Мета практичного заняття

Навчити студентів на підставі отриманих знань щодо етіологічних та патогенетичних факторів аналізувати типову клінічну картину інфекційно-запальних уражень нирок та сечовивідних шляхів, складати план обстеження, аналізувати дані лабораторних та інструментальних обстежень та володіти основними принципами лікування, реабілітації і профілактики інфекцій сечової системи у дітей.

5. Форми контролю знань та вмінь на практичному занятті.

5.1. Вхідний тестовий контроль.

1. Дівчинка 3-х років перенесла ГРВІ, через 3 дні знову підвищилася температура тіла до фебрільних цифр, з'явилися болі в животі й часті хворобливі сечовипускання. Рік назад перебувала на стаціонарному лікуванні із приводу пієлонефриту. У загальному аналізі: сеча - мутна, білок - 0,9 г/л, лейкоцити - покривають усе поле зору. Попередній діагноз: загострення хронічного пієлонефриту. Який найбільш ймовірний етіологічний фактор захворювання?

A. Віруси

B. *Кишкова паличка

C. Хламідії

D. Синегнойна паличка

E. Грибкова інфекція

2. У дитини 10 років спостерігаються підйоми температури тіла до 38,5°С, погіршення самопочуття й апетиту, періорбітальні тіні, помірно виражена біль у поперековій ділянці праворуч. Катаральних явищ немає. У загальному аналізі крові лейкоцити - 14·10⁹/л, паличкоядерних нейтрофілів - 12%, сегментоядерних нейтрофілів - 72%, лімфоцитів – 12%, моноцитів – 4%, ШОЕ - 35 мм/год. Загальний аналіз сечі - колір жовтий, каламутна, в осаді - пластівці фібрину, лейкоцити - 50-70 в п/з, виявлені активні лейкоцити, багато бактерій. Бактеріурія - більше 10⁵ в 1 мл сечі. УЗ-дослідження нирок - підвищення ехогенності чашечково-мискової системи праворуч, набряк інтерстицію. Ваш попередній діагноз?

A. Гострий цистит

B. Дистопія правої нирки

C. *Гострий пієлонефрит

D. Дисметаболічна нефропатія

E. Дисплазія правої нирки

3. Дівчинка 6 років занедужала гостро: температура тіла підвищилася до 37,5°С, хворобливість наприкінці акту сечовипускання, часті позиви. При огляді ознак інтоксикації нема, хворобливість при пальпації в проекції сечового міхура. Яке захворювання є найбільш імовірним?

A. *Гострий цистит

B. Грип

C. Гострий уретрит

D. Гострий гломерулонефрит

E. Ниркова колька

4. Дівчинку 12 років турбують ниючі болі в попереку протягом 4-х днів. Відзначається підвищення температури тіла до 38°С, часті хворобливі сечовипускання. Тиждень назад перехворіла ГРВІ. Яке дослідження насамперед необхідно провести?

A. УЗД органів черевної порожнини

B. Загальний аналіз крові

C. *Загальний аналіз сечі

D. Урографію

E. Пробу за Зимницьким

5. У хлопчика 14 років із загостренням вторинного обструктивного пієлонефриту, на фоні міхурово-сечовідного рефлюксу 2 ступеня, із сечі виділена синегнойна паличка в титрі 10⁶ мікробних тіл в 1 мл сечі. Який антибактеріальний препарат найбільш доцільно призначити в цьому випадку?

A. Ампіцилін

B. *Цефіпім

C. Цефазолін

D. Азітроміцин

E. Левоміцетин

6. Дитині 10 років, хворіє близько 1 тижня. Занедужала гостро після переохолодження: з'явилися болі в животі й попереку, підвищилася температура тіла до 38°С. У загальному аналізі сечі: лейкоцити - до 25-30 у полі зору, білок - 0,33 г/л. Яке дослідження необхідно провести для призначення етіотропного лікування:

A. *Бактеріологічний посів сечі

B. Цистографію

C. Пробу за Нечипоренком

D. Оглядову урографію

E. Пробу за Зимницьким

7. Дитина 7 місяців. Тиждень назад перенесла ГРВІ. Фізичний і нервово-психічний розвиток відповідають віку. Скарги на млявість, зниження апетиту, немотивовану повторну блювоту, підвищення температури тіла протягом останньої доби до 38°С, блідість, часте сечовипускання малими порціями. ЧСС - 150 в 1 хвилину. У загальному аналізі сечі: білок- 0,099 г/л, лейкоцити - 30-50 у п/з., бактеріурія - +++, слиз - +++. Про яке захворювання можна думати?

A. Фосфат-діабет

B. Дисметаболічна нефропатія

C. Гострий гломерулонефрит

D. *Гострий пієлонефрит

E. Дефекти догляду

8. Дівчинка 9 років скаржиться на підвищення температури тіла до 37,5°С, головний біль, млявість, слабкість, зниження апетиту, біль у животі, часті й хворобливі сечовипускання. Був запідозрений гострий пієлонефрит. У загальному аналізі сечі - питома вага - 1018, білка нема, лейкоцити- 10-15 у п/з. Який метод дослідження допоможе вірогідно підтвердити діагноз інфекції сечової системи?

A. Проба за Нечипоренком

B. *Бактеріологічний посів сечі

C. Проба за Зимницьким

D. Загальноклінічний аналіз крові

E. Проведення загального аналізу сечі в динаміці

9. Дитині 7 місяців. Доставлений у дитячий стаціонар зі скаргами на занепокоєння, підвищення температури тіла до фебрильних цифр, блювоту, у важкому стані. Після проведення загальноклінічних методів досліджень установлений діагноз гострого пієлонефриту. Які з інструментальних методів досліджень можливо провести в даної дитини в цій стадії захворювання:

A. Екскреторна урографія

B. Мікційна цистографія

C. *УЗД нирок

D. Радіоізотопне дослідження нирок

E. Ангіографія

10. Дівчинка 12 років скаржиться на часті, болючі сечовипускання, підвищення температури тіла до субфебрильних цифр, дратівливість, порушення сну, енурез. Хвора другий день, пов’язує захворювання з переохолодженням. Симптом Пастернацького негативний, в аналізі сечі: незмінена еритроцитурія, лейкоцитурія, бактеріурія. Вкажіть найбільш вірогідний діагноз.

A. *Цистит

B. Вульвіт

C. Пієлонефрит

D. Гломерулонефрит

E. Дисметаболічна нефропатія

5.2. Теоретичне опитування кожного студента з оцінкою за визначені питання.

Контрольні питання для теоретичного опитування.

1. Основні анатомо-фізіологічні особливості сечової системи у дітей.

2. Основні положення про інфекції сечової системи у дітей.

3. Причини розвитку, основні клінічні прояви циститу у дітей.

4. Визначення, етіологія, патогенез, класифікація та клініка пієлонефритів у дітей.

5. Методика об'єктивного обстеження хворого з інфекцією сечової системи.

6. Основні лабораторні та інструментальні методи обстеження хворого з інфекцією сечової системи.

7. Основні принципи диференціальної діагностики циститу, пієлонефриту у дітей.

8. Методи лікування інфекцій сечової системи (циститу, пієлонефриту) у дітей.

9. Профілактика та прогноз пієлонефриту у дітей.

5.3. Оцінка виконання кожним студентом вивчених практичних навичок.

Студент повинен вміти:

- визначати етіологічні та патогенетичні фактори інфекцій сечової системи (циститу, пієлонефриту);

- збирати скарги, анамнез хвороби та життя у дітей з інфекцією сечової системи;

- збирати сімейний анамнез у родичів хворої дитини;

- вміти провести загальний огляд, пальпацію, перкусію та аускультацію органів і систем дитини з інфекцією сечової системи;

- вміти обґрунтувати та поставити найбільш вірогідний або синдромний діагноз при інфекціях сечової системи;

- - вміти за уніфікованими протоколами призначити лабораторне та/або інструментальне обстеження хворої дитини та інтерпретувати отримані дані;

- - вміти трактувати та обґрунтовувати загальні принципи лікування, реабілітації та профілактики інфекцій сечової системи (циститу, пієлонефриту).

6. Інформаційна частина методичної розробки

6.1. Мінімальний базовий рівень знань,необхідний для засвоєння теми.

Шифр за МКХ-10:

N10 Гострий тубулоінтерстиційний нефрит

N11 Хронічний тубулоінтерстиційний нефрит

N11.0 Необструктивний хронічний пієлонефрит, пов'язаний з рефлюксом

N11.1 Хронічний обструктивний пієлонефрит

N11.8 Інші хронічні тубулоінтерстиційні нефрити

N11.9 Хронічний тубулоінтерстиційний нефрит неуточнений

N12 Тубулоінтерстиційний нефрит, неуточнений, як гострий і хронічний

N13 Обструктивна уропатія та рефлюкс-уропатія

N 30 Цистит

N30.0 Гострий цистит

N39.0 Інфекція сечовивідних шляхів без уточненої локалізації

Визначення й класифікація. Інфекції сечових шляхів (ІСШ) у дітей - група захворювань інфекційно - запального походження одного або декількох сегментів сечового тракту від периренальної фасції до зовнішнього отвору уретри без конкретної локалізації патологічного процесу.

На думку експертів ВОЗ, первинна, неускладнена й відносно швидко минаюча маніфестація ІСШ не вимагає проведення спеціальних методів дослідження. Однак при повторенні епізоду ІСШ пацієнт повинен обов'язково пройти повне клінічне обстеження для встановлення топічного діагнозу. ІСШ у дітей може протікати у вигляді клінічно значимої самостійної інфекції, що має конкретну клінічну картину, і асимптоматичної (асимптомної) бактеріурії.

Діагноз ІСШ у дитини встановлюється при наявності клінічних проявів захворювання й за даними бактеріологічного дослідження сечі. Мова йде про бактеріурію, якщо в сечі, узятої із середньої порції при природному сечовипусканні, бактеріурія становить 10⁵ і більше КОЕ в 1 мл, або в сечі, отриманої при катетеризації сечового міхура, – 10³ і більше КОЕ в 1 мл, або в сечі, отриманої способом надлобкової пункції – будь-яка кількість мікробних тіл в 1 мл.

Діагноз асимптоматичної бактеріурії (АБУ) у якості самостійного правочинний, якщо в дитини немає ніяких симптомів захворювання, а ступінь бактеріурії при кожному з вищеописаних способів забору сечі аналогічна, як і при ІСШ.

Залежно від основного критерію, що покладений в основу поділу всієї сукупності ІСШ на групи, виділяють:

Цистит — неспецифічне мікробне запалення слизової оболонки сечового міхура. Розрізняють гострий та хронічний цистит.

Пієлонефрит (ПН) — неспецифічне мікробне запалення нирки з переважним вогнищевим ушкодженням тубулоінтерстиційної тканини, чашечок та миски, пов'язане з інфекцією сечових шляхів, що потрапляє в нирки гематогенним, лімфогенним чи висхідним шляхом.

Класифікація пієлонефриту в дітей

ПН вважається гострим при тривалості його перебігу до 3 місяців.

Рецидив ПН документується за наявності, окрім клініко-лабораторних симптомів, того ж збудника, що й при попередньому епізоді захворювання, і може бути представлений незакінченою інфекцією (нераціональне лікування, резистентний до антибіотика збудник) або персистенцією (відокремлене вогнище бактеріовиділення). Виявлення іншого чинника при бактеріологічному дослідженні сечі свідчить про реінфекцію.

За станом уродинаміки виділяють: первинний процес, коли при використанні сучасних методів діагностики не вдається визначити причини фіксації мікроорганізмів в тубулоінтерстиційній тканині нирок та вторинний, коли відомі фактори, що сприяють розвитку запального процесу Серед вторинних ПН розрізняють - обструктивний тип (розвивається за наявності органічної чи функціональної обструкції) та необструктивний (при дисметаболічних нефропатіях, імунодефіцитних станах, нирковому дизембріогенезі тощо).

Обструкція сечових шляхів має функціональний характер при нейрогенних розладах сечовипускання, міхурово-сечовідному рефлюксі, уроджених нервово-м'язових дефектах мисково-сечовідного з'єднання, сечоводів, сечового міхура; органічний характер при аномаліях сечової системи (синдром Фролея, гідронефроз, уретерогідронефроз, мегауретер), інтраміхурових обструкціях (контрактура шийки сечового міхура, клапани, дивертикули, стеноз сечовипускного каналу), у результаті травм, при стисненні пухлинами, конкрементами.

Ступінь активності ПН (О.Ф.Возіанов, 2002 р.)

Епідеміологія. У загальній структурі захворювань дитячого віку ІСШ, включаючи пієлонефрит, по поширеності (більше 5% у дівчинок і 1-2% у хлопчиків) посідає друге місце після інфекції дихальних шляхів. Частота поширення залежить від статі й віку. У період новонародженості захворювання частіше зустрічається в хлопчиків. Надалі у всіх вікових групах переважають дівчатка.У структурі ІСШ переважає цистит. Він становить до 50-60% випадків всієї урологічної патології в дитячому віці, а в структурі ІСШ до 60-70%. Пієлонефрит частіше зустрічається серед хворих з аномаліями верхніх і нижніх сечових шляхів, що супроводжуються порушенням уродинаміки, і частота ускладненого пієлонефриту становить 90-100%. Поширеність пієлонефриту серед дітей залишається на відносно високому рівні (24-32 на 1000 дітей).В усьому світі в останнє десятиліття відзначається ріст поширеності інфекцій, що передаються статевим шляхом (ІПСШ) у дітей і підлітків і проглядається чітка тенденція до омолодження захворілих.

Етіологія й патогенез.

* Відділення реанімації й інтенсивної терапії

Провідні фактори ризику розвитку пієлонефриту в дітей

відповідно до етапів його патогенезу

ОСНОВНІ ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ ІСС У ДІТЕЙ

Особливості клінічної картини пієлонефриту в дітей раннього й старшого віку

Стандарти діагностики.

1. Лабораторні дослідження.

А. Обов'язкові:

- аналіз крові клінічний;

- аналіз крові біохімічний із визначенням рівня креатиніну, сечовини;

- загальний аналіз сечі;

- аналіз сечі за Нечипоренком;

- аналіз сечі за Зимницьким;

- бактеріологічне дослідження сечі;

- для дівчат — мазок із піхви.

Б. Уточнюючі:

- швидкість клубочкової фільтрації;

- визначення добової протеїнурії або мікроальбумінурії;

- бактеріологічне дослідження сечі з визначенням мікробного числа та чутливості мікрофлори до антибактеріальних препаратів;

- дослідження на ентеробіоз;

- аналіз калу на дисбіоз.

2. Інструментальні дослідження.

А. Обов'язкові:

- термометрія;

- контроль артеріального тиску;

- УЗД сечевої системи;

- екскреторна урографія, КТ, МРТ;

- мікційна цистографія;

- динамічна та статична реносцинтиграфія (при хронічному процесі).

Б. Допоміжні:

- екскреторна урографія;

- цистоуретероскопія;

- функціональні дослідження сечового міхура (за необхідності);

- доплерографія судин нирок;

- добовий моніторинг артеріального тиску;

- ангіографія судин нирок (за необхідності);

- комп'ютерна томографія нирок (за необхідності);

- магнітно-резонансне дослідження нирок (за необхідності).

3. Консультації спеціалістів: гінеколога, уролога, оторіноларинголога, за необхідності — інших.

Диференціальна діагностика

Крім того, необхідно проводити диференціальну діагностику гострого пієлонефриту із сепсисом (якщо пієлонефрит не став наслідком сепсису), а також гострим апендицитом, що при атиповому розташуванні червоподібного відростка може супроводжуватися дизуричними явищами при відсутності симптомів подразнення очеревини. В останньому випадку для встановлення правильного діагнозу велике значення мають дослідження per rectum, що дозволяє виявити хворобливий інфільтрат у правій здухвинній ділянці, і повторні аналізи сечі. При стійкій відсутності бактеріальної флори в сечі показане її дослідження на мікобактерії.

Ускладнення. Серед ускладнень варто виділити сепсис, апостематозний нефрит (інтерстиціальний нефрит, що характеризується формуванням множинних гнійних вогнищ, особливо в кірковому шарі нирки), карбункул нирки, паранефрит, піонефроз і некроз ниркових сосочків. Ускладнення більше характерні для дітей раннього віку.

Лікування спрямоване на боротьбу з інфекційним процесом, інтоксикацією, відновлення уродинаміки й функцій нирок, підвищення реактивності організму.

Перший епізод циститу у дітей: протимікробна терапія 5 діб (препарати першого вибору – уроантисептики і можлива профілактична терапія у дівчаток 1-3 місяці).

При рецидиві циститу: консультація гінеколога або уролога, мікційна цистограма, уретроцистоскопія, визначення наступних збудників (Ig Ureapl. Urealiticum, Chlamid. Trachomatis, Mycoplasma Genitalium, Hominis, Trichom. Vaginalis.) Лікування 7 діб, потім профілактичне лікування. Препарати першого вибору - уроантисептики або цефалоспоріни II-III генерації.

Лікування безсимптомної бактеріурії: азитроміцин – однократно, амоксицилін/клавуланат (при кокковій флорі) або нітрофурани - 7 днів; незакінчена інфекція або персистенція – згідно антибіотикограми із врахуванням необхідності інстиляцій сечового міхура.

Лікування ІСС без визначення топіки: 7 днів цефалоспорини II-III генерації. Обструкція та дисфункція сечового міхура повинні бути діагностовані (виключені) спеціалістом. За наявності енурезу показано призначення антидіуретичного гормону.

Лікування пієлонефриту:

1. Дієтотерапія: стіл 5, при порушенні функції нирок – стіл 7а, 7. Обмеження солі - за наявності порушення функції нирок та/чи артеріальної гіпертензії. Обмеження м`яса - при порушенні функції нирок.

2. Вживання рідини. Рекомендовано водне навантаження з розрахунку 25-50 мл/кг/добу (достатність питного режиму оцінюється за величиною діурезу - 1,5-2 л) під контролем своєчасного опорожнення сечового міхура (не рідше 1 разу на 2-3 години). Прийом рідини може обмежуватись при порушенні функції нирок, артеріальної гіпертензії, обструктивних уропатіях. Питний режим включає чай, лужну мінеральну воду, чисту воду, компоти (з сухофруктів), молочні продукти, фітотерапію. При лужній реакції сечі показано збільшення кислих валентностей - морси, напої з журавлини, брусниці.

3. Етіотропна терапія.

Гострий неускладнений пієлонефрит у дітей: не має відмінностей у тривалості фебрильної температури і появлення рубців при ступінчастий терапії (3-4+10) у порівнянні із 14-денним прийомом через рот; не має відмінностей при призначенні аміноглікозиду один чи три рази на добу (в/м, в/в); призначення антибіотика через рот із другого місяця життя; сучасні препарати вибору: цефалоспорини 3 генерації, амоксіцилін/клавуланат; аміноглікозиди (1 або три рази на добу – 7 діб); оптимальної тривалості лікування (7-10-14 діб) не встановлено.

Стартова емпірична терапія триває 10-14 діб: - цефалоспорини переважно ІІІ покоління (бажано с сульбактамом); - «захищені пеніциліни» (амоксицилін/клавунат, амоксицилін/сульбактам); - фторхінолони 2-4 покоління. Антибактеріальна терапія проводиться ступінчатим методом в стаціонарі (парентерально із переходом на прийом препаратів (можливо - в межах однієї групи) per os після нормалізації температури), через рот – при амбулаторному лікуванні (із 2 місяця життя). При збереженні інтоксикації, гіпертермії, сечового синдрому понад 3 діб проводять заміну препарату (бажано з урахуванням чутливості).

До альтернативних препаратів відносять - цефалоспорини IV покоління, аміноглікозиди (нетроміцин, амікацин, гентаміцин, тобраміцин).

Антибактеріальні препарати резерву - карбапенеми, уреїдопеніциліни, глікопептиди. При супутній урогенітальній інфекції використовуються відповідні препарати - орнідазол, нітроімідазоли, макроліди.

4. Посиндромна терапія.

- Лікування дегідратації здійснюється шляхом водного навантаження, дезінтоксикація - застосуванням дезінтоксикаційних препаратів. При відмові від перорального прийому рідини, ознаках дегідратації, значному інтоксикаційному синдромі проводиться інфузійне введення 5% розчину глюкози або фізіологічного розчину натрію хлориду.

- При гіпертермії застосовуються жарознижуючі - парацетамол, ібупрофен.

- У випадках больового синдрому призначаються антиспастичні препарати.

- За необхідності – про-, пре- і симбіотики, антигістамінні та протигрибкові препарати.

- Фітокомпоненти, що ефективні при мікробному запаленні сечових шляхів: ортосифон, овес, березове листя та бруньки, буквиця лікарська, бузина (корінь, квіти), плоди глоду, грицики, кукурудзяні стовпчики, насіння льону, медунка лікарська, подорожник, спориш, ягоди та листя суниці, волошка, петрушка городня (насіння, коріння), брусниця, бурда, золотушник, лаванда колоскова, мучниця звичайна, шишки хмелю, ягоди ялівцю, листя чорної смородини. Фітотерапія рекомендована фітоніринговими препаратами: канефрон Н, цистенал, уролесан, фітолізин, цистон.

- Інгібітори АПФ або блокатори рецепторів до ангіотензину ІІ (БРА) призначаються при хронічному ПН для гальмування склеротичного процесу та антипротеїнуричної дії.

Профілактика. Застосовується як амбулаторний етап лікування (після прийому терапевтичних доз антибактеріальних препаратів) дітям молодшого віку, що вже мали епізод пієлонефриту, за наявності ризику розвитку рубців, при інфікованій сечокам'яній хворобі, при ризику рецидивів ІСС, хронічних ІСС, за наявності вроджених вад сечовивідної системи, супутній урогенітальній інфекції, нейрогенному сечовому міхурі, цукровому діабеті, тривалій іммобілізації.

Препаратами вибору є фурамаг, сульфаметаксозол/триметроприм (бісептол), фурагін, фурадонін або канефрон Н. Крім останнього, усі перелічені препарати використовують однократно на ніч в 1/3–1/4 від добової дози протягом 3–6 місяців кожний із загальною тривалістю прийому до 2 років.

Вагітним профілактичне лікування призначається канефроном Н, фурадоніном або цефалексином.

Після трансплантації нирки показана профілактика бісептолом 1–2 мг/кг 6 місяців.

Всі діти, які перенесли гострий пієлонефрит, не менш 3 років перебувають на диспансерному обліку із щомісячним контрольним дослідженням сечі, ті, що страждають хронічним пієлонефритом - до моменту передачі в дорослу поліклініку. Бактеріологічний посів сечі необхідно досліджувати через 6 тижнів після закінчення лікування для того, щоб переконатися, що сеча стерильна. З огляду на тенденцію ІСС до рецидивування, доцільно даного дослідження робити спочатку щомісяця, а потім з 3-місячним інтервалом протягом 1-2 років, навіть якщо в дитини немає ніяких симптомів.

Прогноз для життя сприятливий, видужання відбувається в 80% випадків. Летальні випадки рідкі, в основному в дітей раннього віку при розвитку таких ускладнень, як сепсис, апостематозний нефрит, карбункул нирки, запалення паранефральної клітковини.

6.2 Конкретна мета самостійної підготовки до практичного заняття

На підставі отриманих знань щодо етіологічних та патогенетичних факторів інфекцій сечової системи у дітей знати основні клінічні та діагностичні критерії циститу, пієлонефриту, асимптомної бактеріурії та ознайомитись з основними принципами лікування, реабілітації і профілактики інфекцій сечової системи у дітей.

6.3.Програма самостійної підготовки до практичного заняття

1. Базовий рівень підготовки.

2. Оволодіння представленим у методичній вказівці учбовим матеріалом, що містить мінімальний базовий рівень знань, необхідний для засвоєння теми.

3. Робота з рекомендованою літературою за темою заняття.

4. Ознайомлення з методикою виконання визначених практичних навичок.

5. Самоконтроль отриманих знань за допомогою контрольних питань до заняття, розв’язування ситуаційних завдань та тестового контролю.

6.4. Практичні навички.

Студент повинен вміти:

- збирати анамнез у дітей із інфекцією сечової системи;

- збирати сімейний анамнез у родичів хворої дитини;

- проводити об'єктивне обстеження дитини з інфекцією сечової системи з урахуванням вікових особливостей дитячого організму;

- проводити оцінку отриманих результатів лабораторних та інструментальних методів дослідження (загального аналізу крові, загального аналізу сечі, аналізу сечі за Нечипоренком, аналізу сечі за Зимницьким, бактеріологічного дослідження сечі, біохімічного аналізу крові, аналізу калу на дисбактеріоз, результатів ультразвукового обстеження органів черевної порожнини у дітей);

- на підставі отриманих даних клінічного, лабораторного та інструментального обстеження дитини проводити базисну терапію та призначати медикаментозну терапію дитині з інфекцією сечової системи (циститом, пієлонефритом).

6.5. Особливості обстеження хворих з інфекціями сечової системи.

- При опитуванні батьків дитини – визначити особливості перебігу вагітності у матері, стану здоров’я батьків та родичів дитини, наявність аномалій розвитку сечової системи у родичів, особливості перебігу пологів та стану здоров’я дитини у неонатальному періоді, наявність тривалої кристалурії при обстеженні дитини, частих чи рідких випорожнень, затримки сечі, натужування при сечовипусканні, нетримання сечі денного чи нічного.

- Фізикальне обстеження – оцінка стану фізичного розвитку дитини, наявність ознак інтоксикації, дегідратації, огляд та обстеження стану роботи основних органів та систем (дихальної системи, травного каналу, серцево-судинної системи та сечовивідної системи).

- Діагностика інфекцій сечової системи – використання сучасних методів лабораторного та інструментального дослідження.

- Лікувальна тактика – призначення базисної, етіотропної, патогенетичної та симптоматичної терапії при інфекціях сечової системи у дітей.

7. Технологічна карта практичного заняття

8. Контрольні питання щодо самоперевірки підготовки до заняття

1. Основні анатомо-фізіологічні особливості сечової системи у дітей.

2. Основні положення про інфекції сечової системи у дітей.

3. Класифікація пієлонефриту у дітей. Визначення ступіню активності запального процесу.

4. Інфекції сечової системи у дітей. Фактори ризику, етіологічні чинники, основні ланки патогенезу, клінічні прояви циститу та пієлонефриту.

5. Методика об'єктивного обстеження хворого з інфекцією сечової системи.

6. Основні лабораторні та інструментальні методи обстеження хворого з інфекцією сечової системи.

7. Основні принципи диференціальної діагностики інфекцій нижніх та верхніх сечових шляхів.

8. Методи лікування інфекцій сечової системи у дітей.

9. Профілактика інфекцій сечової системи у дітей та прогноз захворювань.

9. Література.

1. Дитячі хвороби. За ред. В.М.Сідельникова, В.В. Бережного // К.: Здоров'я, 1999. – 734 с.

2. Майданник В.Г. Педиатрия. Учебник (2-е издание, испр. и доп.). – Харьков: Фолио, 2002. – 1125 с.

3. Педіатрія. За ред. О.В.Тяжкої. Підручник (видання дуге). – Вінниця: Нова книга, 2008. – 1096 с.

4. Наказ МОЗ України «Про затвердження протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю «Дитяча нефрологія» за № 627 від 03.11.2008.

5. Нефрология детского возраста: Руководство для врачей / М.В. Эрман. — 2­-е изд., перераб. и доп. — СПб.: СпецЛит, 2010. — 683 с.

6. Шабалов Н.П. Детские болезни. Учебник.-Питер-Ком, С-Пб.,2002.-1080с.

7. Майданник В.Г. Тубулоинтерстициальные болезни почек у детей.- К.: Знання України, 2002.- 156 с.

8. Возианов А.Ф., Майданник В.Г., Бидный В.Г., Багдасарова И.В. Основы нефрологии детского возраста.- К.: Книга плюс, 2002.- 348 с.

9. Волосовец А.П., Кривопустов С.П., Манолова Э.П., Ершова И.Б., Бойченко П.К. Лабораторные исследования в практической педиатрии - Луганск, 2003.-131с.

1. Тема 18. Гломерулонефрит у дітей. Хронічна ниркова недостатність у дітей

Визначення, класифікація, етіологія, патогенез, клініка, діагностика, лікування, профілактика та прогноз гломерулонефриту у дітей. Хронічна ниркова недостатність: фактори ризику виникнення, етіологія, патогенез, стадії захворювання, клініка, діагностика, лікування, профілактика, прогноз.

2. Актуальність теми.

Зростання захворюваності, повязаною з патологію сечової системи, потребує від майбутніх інтерністів відповідально ставитися до оволодіння вміннями в діагностиці та лікуванні хвороб нирок у дитячому віці; досконало володіючи методами клінічного обстеження дитини, використовуючи неінвазивні клініко-лабораторні та інвазивні обстеження, вчасно провести діагностику захворювань нирок і рекомендувати адекватне лікування для попередження формування ниркової недостатності та інвалідізації дитини.

3. Кінцеві цілі.

· З`ясувати значення своєчасної діагностики та адекватного лікування гломерулонефритів (ГН) і хронічної ниркової недостатності (ХНН) для здоров`я та життя дітей.

· Ознайомитись з поняттям хронічної хвороби нирок у дітей.

· Знати фактори ризику виникнення, етіологію, патогенез та морфологічні зміни при найбільш поширених варіантах ГН та ХНН у дітей.

· Вміти проводити клінічне обстеження дітей з ГН та ХНН.

· Проаналізувати основні діагностичні критерії найбільш поширених форм ГН та стадій ХНН у дітей.

· Вміти інтерпретувати результати клінічного, лабораторного та інструментального обстежень дітей з ГН та ХНН.

· Скласти діагностичний алгоритм при найбільш поширених формах ГН та ХНН у дітей.

· Засвоїти принципи консервативного лікування ГН та ХНН у дітей.

· Знати показання до діалізу при ХНН у дітей.

· Знати прогноз та профілактичні заходи при ГН та ХНН у дітей.