Ухилення від сплати податків

14.1. Економічна сутність ухилення від сплати податків

За економічним змістом ухилення від сплати податків є про­цесом уникнення податкових зобов'язань конкретними платни­ками податків. Економічний характер цього поняття проявляєть­ся через можливість чіткого визначення зміни податків від рівня ухилення. Соціальні наслідки ухилення пов'язані з існуванням фіскального обміну — податки — блага і покращення чи погір­шення суспільного добробуту платників податків. На процес ухилення впливають такі фактори:

1) історичні традиції;

2) моральна етика платника податку;

3) рівень державного контролю в країні;

4) рівень оподаткування.

Рівень оподаткування напряму впливає на ухилення від сплати податків. Надмірне підвищення норми оподаткування призводить до збільшення доходів тіньової економіки і згортання легального бізнесу, а заодно і скорочення податкової бази.

14.2. Форми та способи ухилення від сплати податків

У фіскальній практиці існує дві основні форми ухилення від сплати податків: законна та незаконна.

Основна відмінність між цими формами: законні форми не тя­гнуть за собою відповідальності, а незаконні передбачають на­кладення відповідних штрафів, санкцій.

До законних способів відносять:

1) штучне, без порушення законодавства, завищення собівартості;

2) прискорене нарахування амортизації;

3) відрахування на утримання домашньої контори і власного транспорту, що використовується у службових цілях;

4) відрахування в благодійні фонди;

5) використання офшорних застережень та податкових гаваней;

6) використання податкових пільг.

Намагання звести до мінімуму сплату податків юридичними та фізичними особами призводить до відтоку фінансових потоків в ті країни, які на законодавчому рівні сприяють залученню капі­талу, не вимагаючи підтвердження джерел їх походження. Для зниження податку використовують співпрацю з компаніями, за­реєстрованими в країнах, де існує ліберальний підхід до оподат­кування (повне звільнення сплати чи великі пільги). Ці країни отримали назву податкових гаваней, податкових оазисів або оф­шорних зон.

Офшорні зони (англ. offshore) — це країни або деяка частина певної країни, в яких:

— існує сприятливий режим обслуговування банківських, страхових та інших фінансових операцій для іноземних фірм або громадян-іноземців;

— відсутні обмеження фінансової діяльності поза межами країни реєстрації;

— забезпечується збереження інформації щодо конфіденцій­ності власників;

— діють значні пільги в оподаткуванні, а в деяких офшорних країнах податки взагалі не існують для іноземних фірм-нерезидентів.

Офшорні компанії відкриваються в офшорних країнах та центрах, які надають пільги тільки нерезидентам. Дещо іншим є офшорний бізнес у вільних економічних зонах, де пільги нада­ють нерезидентам і резидентам. До податкових пільг відносять податкові кредити і податкові канікули.

Податковий кредит — це зменшення податку перед держа­вою протягом певного періоду часу. Поширені види податкового кредиту:

1) інвестиційні знижки;

2) списання сум податків, сплачених за кордоном;

3) знижки на заходи по фінансуванню зайнятості населення. Податкові канікули — це відстрочка щодо сплати податків з

боку податкових органів.

Незаконні способи ухилення:

1) приховування об'єктів від оподаткування;

2) приховування доходів від оподаткування;

3) фальсифікація даних бухгалтерської та фінансової звітності;

4) підкуп податкових чиновників;

5) інші способи.

14.3. Міжнародне податкове планування

У світовій практиці існує три основних методи зарахування сплачених іноземних податків: система податкових кредитів (tax credit), механізм податкових знижок (tax deductions) та звільнен­ня від іноземних податків у країні отримувача (exemption system).

Для більш зручного користування міжнародними системами наводимо таблицю. Для порівняння додамо до таблиці шосту ко­лонку, необхідну для порівняння трьох систем із звичайною сис­темою оподаткування міжнародних доходів, коли залік інозем­них податків у країні— отримувача валютних прибутків не враховується (компенсація відсутня). У цій таблиці наведено умовні приклади застосування різних систем усунення подвійно­го оподаткування відповідно до світових стандартів.

При цьому ставка податку на прибуток (дохід) у країні з дже­релом виникнення доходів (країна Б) складає 25,0 %, в країні — отримувача доходів (країна А) — 35,0 %. Зазначимо, що Нами зроблено припущення у країні А резидент не отримував прибут­ків у звітному періоді від ведення господарської діяльності на її території.

Наведений приклад свідчить, що за рахунок системи звіль­нення в країні резиденції (країна А) від додаткового оподатку­вання прибутку, одержаного за кордоном (ряд. 9 гр. 5) досяга­ється найбільший чистий прибуток (750 у. о.) та найопти-мальніший ефект від зниження податкових зобов'язань для пла­тника податку.

У даному випадку в країні А резидент звільняється від опода­ткування іноземних доходів, за умови підтвердження їх сплати в країні за місцем їх отримання. Інакше кажучи, податки, плачені іноземній державі, прирівняні до податків, існуючих у державі резиденції платника.

При цьому податковий кредит надається своїм резидентам (за даними табл. 1 країною А) тільки на суму сплачених за кордоном податків, які не повинні перевищувати рівень оподаткування у власній країні. Якщо сума сплаченого податку в іноземній державі вища, ніж у країні резиденції, то така переплата у податковий кре­дит не включається, і платник зазначає фінансових збитків.

Таблиця 1

МІЖНАРОДНІ СИСТЕМИ ЗАРАХУВАННЯ СПЛАЧЕНИХ ІНОЗЕМНИХ ПОДАТКІВ(в у. о.)

Слід зазначити, що механізм звільнення від оподаткування іноземних доходів (exemption system) може бути застосовано у зворотньому напрямку, коли держава дотримується принципу «резидентства» і не оподатковує або оподатковує за значно ниж­чими ставками доходи, що виникли при їх поверненні (репатріа­ції) в країну резиденції отримувача прибутків. За таким принци­пом оподатковуються, наприклад, пасивні прибутки (дивіденди, проценти, окремі види страхування, роялті) іноземних суб'єктів господарювання з джерелом їх походження з України при їх пе­рерахуванні в країну, з якого укладено конвенцію (угоду) про уникнення подвійного оподаткування доходів та майна. Щодо інших доходів нерезидентів з джерелом в Україні, то на сьогодні до нерезидентів застосовується принцип «територіальності», що передбачає оподаткування будь-яких доходів, отриманих від ве­дення господарської діяльності в країні.

Проте, як засвідчує практика, оподаткувати відповідні доходи можливо тоді, коли нерезидент зареєструє власний відокремле­ний підрозділ (представництво) в Україні і здійснюватиме через нього господарську діяльність. Якщо він цього не зробить, то оподаткувати його доходи практично не можливо.

Безумовно відповідні прогалини у діючому законодавстві не можуть не помічатися контролюючими структурами, зокрема по­датковою службою Україною. Так, у листі від 27.06.2003 р. за № 10205/7/15-1317 ДПА вважає, що кошти та майно, що надхо­дять в Україну з метою виконання представницьких функцій не­резидентом, повинні бути включені до валових доходів як плата за послуги, що надаються нерезиденту його постійним представ­ництвом. На нашу думку, це не тільки погіршує стосунки з інозе­мними інвесторами, а й є однією із причин, що ускладнює процес легалізації діяльності нерезидентів в Україні.

Слід зазначити, що для українських фінансово-промислових груп, підприємств малого та середнього бізнесу, а також вітчиз­няних підприємців легалізація діяльності за кордоном з метою прискорення переведення прибутків в Україні потребує додатко­вого законодавчого врегулювання. Також потребує врегулювання для спільних підприємств та компаній з 100%-ним іноземним капіталом вирішення проблеми зарахування сплачених (нарахо­ваних) ними податків через власні, так звані «материнські» або дочірні підприємства за кордоном. Вважаємо, що це сприятиме притоку інвестицій та пожвавленню економічної діяльності в Україні.