляції, і від’ємною, якщо її рівень не встигає за зростанням інфляції.

2. Розмір резервних вимог для депонування коштів кредитних операцій або норма обов’язкового резервування в НБУ. Цей показник установлюється правлінням НБУ у відсотках або в частках одиниці до загальної суми грошових коштів, залучених банком, і має становити не менш як 10 %. У разі закриття чи банкрутства кредитної установи (банку) зарезервовані суми повертаються.

3. Купівля-продаж державних і корпоративних цінних паперів, облігацій внутрішньої державної позики і т. ін.

4. Валютні інтервенції, тобто купівля-продаж іноземної валюти за українські гривні, а також купівля-продаж платіжних документів і зобов’язань в іноземній валюті на міжбанківському чи біржовому валютному ринках. Таким чином, НБУ інколи може рішуче впливати на динаміку курсу гривні, на попит і пропозицію грошей в економіці. Це один із найважливіших інструментів згладжування коливань курсу гривні і оптимізації валютного ризику не тільки банківської системи, а й усієї національної економіки України.

5. Грошова емісія. Важливими джерелами грошової емісії є надання банківською системою кредиту внутрішньодержавному небанківському сектору, а також отримання сальдо від придбання іноземних активів через банківську систему, яке відбиває приплив грошей у внутрішньодержавний небанківський сектор із закордонного обігу та капіталу.

6. Динаміка і структура грошової маси. Основними показниками є грошова база (Г_б) і грошова маса (М). Грошова маса виражається за грошовими агрегатами М0, М1, М2, М3. Офіційна статистика розглядає, передусім, структуру номінальних і реальних грошових агрегатів, за якими розраховуються і грошові мультиплікатори. Для визначення реальних грошових агрегатів за обсягом і структурою необхідно номінальні грошові агрегати поділити на індекс споживчих цін.

Грошова база Г_б — це готівкові гроші в обігу плюс резерви та кошти комерційних банків в НБУ. Грошова база описується такою формулою:

,

де М 0 — готівка в обігу або гроші поза банками в національній валюті; R –– обов’язкові резерви; К_КБ –– кошти комерційних банків на коррахунках в НБУ.

За рахунок надання кредитів (фізичним особам, підприємствам, банкам та іншим установам) і купівлі цінних паперів виникає процес мультиплікативного розширення грошової бази.

Грошова маса М1 — це “вузькі” гроші, або грошова маса М0 + кошти на розрахункових і поточних рахунках в національній валюті;

М 2 — це грошова маса М 1 + строкові депозити в національній валюті та валютні кошти;

М 3 — це “широкі” гроші, або грошова маса М 2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків та цінні папери власного боргу банків.

Структура грошової маси характеризується, насамперед, часткою готівки в обігу. В Україні останніми роками спостерігається тенденція до зниження частки готівки в обігу (табл. 3.1), але вона залишається великою порівняно з іншими країнами. Так, 1997 року в Німеччині вона становила 10 % від грошової бази, у Франції –– 4,7 %, Італії –– 11,5 %, Великобританії –– 2,8 [4].

Таблиця 3.1

Структура грошових агрегатів в Україні

Наявна структура грошової маси в Україні є основною проблемою НБУ, бо важко здійснювати контроль за грошовими агрегатами методами непрямих монетарних показників, і монетарна політика певною мірою втрачає ефективність. Значна частка готівки в обігу спричиняє також негативні наслідки для економіки в цілому, полегшує діяльність тіньового сектору, ускладнює стягнення податків, збільшує тривалість і кількість трансакцій під час розрахунків. Це негативно впливає на темпи примноження грошей (низький грошовий мультиплікатор) та спонукає завищувати кредитну ставку.

Для аналізу забезпеченості національного ринку платіжними засобами використовують групу показників монетизації економіки, виходячи з рівняння обміну ВВП = О · M. Ґрунтуючись на поділі грошової маси на агрегати М0, М1, М2, М3, можна аналізувати і чотири коефіцієнти (рівні) монетизації, які ще називаються коефіцієнтами А. Маршалла:

Коефіцієнти монетизації для України, США та Німеччини [1] наведено в табл. 3.2.

Таблиця 3.2

Міжнародні зіставлення коефіцієнта монетизації (у відсотках)

Як бачимо з табл. 3.2, в Україні спостерігається надзвичайно низьке порівняно з іншими країнами забезпечення ВВП грошима (майже за всіма грошовими агрегатами). Але в динаміці за 1996-1999 рр. рівень монетизації економіки України помітно підвищився. Наявна грошова маса збільшилась, насамперед, за рахунок безготівкових грошей, про що свідчать коефіцієнти монетизації К_М2 і К_М3. Принагідно зауважимо, що в Китаї 1997 року рівень монетизації дорівнював навіть 120 %.

Існують певні методичні труднощі в обчисленні рівня монетизації. Так, не обліковується готівкова іноземна валюта, яка перебуває в обігу поза банками в Україні, не враховуються також тіньовий сектор економіки, бартер, дебіторська заборгованість. Тому скоригувати рівень монетизації для економіки України можна так [1]:

де М 0_ІВ –– готівка в обігу в іноземній валюті; І _ТС –– індекс тіньового сектору, на значення якого збільшується номінальний ВВП. Наприклад, якщо частка тіньового сектору 65 %, то індекс становить 1,65; Б –– вартість бартерного обігу; Д3 –– сума дебіторської заборгованості.

Від значення коефіцієнта монетизації економіки залежать можливості держави позичати гроші на внутрішньому фінансовому ринку, а також виконувати програми соціальної політики. Чим нижчий коефіцієнт монетизації, тим менше в держави можливостей реалізовувати соціальні програми, виникає бюджетна криза, порушується вся система соціальних гарантій (пенсій, безкоштовного медичного обслуговування і т. ін.). Швидке зростання номінальної грошової маси в періоди інфляції призводить до девальвації національної грошової одиниці, підвищення цін, випереджувального зростання грошових агрегатів, а також до відповідного скорочення реальної грошової маси і зниження коефіцієнта монетизації. При цьому чим триваліший період високої інфляції і чим вища сама інфляція, тим нижчий коефіцієнт монетизації. Навпаки, зі зниженням темпів зростання номінальної грошової маси довіра до національної грошової одиниці і, відповідно, до ремонетизації економіки зростає. Як правило, коефіцієнт монетизації найнижчий у тих країнах з перехідною економікою, де найвищі середньорічні темпи інфляції.

Поліпшення забезпеченості економіки грошима має виявитись саме в розміщенні грошей.

Основний резерв кредитних ресурсів полягає не в емісії грошей і не в зовнішніх позиках, а в залученні в організований обіг “позабанківських” грошей (депозити банків) та перекритті каналів “відпливу” грошей.

Дефіцит грошей не припиняє інфляцію, а частково деформує її, пертворюючи в неплатежі та заборгованості, паралізує товарно-грошові відносини, пригнічує виробництво.

3.3. Пропозиція грошей і грошовий мультиплікатор

Грошова маса може збільшуватися або зменшуватися в господарській системі за двома каналами: 1) шляхом емісії грошей; 2) кредитуванням економіки комерційними банками. Проявом жорсткої монетарної політики є висока ставка рефінансування Національного банку та висока норма обов’язкових резервів, що їх комерційні банки змушені тримати в НБУ, унаслідок чого звужується ресурсна позиція цих банків та значно дорожчають кредити. Здійснення впродовж тривалого часу політики “дорогих” грошей призводить до грошового голоду в економіці. Пропозиція грошей визначається передусім грошовою емісією, яку за рішенням законодавчого органу здійснює центральний банк країни. Тому кількість грошової маси вирішальною мірою залежить від політичної волі, а також від кредитної спроможності комерційних банків, спрямованості операцій центрального банку на “відкритому ринку цінних паперів”. Якщо центральний банк купує в населення і підприємств облігації, розраховуючись грошима, він збільшує грошову масу, а продаючи облігації, — зменшує її. На пропозицію грошей впливає й динаміка руху валюти за кордон та з-за кордону. Коли приплив валюти перевищує її відплив із країни, кількість грошей зростає, і навпаки.

Основними джерелами формування пропозиції грошей є емісія монет та валюти НБУ, депозити до запитання або гроші чекових книжок, строкові (ощадні) депозити, які створюються Національним банком і комерційними банками України. Емісію грошей можна визначити за грошовим мультиплікатором, який є одним із основних індикаторів аналізу та контролю грошової маси на ринку грошей. Грошовий мультиплікатор k_Г — це коефіцієнт, який характеризує відношення грошової маси М3 до грошової бази Г_б, або, за першою формулою, k _Г = M / Г_б. Звідси грошова пропозиція дорівнює М = k _Г · Г_б.

За складом грошова маса, як відомо, поділяється на готівку, резерви та депозити (вклади фізичних і юридичних осіб). Тому грошовий мультиплікатор можна обчислити і за другою формулою:

де c –– співвідношення “готівка / депозити”; r –– співвідношення “резерви / депозити”.

Дані про діяльність банківської системи України, за якими виконано обчислення грошових мультиплікаторів першим і другим методами, наведено в табл. 3.3.

Таблиця 3.3