Продуктивність праці

Продуктивність праці є основним показником ефективності використання трудових ресурсів і характеризує здатність виробляти в одиницю часу більшу або меншу кількість продукції.

Розрізняють індивідуальну продуктивність, яка враховує тільки витрати живої праці при виготовленні продукції, і продуктивність суспільної роботи, тобто витрати живої і минулої праці, упредметненої у виробництві сировини, матеріалів і енергоресурсів, придбаних зі сторони напівфабрикатів, виготовленні машин і устаткування тощо.

На зростання продуктивності праці впливають матеріально-технічні, організаційні й економічні фактори.

Ріст продуктивності суспільної праці, що спостерігається в результаті технічного прогресу, відбувається таким чином, що частка витрат живої праці знижується зі зростанням витрат упредметненої праці.

Продуктивність витрат суспільної праці визначається в цілому для економіки держави як відношення обсягу національного доходу до чисельності працівників, зайнятих у сфері матеріального виробництва.

На підприємствах оперують поняттям продуктивності живої праці, тобто витратами праці працівників підприємства. При цьому використовують натуральний, вартісний й трудовий методи її виміру.

Натуральний метод – визначає кількість виробленої одним працівником продукції в натуральному вимірі за певний період:

,

(6.6)

де		–	продуктивність праці одного робітника;
		–	обсяг виробленої продукції підприємства за період, в натуральних одиницях виміру;
		–	середньооблікова чисельність персоналу підприємства, осіб.

Застосовується для порівняння показників одного або декількох технологічно споріднених виробництв. Залежно від мети порівняння показник чисельності () може відбивати загальну чисельність персоналу або окремої його групи (зокрема основних робітників).

Для порівняння змін показників користуються індексами. Наприклад, індекс показника продуктивності праці () з урахуванням зміни обсягу виробництва () і чисельності () становить:

,

(6.7)

У більш складних випадках, коли визначається зміна показника в середньому для декількох виробничих ділянок використовують більш складні індекси, наприклад, індекс змінного складу

,

(6.8)

де в чисельнику підсумовується для всіх ділянок добуток показників продуктивності й питомої ваги (у частках) чисельності працівників на окремих ділянках у їх загальній чисельності.

Підрядковий індекс "0” характеризує так званий "базовий” варіант (період), який порівнюють з фактичним, звітним або плановим (підрядковий індекс "1”).

Вартісний метод – визначає виробіток у вартісному вираженні на одного працівника. Розрахункові дії аналогічні натуральному методу, але для усунення дії цінового чинника, що може спотворювати результати праці, слід використовувати порівняльні ціни.

Трудовий метод – визначає кількість продукції, яка зроблена в одиницю робочого часу:

,	(6.9)
,	(6.10)

де

–

кількість витрат праці (зазвичай в людино-годинах).

На практиці найчастіше використовується показник трудомісткості (τ), як величина, зворотна продуктивності праці:

,	(6.11)
.	(6.12)

Для більш складних випадків визначення середньої величини продуктивності трудовим методом використовується так званий агрегатний індекс:

.

(6.13)

Різниця між чисельником і знаменником визначає економію (перевитрати) трудовитрат.

В аналізі використовують кілька показників трудомісткості, що відрізняються складом трудових витрат:

· технологічна трудомісткість відбиває витрати праці основних робітників, зайнятих виробництвом даної продукції;

· виробнича трудомісткість – те ж з відображенням витрат основних і допоміжних робітників; витрати праці допоміжних робітників ураховуються в частці, яка припадає на даний продукт;

· повна трудомісткість – враховує витрати праці всього виробничого персоналу з урахуванням часткового розподілу між різною продукцією.

Показник трудомісткості має переваги перед показником продуктивності праці, тому що:

· точніше відбиває зв'язок між обсягом виробництва й трудовитратами;

· узгоджує проблему виміру продуктивності праці з факторами й резервами її зростання;

· дозволяє зіставити витрати праці на однакові вироби в різних цехах і на різних виробничих ділянках підприємства.

Продуктивність праці на підприємстві змінюється під впливом ряду факторів. Фактором зміни продуктивності називається причина, що спричиняє зміну її рівня.

Фактори зміни продуктивності праці можна поділити на наступні групи:

· матеріально-технічна база виробництва;

· людський фактор;

· організація й управління виробництвом.

У ряді випадків при внутрішньозаводському аналізі визначають вплив факторів росту продуктивності праці () і зміни чисельності виробничого персоналу () на зміну показника обсягу виробництва (Q):

· за рахунок зміни продуктивності праці:

;

(6.14)

· за рахунок зміни чисельності працівників:

,

(6.15)

де		–	абсолютна зміна продуктивності праці;
		–	абсолютна зміна чисельності працівників.

Вплив факторів на загальну зміну показника обсягу виробництва балансується:

,

(6.16)

що може служити перевіркою правильності виконаних розрахунків.

Резервом зростання продуктивності праці називається невикористана можливість її підвищення.

Резерви можна розділити на поточні, які можуть бути використані найближчим часом і не потребують значних одноразових витрат, і перспективні, які пов'язані із вдосконалення технології і вимагають більших витрат.

Питання до самоперевірки:

1. Назвіть та охарактеризуйте категорії промислово-виробничого персоналу підприємства.

2. Що таке продуктивність праці? Назвіть показники продуктивності праці.

Приклади тестових завдань:

1. Персонал, який зайнятий у сфері обслуговування непромислових організацій, які перебувають на балансі підприємства, називається:

а) допоміжний;

б) промислово-виробничий;

в) молодший обслуговуючий;

г) невиробничий.

2. Показники продуктивності праці характеризують:

а) рух трудових ресурсів підприємства;

б) міру кількості витраченої праці;

в) ефективність трудових витрат;

г) плинність трудових ресурсів підприємства.

Питання для самостійного поглибленого опрацювання:

1. Сучасна кадрова політика підприємств та організацій.

2. Чому інтенсивність праці та рівень екстенсивного її використання мають обмежений вплив на зростання продуктивності праці?

3. Фонди робочого часу: види, склад, баланс, ефективність використання.

Література [10, с. 129-138; 11, с. 129-158; 13, с. 303-324; 18, с. 123-175; 21, с. 293-300; 22, с. 225-289; 23, с. 108-118; 24, с. 297-329; 26, с. 34-35, 52-64; 27, с. 196-215].