Розділ ІІ Загальний огляд законодавства України про ВІЛ/СНІД

Українське законодавство у сфері захисту прав ВІЛ-інфікованих осіб та боротьби з ВІЛ/СНІДом має ту специфіку, що складається із значної кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів (постанов Кабінету Міністрів України, указів Президента України, наказів Міністерства охорони здоров’я України тощо).

В основі законодавства про права ВІЛ-інфікованих осіб передусім лежить Конституція України. Стаття 24 Конституції України проголошує рівність конституційних прав і свобод громадян України та недопустимість привілеїв чи обмежень, в тому числі за ознаками статі.

Важливе значення для захисту прав ВІЛ-інфікованих осіб мають Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р., яким закріплено право на життя (ст. 281), право на охорону здоров’я (ст. 281), право на інформацію про стан свого здоров’я (ст. 285), на таємницю про стан здоров’я (ст. 286) та інше; Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р., Закон України «Про інформацію» від 02.10.1992 р. № 2657-XII та ін.

Важливу роль у структурі українського законодавства у сфері захисту прав ВІЛ-інфікованих осіб відіграють прийняті Верховною Радою у 1992 році Основи законодавства України про охорону здоров’я, ст. 4 яких проголосила серед основних принципів охорони здоров’я в Україні дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров’я та забезпечення пов’язаних з ними державних гарантій.

Початок сучасному правовому регулюванню питань, що виникають у сфері ВІЛ/СНІДу, та визначенню державної політики у цій сфері поклав прийнятий у 1991 році Закон України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення». Нова редакція Закону 1998 р. (із змінами, внесеними у 2001 р.) залишається чинною досі. Цей Закон заклав основи для правового захисту ВІЛ-інфікованих осіб і забезпечив вплив на формування всього подальшого національного законодавства у сфері ВІЛ. Зокрема, Закон визначає державні гарантії щодо профілактики зараження ВІЛ, доступність, якість та ефективність медичного огляду з метою виявлення ВІЛ-інфекції, права та обов’язки ВІЛ-інфікованих осіб тощо.[6, 14-22]

Таким чином, ми бачимо, що структура законодавства у сфері ВІЛ/СНІДу на рівні законів відповідає міжнародним стандартам, але наявний низький рівень правової обізнаності і правової культури різних категорій населення, низький рівень розвитку правозахисної діяльності та відсутність достатніх традицій судового захисту прав людини у зазначеній сфері.

Date: 2015-07-22; view: 333; Нарушение авторских прав