Публічно-правовий спір, як предмет адміністративного судочинства

Публічно-правовий спір. Законодавець не розшифровує зміст категорії "публічно-правовий спір", при цьому без її правильного розуміння у деяких випадках неможливо чітко встановити поширення адміністративної юрисдикції на певну юридичну справу.

Публічно-правовий спір належить до соціальних конфліктів, а точніше до різновиду останніх — юридичного конфлікту. У самому загальному плані соціальний конфлікт можна позначити як прояв об'єктивних чи суб'єктивних протиріч, які виражаються у протиборстві сторін [2], іншими словами, це така ситуація, коли сторони взаємодії переслідують будь-які свої цілі, які суперечать чи взаємно виключають одна одну.

Діалектика розвитку суспільства пов'язана із постійним виникненням та розв'язанням конфліктів на різних рівнях та у різних сферах функціонування суспільства. Конфлікт є способом виявлення та розв'язання протиріч, що виникають у суспільстві. Як відомо, найбільш важливі суспільні відносини та поведінка людей регламентовані нормами права. Природно, що конфлікти виникають і у цій сфері. У найбільш широкому розумінні під юридичним конфліктом розуміють будь-який соціальний конфлікт, у якому протиборство так інакше пов'язано з правовими відносинами сторін (їх юридично значущими діями чи станами), і, таким чином, суб'єкти, чи мотивація поведінки, чи об'єкт конфлікту мають правові ознаки, а конфлікт вчиняє юридичні наслідки [3]. Виходячи з такого визначення юридичного конфлікту, можна стверджувати, що більшість соціальних конфліктів може бути трансформована в юридичні конфлікти. Іншими словами, за допомогою юридичних норм та інститутів можна втрутитися у розвиток майже будь-яких подій (лише за деякими виключеннями, наприклад когнітивний конфлікт). Таким чином, конфлікт виникає поза і незалежно від правових норм і відносин, тільки потім набуває юридичного характеру (так звані змішані чи перехідні форми юридичного конфлікту [4]).

Власне юридичний конфлікт породжується юридичними ситуаціями і розв'язується юридичними засобами. Протиріччя та інтереси сторін порівнюються відповідно до встановлених правових норм іншими словами, конфлікт тут пов'язано з реалізацією правових норм (їх диспозицій — закріплених у них суб'єктивних прав, юридичних обов'язків, повноважень чи їх санкцій), чи з самими правовими нормами (їх законністю чи тлумаченням). Такі юридичні конфлікти у юридичній літературі іменуються правовими спорами. Правовий спір являє собою обмін домаганнями і запереченнями, що мають юридичне значення та висунуто і обґрунтовано відповідно до встановлених правових норм. Протікання юридичного конфлікту поза встановленого порядку розв'язання здатне призвести до негативних суспільних наслідків та не гарантує легітимності отриманих у такій спосіб результатів [5]. Таким чином, можна визначити правовий спір як протиборство суб'єктів права у зв'язку з реалізацією норм права чи з самими нормами права, що протікає у юридичній формі.

Правові спори можна підрозділяти на різновиди за такими критеріями:

залежно від предмета спору, тобто від того, заради чого суб'єкти вступають у протиборство, виділяються такі основні різновиди правового спору:

а) спори з приводу реалізації закріплених у нормах права суб'єктивних прав, законних інтересів, повноважень, обов'язків тощо;

б) спори з приводу норм права — їх тлумачення або законності;

в) спори з приводу правопорушень — щодо наявності у діянні особи складу певного делікту та відповідно застосування до винної особи санкції правової норми;

залежно від розподілу системи права на приватне право та публічне право виділяють правові спори у сфері публічного права та у сфері приватного права.

Публічне право охоплює низку сфер життя суспільства, насамперед побудову держави і влади, сфери управління та організації самоврядування, тобто вираження публічного інтересу як сумарного загального соціального інтересу у кожній із сфер суспільного життя. Специфіка публічно-правового спору базується на особливостях публічно-правової сфери, що обумовлюються, насамперед, впливом імперативного методу правового регулювання, який є визначальною, конститутивною ознакою публічного права. Цим, зокрема, визначаються особливості реалізації публічно-правових норм, специфіка суб'єктивних публічних прав та їх особливі правові засоби захисту тощо.

Отже, публічно-правовий спір пов'язаний із реалізацією норм публічного права (конституційного, адміністративного, фінансового тощо), а саме з суб'єктивними правами, законними інтересами, юридичними обов'язками, владними повноваженнями суб'єктів публічного права, застосуванням юридичних санкцій чи з самими публічно-правовими нормами. Публічно-правовий спір можна визначити як втілене в юридично значущих діях сторін протиріччя з приводу реалізації норм публічного права чи самих публічно-правових норм, що протікає у юридичній формі.

Публічно-правовий спір поєднує у своїй структурі такі елементи: сторони, предмет та протиборство сторін. Специфікою суб'єктного складу публічно-правового спору є наявність у ньому, в більшості випадків, принаймні однієї сторони — суб'єкта владних повноважень.

Предметом публічно-правового спору виступає то, заради чого сторони вступають у протиборство. В залежності від предмета публічно-правові спори поділяються на різновиди, як розглянуто вище. Поряд з предметом, публічно-правовий спір іноді може мати також і об'єкт — ту чи іншу духовну чи матеріальну цінність, до володіння, використання, розпорядження якою прагне сторона спору.

Протиборство сторін публічно-правового спору складатиметься з суб'єктивної оцінки спору сторонами та його об'єктивного зовнішнього вираження. Суб'єктивна оцінка сторонами публічно-правового спору пов'язана з оцінкою ними сутності самого протиріччя, що виражається у їх вимогах, обґрунтованих відповідно до норм права. Може трапитися"і так, що в дійсності причина спору (а часом і об'єкт) насправді не існує. Помилка в оцінці ситуації, з одного боку, не знижує гостроти конфлікту, а, з іншого боку, усвідомлення і виправлення помилки в юридичній формі припиняє спір. Об'єктивне зовнішнє вираження публічно-правовий спір отримує у взаємодії сторін, відповідно до встановлених правових норм щодо предмета спору. Публічно-правовий спір, як і будь-який конфлікт, є явищем динамічним. Виникненню конфліктної взаємодії сторін передує виникнення протиріччя між ними (виникнення конфліктної ситуації) і усвідомлення цього сторонами. Безпосередньо початком публічно-правового спору буде вчинення сторонами юридично значущих дій задля реалізації своїх цілей щодо предмета спору, тобто це момент, з якого обидві сторони починають протидіяти одна одній. Протікання і розв'язання публічно-правових спорів відбуваються у юридичній формі, що запобігає наданню такому конфлікту деструктивного характеру, спрямованого на порушення режиму законності при здійсненні публічної влади. Правова урегульованість розв'язання юридичних конфліктів може варіюватися. Вітчизняне і зарубіжне законодавство закріплює декілька форм вирішення публічно-правових спорів: узгоджувальні процедури, медіація, конституційна та адміністративна юрисдикція тощо. При цьому прийняття рішення по спору і його виконання ліквідує публічно-правовий спір.