Завдання соціально - реабілітаційних установ

1. Проведення всіх видів соціально - реабілітаційних заходів відносно хворих та інвалідів, які перебувають у лікувальних установах, і серед населення.

2. Відновлення працездатності та працевлаштування (у дітей - відновлення психічного здоров'я без переривання навчання).

3. Загальноосвітнє та виробниче навчання осіб із розумовою відсталістю.

4. Коректування аномальних форм поведінки у випадках аномального розвитку.

Правові питання психіатрії

В Україні діє Закон про психіатричну допомогу №1489-111 від 22.02.2000 р., що регламентує права психічно хворих, правила надання їм допомоги, а також чітко визначає показання до госпіталізації хворих у психіатричні установи. Основні положення Закону про психіатричну допомогу виходять із твердження, що психічно хворі є громадянами нашої країни. користуються всіма правами, записаними в Конституції України.

Закон про психіатричну допомогу ґрунтується на 10 основних принципах, розроблених відділом психічного здоров'я ВООЗ. Ці принципи такі:

1. Розвиток психічного здоров'я і профілактика психічних розладів. Кожна людина повинна піклуватися про своє психічне благополуччя і вживати заходи по усуненню причин психічних розладів.

2. Доступність базової психіатричної допомоги. Психіатрична допомога повинна зберігати гідність пацієнта, повинна бути матеріально доступною, справедливою, знаходитися на доступній відстані від місця проживання пацієнта, а також надаватися на основі добровільності.

3. Оцінка психічного здоров'я у відповідності із загальноприйнятими міжнародними принципами. Цей принцип містить у собі наступні компоненти:

а) оцінка психічного здоров'я повинна проводитися винятково з метою, безпосередньо пов'язаною із психічним захворюванням чи його наслідками;

б) в оцінку психічного здоров'я входять: діагноз, вибір лікування, визначення компетентності, визначення наявності можливості нанесення збитку собі чи іншим особам унаслідок психічного розладу.

При реалізації цього принципу необхідно:

а) дотримуватися загальноприйнятих міжнародних принципів;

б) при оцінці імовірності нанесення збитку собі й іншим утримуватися від посилань на неклінічні критерії, наприклад, на політичні, економічні, расові і релігійні підстави;

в) щораз при проведенні нової процедури оцінки проводити повну переоцінку, утримуватися від використання медичної історії психічного розладу в минулому як єдиної основи оцінки.

4. Забезпечення психіатричної допомоги в найменш обмежувальній формі.

При необхідності використання різних засобів обмеження періодично переглядати це рішення (наприклад, кожних 50 хвилин при фізичному обмеженні впродовж не більш 4 годин).

5. Самовизначення, тобто одержання згоди особи до початку застосування будь-якого типу втручання.

6. Право на одержання допомоги у самовизначенні. Якщо пацієнт має труднощі в оцінці наслідків свого рішення (обумовлені загальним рівнем знання, мовними можливостями, захворюванням), йому необхідно надати потенційних помічників (юриста, соціального працівника).

7. Доступність процедури перегляду. Для будь-якого рішення повинна існувати процедура перегляду, здійснювана за допомогою офіційної особи (судді), що заміщають осіб, уповноважених приймати рішення (наприклад, опікуна), і осіб, що надають допомогу. Ця процедура повинна бути своєчасною (протягом 3 днів після ухвалення рішення) і пацієнту повинна бути надана можливість особистої присутності.

8. Механізм автоматичного періодичного перегляду. При рішеннях, що стосуються лікування чи госпіталізації з довгостроковими наслідками повинен існувати механізм автоматичного періодичного перегляду, що повинен бути автоматичним, з розумним інтервалом (наприклад, через 6 місяців), проводитися кваліфікованою особою.

9. Кваліфікація осіб, що приймають рішення. Особи, що приймають рішення у відношенні пацієнта, повинні бути:

а) компетентними;

б) обізнаними;

в) незалежними;

г) безпристрасними.

В ідеалі орган, що приймає рішення, повинен складатися мінімум з 3 чоловік.

10. Повага закону. Рішення повинне відповідати сукупності правових норм, що діють у даний момент. Закони повинні бути відкритими, доступними й у зрозумілій формі. Пацієнту необхідно повідомити про його права. Контроль за фактичним застосуванням закону про психічне здоров'я повинен здійснювати орган, незалежний від керівництва охорони здоров'я.

Закон України про психіатричну допомогу був прийнятий Верховною Радою України 22.02.2000 р. Він складається з 6 розділів, 33 статей.

Розділ 1 - загальні положення.

Розділ 2 - види психіатричної допомоги, підстава та порядок її надання.

Розділ 3 - забезпечення прав осіб при наданні психіатричної допомоги.

Розділ 4 - контроль і нагляд за діяльністю по наданню психіатричної допомоги.

Розділ 5 - порядок оскарження рішень, дій і бездіяльності, пов'язаних із наданням психіатричної допомоги.

Розділ 6 - заключні положення.

Основні принципи організації психіатричної допомоги в Україні - це законність, гуманність, дотримання прав людини та громадянина, добровільність, доступність, мінімальність соціально-правових обмежень. Держава гарантує психічно хворим безкоштовне надання медичної допомоги, безкоштовне проведення всіх видів експертизи (трудової, військової, судової), соціальне забезпечення у випадку повної або часткової втрати працездатності.

Держава гарантує захист прав і законних інтересів осіб, які страждають на психічні захворювання.

Законом передбачена конфіденційність відомостей про стан психічного здоров'я й надання психіатричної допомоги. Право на одержання та використання конфіденційних відомостей про стан психічного здоров'я та надання психіатричної допомоги має сам хворий або його законний представник.

Знайомлячись з пацієнтом, психіатр зобов'язаний представитися та обов'язково отримати згоду пацієнта на бесіду з ним та обстеження. Обстеження та госпіталізація в психіатричну лікарню дітей до 15 років, а також недієздатних хворих проводиться за згодою батьків або опікунів. В інших випадках хворий повинен дати згоду на обстеження та госпіталізацію.

У випадках, коли по хворобливим мотивам хворі відмовляються від госпіталізації та їхній стан становить небезпеку для їхнього власного життя та життя навколишніх, можлива госпіталізація в примусовому порядку. У таких випадках хворий повинен бути оглянутий комісією лікарів - психіатрів для ухвалення рішення про необхідність госпіталізації. Якщо госпіталізація не була визнана необхідною і хворий не виявляє бажання лікуватися, його обов'язково виписують зі стаціонару.
Методи обстеження психічно хворих

Головним у дослідженні психічно хворих є клініко-психопатологічний метод, що ґрунтується на бесіді з хворим, спостереженні за виразом його обличчя і поводженням.

Вміло проведене опитування дає можливість зрозуміти особливості розвитку та прояви психічної хвороби, вплив на неї різноманітних факторів, реакцію самого пацієнта на захворювання, його індивідуальні особливості.

Надзвичайно важливим є перше знайомство лікаря з хворим і встановлення між ними адекватного психологічного контакту. Під час бесіди лікар також є об’єктом вивчення з боку хворого. Психічно хворі та хворі взагалі дуже чутливі до проявів неуважності, брутальності, нетактовності, переваги, фальші, вони тонко реагують на доброзичливість, співчуття, милосердне відношення до себе лікаря і медичного персоналу.

Необхідно викликати у хворого бажання говорити про себе відверто, завоювати його довіру. Потрібно терпляче вислуховувати пацієнта, не проявляти у бесіді поспіху. Не можна задавати наступне питання, не дослухавши відповіді на попереднє. Потрібно старатися більше слухати хворого, ніж говорити самому.

У випадку неправильного емоційного контакту лікаря з хворим в останнього виникає сторожкість, недовіра, бажання сховати свої переживання, а це призводить до невірного тлумачення діагностичної цінності ознак психічних і соматичних розладів. Часто хворі, що некритично відносяться до свого стану, дисимулюють, тобто навмисно приховують свої психічні порушення.

Недопустимим є обман психічно хворих, психіатр перед бесідою повинен обов’язково представитися, не приховуючи своєї спеціальності. Неправди душевнохворий не забуде та не пробачить.

Лікар повинен уміти вислухати хворого, надавши йому можливість максимально самостійно розповісти про себе. Проте бесіда може бути спрямованою; лікар повинен уміло ставити питання, намагатися питаннями не індукувати хворих, частіше просити більш детально описати ті чи інші симптоми, а не обмежуватися лише констатацією термінів, що уживають хворі, тому що вони часто у відомі термінологічні позначення вкладають не загальноприйнятий, а свій зміст. Тому лікар повинен запитати хворого: “А що це таке?”, “Опишіть більш детально, що саме ви почуваєте”.

Лікар повинен ставити питання в зрозумілій для хворого формі, у бесіді вживати лише відомі хворому терміни, якщо ж хворому щось незрозуміло, терпляче пояснити, бути активним учасником діалогу, уважно вислухувати хворого, не відволікатися при ньому на сторонні справи. Лікар не повинен емоційно реагувати на безглуздості, які він чує від психічно хворого чи бачить їх прояви у його поведінці. Наприкінці бесіди необхідно в делікатній формі висловити хворому своє попереднє враження про його стан.

Під час опитування лікар повинен уважно слідкувати за хворим. Манера триматися, рухи, мова, міміка, що з’являється у відповідь на задане питання дають уявлення про психічний стан пацієнтів, а також можливість своєчасно та правильно відреагувати на зміни у стані хворого. По зовнішньому вигляді хворого лікар може висловити припущення про ті або інші психопатологічні симптоми. Так, якщо хворий неадекватно у бесіді вимовляє якісь фрази, можна припустити наявність слухових галюцинацій; ухильні відповіді, сторожкість та іронічний тон нерідко говорять о наявність маревних ідей. Крім клініко-психопатологічного метода, існує, так звані параклінічні методи дослідження психічно хворих.

Певну допомогу у діагностиці та оцінці психічного стану оказують експериментально-психологічні дослідження, які проводять медичні психологи. Ці дослідження дають можливість оцінити стан інтелекту, виявити перекручування процесів узагальнення, порушення пам’яті, уваги, виявити скриту депресію та тривогу, оцінити властивості особистості, тощо.

Медичний психолог письмово повідомляє лікарю отриманні результати та їх трактування, остаточну оцінку їх робить лікар.

З нейрофізіологічних методів найбільш часто у психіатрії використовують електроенцефалографію (ЕЕГ), реоенцефалографію (РЕГ) та ехоенцефалографію (ехо-ЕГ). Для постановки діагнозу у випадках органічної патології головного мозку певне значення надається нейрорентгенологічним методам: краніографія, комп’ютерна томографія голови, ядерно - магнітний резонанс (ЯМР).

Серед інших лабораторних методів використовуються дослідження ліквору (вміст кліткових елементів, білка, реакція Ланге, Васермана, РІФ, РІТ), клінічні та біохімічні дослідження крові та сечі.

Отримані під час обстеження данні вносяться до історії хвороби хворого, причому психіатрична історія хвороби може бути не тільки медичним, але й юридичним документом. Вона дещо відрізняється від історій хвороби інших хворих.

Date: 2015-07-02; view: 782; Нарушение авторских прав