Концепція повної, примусової, добровільної зайнятості. Принципи державної політики зайнятості

Повна — трудова діяльність осіб протягом повного робочого дня (тижня, сезону), яка приносить дохід, розмір якого забезпечує нормальний рівень життя.

Поняття повної зайнятості працездатного населення розглядається в контексті зайнятості всіх видів ресурсів, бо суспільство прагне використати свої обмежені ресурси максимально ефективно, тобто забезпечити їхню повну зайнятість та можливість брати участь в суспільному виробництві. Це означає, що кожен, хто хоче й може працювати, має бути забезпечений роботою, але потрібно використовувати не всі, а лише придатні ресурси, наприклад, неможливо використовувати дитячу працю, працю інвалідів і т.п. А повний обсяг виробництва означає використання ресурсів з максимальною віддачею. Отже, повна зайнятість працездатного населення, як концепція, передбачає максимальне використання робочої сили для досягнення повного обсягу суспільного виробництва.

Примусова зайнятість - населення спостерігалася в різних країнах з різними способами виробництва. В соціалістичних країнах конституційно було закріплено обов'язок трудитись. Кожен працездатний громадянин мусив трудитися «від дзвоника до дзвоника» протягом робочого дня й тижня, з ранньої юності до пенсійного віку. Під правом на працю розуміли гарантію надання кожній людині оплачуваної роботи з одночасним її обов'язком трудитись в обраній нею сфері суспільно корисної діяльності. Примусовість праці підкріплялась також системою стимулів (черга на квартиру, машину, дачу, меблі, дитячі садки, ясла, путівки і т.п.).

Кожен громадянин має право розпоряджатись своєю здатністю до праці. Це право доповнюється правом здійснювати або не здійснювати будь-яку, не заборонену законом, діяльність. При цьому допускається добровільна зайнятість громадян, яка не може бути підставою для їхнього притягнення до адміністративної, карної та іншої відповідальності. В умовах добровільної зайнятості людина має право обрати навіть такі види діяльності: догляд за хворим членом сім'ї або родичами, виховання дітей у сім’ї, ремонт квартир, облаштування дачної ділянки, тривалу подорож, покращення здоров’я, саморозвиток особистості і т.п.

Принципи державної політики зайнятості:

- забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, у реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;

- сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

- координація діяльності в сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості;

- співробітництво професійних спілок, асоціацій (спілок) підприємців, власників підприємств, установ, організацій чи уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;

- міжнародне співробітництво в розв'язанні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

– добровiльнiсть працi, згідно з якою зайнятiсть ґрунтується на вiль­ному волевиявленнi громадян (кожен працездатний громадянин повинен мати право самостiйно вирiшити питання: брати участь чи ні в суспiльнiй працi; самостiйний вибiр працiвником мiри працi, тобто найбiльш сприятливого для нього (з урахуванням реальних можливостей) режиму зайнятостi; надання права вiльного вибору географiчного мiсця прикладання працi; необмежене право вибору працiвником сфери працi в будь-якому з секторiв економiки, створюваних за ознакою форми власностi, включаючи сферу виправної працi; сприяння трудовiй мобiльностi).