Система показників вилучення та вливання грошей

Тоді в повнішому викладенні умова (4) рівноваги на ринку трансформується в таке рівняння:

(5)

Ліва частина рівняння (5) є ресурсною, тобто пропозицією, а права — попитом. Різниця між пропозицією і попитом називається дефляційним розривом. Для його усунення уряд країни може скористатися такими варіантами:

1) збільшити (зменшити) свої державні витрати;

2) підвищити (знизити) податки;

3) збільшити (зменшити) свої державні витрати і податки одночасно;

4) провести балансування урядового бюджету за рахунок внутрішніх і зовнішніх кредитів;

З рівняння (5) можна визначити бюджетний дефіцит:

і, навпаки, бюджетний профіцит буде такий:

тобто бюджетна рівновага, або збалансованість, економіки через грошові потоки вилучення та вливання грошей досягається за умови, що Д = З + П – І або Д = П за умови (4), що З = І. Бюджетний дефіцит може фінансуватись як за рахунок позичок на фінансових ринках (зовнішніх і внутрішніх), так і за рахунок зміни пропозиції грошової маси розширенням кредитних операцій банківської системи як засобу вливання грошей або розширення депозитних операцій банківської системи як засобу вилучення грошей [2].

Чим вищий ступінь розвитку економіки країни, тим більшу частку валового внутрішнього продукту вона змушена капіталізувати за кордон. Для кожного ступеня розвитку національної економіки існують оптимальні співвідношення між обсягом капіталів, що ввозяться чи вивозяться, і валовим внутрішнім продуктом. Залежність розвитку національної економіки від міжнародного руху капіталів ілюструється моделями, які наведено далі. Для економічно розвинених країн модель ілюструє потребу цих країн у вивезенні капіталу і оцінює вплив інвестицій на подальше рівномірне зростання:

де І_В — інвестиції внутрішні; Е — експорт товарів та послуг; І_Н — інвестиції іноземні; З — національні заощадження; М — імпорт товарів та послуг.

Звідси І_Н = (З + М) – (І_В + Е).

Для слаборозвинених країн наступна модель, навпаки, ілюструє їх потребу у ввезенні капіталу:

де К — іноземні кредити.

Звідси К = (І_В + Е) — (З + М).

Кредити в сильній валюті, як правило, надаються під нижчі відсоткові ставки, ніж кредити у слабкій та нестійкій валюті.

Співвідношення обсягів експорту та імпорту кореспондується з поділом країн на ті, що, відповідно, ввозять капітал (у разі експорту) і ті, що вивозять його (у разі імпорту). Вважається, що надлишковість вільних капіталів поєднується з надлишком товарів і послуг, а це спричиняє перевищення їхнього експорту над імпортом. І, навпаки, брак капіталів і пов’язаний із ним низький рівень розвитку національної економіки зумовлює необхідність перевищення ввезення товарів і послуг над їх вивезенням.

Механізм впливу облікової відсоткової ставки Національного банку на курс валюти здійснюється через операції Національного банку з комерційними банками та іншими кредитними установами. Оскільки показником дохідності капіталу в різних країнах є облікові відсоткові ставки, а країни мають різні темпи інфляції, то для коректного визначення дохідності капіталу обчислюються реальні відсоткові ставки з урахуванням “ефекту Фішера”, який пов’язує номінальні відсоткові ставки і, реальні відсоткові ставки і _реал та інфляцію π:

або .

Країни-імпортери капіталу, розробляючи програми залучення іноземного капіталу, повинні враховувати, що інвестиції можуть впливати на економіку приймаючої країни як позитивно, так і негативно.

До позитивних ефектів належать: розширення виробництва товарів і послуг, прискорення економічного розвитку, поліпшення платіжного балансу, використання передових технологій, організаційного та управлінського досвіду і т. ін.

Негативні ефекти залучення іноземних інвестицій такі: погіршення стану платіжного балансу, зумовлене переказом прибутку на іноземних інвесторів і репатріацією капіталів, можлива деформація структури національної економіки, спад або навіть зникнення окремих галузей, придушення вітчизняних виробиків, погіршення стану навколишнього середовища внаслідок переведення до країни брудних виробництв та хижацької експлуатації місцевих ресурсів, насаджування чужих для населення моделей споживання, способу життя і т. ін.

У багатьох країнах існують обмеження для іноземних інвесторів за такими галузями, як військове виробництво, деякі галузі добувної промисловості, транспортні та фінансові послуги, засоби масової інформації.

Отже, концепція макроекономічного реалізованого попиту і макроекономічної реалізованої пропозиції доповнюється концепцією вилучення та вливання грошей: вилучення їх зменшує потоки доходів, вливання — збільшує потоки доходів (витрат) у кругообігу грошових потоків. Спільним між вилученням і вливанням грошей є те, що вони безпосередньо не пов’язані з потоком доходів, тоді як з імпортом та експортом вони пов’язані безпосередньо. Так, зменшення потоків доходів і споживання товарів вітчизняного товаровиробника може бути наслідком зростання імпорту, коли гроші вибувають із внутрішнього кругообігу країни, і, навпаки, зростання експорту додає (вливає) гроші до кругообігу грошових потоків країни.

У системі національних рахунків застосовуються два підходи до обчислення показників доходу заощаджень та інвестицій: на валовій та чистій основі. У разі визначення валових показників враховують споживання основного капіталу. Валові показники найбільш придатні для міжнародних макроекономічних зіставлень. Коли йдеться про визначення чистих показників, споживання основного капіталу не враховується.

Формування національних заощаджень описується рахунком використання валового наявного доходу:

Валове заощадження = = Валовий наявний дохід – Кінцеві споживчі витрати

або

Чисте заощадження = = Чистий наявний дохід – Кінцеві споживчі витрати.

Для економіки в цілому наявний доход визначається як сума валового внутрішнього продукту та чистих поточних надходжень із-за кордону:

Чистий поточний дохід із-за кордону дорівнює сальдо з оплати праці, одержаної резидентами від інших країн та сплаченої національними одиницями нерезидентам, сальдо з розрахунків із іншими країнами за податками, субсидіями, доходами від власності та поточними трансфертами.

Чисте національне заощадження складається із трьох компонентів:

· особистих заощаджень домогосподарств;

· заощаджень підприємств у вигляді нерозподіленого прибутку;

· заощаджень уряду у вигляді бюджетного надлишку (профіциту).

Конвертування заощаджень в інвестиції, їхня роль як джерела капіталоутворення описується національним рахунком операцій із капіталом, що його складає Держкомстат України:

У ресурсній частині рахунка капіталу (ліва частина (6)) акумулюється приріст багатства суб’єктів економіки завдяки заощадженню і трансфертам капіталу, у витратній (права частина) подається використання цих ресурсів на придбання реальних активів (матеріальних і нематеріальних), а також результат цього процесу — надлишок ресурсів, який надходить у розпорядження інших економічних агентів (чисте кредитування), або дефіцит ресурсів, який покривається припливом коштів від них (чисте запозичення).

Чисте кредитування або чисте запозичення відбивають зміну фінансового капіталу інституційних одиниць та секторів: це ресурси нагромадження, що перерозподіляються через фінансову систему. Для економіки в цілому чисте кредитування або чисте запозичення дорівнює сальдо фінансування платіжного балансу, оціненому в національній валюті.

Перенісши чисті запозичення до лівої частини рівняння (6), яка описує ресурси капіталу, дістанемо повний обсяг коштів (інвестиційних ресурсів), залучених для реального нагромадження. Чистому кредитуванню (чистому запозиченню) відповідають, у свою чергу, витрати на чисте придбання фінансових активів за відкиданням чистого взяття зобов’язань, що відображається у фінансовому рахунку СНР:

Чисте кредитування реалізується завдяки придбанню фінансових активів чи зменшенню зобов’язань, а чисте запозичення, навпаки, відшкодовується за рахунок скорочення фінансових активів або взяття нових зобов’язань.

Рахунок капіталу та фінансовий рахунок є рахунками потоків капіталу. Капітал може бути реальним та фінансовим. Реальний капітал — це вироблені товари, які безпосередньо використовуються для виробництва (засоби виробництва або капітальні товари), генеруючи дохід і робочі місця. Фінансовий капітал безпосередньо не використовується у виробництві, але може обмінюватись на реальний капітал. Побудова цих рахунків передбачає, що весь рух капіталу в економіці має бути облікований. Загальний підсумок ресурсів капіталу дорівнює сукупному обсягу їх використання. Заощадження і трансферти капіталу дорівнюють інвестиціям в економіку, а вся пропозиція капіталу переходить у його використання. Така тотожність зумовлена балансовим принципом побудови системи національних рахунків, за яким доходи одних секторів економіки є витратами інших, а дефіцит фінансових ресурсів у одних секторах компенсується відповідними залученнями, що характеризується рахунком нагромадження. Основні інституційні пропорції, що склалися у сфері заощаджень, ілюструє табл. 2.3.

Такі пропорції розподілу національних заощаджень свідчать про надзвичайно велику роль держави у фінансуванні капітальних вкладень у всіх секторах економіки.

Таблиця 2.3

Національний рахунок нагромадження капіталу за секторами економіки України у 1999 р. (у фактичних цінах, млн грн)

Виникнення фінансового дефіциту в секторі нефінансових корпорацій зумовлене різними причинами, серед яких головною є криза неплатежів, кредиторська заборгованість і т. ін. Відновлення економічного зростання потребуватиме дуже значного збільшення норми заощаджень у секторі нефінансових корпорацій. Процес відновлення економіки в Україні може означати розпад переважної більшості підприємств та їх банкрутство.

2.3. Мультиплікатор нагромадження або доходу

Макроекономічний реалізований попит формується споживчими витратами населення; державними закупівлями товарів і послуг; інвестиційними витратами (витратами на придбання капіталу); чистим експортом (витратами іноземних споживачів на придбання товарів і послуг даної країни). Тому зміна будь-якої з перелічених чотирьох складових зумовлює множинний ефект зміни доходу, або ефект мультиплікатора. Оскільки зміна витрат може відбуватися як у бік зростання, так і в бік скорочення, множинний ефект діє в обох напрямах. Із чотирьох різновидів витрат, які формують макроекономічний реалізований попит, найменш стійкими є інвестиційні витрати — простіше їх скоротити або взагалі відкласти, вони більш пов’язані з ризиком і т. ін. Очікування інвесторів, які постійно змінюються під впливом різних умов, породжують хвилі згортання і нарощування інвестицій, які зумовлюють скорочення або збільшення сукупних витрат, тобто макроекономічного реалізованого попиту.

Саме коливання інвестицій є першопричиною змін обсягів виробництва і національного доходу.

Вартість кінцевих товарів і послуг або валовий внутрішній продукт плюс чистий експорт (макроекономічний реалізований попит) трансформується в категорії доходу за зведеним національним рахунком утворення доходу (оплата праці найманих працівників, органів державного управління, податки та субсидії на виробництво, валовий прибуток, змішаний дохід). Сума первинного доходу для всіх резидентів називається валовим національним доходом. Валовий національний дохід відображає реалізовану спроможність країни створити дохід у поточному періоді. Реалізовану спроможність створити дохід можна обчислити як ВВП плюс сальдо первинного доходу, отримане від іншого світу. Операції з первинним доходом охоплюють виплати найманим працівникам, розподілений дохід підприємств, реінвестовані доходи від прямих інвестицій, дохід від власності (акцій, депозитів, землі, корисних копалин, нерухомості, роялті тощо).

Мультиплікатор нагромадження (М_н) або доходу — це коефіцієнт, який характеризує співвідношення між зміною валового національного доходу і зміною інвестиційних витрат:

, (1)

або DНД = М_н × DІ.

Наприклад,

раза.

Отже, якщо протягом 1997––1998 рр. приріст інвестиційних витрат в Україні у 3680 млн грн зумовив зростання валового національного доходу на 8358 млн грн, то мультиплікатор доходу становив 2,3 раза, або одна гривня приросту інвестицій забезпечила приріст доходу більш ніж удвічі, а за період 1998––1999 рр. мультиплікатор помітно зріс і дорівнював 2,6 раза.

Дія мультиплікатора доходу зумовлена властивим національному ринку безперервним ланцюжком актів витрати –– випуск, в якому витрати одного суб’єкта є доходом іншого, а той, у свою чергу, витрачаючи цей дохід на потреби власної життєдіяльності, забезпечує дохід третьому суб’єктові і т. д. Тобто кожна гривня витрат одного суб’єкта стає в такому ланцюжку доходом для другого, третього і n -го суб’єкта. Внаслідок цього одна гривня первинної витрати зумовлює значно більшу сумарну вартість виконаних робіт і, як наслідок, більший сумарний дохід.

Те, що приріст витрат зумовлює зростання доходу в певну й обмежену кількість разів, свідчить про загасання ефекту мультиплікатора з кожною наступною витратою в ланцюжку циклів витрати –– дохід. Таке загасання — наслідок того, що кожний суб’єкт частину отриманого доходу заощаджує. Іншими словами, на споживання він витрачає лише частину свого доходу, зменшуючи дохід наступного суб’єкта. Тому ефект мультиплікатора діє доти, доки 3680 млн грн (з наведеного прикладу) приросту інвестицій не трансформуються через потік циклів витрати –– дохід у заощадження суб’єктів сфери обміну, тобто доки їхні сумарні заощадження не досягнуть 3680 млн грн. Отже, значення мультиплікатора доходу залежить від пропорції, в якій поточні доходи поділятимуться на споживання і заощадження, точніше, від граничної схильності людей до заощаджень (ГСЗ). Зі зростанням доходу гранична схильність до споживання (ГСС) зменшується (у відносному вираженні), а ГСЗ, навпаки, зростає.

Існують різні погляди стосовно оптимальних пропорцій щодо споживання і нагромадження. Але з урахуванням правила золотого перерізу (за коефіцієнтами Фібоначчі) вважається, що 62 % доходу доцільно використовувати на споживання, а 38 % –– на нагромадження. З усіх країн лише Японія наближалася до цих пропорцій. За ГСЗ, яка дорівнювала (наприклад, у 1998 році) для населення України (включаючи придбання іноземної валюти) 22,3 % від загального обсягу їхніх доходів, 3680 млн грн сумарного розміру заощаджень, які з’являться внаслідок приросту інвестицій на 3680 млн грн, становитимуть, наприклад, ¼ частину (а ¾ приросту поточного доходу в такому разі споживаються) загального приросту національного доходу. Звідси приріст національного доходу повинен дорівнювати 14720 (3680 ´ 4). Тобто, розмір ефекту від послідовних циклів витрат, зумовлених приростом інвестицій, перебуває в обернено пропорційній залежності від ГСЗ. Гранична схильність до заощадження плюс гранична схильність до споживання дорівнює одиниці. Звідки мультиплікатор доходу є величиною, оберненою до ГСЗ:

,

тоді

,

або

, (2)

оскільки ГСЗ + ГСС = 1.

За нашими розрахунками, для України в 1998 році приріст національного доходу мав бути 16486 млн грн на відміну від фактичної суми приросту НД 8358 млн грн (з наведеного прикладу), тобто розрахунковий приріст НД майже вдвічі перевищує фактичний. Мультиплікатор доходу, визначений за формулою (2), враховує лише вилучення з приросту поточних доходів коштів, які переходять у заощадження. На практиці потужність мультиплікатора доходу часто послаблюється вилученням через додаткові податки, додаткову закупівлю товарів за кордоном (“відплив” попиту за кордон), про що свідчить порівнянність розрахунків приросту НД за формулою (1).

Отже, можна стверджувати, що в 1998 році в Україні приріст інвестицій в одну гривню призводив до приросту національного доходу фактично у 2,3 грн замість 4,5 грн, тобто, половина приросту поточного національного доходу випадала з потоку витрати –– дохід.

Потужність мультиплікатора, обчисленого за формулою (2) і, звідси, очікуваний приріст національного доходу майже вдвічі був послаблений вилученням коштів. Поєднання результатів за формулами (1) та (2) дає можливість точніше оцінювати макроекономічну ситуацію в економіці країни і точніше визначити “дозу” необхідного державного регулювання вливання чи вилучення грошей, щоб ефективніше впливати на рівень доходів, виробництва та зайнятості.

Таким чином, аналіз динаміки заощаджень та інвестицій показує конкретні важелі, за допомогою яких можна впливати на макроекономічний попит, зайнятість та доходи населення.

Економіка, в якій заощаджують та інвестують більшу частину валового національного продукту або національного доходу, досягає вищого темпу економічного зростання. Процес мультипліціювання залучає не тільки граничну схильність до споживання (ГСС= ¾ = 0,75), але також і граничну схильність до інвестицій (ГСІ), яка дорівнює 0,10. Тоді від простого мультиплікатора нагромадження можна перейти до складного, супермультиплікатора:

;

тобто приріст споживчих та інвестиційних витрат на 1 грн має дати в 6,67 раза більший приріст доходу.

За вищих заощаджень вивільняються ресурси зі споживання так, що їх можна використати для виробництва більшої кількості інвестиційних товарів (машин, обладнання, устаткування і т. ін.), що сприяє збільшенню майбутніх виробничих потужностей країни.

Отже, грошовий ринок ефективно пов’язує рішення про заощадження та інвестиції. Якщо структура виробництва міститиме більше інвестиційних товарів і менше — споживчих, то результатом цього буде прискорений темп економічного розвитку в майбутньому.

Тому основною метою грошово-кредитної і відсоткової політики НБУ, з одного боку, є стимулювання процесу “заощадження – інвестиції”, а з другого —стримування можливого інфляційного та девальваційного тиску на економіку.

2.4. Аналіз міжринкової взаємодії товарів і грошей

З появою грошей відбувся поділ загальної маси товарів:

· на рядовий товар, який відбиває реальну споживну вартість і задовольняє різноманітні потреби споживачів;

· товар, який виконує роль грошей і споживна вартість якого зводиться до виміру вартості вироблених товарів і послуг.

І рядові товари, і гроші однаковою мірою є товари, оскільки їхні речові форми є носіями товарних відносин, і різняться вони лише споживними вартостями. Гроші — кількість товарів і послуг у грошовому виразі, і не має значення, що є їх речовим носієм: золото, паперові знаки, безготівкові (розрахункові) гроші або електромагнітні картки. Отож головне — не їхній речовий носій, а те, яку кількість праці відбиває певна сума грошей.

Проведення аналізу міжринкової взаємодії товарів і грошей вимагає поєднання даних відомчої банківської статистики (НБУ) та даних Державного комітету статистики України.

З економічної теорії відомо, що гроші як міра вартості використовуються для вимірювання вартості різних товарів і послуг; виконують функцію засобу обігу, якщо використовуються для купівлі товарів і послуг; є засобом нагромадження; у зовнішньоекономічних операціях гроші функціонують як світові. У процесі обігу товарів, виробництва послуг і здійснення різних платежів відбувається рух грошей на ринку в готівковій і безготівковій формах. Безготівкова форма забезпечує понад 60 % товарообігу України. Різні функції грошей зумовили використання грошових агрегатів, що їх упроваджено НБУ України з 1993 року. Усю грошову масу можна подати як сукупний грошовий агрегат (М3), що містить грошові агрегати М0, М1, М2. Під час побудови цих агрегатів кожна наступна величина збільшується на попередню. М3 — грошова маса в обігу, яка вимірюється сукупним обсягом купівельних і платіжних засобів, що обслуговують господарський обіг, і яка належить приватним особам, підприємствам та державі.

Оскільки вартість рядових товарів вимірюється грошовими одиницями, а грошові одиниці є еквівалентом вартості товарів і послуг у грошовому виразі (сумі їх цін), то міжринкова взаємодія товарного і грошового ринків виявляється у внутрішньому, причинно-наслідковому взаємозв’язку за відомим з економічної теорії рівнянням обміну:

,

де М — кількість грошей в обігу;

О — оборот грошей, або середньорічна кількість разів використання грошової одиниці на придбання товарів і послуг;

Q — кількість кінцевих товарів і послуг;

Р — середньозважений рівень цін кінцевих товарів і послуг,

або Q · P — номінальний валовий внутрішній продукт (ВВП).

ВВП не є реальним продуктом, це розрахунковий показник або балансувальна стаття, яка характеризує вартість кінцевих товарів і послуг у СНР, тому і ціна ВВП не є реальною ціною. Для показника цін ВВП вживають термін “дефлятор”, який є аналітичною конструкцією у вигляді індексу (І).

Оскільки ВВП = ВВ – ПС, то розкладемо складові цього рівняння на компоненти фізичного обсягу та цін:

,

де ІР _ВВП — індекс ціни доданої вартості; ВВП — фізичний обсяг доданої вартості і т. д.

Звідси дефлятор ВВП можна обчислити так:

.

Тобто, дефлятор ВВП коливається під впливом зміни цін на валовий випуск продукції (ВВ) та проміжне споживання (ПС). Такий метод розрахунку фізичного обсягу ВВП називається методом подвійного дефлятування. Існують і інші методичні підходи для визначення фізичного обсягу і цін ВВП, наприклад із застосуванням методу кінцевого використання. Тоді дефлятор для ВВП можна подати як середньозважену індексів цін для компонентів ВВП за рівнянням (2) з підрозд. 2.1:

.

На практиці застосовується спрощений варіант розрахунку дефлятора ВВП, який ґрунтується на тому, що індекс споживчих цін охоплює тільки споживчий кошик товарів і послуг (за 270 найменуваннями). Тому для дефлятування використовується 20 % індексу оптових цін виробників плюс 80 % індексу споживчих цін. Наприклад, ІОЦ=1,357, ІСЦ=1,259, тоді дефлятор ВВП такий: =1,278.

Якщо дефлятор, знайдений тим чи іншим способом, помножимо на суму номінального ВВП, дістанемо реальний ВВП.

Завдяки доданій вартості з’являється можливість виплачувати факторам виробництва компенсації (виплати) за їх використання у процесі виробництва.

Якщо М · О > Q · P або ВВП, тобто наведена рівність порушується і грошова маса перевищує вартість товарної маси, то виникає знецінення національної грошової одиниці –– інфляція, яка виявляється у зростанні цін на товари та послуги.

Розмір грошової маси залежить від швидкості обороту грошей: чим вища швидкість, тим менша грошова маса потрібна для обслуговування (трансакцій) виробництва кінцевих товарів і послуг (ВВП). Швидкість обороту грошей (О) визначається за різними грошовими агрегатами (переважно за сукупним агрегатом М3) за формулою:

(раза).

Згідно з нашими розрахунками, в Україні швидкість обороту грошей зменшилась з 8,7 раза в 1996 році до 5,8 раза в 1999-му. Це зменшення може зумовлюватися:

а) випереджувальними темпами зростання грошової маси порівняно з темпами зростання вартості кінцевих товарів і послуг (ВВП);

б) спадом виробництва кінцевих товарів і послуг.

Аналіз показав, що за наведеним розрахунком випереджувальними темпами в Україні зростала грошова маса М3, темпи зростання якої становили 235,6 % за 1996––1999 рр., тоді як темп зростання ВВП за той самий період становив 155,9 %.

Згідно з монетаристською теорією, засновником якої є М. Фрідмен, запропоновано впровадити на законодавчій основі спеціальне монетарне правило, відповідно до якого грошова маса має збільшуватись щорічно такими самими темпами, якими зростає ВВП.

На підставі взаємозв’язку наведених щойно в рівнянні обміну абсолютних величин можна побудувати індексну модель макроекономічної пропозиції товарів і послуг:

,

яка, у свою чергу, дає змогу за допомогою індексного методу проаналізувати вплив зміни факторів — кількості грошей (М) і кількості оборотів (О) — на розмір макроекономічної пропозиції.

У динаміці потрібно аналізувати співвідношення індексів грошової маси (І _М), споживчих цін (І _СЦ) та валового внутрішнього продукту (І _ВВП), яке має бути на збалансованому національному ринку у вигляді таких нормалей:

.

Але, за нашими розрахунками, динаміка цих взаємозв’язаних показників товарного і грошового ринків в Україні за період 1996––1998 рр. була протилежною: 1,677 > 1,320 > 1,258, що ілюструється даними табл. 2.4.

Таблиця 2.4

Кумулятивні індекси валового внутрішнього продукту, грошової маси та інфляції в Україні^*

^{________________}

^* За одиницю взято показники 1996 року. Розрахунки виконано за Статистичним щорічником України за 1996––1998 рр.

Отже, випереджувальні темпи зростання грошової маси упродовж 1996––1999 рр. в Україні, які становили 167,7 %, призвели до зростання споживчих цін (інфляції) на 32 %, або за коефіцієнтом еластичності приріст грошової маси на 1 % призводив у зазначений період до приросту інфляції на 0,47 %, або на 0,5 % (). Одним із доказів такого стану взаємодії товарного і грошового ринків є “відплив грошей” за кордон, їх вилучення з внутрішнього ринку.

Таким чином, можна дійти висновку, що інфляція — суто монетарний феномен, хоча в економічній літературі існують і інші погляди. Головним фактором інфляції, як правило, є дефіцит бюджету, який фінансується за наявних умов шляхом монетизації дефіциту бюджету Національним банком. Бюджетний дефіцит майже завжди дуже важко усунути як із політичних, так і зі структурних причин. Зменшення чи ліквідація дефіциту передбачає зменшення урядових витрат і/або збільшення податків, але обидва ці шляхи політично непопулярні. Крім того, країни з неефективною податковою та корумпованою економічною системами, як правило, характеризуються масовими ухиленнями від податків, значним тіньовим сектором економіки, потужним фінансовим та політичним лобі тощо. Можна з не меншою мірою істини стверджувати і те, що інфляція є фіскальним феноменом, адже незабезпечені гроші — це відбиття поганої фіскальної, а не монетраної політики. Тому таким країнам потрібні досягнення у структурних та фіскальних реформах (ефективна приватизація, обмеження державних витрат і податкового тиску), що може бути наслідком лише продуманої і виваженої макроекономічної політики, яка забезпечить низьку інфляцію, економічне зростання і добробут населення.

І хоч загалом причинно-наслідковий взаємозв’язок між кількістю грошей і сумою цін на товари і послуги встановлено за рівнянням обміну правильно, але, відмовившись від трудової теорії вартості грошей, важко пояснити, що є регулятором ціни товару (послуги) і вартості грошей, бо виходить зачароване коло: ціна визначається кількістю грошей, а кількість грошей — рівнем цін. Не можна зіставляти обсяг грошової маси і суму цін, попередньо не з’ясувавши їхнього вартісного змісту. Грошова одиниця відбиває певну, установлену в економіці кількість витрат праці або відпрацьованого робочого часу (людино-годин). Тому саме коефіцієнт переведення вартості товару (послуги) в одиницях часу в ціну і є регулятором товарного і грошового ринків.

Цей коефіцієнт обчислюється за формулою:

,

або

де W — середній рівень витрат праці на одиницю товару (послуги), людино-год.

Так, згідно з даними Держкомстату України було відпрацьовано робочого часу, наприклад, за 1998 рік 25512,8 млн людино-год, а ВВП = 102593 млн грн. Тоді в середньому в економіці України в 1998 році ціна товару (послуги) відбивала рівень витрат праці на товар у розмірі 0,249 людино-год, або 15 хв (0,249 ´ 60 хв).

Поєднавши рівняння, яке виражає залежність між кількістю грошей і сумою цін товарів, та рівняння, яке виражає залежність між вартістю і ціною товарів, дістанемо:

,

де М — сукупна грошова маса (М3), яка в 1998 році дорівнювала в Україні 15705 млн грн.

Таким чином, між вартістю товарів і послуг в одиницях часу, їхньою ціною і грошима існує прямий постійно діючий причинно-наслідковий взаємозв’язок. Ця єдність чітко виражена лише за однакової вартості грошової одиниці, яка визначається як частка від ділення суми вартості товарів і послуг, виражених в одиницях часу, на суму вартості товарів і послуг, виражених в грошових одиницях:

Отже, на ринку товарів і послуг 1 грн їхньої вартості відбиває середній рівень витрат праці в 0,249 людино-год. (15 хв), що еквівалентно вартості грошової одиниці на ринку грошей за середніми витратами праці в 1,62 людино-год (або 97 хв). Таким чином, вартість грошової одиниці є коефіцієнтом переведення одного подання вартості товару в інше. І лише в такому разі правильним є визначення вартості грошової одиниці діленням суми вартості товарів і послуг, виражених у грошових одиницях (ВВП), на загальну масу грошей (М3). За нашими розрахунками, у 1998 році номінальна вартість грошової одиниці була така:

а реальна, з урахуванням трудової теорії вартості грошей, –– лише 1,62 грн (25512,8 (млн людино-год): 15705 (млн грн)), тобто, фактичне знецінення вартості грошової одиниці на національному ринку в 1998 році було більш ніж чотириразовим: 6,5: 1,62 = 4,01 (разу), або штучне збільшення маси грошей призвело до зменшення вартості грошової одиниці в 4 рази і, як наслідок, до підвищення цін (інфляції). Отже, в Україні здійснюється випуск порожніх грошей (емісія), за якими немає прирощеної доданої вартості. Це фальсифікація обмінних процесів на національному ринку товарів і послуг. Тому аналіз розвитку фіктивної вартості грошей має стати важливою складовою статистичних макроекономічних досліджень.

Якщо еталон виміру вартості товару (послуг) один, а кількості грошей — інший, не трудовий, то рівняння Σ W · Q = k Σ P · Q = Σ М · О тимчасово порушується й усі три показники втрачають взаємозв’язок, що призводить до протиставлення трудової теорії вартості та грошей монетаристській і фіксується лише єдність між кількістю грошей та цінами, що саме й простежується в економіці України на прикладі розрахунків за 1998 рік:

Тобто, грошова маса М3 15705 млн грн становить лише 61,5 % вартості товарів і послуг в одиницях часу і у грошовому виразі. Порушення рівноваги на національному ринку внаслідок різних еталонів виміру вартості товарів (послуг) і вартості грошей призвело до того, що в 1998 році на 38,5 % національний ринок не був забезпечений грошима.

Коефіцієнт переведення вартості товару (послуги) в одиницях часу в ціну є постійно змінюваною величиною і залежить від кількості грошей в обігу, співвідношення попиту і пропозиції грошей. Тому за умови, що сума цін товарів і послуг та грошова маса кількісно збігаються, коефіцієнт (k) вартості грошової одиниці буде дорівнювати одиниці. І лише тоді, коли Σ М · О > Σ P · Q, маємо k < 1. І, навпаки, якщо ΣМ·О < ΣP·Q, то k > 1, що й простежується за нашими розрахунками, де k=1,62, так як грошова маса М3 менше ВВП згідно коефіцієнту переведення вартості товару (послуги) в одиницях часу в ціну:

.

Спроба підвищити вартість грошової одиниці, зменшуючи кількість грошей в обігу, призводить до порушення єдності товарного і грошового обігу. За умов, коли ціна відбиває рівень витрат праці, можна уникнути інфляційних процесів, бо інфляція — наслідок порушення дії закону єдності товарного і грошового обігу.

Але оскільки справжнім багатством суспільства є вироблені кінцеві товари та послуги, а не випущені в обіг гроші, то завдяки єдності товарного і грошового обігу через певний час між ними знову встановлюється рівність, але вже на основі нової, зміненої вартості грошової одиниці в одиницях відпрацьованого робочого часу.

Ціна і маса грошей — похідні величини, які змінюються залежно від еталону вимірювання вартості товарів в одиницях витраченого часу. Штучне збільшення маси грошей призводить до зменшення вартості грошової одиниці і підвищення цін. І, навпаки, у разі штучного підвищення цін вартість товарів і послуг вимірюється меншою вартістю грошової одиниці. Таке підвищення цін потребує штучного збільшення грошової маси. У першому випадку причиною інфляції є емісія грошей, а зростання цін — її наслідок. У другому випадку, навпаки, причиною інфляції є підвищення цін, а емісія грошей — наслідок інфляції. І лише органічна єдність між вартістю, ціною і масою грошей забезпечує стабільність грошової одиниці.

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте сутність рівняння макроекономічних реалізованих попиту і пропозиції.

2. Побудуйте модель товарного ринку.

3. Розкрийте сутність методу товарних потоків, який використовується на макро- і мікрорівнях.

4. Наведіть методику розрахунку мультиплікатора та супермультиплікатора нагромадження (доходу).

5. Наведіть рівняння обміну та розкрийте наслідки міжринкової взаємодії товарів і грошей.

Навчальне завдання

Розвиток національної економіки характеризується такими показниками за рік:

Розрахувати мультиплікатор нагромадження і зробити висновок щодо використання інвестицій у національній економіці.

Тлумачний словник

Інвестиції — довгострокові вкладення капіталу у підприємства, використовувані на купівлю факторів виробництва (праці, капіталу).

Валові інвестиції складаються з амортизаційних відрахувань та чистих інвестицій.

Прямі інвестиції являють собою вкладення підприємницького капіталу у виробництво матеріальних та інших цінностей.

Портфельні інвестиції — вкладення капіталу в акції та інші цінні папери, надання міжбанківських кредитів, кредитів підприємствам. Портфельні інвестиції на відміну від прямих інвестицій не дають права контролю за господарською діяльністю підприємства.

Репатріація капіталів (від пізньолат. repatriatio — повернення на батьківщину) — ввезення капіталу в країну, з якої він раніше був вивезений. Здійснюється за формою або реінвестицій, або повернення виручки від реалізації товарів і послуг за кордоном. Коли очікується ревальвація національної валюти, репатріація капіталів прискорюється, а у протилежному випадку — уповільнюється.

Ревальвація національної валюти (від лат. re –– підвищення і valeo — мати значення) — підвищення курсу національної валюти щодо валют інших країн. Ревальвація вигідна імпортерам товарів та послуг і експортерам капіталів, але не вигідна експортерам товарів та послуг, оскільки призводить до зменшення їхнього виторгу в національній валюті. Ревальвація може призвести до збільшення притоку закордонних короткострокових капіталів (кредитів).

Девальвація національної валюти (від лат. de — зворотний рух і valeo — мати значення) — зниження офіційного курсу національної валюти щодо іноземних валют, а також щодо міжнародних валютних розрахункових одиниць (СДР, євро). З переходом до плаваючого валютного курсу девальвація на ринку відбувається стихійно. В європейській валютній системі, що ґрунтується на коливанні 12 валют в межах ±2,25 %, а з 1993 року ±1,5 % періодично проводяться офіційні девальвація і ревальвація. Країни-члени Міжнародного валютного фонду повинні повідомляти МВФ про заплановану девальвацію своїх валют у розмірі менш як 10 % і отримувати від нього офіційний попередній дозвіл у разі девальвації понад 10 %.

Мультиплікатор нагромадження характеризує приріст національного доходу на одну гривню приросту інвестицій. Саме коливання інвестицій є першопричиною змін обсягів виробництва і доходу.

Коефіцієнт переведення вартості товарів і послуг в одиницях часу — це співвідношення вартості товарів і послуг в одиницях робочого часу (відпрацьовано млн людино-год.) до вартості товарів і послуг в ринкових цінах (ВВП).

Література

1. Валова додана вартість по регіонах України. Стат. бюлетень. — К.: Держкомстат, 1999.

2. Кеес ван ден Бос и Питер Эл. Измерение экономики. Введение в практику национальных счетов. Второй проект. — Программа TACIS, 1997.

3. Малий І. Й. Кредитна інфляція в умовах перехідної економіки // Фінанси України. — 1999. –– № 6.

4. Національні рахунки України. Стат. щорічник за 1998 р. — К.: Держкомстат, 1999.

5. Прямі інвестиції у 1999 році. Стат. бюлетень. — К.: Держкомстат, 2000.

6. Будівництво в Україні за формами власності. Стат. бюлетень за 1999 рік. — К.: Держкомстат, 2000.

7. Введення в дію основних фондів та інвестиції в основний капітал (капітальні вкладення) в Україні. Стат. бюлетень за 1999 р. — К.: Держкомстат, 2000.

8. Ющенко В., Лисицький В. Гроші: розвиток попиту та пропозиції в Україні. — К.: Скарби, 2000.