Князівський світ. Рицарський етнос

Князь називається в літописах «самодержцем», тобто правитель, від іншої влади не залежний.

Князі були багатими. Їх виділяв і багатий одяг — плащ-корзно, застібнутий на плечі дорогою фібулою, особлива кругла обшита хутром шапка, дорогі хутра і візантійські матерії, меч — предмет розкоші, до якого ставилися мало не як до живої істоти, прикраси, скарби в скринях. До XII ст. головним джерелом князівських прибутків були не власні землі, а побори-данини. Князі не мали постійного місця проживання, вони княжили там, де їм відвів місце батько або старший родич, або там, де їм вдавалося захопити престіл силою.

Впродовж усієї історії Київської Русі князь залишався передусім воїном, який особисто очолює походи і бере участь у битвах. Відповідно джерело його прибутків — військовий трофей, передусім «полон» і данина. Перший князівський привілей —мисливські угіддя, бо єдине мирне заняття, гідне князя, — полювання.Князь не був господарем чи власником земель, що входили до його князівства: спочатку він навіть не мав там власності.

У XII — XIII ст. дедалі частіше князь поступається частиною своїх прав на управління підвладною територією своїм представникам, у тому числі боярам.

Рицарський етнос. До XI століття рицарство склалося як особливий шар середньовічного суспільства. В епоху класичного Середньовіччя і пізніше рицарство перетворилося на військову аристократію, касту. Військова справа являло собою головну соціальну функцію рицарства. Військова професія обумовлювала права і привілеї, а також визначала особливі станові переконання, традиції, етичні норми та культурні цінності. До основної військової обов'язки рицарів ставилася захист честі і гідності сюзерена, а також земель від зазіхань як з боку сусідніх феодальних володарів в міжусобних війнах, так і військ інших держав у разі зовнішнього нападу. Рицарське військо було могутньою силою. Рицарство також впливало і на політичні процеси епохи, оскільки соціальні інтереси феодального класу в цілому і норми рицарською моралі до певної міри стримували тенденції до об'єднання, обмежували феодальну вольницю. Рицарство становило основну військову силу королів в їхньому протистоянні знаті в боротьбі за територіальне об'єднання країни і реальну владу в державі.

7.Література Київської Русі

Основними темами літератури КР були княжі суперечки, боротьба з кочівниками, прийняття нової релігійної системи. Від ХІ–ХІІ ст. дійшло понад 80 духовних і світських книг. Із запровадженням християнства літературною мовою на Русі стала церковно -слов’янська. Найдавнішою точно датованою книгою, що збереглася до наших днів, є «Остромирове Євангеліє», виконане в 1056–1057 рр. Дійшла до нас й інша книга – Ізборник Святослава, укладений в 1073 та 1076 рр. для князя Святослава Ярославича, звідси і його назва. Ізборник має енциклопедичний характер. Це фактично перша давньоруська енциклопедія. Всього в Ізборнику міститься 380 творів, що належать 25 авторам. Одним з найвідоміших письменників та філософів КР був Іларіон. Його перу належать такі праці: «Молитва до Бога від усієї землі нашої», «Сповідання віри». У «Слові про закон і благодать» Іларіон славить християнство, звертає увагу на вільний та самостійний вибір цієї релігії князем Володимиром. Виникала історична література, зокрема такий самобутній жанр давньоруської літератури, як літописання, яке розпочалося на Русі в XI ст. Літописи – це не лише історичні, а й видатні літературні твори, сказання, билини, народні перекази, посольські нотатки, легенди. Початком давньоруського літописання стало укладання при київській митрополії «Сказання про поширення християнства на Русі».Один з найяскравіших представників літопису є Нестор. У 1110 р. він взявся за написання літописного зводу, названого ним «Повість минулих літ», вершини свого творіння, найвидатнішого вітчизняного літопису серед збережених часом. На Русі існувала багата усна народна творчість – фольклор: пісні, приказки, казки, байки, загадки, заклинання.

8.Образотворче мистецтво Київської Русі.

У Київській Русі розвивалося прикладне мистецтво. До нього на лежать ювелірні вироби з коштовних металів, різні прикраси: весільні сережки, каблучки, персні, хрести, браслети, коралові намиста, чари, кубки. Давньоруські ювеліри досконало володіли різними способами обробки дорогоцінних металів: сканню, зерню, черню, інкрустацією, чеканкою, художнім литвом. Набули поширення й інші види ремісничої діяльності. Всього на Київській Русі існувало понад 40 ремісничих спеціальностей. Серед них важливе місце займала ковальська справа. Вироблялось понад 150 видів виробів із заліза, сталі. На Русі були зроблені науково-технічні відкриття, в тому числі створення циліндричного замка, який з успіхом продавався в ЄвропіЗначного поширення на Русі набула музика. Вже тоді існували професіональні виконавці. Серед них були співці билин та переказів, які співали героїчноепічні пісні. Найбільш яскравий представник цих виконавців – Боян – співець й музикант XI ст., який жив при дворі Святослава Ярославича. Іконописання -один з найпоширеніших видів образотворчого мистецтва на Русі. Але до нашого часу дійшла тільки невелика кількість ікон. Одна з найбільших на Русі іконописних майстерень ХІ–ХІІ ст. знаходилася у Києво=Печерському монастирі. Тут творили перші вітчизняні живописці – ченці – уже згадуваний Аліпій і Григорій

9.Архітектура Київської Русі.

Православ’я на Русі мало свої особливості. Так, на зразок візан тійської церкви храми не мали скульптурних композицій. При зведенні будов у Х–ХІІ ст. застосовувалася стародавня цег ла – плінфа та камінь. Початок кам’яного культового будівництва пов’язується з побудовою князем Володимиром у Києві в 989–996 рр. церкви Богородиці, або як її називали в народі – Десятинної. Риси самобутнього древньоруського мистецтва яскраво прояви лися у Софійському соборі у Києві, який збудував другий син Володимира – Ярослав. Софійський собор – найвидатніша архітектурна споруда Русі, що збереглася до нашого часу. Із поширенням християнства в Київській Русі разом з церквами почали виникати й монастирі – чоловічі та жіночі. Серед них перше місце належить КиєвоПечерському монастирю, заснованому в 1051 р. Назву «Печерський» монастир дістав від печер, де мешкали його перші поселенці. Засновниками монастиря вважають ся ченці Антоній та Феодосій. Визначною архітектурною спорудою був Успенський собор КиєвоПечерського монастиря, споруджений в 1073–1089 рр. на за мовлення Святослава Ярославича. Це – головна споруда монастиря (Лаври). Знищений 3 листопада 1941 р. під час німецької окупації Києва. В оздобленні давньоруських храмів, крім монументального живопису, який виступав в найтіснішому зв’язку з архітектурою, важливе місце займали ікони. Це був один з найпоширеніших видів образотворчого мистецтва на Русі. Але до нашого часу дійшла тільки невелика кількість ікон. Одна з найбільших на Русі іконописних майстерень ХІ–ХІІ ст. знаходилася у Києво=Печерському монастирі. Тут творили перші вітчизняні живописці – ченці – уже згадуваний Аліпій і Григорій.

10.Особливості міжетнічних комунікацій.

Міжетнічна комунікація – це адекватне взаєморозуміння двох (або більше) учасників комунікативного акту, що належать до різних національно-етнічних культур. Західноєвропейські культурні впливи проникали в Україну через тих українських інтелектуалів, які здобували освіту в Італії та інших європейських країнах. Багато з них ставало вчителями, поетами, визначними громадськими й політичними діячами. Через це студентство українці прилучалися до загальноєвропейського куль турного процесу, розвитку науки й освіти.

11. Реформація і контрреформація в Україні.

Реформацією називають процес перебудови католицької церкви, що розпочався на початку XVI ст. у Німеччині. Реформатори намагалися зробити церкву доступною і зрозумілою для більшості віруючих, повернути її до ідеалів первісного християнства, критикували духовенство, а головно Папу Римського, за зажерливість, любов до багатств. Такі погляди почали розповсюджуватися на всю Європу і нарешті добули України. Протестантські громади на території України з'являлися, як правило, у великих панських маєтках або містах. Серед реформаційних вчень найбільшого поширення в Речі Посполитій набув кальвінізм, особливо серед шляхти. Шляхті імпонував демократизм кальвінізму (звичайно, в межах свого стану), який давав можливість посилити опір абсолютизму королівської влади. Він став ідеологічним підґрунтям для шляхетської сваволі. Кальвінізм знайшов своїх прихильників і серед магнатів. На Україні тривалий час прихильником кальвінізму була родина Потоцьких. Вони побудували школи в Кам'янці-Подільському, Панівцях, Хмельнику.

Ідеї Реформації і віротерпимості мали і своїх супротивників як в Польщі, так і за її межами. Після Триденського собору в Європі набуває поширення Контрреформація, ударною силою якої став орден єзуїтів. У 60-х роках єзуїти з'являються в польських землях, а в 70-х роках розпочинають діяльність в Україні, чому сприяла Люблінська унія. У 1571 р. було відкрито єзуїтську колегію в Ярославі (Галичина), а незабаром їхні школи з'явилися у Львові, Кам'янці, Луцьку, Перемишлі, Острозі, Новгород-Сіверському, Києві.

Діяльність єзуїтів в Україні не можна оцінити однозначно. З одного боку, єзуїти сприяли поширенню освіти, прилучали українців до досягнень європейської науки і культури. Серед їх вихованців були такі відомі діячі, як П. Сагайдачний та Б. Хмельницький.

З іншого боку, українцям в умовах відсутності власної держави особливого вибору, де навчатись, не було. Платою за навчання нерідко було зречення "батьківської" унії, а відтак, в тих умовах, і національності. Тим паче, що після Берестейської унії діяльність єзуїтів була спрямована проти православної церкви.

12.Розвіток міст XIV-XVII cт. Цеха і братства. Міська культура.

У другій половині XIV ст. більша частина українських земель увійшла до складу Великого князівства Литовського. Україна об’єдналася з Литвою в одній державі як рівна з рівною.

Міста Зіхідної України, а почасти і Центральної та Східної поділялися на 2 основні категорії: державні (королівські), які мали магдебурзьке право, а також панські, що були власністю феодалів та церкви.

Розвиток ремесла і торгівлі в Україні сприяв посиленню диференціації міського населення. Жителі всієї України, але перш за все Західної, поділялись на три основних категорії: до першої категорії "патриціату" — належали аристократи, багаті торговці, лихварі; до другої категорії ("бюргерів") чи "міщанства" — середні і дрібні купці, цехові майстри, заможні городяни; до третьої категорії (так званого "плебсу") — підмайстри і учні ремісничих цехів, нецехові ремісники ("партачі"), міська біднота, слуги.

Національно-культурному піднесенню України кінця XVI – початку XVII ст. сприяла діяльність колективних органів – братств. Це – національнорелігійні та гро мадськокультурні організації, які почали виникати в кінці XVI ст. В умовах наступу Речі Посполитої на українські землі братства відстоювали права українського народу, стали на захист його віри, насаджували освіту, організовували і підтримували школи, готували письменників, філософів, риториків, учителів, оберігали пам’ятники історії, культури, цінні книги, літописи, допомагали бідним, удовам, сиротам, старим. Одним з перших і найбільш організованих братств було Львівське ставропігійне братство.
Цеховими братствами називали об’єднання ремісників, що створювалися в основному за територіальним принципом – по кварталах або вулицях міста. Вони мали своїм центром церкву чи каплицю певного віросповідання, переважно католицького чи православного. На чолі братства стояв обраний цехмістр. У його виборі і взагалі у справах цеху повноправними були тільки визнані ремісники-майстри. Ті, що не були прийняті до складу майстрів, належали до так званої челяді, головним чином учні, які мали досить довгий, по 3-7 років, вишкіл у майстрів. У Львові існувало більше десятка цехів. Славився своєю майстерністю цех сідлярів: роботи виконувались дуже акуратно і добротно. Цех мав свій професійний знак і знамено, статут, суд, печатку. Члени цехового братства збирали гроші на поминки та учти, спільно відзначали національні свята. Такі братства відігравали значну роль у відродженні національної культури.

13. Братський рух і його значення в реформі церкви і освіти.

14. Книжна справа і література XIV-XVII cт.

15. Розвиток освіти і науки XVII-XVIII ст.

16. Українське (козацьке) бароко. Барокова архітектура і мистецтво.

17. Козацтво як явище історії і культури.

У XV ст. східна церква переживала глибоку кризу, пов’язану із втратою Візантією її політичних і культурних позицій. Загальний рівень православної церкви в русинських землях був дуже низьким і продовжував падати. З другої чверті XVI ст. ряд країн Європи став ареною Реформації — соціально-політичного та релігійного руху. Висунувши доктрину спасіння однією вірою, вони запропонували радикальне оновлення догматичних засад з метою наближення до духу раннього християнства. У другій половині XVI ст. і особливо наприкінці цього століття Реформація поширилась і в Україні. Рух, що привів до утворення та активної діяльності братств, став потужним стимулом до такого реформування.

1544 р. у Львові створено Успенське братство. До кінця століття братства виникли в Рогатині, Красноставі, Бресті, Городку, Комарні й Любліні, а в першій чверті наступного століття вони вкрили вже і Волинь, і Київщину, і навіть малонаселене Поділля. Вони відігравали важливу роль у розвитку культури в Україні. Братства були громадами релігійнокультурними і, насамперед, саме братствами, тобто неофіційними, неформальними, «антиструктурними» об’єднаннями людей, відданих національно-релігійній ідеї. Вони існували при церквах від давніх часів та спершу мали тільки релігійний характер, але пізніше були не тільки церковними, а й національними українськими організаціями.

Визначну роль відіграли братства у захисті прав православної Церкви в Польсько-Литовській державі за іновірних урядів. Особливо посилили боротьбу за свої релігійні права братства наприкінці XVI століття, коли польський уряд та латинсько-польське духовенство почали насаджувати серед православного українського населення унію з Римом. Розгорнувши активну діяльність по створенню шкіл і шпиталів, енергійно втручаючись у справи церковні з метою викорінення корупції й відродження старохристиянської моральної та ідейної чистоти, братства одразу вийшли з-під контролю церковної ієрархії й почали боротьбу за пряме підпорядкування константинопольській патріархії й незалежність від місцевих владик.

При братствах працювали друкарні, зокрема Львівська, Віденська, Київська, Могилівська та ін. Вони залишили помітний слід у культурі свого народу: випускали різноманітну літературу, а що найголовніше — підручники. Саме такими підручниками та словниками одразу завоювала авторитет Львівська братська школа, заснована 1585 р. На території Речі Посполитої створюються нові університети або академії. Найстарша і найавторитетніша, Краківська. Існувала братська школа й у Луцьку. Розвиток книгодрукування спричинився до величезних культурних зрушень, що в Україні насамперед пов’язане з недовгою, але надзвичайно плідною діяльністю Острозької академії.

Братства відіграли значну роль у суспільно-політичному та культурному житті, в боротьбі проти політики релігійних і національних утисків, яку проводили шляхетська Польща та католицька церква на теренах сучасної України і Білорусі.

14. Книжна справа і література XIV-XVII cт.

15. Розвиток освіти і науки XVII-XVIII ст.

16. Українське (козацьке) бароко. Барокова архітектура і мистецтво.

17. Козацтво як явище історії і культури.

У XIV — першій половині XVII ст. культура України розвивалася в складних умовах. Роз'єднаність українських земель, відсутність єдиного політичного центру, тяжкий іноземний гніт, спустошливі турецько-татарські іга нестерпне гноблення польських, литовських, угорських, молдовських, турецьких і українських феодалів, що його зазнавали народні маси, — все це гальмувало розвиток продуктивних сил, формування української народності і становлення української національної культури. Та й за цих несприятливих умов культурний поступ в Україні не припинявся.

Для розвитку культури величезне значення мало поширення друкованих книг і початок та розвиток друкарства. Це є великою заслугою членів Львівського братства, бо саме завдяки їхнім старанням і матеріальній допомозі найпершою друкарнею на українських землях стала друкарня, заснована у 1573 р. Іваном Федоровичем, який після видання разом із своїм помічником Петром Мстиславцем у Москві першої відомої датованої друкованої книги в Росії «Апостола» 1564 р. і «Часовника» 1565 р. внаслідок переслідувань вищого духівництва й частини боярства змушений був перейти за «литовський рубіж». У 1572 р. Федоров з Білорусі перебрався до Львова і у 1573 р. на кошти, зібрані небагатими міщанами, заснував там друкарню. З неї у 1574 р. вийшов «Апостол» — перша друкована книга в Україні, що повторювала московське видання цієї книги. Того ж року Федоров надрукував і другу книгу — перший східнослов'янський «Буквар». Після заснування Федоровим друкарень у Львові й Острозі наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. виникли і діяли також інші друкарні — Дерманська, Рахманівська, Луцька братська, Кременецька на Волині, Стрятинська, Крилоська біля Галича, Київська Лаврська, Почаївська, Чернігівська та деякі ін.

Піднесення визвольної боротьби проти гніту шляхетської Польщі, боротьби проти католицизму й унії, становлення української мови, злет усної народної творчості, початок книгодрукування, активізація освітньої діяльності, зростання національної свідомості українського народу — все це спричинилося й до інтенсивного розвитку української літератури.

Розвивалася оригінальна і поширювалася перекладна література, та найбільше значення мала полемічна література. Першим значним полемічним твором була книга відомого діяча української культури, першого ректора Острозької школи Герасима Смотрицького «Ключ царства небесного», що вийшла в Острозі у 1587 р. Видатним полемістом кінця 80 90-х років XVI ст- був Стефан Зизаній. Вершиною розвитку полемічної літератури стала творчість Івана Вишенського (1545—1550 рр. — прибл. 1620 р.), що серед письменників-полемістів займає особливе місце. До нас дійшло 17 творів Вишенського — листів і послань.

Одночасно з традиційними жанрами в літературі виникали і нові жанри — посвяти, передмови й післямови до друкованих книжок і різноманітного типу вірші — епіграми, емблеми, панегірики, декламації, інтермедії, полемічні, історичні, морально-дидактичні вірші та ін. У віршах прославлялася боротьба проти ворогів, оспівувалася вірність вітчизні.

У XIV—першій половині XVI ст. продовжувалися традиції історичного літописання. Проте через численні війни, усобиці, пожежі, руйнування міст і сіл історичних творів збереглося дуже мало.

15. Розвиток освіти і науки XVII-XVIII ст.

16. Українське (козацьке) бароко. Барокова архітектура і мистецтво.

17. Козацтво як явище історії і культури.

Розвиток їх в Україні у другій половині XVII —кінці XVIII ст. — яскраве свідчення духовного прогресу українського народу. Важливим осередком духовної культури була Києво-Могилянсь-ка академія. Вона мала величезний вплив не лише на українську, а й на культуру слов'янських народів. Водночас діяла широка мережа початкових шкіл, народних училищ, гімназій і середніх спеціальних навчальних закладів (колегіумів), у яких навчалися діти старшин, шляхти і духовенства, а також заможних прошарків міщан, козаків і селян. На Правобережжі та західноукраїнських землях, що перебували під пануванням Польщі, діяли братські школи. Однак вони поступово втрачали провідну роль у розвитку освіти порівняно з попереднім періодом. В Галичині та на Правобережжі існували єзуїтські колегії. Навчання у них проводилось польською і латинською мовами. Після входження Східної Галичини 1772 р. до складу Австрійської монархії було проведено шкільну реформу. Згідно з нею, встановлювалось три типи державних шкіл. Важливими освітніми і науковими осередком В Україні стали Харківський колегіум, Києво-Мо-гилянська колегія, Львівський університет. Поважною науковою інституцією була бібліотека Києво-Мо-гилянської академії. Академія підтримувала тісні контакти з багатьма навчальними закладами Європи. її учні часто продовжували навчання в західноєвропейських університетах. Поряд з історичними дослідженнями вчені України зосереджували увагу на складних питаннях астрономії, математики, медицини, географії.

У розвитку освіти й культури в Україні важлива роль належала книгодрукуванню. В другій половині XVII — середині XVIII ст. в Україні функціонувало 13 друкарень. Кілька друкарень існувало на західноукраїнських землях. Найпотужнішою з-поміж них була друкарня А.Пілєра. Вона видавала літературу німецькою, латинською, французькою, українською, польською, грецькою, єврейською мовами. До 1800 р. тут було видано понад 250 книжок, французькою мовою друкувалася "Львівська газета", що призначалася для урядових службовців та аристократичних кіл.

16. Українське (козацьке) бароко. Барокова архітектура і мистецтво.

17. Козацтво як явище історії і культури.

Художня культура України за часів козацько-гетьманської доби відіграла важливу роль у становленні українського мистецтва. Саме в той час національна ідея набула особливої актуальності і знайшла відображення в різних видах мистецтва — архітектурі, живописі, скульптурі. Україна відчувала значний вплив західних культур, адже декілька століть її основними землями володіла Польща. Головні особливості художньої творчості цієї доби визначалися бароковим світоглядам, який у другій половині XVII ст. домінував у духовному житті України.

Монументальність форм, експресивність, введення алегорій та символів, пишна декоративність орнаментики, парадність та урочистість, що притаманні бароко, знайшли відтворення в мистецтві України цього періоду. Українське бароко XVII ст. часто називають "козацьким", оскільки в культурі потужно виявилися козацький дух, козацький характер, козацькі смаки. Крім того, чимало шедеврів архітектури і живопису були створені на замовлення козацької старшини. Злиття принципів бароко з національною народною традицією визначило своєрідність його українського варіанту.

Провідним жанром у музиці став хоровий, так званий партесний (хоральний) концерт.У бароковій архітектурі втілено найвищі мистецькі досягнення доби. Згадаємо передусім кам'яні церкви — архітекторів вабили декоративні можливості стилю, єдність споруди з довкіллям.

Розвиткові мистецтва сприяло піднесення філософської думки, науки, літератури, пов'язане з діяльністю Києво-Могилянської академії. Одним із найвидатніших діячів культури в Україні XVII ст. був Київський митрополит Петро Могила. Із його ім'ям пов'язують розквіт української барокової архітектури. За сприяння митрополита було відновлено чимало старовинних монастирів і храмів України. Церковне книгодрукування при Києво-Печерській лаврі, яким також опікувався Петро Могила, сприяло розвитку українського графічного мистецтва.

17. Козацтво як явище історії і культури.

Духовна культура українського народу досягла високого рівня в період існування козацької держави (1648—1781 pp.). Запорозьке козацтво впродовж трьох століть визначало напрями економічного, політичного і культурного розвитку України. Високорозвинута самобутня культура Січі домінувала тут у XVI —XVIII ст. і мала величезний вплив на національну самосвідомість українського народу.

Козацька культура — унікальне і неповторне явище. її феномен має барокове забарвлення. "Химерний" стиль був породжений непростими, бурхливими соціально-історичними обставинами. Визвольна війна середини XVII ст., постійні військові походи, перебування на межі життя і смерті породили в козацькому середовищі типово бароковий світогляд.

На окрему увагу заслуговує проблема церковно-релігійного життя запорозького козацтва. Релігійність і духовність були надзвичайно вагомими критеріями відбору в козацьке середовище, своєрідною візитівкою, самоідентифікацією козака як православного християнина й українця. Запорожці надзвичайно ревно стежили за "чистотою" віри у своїх рядах Козаки за власний кошт утримували лікарні, шпиталі, різні інституції при монастирях, а також цілі церковні парафії, робили значні матеріальні внески у храми, прихожанами яких себе вважали.

Запорозький уряд на чолі з кошовим отаманом постійно виявляв піклування про створення розгалуженої системи освіти. Загалом у системі шкільництва на Запоріжжі можемо виділити три типи шкіл: січові, монастирські та церковно-парафіяльні. Головним учителем січової школи був ієромонах-уставник, котрий не лише навчав азам грамоти, а й був духівником хлопців, опікувався їхнім здоров'ям. Школи Запорозької Січі продовжували традиції братських шкіл. Навчання в них обов'язково поєднувалося з вихованням.

В багатогранному та змістовному художньому житті Запорозької Січі чільне місце належало музиці, співу і танцям. Високого рівня досягла військова музика. Вагоме значення мали духові й ударні інструменти: труби, сурми, литаври, барабани, бубни. Духова музика супроводжувала походи Війська Запорозького, а також різні урочистості.

В духовній культурі козацької держави високого розвитку досягло хорове мистецтво. Вони мали своєрідну художню форму і виконувалися під акомпанемент бандури (кобзи) або ліри. Думи і народні пісні набули активнодійового характеру завдяки "кобзарям", які часто не лише виконували, а й творили музику. Кобзарство — це своєрідне явище української народної культури, визначне мистецьке досягнення запорозького козацтва.

Особливою популярністю в козацькому середовищі користувалися танці. Найулюбленішим з них був гопак.

Отже, культура козацької держави була багатогранною і самобутньою. З плином часу вона увійшла як складова частина в духовне життя сучасної української нації. Художні вподобання, демократичні настрої козацького середовища визначили колорит козацького розвитку української духовної культури. Козацтво акумулювало величезний духовний досвід XVII —XVIII ст., відтак залишивши в культурній свідомості нашого народу найглибший слід.

18. Література в Україні ХVІІ– ХVШ ст.

Із другої половини ХVІІ ст. розпочався період піднесення літературної творчості. Для літератури цього періоду характерними були такі риси:

— зберігався зв’язок літератури з релігійним світоглядом;

— мистецтво слова поступово ставало самостійною галуззю творчості;

— усе виразніше виявлялися світські й естетичні функції літератури, вироблялися нові форми і способи художньо-словесного зображення;

— головна увага письменників зосереджувалася на людині, а також її зв’язку з Богом, утверджувалися нові жанри художньої літератури.

Друга половина ХVІІ ст. — це період розквіту української літератури стилю бароко.

Найбільш яскраво барокові риси проявляються у поезії. Поетичні твори цієї доби різноманітні: він громадсько-політичних до ліричних.Громадсько­політична поезія пов’язана з Національно­визвольної війною під проводом Б. Хмельницького та Руїною. У цих творах змальовуються історичні події, дається їх аналіз, висловлюються різноманітні точки зору. Творцями релігійно­філософської поезії були представники духівництва. У творах цих авторів порушувалися морально-етичні проблеми. У поезії цього напряму найбільше проявляється стиль бароко — символіка, алегорія, гра слів, ускладнені асоціації, натуралістичність деталей. Значної популярності набула й сатирична віршована література. У них відтворювалися колоритні побутові сцени, висміювалися вади суспільства, прославлялася чесна праця хлібороба і ремісника.

Серед прозової літератури найбільше значення залишається за полемічною богословською. До богословської літератури належать і проповіді. Їх автори використовують багато художніх прийомів, вдаються до порівняння, алегорій, метафор тощо. У своїх проповідях вони викривають хворі місця суспільства, засуджують аморальні вчинки, дають настанови щодо правильного життя. Продовжує розвиватися й агіографічний жанр (опис житій святих).

Великий пласт літературного доробку складає історична література. Серед неї слід виділити «Синопсис» — короткий нарис історії України та Московії від найдавніших часів до останньої чверті ХVІІ ст. (автор невідомий).

19. Музичне і театральне мистецтво ХVШ ст.

Світська професійна вокальна музика, що існувала в поміщицьких маєтках з 17 століття розвивається в містах. Створюються музичні цехи, при магістратах - оркестри, капели. На основі народно-пісенних традицій у 18 столітті початку 19 століття розповсюджується пісня-романс на вірші різних поетів. Один з перших її авторів - Г.С. Сковорода ввів у пісенний жанр цивільну, філософську та ліричну тематику.

Величезне значення в українській музичній культурі XVIII століття була створена з ініціативи гетьмана Данила Апостола в 1730 р Глухівська співоча школа, вихованцями якої стали Дмитро Бортнянський, Максим Березовський та Артемій Ведель.

Також не залишився без змін і театр 18 століття. Перший стаціонарний театр в Україні виник в 1776 році. У Львові був зведений костел французького монастиря, зал якого був спеціально створений для театральної гри.

У XVII-XVIII столітті широкого розмаху набули вертепи - мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми. А в столичному Глухові ще в 1 половині 18 століття козацька верхівка з метою організації культурного дозвілля та дозвілля почала створювати свої невеликі акторські трупи і оркестри інструментальної музики.

20. Українська народна музика та пісні.

З давніх часів, з давньої історії український народ має славу народу дуже музичного.

Українські народні пісні - це фольклорні твори, які зберігаються в народній пам'яті і передаються з вуст у вуста.

Твори анонімні, бо імена авторів, як правило, невідомі. Народна пам'ять зберегла нам лише деякі імена авторів народних пісень. Це Маруся Чурай, автор пісень «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Засвіт встали козаченьки» - це козак Семен Климовський - «Їхав козак за Дунай». Інша частина народних пісень літературного походження - «Реве та стогне Дніпр широкий» - Т. Г. Шевченка, «Ніч яка місячна» - Старицький.

21. Традиційний український побут.

Життя українських селян не змінилося з попередніх часів. Як і раніше, села закладали поблизу річок і озер, утворюючи вулиці, вздовж яких стояли будинки і простягалися городи. Традиційними були зовнішній і внутрішній вигляд будинків. Про те, яким був побут українських селян, якими клопотами вони займалися, якими були звичаї українського села, ми можемо дізнатися з творів І. Котляревського, Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка, М. Гоголя.

Цінним історичним джерелом є рукописні ілюстровані альбоми Домініка П'єра де ла фліз.Крестьянскі житла (на Київщині) скрізь були побудовані з дерева, вони, як правило, теплі взимку. Їх зовнішнє і внутрішнє планування скрізь майже однакове... Майже всі будинки покриті соломою. Всього в селах будинки невеликі, в них рідко буває більше однієї кімнати. У кімнаті завжди є піч. У всіх приміщеннях завжди можна бачити в кутку кімнати навпроти дверей грубо намальовані образи святих, прикрашені натуральними висушеними квітами та білими рушниками, вишитими червоними візерунками. У їх будинках зовсім немає меблів, хіба що іноді шафа і кілька простих стільців.

22. Особливості українського національно-культурного відродження (кінець ХVІІІ – перша пол. ХІХ ст.).

Українське національне відродження зароджується в східноукраїнських землях. Це була свого роду «захисна реакція» на важке політичне та соціально-економічне становище. Початком національного відродження стала поява «Енеїди» І. Котляревського, написаної на українській народній мові, творчість Г. Квітки-Основ'яненка та харківського гуртка літераторів. Духовною основою українського відродження стало українське село, яке зберегло рідна мова - головний носій української ментальності.

Багато дослідників вважають, що процес національного відродження на Україні тривав близько 130 років - з кінця XVIII до початку XX ст., В якому можна виділити три основних етапи:

1) академічний етап (кінець XVIII - середина XIX ст.);

2) Українофільський або народницький етап (1840-1880 рр.);

3) політичний чи модерністський (1880-1914 рр.).

Стимулом українського відродження були ідеї Французької революції, що проголосила «права народів», а також поширення романтизму.

23. Роль творчості Т. Шевченка в національно-культурному відродженні.

Шевченко є основоположником нової української літератури. Саме в його творчості повно розвинулися ті начала, які стали провідними для передових українських письменників другої половини XIX-початку ХХ століть. Шевченко перший в українській літературі виступив як істинно народний поет, твори якого з усією повнотою відбили почуття й думки народу України. У його творах зображено новий позитивний герой - борець проти самодержавно-поміщицького ладу, борець за щастя народу. Шляхом Шевченка пішли найвидатніші передові українські письменники наступного часу - Марко Вовчок, Панас Мирний, Іван Франко, Павло Грабовський, Леся Українка та ін. Шевченко відіграв важливу історичну роль у розвитку української літературної мови. Він встановив ту структуру української літературної мови, яка збереглася як основа сучасної мови.

24. Національно-культурний рух другої половини ХІХ ст.

Перша в українській історії національно-культурна організація виникла в 1833 р у Львові. Це був нелегальний гурток, який організували Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький. Їх символічно назвали "Руською трійцею" Вищим досягненням гуртка стала публікація в 1837 р альманаху "Русалка Днiстровая".

У 40-ті роки центр українського культурного життя знаходився у Східній Україні. У Києві приблизно в 1845 р виникає нелегальне Кирило-Мефодійвське братство - не культурна, а політична національна організація, створюють її видатні діячі вітчизняної культури (М. Гулак, М. Костомаров, П. Куліш, В. Білозерська, Т. Шевченко). Мета товариства підкреслена назвою - слов'янська єдність. Розгром братства в 1847 р важко відбився на всьому розвитку української культури, а традиція політичної боротьби була перервана аж до 90-х років XIX ст.

Всю другу половину XIX ст. активність національної інтелігенції розгортається майже виключно в сфері "культурництва". В кінці 50-х років на Правобережжі серед дворянства та інтелігенції, в тому числі польської, складаються групи молоді, які гаряче співчувають українському народу. Одним з лідерів руху став В. Антонович.

Ідейний центр "громадівського" руху виявився у Петербурзі. Сюди в кінці 50-х років після заслання повернулися кирило-мефодійвці. В. Білозерська домагається дозволу і на гроші меценатів в 1861 р починає видавати перший регулярний український журнал "Основа". У ньому співробітничають Костомаров, Куліш, Драгоманов, публікується спадщина Шевченка. Навіть з боку уряду робляться деякі кроки: Кулішу доручають перекласти українською мовою закони про скасування кріпацтва, за державний рахунок видаються українські підручники. Ситуація кардинально змінюється в 1863 р після антиросійського повстання в Польщі. Українське національно-культурний рух жорстоко придушується. Прокотилася хвиля арештів, Полтавська і Чернігівська громади були повністю розгромлені, журнал "Основа" закрився. Особливою непримиренністю відрізнялася позиція міністра внутрішніх справ Російської імперії Валуєва. Він підписує сумно відомий указ, який забороняє друкувати українською мовою навчальну, наукову і релігійну літературу на тій підставі, що "ніякого особливого малоросійської мови не було, немає і бути не може".