Сутність, склад та структура персоналу підприємства

Трудові ресурси підприємства представлені його виробничим персоналом, оплата праці якого включається у витрати виробництва продукції. Винятковою особливістю трудових ресурсів на відміну від інших є те, що підвищення ефективності їх використання може бути пов'язано не стільки зі збільшенням продуктивності, скільки з можливістю більш ефективного використання інших видів ресурсів.

Окрім того, організація використання трудових ресурсів на підприємстві пов'язана з вирішенням не тільки виробничих завдань, але й з важливими для суспільства завданнями соціально-політичного характеру.

Працівники підприємства, зайняті у виробництві й в його обслуговуванні, входять до складу промислово-виробничого персоналу (ПВП).

До непромислового персоналу відносять працівників житлово-комунального господарства, капітального будівництва, медичних і культурно-спортивних установ і т. ін., що перебувають у складі підприємства.

Залежно від характеру трудової діяльності персонал підприємства підрозділяють за професіями, спеціальностями і рівнем кваліфікації.

Професія визначається комплексом теоретичних знань і практичних навичок галузевого характеру.

Спеціальність конкретизує знання й навички усередині професії.

Кваліфікація відбиває рівень знань і навичок з конкретної спеціальності.

Співвідношення між окремими групами працівників підприємства утворює структуру персоналу. Залежно від ознаки, покладеної в основу класифікації персоналу, можна розрахувати різні види структури (соціальна, професійна, кваліфікаційна, статева, вікова, за стажем роботи та ін.).

Професійна та кваліфікаційна структури – основні якісні ознаки персоналу підприємства. Професійна структура – це частки груп працівників певних професій у загальній кількості співробітників підприємства, виражені у відсотках. Зрушення в професійній структурі працівників підприємства визначаються змінами, що відбуваються в характері і змісті праці під впливом науково-технічного прогресу, що обумовлює появу нових і відмирання старих професій, ускладнення і зміну функціонального змісту трудових операцій.

Кваліфікаційна структура – це процентне співвідношення груп працівників різних рівнів кваліфікації в загальній чисельності персоналу. Зміни кваліфікаційної структури визначаються якісними змінами в трудовому потенціалі підприємства (набуття вмінь, знань, навичок) і відображають передусім зміни в індивідуальних характеристиках робочої сили.

Вікова структура персоналу характеризується часткою працівників відповідного віку в їх загальній чисельності. При вивченні вікового складу застосовуються такі групування: 16, 17, 18, 19, 20-24, 25-29, 30-34, 35-39, 40-44, 45-49, 50-54, 55-59, 60-64, 65 років і старше.

Соціальна структура персоналу підприємства – це кількісне співвідношення між різними категоріями працівників, що розрізняються за характером трудових функцій. Згідно з Державним класифікатором професій (класифікатор професій ДК 003:2010) персонал поділяється на п’ять категорій: керівники, професіонали, фахівці, технічні службовці, робітники.

1) керівники – працівники, які займають посади керівників підприємства та його підрозділів, їхні заступники й головні (провідні) фахівці;

2) професіонали – працівники, які вирішують питання, що стосуються створення і впровадження у виробництво нових знань у формі теоретичних та прикладних розробок, а також розробляють варіанти вирішення окремих виробничих і управлінських проблем, остаточне розв’язання яких входить до компетенції керівників;

3) фахівці – працівники, зайняті інженерно-технічними, економічними, юридичними і іншими аналогічними видами діяльності, їхні професійні завдання полягають у виконанні спеціальних робіт, пов’язаних із застосуванням положень і використанням методів відповідних наук;

4) технічні службовці – працівники, які здійснюють підготовку й оформлення документації, облік і контроль, господарське обслуговування й діловодство, виконуючи при цьому чітко регламентовану суто технічну роботу;

5) робітники – працівники, безпосередньо зайняті створенням матеріальних цінностей, ремонтом основних засобів, перевезенням вантажів тощо. Робітників, у свою чергу, підрозділяють на основних й допоміжних. Основні робітники зайняті безпосередньо у виробничому процесі, допоміжні – ремонтним, транспортним, складським, підсобним і іншими видами обслуговування.