Робоча сила як фактор виробництва. Теорії робочої сили

Основ­ними факторами виробництва є особистий та речовий, тобто безпосередній працівник і засоби виробництва. Спосіб їх по­єднання і характер функціонування визначаються насамперед Існуючою формою власності на засоби і результати виробниц­тва. Таке поєднання на мікрорівні (тобто в межах окремих підприємств) здійснюється шляхом включення індивідуальної робочої сили до складу трудового колективу. У цьому процесі слід розрізняти техніко-економічну та соціально-економічну сторони.

Техніко-економічна сторона зводиться до безпосереднього використання робітником певних засобів і предметів праці незалежно від того, чи є він їх власником. Наприклад, водій керує автомобілем, токар включає верстат і виготовляє певні деталі, швея використовує швейну машинку для пошиття одя­гу і т.ін. В усіх цих випадках робітник реально поєднується з функціонуючими засобами виробництва. Головне у цьому про­цесі — раціонально організувати робоче місце, працю і домог­тися найвищих результатів за найменших витрат енергії лю­дини і засобів виробництва.

Соціально-економічпа сторона поєднання працівника із за­собами виробництва на народних, кооперативних, частково акціонерних, а також на приватних підприємствах, де не вико­ристовується наймана праця, та деяких інших, що перебува­ють у трудовій колективній власності, здійснюється прямо, безпосередньо. У цьому разі робітники та службовці є і влас­никами виробництва та створеного ними продукту, і праців­никами.

Але все докорінно змінюється, коли знаряддя та предмети праці належать капіталістам (індивідуальним або асоційова­ним). За таких умов безпосередні працівники відчужуються від власності на засоби виробниціва і на виготовлений про­дукт, від управління власністю, від самого процесу праці, а їх робоча сила перетворюється на товар, їх поєднання із засоба­ми виробництва відбувається через наймання робітників на ринку праці та їх використання під контролем капіталіста.

Завдяки суспільному характеру виробництва процес праці здійснюється через формування на підприємствах відповідних трудових колективів. Тому у найзагальнішому нлані трудовий колектив — соціально-економічна форма організації трудящих, а його відособлення в суспільстві здійснюється на технологіч­ній і відносній економічній самостійності підприємства. До трудового колективу, згідно із законом України «Про підпри­ємство», належать усі громадяни, які своєю працею беруть участь у діяльності підприємства на підставі трудового дого­вору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством.

У політико-економічному розумінні трудовий колектив — це суб'єкт економічних відносин, насамперед відносин влас­ності, а також сукупний працівник, який забезпечує раціо­нальне використання наявних матеріально-речових ресурсів з метою створення і привласнення доходу. Якщо засоби вироб­ництва виступають у формі капіталу, то трудовий колектив є лише суб'єктом техніко-економічних відносин (тобто відно­син спеціалізації, кооперування виробництва тощо) І самого процесу праці.

Трудові колективи на більшості підприємств країн СНД і на великих підприємствах розвинутих країн Заходу організо­вують первинні ланки професійних спілок. Ці спілки виникли у XVIII ст. в Англії, Франції, США. Спершу їх забороняли уряди, проти них активно боролися підприємці. Нині продаж товару робоча сила відбувається, як правило, колективно, а суб'єктом такого ринку є профспілки (на рівні підприємства, окремої галузі, сфери народного господарства і навіть країни). З їх участю формуються і видозмінються основи трудового права, трудового законодавства, виробляються умови укла­дання колективних договорів, в яких обумовлюються питання охорони праці, соціального розвитку, участі в управлінні під-ппиємством і позподілі прибутку тощо.

Date: 2015-07-17; view: 638; Нарушение авторских прав