Основні категорії публічно-правових спорів віднесених до адміністративної юрисдикції

Категорія "публічно-правовий спір" не охоплюється повністю діяльністю адміністративних судів — юрисдикція адміністративних судів поширюється лише на частину публічно-правових спорів, що виникають у сфері управлінської діяльності з боку державних органів і органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (публічне управління). Публічно-правові спори, що віднесено до юрисдикції адміністративних судів, у науковій літературі іноді позначаються також як "адміністративно-правові спори". Такі спори, передані на вирішення адміністративного суду (адміністративні справи), є предметом адміністративного судочинства. Згідно із ч. 1 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на такі категорії публічно-правових спорів:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;

6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

«Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України за правилами адміністративного судочинства суди розглядають справи за адміністративними позовами фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії). Дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. У тому числі зазначеною нормою до юрисдикції адміністративних судів віднесено розгляд справ щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності судів, їхніх посадових та службових осіб, що не пов'язані із здійсненням судочинства (і, виходячи з цього, оскарження яких не віднесено до відповідних судових юрисдикцій).

Оскарження означає звернення за захистом прав, свобод та інтересів до вповноваженого органу (суду), якщо особа вважає, що їх порушено суб'єктом владних повноважень. Отже, рішення дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень у випадках, передбачених я. І ч. 1 ст. 17 КАС України, перевіряються судом тільки у зв'язку з порушенням конкретного права, свободи чи інтересу особи.

Найчастіше права особи порушуються рішеннями суб'єкта владних повноважень. Під рішеннями суб'єкта владних повноважень, згідно із КАС України, розуміються його нормативно-правові та індивідуальні акти. До нормативно-правових належать акти, що носять норми права (встановлюють, змінюють чи скасовують їх), не застосовані конкретним особам і розраховані на багаторазове застосування. Правові акти індивідуальної дії є результатом правозастосовної діяльності, містять приписи з конкретних питань щодо конкретних осіб (особи), їхня дія вичерпується, як правило, одноразовим конанням. Такі акти виступають юридичними фактами, що встановлюють, змінюють чи припиняють правовідносини.

Права осіб можуть бути порушені і діями суб'єкта владних повноважень (посадової чи службової особи), без видання правового акта, а також у результаті його бездіяльності, в тому числі і у мовній відмові видати відповідний акт. Дією є активна форма поведінки, зовнішній прояв волевиявлення суб'єкта, що породжує, змінює або припиняє правовідносини, впливаючи таким чином на права і обов'язки суб'єктів правових відносин, яка не оформлюється ввідними актами (неправильне нарахування пенсії, наприклад).

Бездіяльністю є форма поведінки суб'єкта владних повноважень (його посадової чи службової особи), що пов'язана з не вчиненням дій, які він повинен вчинити на підставі закону, що призвело до порушення прав, свобод чи Інтересів особи. Йдеться про зволікання, часто свідоме, з вирішенням певного питання (індивідуальної справи), віднесеного до компетенції суб'єкта владних повноважень.

15. Спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 17 КАС України за правилами адміністративного судочинства суди розглядають спори, що виникають з відносин публічної служби. Згідно з п. 15 ч. 1 ст. З КАС України під публічною службою розуміється діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. При цьому необхідно мати на увазі, що наведене визначення охоплює не тільки два основні різновиди публічної служби: державну службу та службу в органах місцевого самоврядування, як вони розуміються у Законі України "Про державну службу" та Законі України "Про службу в органах місцевого самоврядування".

Слід відзначити, що категорія "державні політичні посади" сьогодні не віднайшла свого легального тлумачення. Розмежування політичних та адміністративних посад (які обіймають особи, що є державними службовцями) відбувається, виходячи з відмінностей характеру повноважень і відповідальності осіб на таких посадах, порядку призначення на ці посади та звільнення з них тощо. Особи, які займають політичні посади, здійснюють визначення урядової політики, розв'язання стратегічних проблем економічного і соціального розвитку суспільства та відповідної сфери управління. На виконання вимог Конституції України, за якими органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, вичерпний перелік посад, які належать до політичних, потребує визначення у законі.

Сьогодні у відповідності до Закону України "Про Кабінет Міністрів України" до політичних віднесено посади Прем'єр-міністра України, Першого віце-прем'єр-міністра, віце-прем'єр-міністрів, міністрів.

Спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень. Спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.

Відповідно до п. З та п.4 ч. 1 ст. 17 КАС України за правилами адміністративного судочинства суди розглядають спори між суб'єктами владних повноважень з управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів.

Адміністративний договір. У КАС України вперше законодавчо закріплена і визначена категорія "адміністративний договір" При цьому е вкрай актуальним чітке визначення критеріїв відмежування адміністративних договорів від цивільно-правових, господарських договорів тощо, що спричиняє вибір відповідної судової юрисдикції, адже на практиці іноді досить складно розмежувати зазначені договори.

Договірне регулювання відносин сторін відомо як приватному, так і публічному праву. Договір визначається як угода сторін, що спрямована на виникнення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків та має такі основні ознаки:

- добровільність укладення, тобто свобода волевиявлення сторін;

- рівність сторін договору;

- досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору; еквівалентний характер;

- взаємна відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором;

- забезпечення договору правовим примусом.

Відмінності публічно-правових договорів від приватноправових полягають у предметі, суб'єктах та самому змісті таких договорів. Предметом публічно-правового договору є відносини владного характеру, які втім припускають узгодження волевиявлення сторін. Суб'єктами (сторонами) публічно-правового договору € суб'єкти публічно-владних повноважень (принаймні хоча б один з них). Зміст публічно-правового договору обумовлюється тим, що права і обов'язки його сторін мають передбачуваний характер, що зумовлений компетенцією сторони та впливом імперативного методу правового регулювання, яким виключається можливість вільного значення сторонами умов договору — сторони не можуть віясту-від положень публічно-правових норм і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Адміністративний договір є різновидом публічно-правових до-рів. Критерієм відокремлення адміністративних договорів від їх публічно-правових договорів, у контексті КАС України, служить не галузева належність правових норм, на яких він базується, а те, що він служить формою реалізації повноважень, які випливають з управлінських функцій суб'єктів владних повноважень. Тобто адміністративні договори укладаються задля реалізації функцій публічного управління.

КАС України (п. 14 ч. 1 ст. 3) визначає адміністративний договір як дво- або багатосторонню угоду, зміст якої складають права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди.

До основних ознак адміністративного договору належать:

— укладається у сфері публічного управління задля реалізації повноважень органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими чи службовими особами, іншими суб'єктами при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (суб'єкти владних повноважень);

— хоча б однією із сторін виступає суб'єкт владних повноважень;

виступає правовою формою діяльності зазначених суб'єктів (хоча підставою для укладення адміністративного договору виступає, як правило, правозостосовчий акт суб'єкта владних повноважень);

має організуючий характер, спрямований на досягнення суспільно значущих результатів (задоволення публічного інтересу);

ґрунтується на нормах публічного, насамперед адміністративного права, хоча щодо деяких з таких договорів субсидіарно застосовуються і норми приватного права, особливо з урахуванням того, що на сьогодні відсутні нормативно закріплені загальні вимоги щодо таких договорів.

Адміністративні договори можна поділяти за декількома критеріями. За юридичними властивостями виділяють адміністративні договори, що мають нормативний характер. Такі договори, на відміну від адміністративних договорів, що мають індивідуальний характер, встановлюють правила тривалої дії не тільки для сторін договору, а й для широкого кола суб'єктів. За змістом адміністративні договори поділяють на: договори про компетенцію (розмежування чи делегування повноважень); договори у сфері управління державною власністю; договори щодо забезпечення державних потреб (державні контракти); договори про надання публічних послуг та ін.

Необхідно мати на увазі, що суб'єкти владних повноважень у клапоть крім адміністративних договорів і інші договори (наприклад, про закупівлю продукції чи оренду чи інше використання майна для потреб самого суб'єкта владних повноважень), які не пов'язані із реалізацією ними своїх владних управлінських функцій і є приватноправовими договорами.