Сутність та функції макроекономічного прогнозування в національній економіці

Прогнозування – вид пізнавальної діяльності, спрямованої на формування моделей розвитку об’єкта на основі аналізу тенденцій його розвитку.

Прогноз – кількісно визначена модель поведінки об’єкта в майбутньому, інформація для прийняття рішень.

Економічний прогноз – система наукових уявлень про напрями розвитку та стан економічної системи.

Функції прогнозування:

-передбачення тенденцій розвитку та взаємозв’язків об’єктів

-прогнозне обґрунтування рішень, що приймаються

-прогнозне супроводження приймання рішень

Види прогнозів: оперативні(1-3 міс.), короткострокові (0,5-1 рік; передбачені зміни кількісних параметрів), середньострокові (мають місце кількісні та якісні зміни), довгострокові (5-20 о.)

Етапи прогнозування:

-ретроспекція

-діагностика

-проспекція

18.Соціально-економічне програмування національної економіки.

Макроекономічне програмування — це розробка комп-мічссних програм розвитку національної економіки або її сек­торів.

Програма – комплекс несуперечливих, узгоджених, конкретних заходів, зорієнтованих на досягнення якісно та кількісно визначених цілей соціально-економічного розвитку.

Блоки програми: аналітичний, цільовий, ресурсний, управління та контролю.

Щорічно в Україні приймаються 3 прогнози і програми:

-економічного і соціального розвитку України

-економічного і соціального розвитку територій

-розвитку окремих галузей економіки.

Типові блоки національної (державної) програми: аналітичний (концепція програми); цільовий (побудова "дерева цілей")» програмних завдань і заходів;зведений (фінансово-економічний):основні показники програми;обсяги ресурсів (за їх видами) для реалізації програми;організаційно-економічний:організаційні форми, методи і порядок управління про­грамою;економічний механізм реалізації програми;система контролю за програмою.

Засоби реалізації державних планів і програм:держконтракт і держзамовлення;державна підтримка у просуванні товару на зовнішній ринок;пільгове оподаткування;пільгове кредитування;цінові пільги;державне страхування;гарантування ринків збуту;інформаційне забезпечення;розробка спеціальних про­гнозів;державне фінансування наукових досліджень;інститут соціального парт­нерства (трипартизм);державна система нау­ково-технічної та соціально-економічної експертизи (екс­пертні ради);опосередковані (непря­мі) методи економічного стиму­лювання виконавців програм.