Практична робота. Дослід 1. Виявлення оксигемоглобіну (НbО2)Fе2+

Дослід 1. Виявлення оксигемоглобіну (НbО₂)Fе²⁺.

Принцип методу. У разі отримання похідних гемоглобіну (окси-, карбокси-, метгемоглобіну) використовують їх властивості, зокрема те, що оксигемоглобін – нестійка сполука, карбоксигемоглобін – стійка сполука, метгемоглобін – утворюється під дією окиснювачів. Досліджують ці похідні методом спектрального аналізу. Пігменти крові вибірково поглинають промені світла певної довжини хвилі, світло, що проходить, дає характерні спектри поглинання.

Матеріальне забезпечення: спектроскоп, натрію дитіоніт, розчин крові.

Хід роботи: У мірний циліндр на 50 мл вливають 1 мл дефібринованої крові і розводять дистильованою водою до позначки. Відмічають колір розчину, відбирають у пробірку 10 мл розчину оксигемоглобіну і закріплюють у щілині спектроскопа. Під час розглядання в спектроскопі видно дві чіткі смуги поглинання в жовто-зеленій частині спектра. У 2-у пробірку відмірюють приблизно 10 мл оксигемоглобіну для отримання іншого похідного. Перша пробірка служить контролем для подальших досліджень.

Зробити висновок. Звернути увагу на те, що вивчення спектрів поглинання дає можливість виявити оксигемоглобін.

Дослід 2. Виявлення гемоглобіну (Нb)Fе²⁺.

Хід роботи: До розчину оксигемоглобіну в 2-й пробірці додають 2 –3 крупинки натрію дитіоніту Nа₂S₂O₄ і обережно змішують. Відмічають зміну кольору. Розчин гемоглобіну обережно переливають із пробірки в пробірку для доступу кисню і переходу гемоглобіну в оксигемоглобін. Відмічають зміну кольору і перевіряють спектр поглинання. В спектроскопі видно широку полосу поглинання між Фраунгоферовими лініями Д і Е, характерними для оксигемоглобіну.

Зробити висновок. Звернути увагу на спектр поглинання гемоглобіну, який значно відрізняється від оксигемоглобіну.

Клініко-діагностичне значення. Концентрацiя гемоглобiну в кровi жiнок 120 – 140 г/л, а у чоловіків 130 – 140 г/л. Зменшення концентрацii гемоглобiну є основним показником при анемії. Рiвень зниження гемоглобiну у кровi залежить вiд форми анемiї.

Пiдвищення концентрацiї гемоглобiну в кровi спостерiгається при мiєлопролiферативних захворюваннях i симптоматичних еритроцитозах, що відмічається при рiзних станах.

У судовiй i клiнiчнiй медицинi широко використовують методи якiсного визначення гемоглобiну, проби Тейхмана, бензидинову, спектральний аналiз похiдних гемоглобiну.

У клiнiцi для дiагностики цукрового дiабету використовується рiвень глiкозильованого гемоглобiну. Глiкозильований гемоглобiн – це комплекс глюкози з мiнорною фракцiєю А гемоглобiну. В нормi його концентрацiя становить 5-7 % вiд загальної кiлькостi гемоглобiну.

Дослід 3. Визначення геміну (Fе³⁺).

Хід роботи: 1. Визначення лужного геміну (ОН). До розчину оксигемоглобіну додають 2 – 3 краплі 5 % розчину натрію гідроксиду і нагрівають до зміни кольору. Спостерігають зникнення спектра оксигемоглобіну.

2. Визначення кислого геміну. До розчину оксигемоглобіну додають 2 – 3 краплі 5 % розчину хлоридної кислоти. Спостерігають зміну кольору і зникнення спектру оксигемоглобіну.

Зробити висновок. Звернути увагу на вплив кислот і лугів на властивості гемоглобіну.

Клініко-діагностичне значення. У судово-медичних експертизах ідентифікацію крові проводять за утворенням геміну.

Дослід 4. Колоїдна (осадова) проба Вельтмана на визначення стану білків крові.

Принцип методу. Реакція ґрунтується на флокуляції білків у сироватці крові, яку нагрівають до однократного закипання після додавання її до розчину певної (залежить від колоїдної стабільності системи) кількості кальцію хлориду.

Матеріальне забезпечення: пробірки, 0,5 % розчин кальцію хлориду, сироватка крові.

Хід роботи: До 4,9 мл дистильованої води додають 0,1 мл сироватки крові, вміст пробірки перемішують шляхом її перевертання і потім приливають 0,1 мл 0,5 % розчину хлориду кальцію. Вміст пробірки струшують і нагрівають над газовим пальником до закипання суміші. Потім пробірку охолоджують і дивляться крізь неї на світло.

Якщо пластівці в пробірці не з’являються, то до розчину додають ще 0,1 мл СаСl₂ і знову нагрівають до кипіння. Процедуру повторюють до випадання пластівчастого осаду.

Результати оцінюють за загальною кількістю кальцію хлориду в цій реакції.

Клініко-діагностичне значення. Використання осадових проб з діагностичною метою базується на зміні розчинності білків плазми крові при деяких захворюваннях. Сольові розчини викликають преципітацію білків, що проявляється помутнінням розчинів або утворенням пластівців. Результати осадових проб можуть бути показовими при захворюваннях печінки, а також при інших захворюваннях, які супроводжуються диспротеїнеміями з переважанням грубодисперсних глобулінових фракцій. До колоїдних проб відносяться тимолова, сулемова, Вельтмана. Норма для проби Вельтмана становить 0,4 – 0,5 мл кальцію хлориду. Утворення пластівців при додаванні СаСl₂ менше норми спостерігається при паренхіматозному ураженні печінки, малярії, більше норми – при ревматизмі, туберкульозі легень.

Контроль виконання лабораторної роботи

1. Клініко-діагностичне значення визначення концентрації гемоглобіну крові, похідних гемоглобіну. гемінової групи гемоглобіну. Поясніть принцип методу.

2. Клініко-діагностичне значення використання колоїдних (осадових) проб.

3. Де переважно синтезуються порфірини та їх ізомери?

А. Селезінка

В. Печінка

С. Лімфовузли

D. Нирки

Е. М’язи

4. Яка залежність між рН і концентрацією Н⁺?

А. Немає залежності

В. Прямо пропорційна

С. Обернено пропорційна

D. Однакові поняття

Е. Змінюється відповідно до умов

5. Які відомі найважливіші причини метаболічного ацидозу?

А. Затримка нелетких кислот

В. Затримка летких кислот

С. Затримка фосфатів

D. Виведення сульфатів

Е. Втрата гідрокарбонатів

6. Таласемії відносяться до вроджених дефектів синтезу гемоглобінів, при яких у мутантних формах гемоглобінів відсутні α- або β-ланцюги. b-таласемію характеризує:

А. Зменшення кількості гемоглобіну F

В. Збільшення кількості гемоглобіну F

С. Серпоподібна форма еритроцитів

D. Збільшення кількості гемоглобіну А

Е. Гемолітична анемія

7. До складу гемоглобіну S входять:

А. Два a- і два g-ланцюги

В. Два a- і два b-ланцюги

С. Два a- і два d-ланцюги

D. Конденсовані з аміногрупами b-ланцюгів залишки глюкози

Е. В b- ланцюгах у 6 положенні є залишок валіну

8. Концентрація гемоглобіну в крові 90 г/л. Назвіть можливі наслідки для організму.

9. При яких захворюваннях можуть відбутися зміни первинної структури молекули гемоглобіну?

10. Хворий віком 34 роки поступив у клініку з температурою тіла 38^оС, запах ацетону з рота (рН 7,56, рСО₂ 17 мм. рт. ст., НСО₃^- 9 мекв/л). Яка можлива причина такого стану?

Приклади тестів „Крок-1”

1. Для транспортування СО₂ із тканин до легень необхідна участь ферменту:

А. Декарбоксилази

В. Карбоангідрази

С. Карбоксилази

D. Каталази

Е. Цитохромоксидази

2. Людина тривалий час перебувала в умовах високогір’я. Які зміни в її крові будуть спостерігатися?

А. Збільшення кількості лейкоцитів

В. Зменшення кількості лейкоцитів

С. Збільшення спорідненості гемоглобіну до кисню

D. Зменшення частоти пульсу

Е. Зменшення спорідненості гемоглобіну до кисню

3. У хворого при аналізі крові виявлено, що еритроцити мають форму півмісяця. Концентрація гемоглобіну - 78 г/л, кількість еритроцитів - 3,5· 10¹². Які зміни в структурі гемоглобіну призводять до такої форми еритроцитів?

А. Глутаміну на гліцин

В. Серину на валін

С. Метіоніну на тирозин

D. Глутамінової кислоти на валін

Е. Лейцину на лізин

Індивідуальна самостійна робота студентів

1. Оцінка стану системи крові та її біохімічних функцій.

2. Порушення кислотно-основного стану: ацидози, алкалози. Причини і способи корекції.

Література

Основна:

1. Губський Ю.І. Біологічна хімія. – Київ-Тернопіль: Укрмедкнига, 2000. – 508 с.

2. Губський Ю. І. Біологічна хімія. – Київ-Вінниця: Новакнига, 2009. – С. 502 - 517.

3. Гонський Я.І., Максимчук Т.П. Біохімія людини. – Київ-Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. – С. 553 – 556.

4. Біологічна хімія. Тести та ситуаційні задачі. / За ред. О.Я. Склярова. – Львів: Світ, 2006. – 271 с.

Додаткова:

1. Березов Т.Г., Коровкин Б.Ф. Биологическая химия. – М.: Медицина, 1990. – С. 65 – 71.

2. Березов Т.Г., Коровкин Б.Ф. Биологическая химия. – М.: Медицина, 1998. – С. 567 – 598.

3. Бишевський А.Ш., Терсенов О.А., Біохімія для лікаря. – Київ, Укр. центр духовної культури, 2001. – 395 с.

4. Клиническая биохимия: Учебник для студентов мед. вузов / А. Я. Цыганенко, В.И. Жуков, В.В. Леонов и др. – Харьков: Факт, 2005. – 456 с.

5. Марри Р., Греннер Д., Мейес П., Родуэлл В. Биохимия человека. Т.2. – М.: Мир; Бином. Лаборатория знаний, 2009. – С. 319 – 331.

Тема № 4. Дослідження білків плазми крові: білки гострої фази запалення, власні та індикаторні ферменти. Дослідження небілкових азотовмісних і безазотистих компонентів крові.

Мета заняття: Знати основні білки плазми крові та вміти використовувати їх кількісні показники для діагностики гіпер- і гіпопротеїнемій, диспротеїнемій, парапротеїнемій, спадкових захворювань, пов’заних з недостатнім синтезом тих чи інших білків крові. Знати небілкові азотовмісні сполуки крові, що складають залишковий азот та засвоїти методи визначення залишкового азоту і середніх молекул крові та вміти застосовувати отримані показники в діагностиці захворювань.

Актуальність теми: У плазмі крові виявлено і описано понад 100 білків, які відрізняються між собою за фізико-хімічними та функціональними властивостями. Серед них є транспортні білки, ферменти, інгібітори ферментів, гормони, фактори коагуляції, антитіла, антикоагулянти, антиоксиданти та інші.

Білки плазми визначають її властивості: колоїдно-осмотичний тиск і, тим самим, постійний об’єм крові, в’язкість крові, підтримання постійного рН крові та функції, а саме: захисну, регуляторну, терморегуляторну, дихальну, трофічну тощо.

Залишковий азот є важливим показником стану білкового обміну. Значення небілкового азоту і його окремих компонентів проводиться з метою діагностики порушень функції нирок, печінки, ендогенної інтоксикації при ряді захворювань та оцінки ступеня ниркової недостатності.

Конкретні завдання:

Ø Провести розділення білків на фракції методом висолювання.

Ø Знати діагностичне значення зростання в крові вмісту білків „гострої фази” запальних процесів.

Ø Розуміти молекулярно-біохімічні механізми змін вмісту в плазмі крові секреторних та тканинних ферментів.

Ø Охарактеризувати основні азотовмісні небілкові сполуки, їх метаболічне походження.

Ø Вміти визначити залишковий азот крові.

Ø Оволодіти спектрофотометричним методом визначення середніх молекул.

Ø Дати оцінку отриманим результатам і використати їх у клініко - діагностичних цілях.

Теоретичні питання

1. Основні групи білків плазми крові, їх склад та вміст в нормі і при патології. Фактори, що впливають на вміст білків у плазмі крові: гіпер-, гіпо-, диспротеїнемії. Парапротеїнемії. Навести приклади.

2. Альбуміни і глобуліни. Суть методу електрофорезу білків плазми крові. Електрофореграми при різних захворюваннях.

3. Глікопротеїни крові, їх будова, біологічна роль, зміна складу при захворюваннях.

4. Білки гострої фази запалення: С-реактивний білок, церулоплазмін, гаптоглобін, кріоглобулін, α₁-антитрипсин, α₂-макроглобулін, інтерферон, фібронектин. Їх діагностичне значення.

5. Ферменти плазми крові: власні (секреторні), екскреторні та індикаторні (тканинні) ферменти. Їх клініко-діагностичне значення.

6. Калікреїн-кінінова та ренін-ангіотензинова системи, їх біологічна роль в нормі і при патології.

7. Діагностичне значення дослідженя активності ферментів та ізоферментів плазми крові: креатинфосфокінази, ЛДГ, АсАТ, АлАТ, амілази, ліпази, холінестерази сироватки крові.

8. Поняття про загальний і залишковий азот крові. Небілкові азотвмісні компоненти крові. Діагностичне значення їх визначення.

9. Безазотисті органічні та неорганічні сполуки крові, їх метаболічне походження. Молекули середньої маси (середні молекули), їх метаболічне походження. Клініко-діагностичне значення їх визначення.

10. Азотемія, її види та причини виникнення, диференціювання їх в клініці.

Date: 2015-06-11; view: 491; Нарушение авторских прав