Форми і системи заробітної плати. Фактори, що впливають на величину заробітної плати

Форми і системи заробітної плати. Заробітна плата існує у двох основних формах: почасовій і відрядній.

Почасова заробітна плата — це оплата вартості та ціни робочої сили за її функціонування протягом певного робочого часу. Для визначення рівня оплати робочої сили з'ясовують погодинну ставку заробітної плати, яку називають ціною праці: Ціна робочої сили = Денна вартість робочої сили / Середня тривалість робочого дня.

Відрядна або поштучна заробітна плата — це оплата вар­тості й ціни товару робоча сила залежно від розмірів виробіт­ку за одиницю часу. Вона є перетвореною формою погодинної заробітної плати. Витрати робочої сили за цієї форми заробіт­ної плати вимірюються кількістю й якістю виробленої про­дукції. Відрядна заробітна плата використовується для підви­щення інтенсивності праці, скорочення витрат на нагляд за робітниками, посилення конкуренції серед робітників.

Застосовуються такі систе­ми заробітної плати: тарифні, преміальні, колективні форми оплати, їх вибір залежить від трьох основних факторів: а) сту­пеня контролю робітником кількості й якості виробленої про­дукції; б) ретельності, з якою продукція може бути врахована; в) рівня витрат, пов'язаних із впровадженням тієї чи іншої системи оплати.

За тарифної системи заробітна плата залежить від безпе­ребійної роботи устаткування, від складності праці, яка вира­жена відповідним тарифним розрядом і ставкою. Тарифні системи оплати і посадові оклади служ­бовців та інженерно-технічних працівників розробляються на основі оцінки різних трудових характеристик. Найширше при цьому використовується система аналітичної оцінки, коли та­рифні ставки встановлюються залежно від відносної склад­ності виконуваних робіт за такими групами факторів: квалі­фікація виконавця (освіта, досвід роботи, професійна підго­товка), розумові та фізичні зусилля, його відповідальність за матеріали, устаткування і та ін., умови праці (тяжкі, неприваб­ливі тощо).

Преміальні системи заробітної плати пов'язують тарифні ставки з нормами витрат праці певною функціональною за­лежністю. Вони застосовуються там, де робота має характер одноманітних операцій, може бути виміряна й виконується в темпі, який підлягає контролю окремої особи або групи.

Відрядно-преміальна система передбачає сплачування ро­бітникові певної суми за кожен виріб. За норматив береться найменший можливий обсяг виробітку, завдяки чому він по­ширюється на більшість робітників. Ця система передбачає інтенсифікацію праці, поліпшення морального й соціального клімату на підприємствах.

В умовах стимулювання, що ґрунтується на погодинних формах заробітної плати, за норму береться обсяг роботи, що її виконує, як правило, робітник середньої кваліфікації за одну годину. За перевиконання цієї роботи на 1% заробітна плата зростає також на 1 %, але загальний розмір надбавок не пере­вищує 15—20% загального заробітку.

Застосування колективних форм оплати праці зумовлене зростанням усуспільнення виробництва, погіршенням якості товарів внаслідок впровадження індивідуальних систем заро­бітної плати, вимогами трудящих. Найпоширенішою формою колективної оплати праці є сис­тема «участі у прибутках». Вона передбачає, що за рахунок заздалегідь встановленої частки прибутку формується премі­альний фонд, з якого робітники одержують виплати. Премії нараховуються за підвищення продуктивності праці, зниження витрат виробництва. Виплата премій робітникові залежить від розміру його заробітної плати з урахуванням особистих і тру­дових характеристик (стаж роботи, відсутність запізнень і прогулів, відданість фірмі та ін.). У межах системи «участі у прибутках» робітникам нерідко виплачують премії або їх частину у формі цінних паперів (акцій).