ПЕРЕДМОВА. Визнання в Україні найвищою соціальною цінністю людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки (ст

Визнання в Україні найвищою соціальною цінністю людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки (ст. з Конституції України) започаткувало принципово нові відносини між державою та людиною. Тому з метою здійснен­ня законних прав та свобод кожної людини державою запрова­джено відповідні правові механізми, у законодавстві закріпле­но гарантії захисту суб'єктивних інтересів кожним суб'єктом. Поряд з Іншими правовими гарантіями захисту суб'єктивних Інтересів чільне місце, безумовно, належить процесуальним за­собам.

Одним із процесуальних засобів, покликаних забезпечувати вільне здійснення громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, юридичними особами законних прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, є адміністра­тивна юстиція. Остаточне правове, організаційне та функціо­нальне становлення вітчизняного інституту адміністративної юстиції відбулося із прийняттям низки нормативно-правових актів, зокрема, Закону України "Про судоустрій України" та Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України).

Із набуттям чинності зазначених нормативно-правових актів українське суспільство отримало не лише один із процесуально-правових засобів забезпечення законності у сфері здійснення державної влади. Впевнено можна стверджувати, що законо­давче закріплення національного Інституту адміністративної ЮСТИЦІЇ започаткувало формування нової процесуальної галузі права — адміністративного процесуального та науки — адмініс­тративного процесу.

Адміністративний процес становить сукупність правовідно­син, які виникають у зв зку із захистом у спеціальному судо­вому порядку прав, свобод та законних інтересів приватних осіб від неправомірних дій (рішень) органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також інших невладних >ч характером своєї діяльності суб'єктів у разі здійснення ни­ми владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому ЧИСЛІ на виконання делегованих повноважень (суб'єктів владних повноважень). За змістом і суб'єктним складом про­цесуальних правовідносин адміністративний процес певною мірою подібний до інших Існуючих процесуальних галузей на­ціонального права: цивільного процесу, господарського проце­су Однак принциповою відмінністю адміністративного проце­су від зазначених видів процесу є його цільове призначення забезпечення законності діяльності суб'єктів владних

повноважень та гарантування вільного здійснення прав та сво­бод фізичних і юридичних осіб.

До недавнього часу серед науковців переважала точка зору, що під адміністративним процесом необхідно розуміти діяльність органів виконавчої влади, органів місцевого само­врядування, а також їх посадових і службових осіб щодо за­стосування матеріальних норм адміністративного, а в деяких випадках й Інших галузей права. Водночас наголосимо на то­му, що подібне розуміння адміністративного процесу після прийняття КАС України, який, до речі, був внесений на роз­гляд Верховної Ради України під назвою Адміністративно-процесуальний кодекс України, не зникло зі сторінок наукової літератури. Сьогодні, як і п'ять-десять років тому, можна зуст­ріти заклики до розуміння адміністративного процесу виключ­но у ракурсі розмов про діяльність суб'єктів публічного уп­равління.

Отже, в юридичній науці склалося дві концепції розуміння терміна "адміністративний процес" — судова та управлінська. Проте згадані правові явища (судовий розгляд справ адмініст­ративної юрисдикції та правозастосовна діяльність суб'єктів публічної адміністрац ГО є настільки різними, що вони не мо­жуть визначатися за допомогою одного й того ж терміна, на­віть якщо до нього додають терміни "судовий" ("судовий адмі­ністративний процес") та "управлінський" ("управлінський ад­міністративний процес"). У даній ситуації вихід може бути лише один: кожен із названих видів діяльності має отримати властиву тільки йому назву, яка б не викликала ніякого різно­читання і була б чіткою та однозначною.

У посібнику на основі аналізу чинного національного зако­нодавства та здобутків процесуально-правової науки розкрива­ються основні поняття, зміст, особливості та правове регулю­вання процесу розгляду та вирішення адміністративними суда­ми публічно-правових спорів.

Структурно посібник складається із двох частин. У За­гальній частині розкрито сутність національного інституту ад­міністративної юстиції, особливості сучасної адміністративної процесуально-правової науки. Зокрема, проаналізовано поняття адміністративного процесу, систему його суб'єктів і їх право­вий статус. Наводиться характеристика підвідомчості та під­судності справ адміністративної юрисдикції, адміністративного позову, доказів, рішень адміністративних судів. В Особливій частині викладено зміст та особливості стадій адміністратив­ного процесу. Так, розкрито процесуальний порядок порушен­ня і підготовки адміністративної справи до судового розгляду, охарактеризовано процедуру судового розгляду адміністратив­ної справи, розглянуто особливості провадження у окремих адміністративних справ. Приділено певну увагу порядку ос­карження постанов та ухвал адміністративних судів, наведено правила та стадії виконавчого провадження.

Авторський колектив висловлює щиру вдячність рецензен­там— доктору юридичних наук, професору Битяку Юрію Прокоповичу і доктору юридичних наук, професору Рябченко Олені Петрівні за корисні зауваження й побажання щодо структури та змісту навчального посібника.

Посібник розрахований на викладачів, студентів, аспірантів вищих навчальних закладів юридичного профілю. Буде корис­ним також науковцям, працівникам державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та органі­зацій.