Державний сектор в національній економіці: функції та ефективність

Державний сектор – комплекс господарських об’єктів, які повністю або частково належать центральним або місцевим органам державної влади і використовуються державою для виконання її функцій.

Державний сектор має два рівні власників: центральний уряд і місцеві (комунальні) органи влади. Нижній рівень влади інколи виокремлюють у комунальну форму власності. Разом вони становлять єдине ціле, розрізняючись як за місцем у сфері економіки, так і за масштабами діяльності.

Державний сектор призначений для того, щоб відтворювати суспільні блага. Суспільні блага — це те, що однаковою мірою доступно всім членам суспільства і не потребує безпосередньої оплати.

Державний сектор виконує низку функцій, основними з яких є такі:

· забезпечення діяльності підприємств та галузей господарства, які є малорентабельними і традиційно не становлять інтерес для приватного капіталу, однак розвиток яких визначає загальні умови відтворення (це насамперед галузі економічної інфраструктури — енергетика, транспорт, зв'язок і житлово-побутове господарство);

· оздоровлення галузей, уражених кризою (чорна металургія, вугільнапромисловість, суднобудування тощо);

· підтримка окремих галузей економіки;

· сприяння розвитку науково-технічного прогресу;

· зміцнення позицій національної економіки на зовнішньому ринку;

· охорона навколишнього середовища.

Питання про ефективність державних підприємств є дискусійним.

Відтворення державним сектором суспільних благ, які спрямовані на задоволення нагальних потреб усіх членів суспільства, є аргументом на його користь. Однак велика частка державного сектору в економіці країни стримує розвиток інших форм господарювання, руйнуючи тим самим ринкове середовище.

На державних підприємствах можуть існувати різні системи стимулювання. Деякі з них зумовлені відсутністю конкуренції та можливістю банкрутства. Обмежене використання такого стимулу, як підвищення заробітної плати, та високий ступінь гарантії зайнятості можуть деякою мірою пояснити відмінності у поведінці осіб, які працюють на державних або приватних підприємствах.

Однією з основних переваг державного сектору є те, що завдяки його регулюючій функції зазвичай вдавалося запобігти катастрофічним кризам надвиробництва, захиститися від несподіванок стихії ринку.

Рівень роздержавлення в Україні зумовлений потребою збереження за державою об'єктів медичного обслуговування, освіти, культури, утримання об'єктів фінансово-кредитної системи, музеїв, національних театрів, виставок, бібліотек тощо. Це досить велика частка суспільної власності, яка не може бути приватизована на сучасному етапі. Не можна також приватизувати майно органів державної влади та управління, правопорядку, державної безпеки, армії, золотий і валютний фонди, державні матеріальні резерви.

У приватну власність не передаватимуться унікальні природні об'єкти (ліси, парки, водойми) загальнонаціонального значення. Україна має зберегти єдину транспортну систему (залізничний, повітряний, водний транспорт). Важливість цих потреб (безпека країни, охорона навколишнього середовища, розвиток пріоритетних напрямів науки і техніки, підготовка кадрів, утримання непрацездатного населення), їх загальнонародний характер робить реалізацію потреб на основі державної власності необхідною засадою суспільного життя.

15. Функції та повноваження органів державної влади в національній економіці.

Державне регулювання економіки (ДРЕ) — це система типових заходів законодавчого, виконавчого та судового характеру, за допомогою яких держава впливає на розвиток економіки країни і забезпечує реалізацію соціально-економічних цілей розвитку суспільства.

Система державних органів щодо управління соціально-економічним розвитком країни включає центральні та місцеві органи.

Верховна Рада України — вищий законодавчий орган, до компетенції якого належить:

прийняття та зміна законів, постанов, інших законодавчих актів і контроль за їхнім виконанням;

визначення основ державної економічної політики, у тому числі кредитно-грошової,* зовнішньоекономічної, цінової, податкової;

затвердження державного бюджету країни тощо.

Президент — Глава держави, управляє економікою за допомогою указів, постанов, розпоряджень. Йому підпорядкований уряд — Кабінет Міністрів.

Кабінет Міністрів — вищий виконавчий орган державної влади. Йому належить основна роль в управлінні економікою, він зобов'язаний забезпечувати реалізацію законів, постанов та інших законодавчих актів.

У структурі Кабінету Міністрів важливе значення має Міністерство економіки, основними функціями якого є:

· безпосередня участь у реалізації соціально-економічної стратегії держави;

· визначення пріоритетів розвитку національної економіки;

· розробка програми соціально-економічного розвитку країни, структурної та інноваційної політики;

· участь у розробці соціальної, зовнішньоекономічної, фінансової, кредитно-грошової та валютної політики;

· координація зусиль міністерств і відомств на основі положень Законів України, указів і розпоряджень Президента, постанов уряду.

Органи місцевої (регіональної) влади:

· наділені всією повнотою державної влади на своїй території;

· є самостійними учасниками зовнішньоекономічних зв'язків;

· здійснюють розпорядження і користування природними ресурсами;

· управляють місцевими бюджетами;

· створюють умови для виконання державних та регіональних програм;

· забезпечують додержання мінімальних соціальних стандартів;

· гарантують фінансову самостійність місцевого самоврядування тощо. Судові, правові органи управління (різних рівнів) —

стежать за виконанням законів, розглядають конфліктні ситуації, претензії суб'єктів господарювання.

Недержавні органи управління економікою: асоціації, об'єднання, спілки (профспілкові, захисту прав споживачів, молодіжні, екологічні, ветеранів, за професійним спрямуванням тощо).