Поняття цивільного процесу (цивільного судочинства)

⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 6Следующая ⇒

У правовій літературі терміни «цивільний процес» і «цивільне судочинство» вживаються як рівнозначні.

Різні судження щодо вжиття понять «цивільний процес» і «цивільне судочинство»:

Деякі вчені визначають цивільний процес як діяльність судових органів по вирішенню спорів та інших справ, які стосуються прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, і по примусовому виконанню судових постанов, що здійснюється в точно визначеному порядку із забезпеченням активної участі заінтересованих осіб.

Висловлюється думка, що цивільний процес — це діяльність суду по здійсненню правосуддя, яка складається з розгляду і вирішення в судових засіданнях цивільних справ; діяльність осіб, які беруть участь у справі, і сукупність цивільних процесуальних правовідносин між судом і заінтересованими особами та органами держави, що беруть участь у справі.

Поряд із спробами дати визначення поняття цивільного процесу існує думка, що цієї проблеми не існує взагалі. В. Н. Щеглов підкреслює, що діяльність учасників правовідносин в інших галузях права, на відміну від процесуального, не виділяється як окрема категорія. Немає необхідності виділяти її і в процесуальній теорії. У суспільних відносинах, врегульованих нормами права, відокремлення діяльності неминуче веде до її відриву від правової форми і до протиставлення правовій формі, що однаково неприпустимо. На основі цього робиться висновок про тотожність понять цивільного процесу і цивільних процесуальних правовідносин. Цивільний процес є суспільними відносинами, врегульованими цивільним процесуальним правом

Дослідження змісту цивільного процесу повинно здійснюватися в такому аспекті, який дозволяє визначити його зв’язок та співвідношення з правосуддям у цивільних справах. Нерідко правосуддя у понятійному відношенні майже ототожнюють з цивільним процесом. Найбільш крайня позиція зводиться до того, що правосуддя у цивільних справах - це діяльність суду і осіб, які беруть участь у справі, а цивільне процесуальне право регламентує діяльність суду по здійсненню правосуддя, встановлюючи права та обов'язки учасників цивільного процесу.

Теоретичне обгрунтування	Аналіз
Н. Т. Арапов відзначав, що правосуддя в цивільних справах є діяльність державного суду і осіб, які беруть участь у ньому, по розгляду і вирішенню спорів про право цивільне	Н.Т. Арапов відносить до правосуддя і діяльність суду, і діяльність осіб, заінтересованих у здійсненні правосуддя
М. А. Гурвич відзначав, що цивільне процесуальне право, регламентуючи діяльність суду по здійсненню правосуддя, встановлюючи права й обов’язки учасників процесу, є гарантією реалізації завдань цивільного судочинства	М.А. Гурвич відокремлює поняття правосуддя і цивільного процесу.
В. М. Семенова, цивільний процес поряд з кримінальним процесом є видом правосуддя, різновидом судової діяльності.	В.М. Семенова, навпаки, ототожнюючи цивільний процес і правосуддя, під цивільним процесом розуміє тільки судову діяльність.

Поняття цивільного процесу тісно пов’язано з поняттям правосуддя, однак не повинно зводитися до нього. Правосуддя і цивільний процес — не тотожні поняття. Зміст правосуддя полягає у визначенні виду й обсягу суб’єктивних прав і юридичних обов’язків персоніфікованих осіб, у вирішенні конкретної цивільної справи судом шляхом ухвалення рішення, яке має законну силу. Правосуддя характеризується і тим, що воно повинно бути побудовано на засадах, які забезпечують можливість реалізації заінтересованою особою права на судовий захист, тобто можливість особисто бути захисником своїх прав у суді, брати участь у вирішенні своєї справи. Саме ця обставина і визначає необхідність встановлення специфічної форми здійснення правосуддя, яка передбачає суворо встановлений порядок розгляду і вирішення цивільної справи. Порядок розгляду і вирішення цивільних справ є формою здійснення правосуддя в цивільних справах і складає, на думку викладачів НУ ЮАУ, цивільний процес (судочинство). Якщо правосуддя — це судова діяльність по реалізації судової влади, то цивільний процес — це форма реалізації правосуддя, яка забезпечує і гарантії здійснення правосуддя, і гарантії права громадян на судовий захист. Такий зв’язок правосуддя і цивільного судочинства пояснює їх принципову єдність як змісту і форми.Поза цивільним судочинством, яке забезпечує гарантії його здійснення, правосуддя неможливе, як і розгляд справи, якщо він не здійснюється судом, не є цивільним процесом. Таким чином, правосуддя в цивільних справах і цивільний процес у спеціально-юридичному значенні — самостійні явища. Поняття цивільного процесу пов'язане з поняттям правосуддя, однак не зводитися до нього. Зміст правосуддя полягає у визначенні виду й обсягу суб'єктивних прав і юридичних обов'язків осіб при вирішенні конкретної цивільної справи судом як органом судової влади. При здійснення правосуддя реалізується конкретні юрисдикційні повноваження суду. Реалізація цих повноважень судової влади потребує певного правового режиму розгляду юридичної справи, який відбивається у процедурах, що забезпечують умови судової діяльності. Але, разом з тим, правосуддя має бути побудоване на засадах, які забезпечують можливість реалізації не лише компетенційних повноважень суду, але й права на судовий захист, яке має, як відзначалось, конституційний характер, а також закріплено у Європейській конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тому саме належне здійснення судової юрисдикції, компетенційних повноважень суду, а також права на судовий захист потребують юридичних механізмів та конструкцій як правових форм їх буття. Такими механізмами, конструкціями і є процесуальні форми, процедури, в яких здійснюється правосуддя як сінтез реалізації компетенційних повноважень органів судової влади і права на судовий захист. Вони забезпечують гарантії здійснення правосуддя і права на судовий захист як основи правового статусу особи у судочинстві. Таким чином, категоріальний ряд "правосуддя - цивільний процес" відтворює певні закономірності, які мають системний характер і пов'язані з реалізацією судової влади і правосуддя в належних судових процедурах. Правосуддя у цивільних справах по відношенню до цивільного судочинства (цивільного процесу) носить субстанціальних характер і вони взаємовідносяться як сутність і явище. Такий зв'язок правосуддя і цивільного судочинства пояснює їх принципову єдність як змісту і форми. Поза цивільним судочинством, яке забезпечує гарантії його здійснення, правосуддя неможливе, рівно як і розгляд цивільної справи, якщо він не здійснюється судом, не є цивільним процесом. Розглядаючи взаємовідношення правосуддя і цивільного процесу як сутності і явища (змісту і форми), слід зазначити, що не всякі дії судді у цивільному процесі відносяться до складу правосуддя і є діями по здійсненню правосуддя. Правосуддя, правосудна діяльність зводиться до прийняття лише судових актів, які вирішують цивільну справу по суті. Такий концепт має принципове значення для дослідження теоретичних проблем правосуддя, кваліфікації процесуальних дій судді та їх наслідків при розгляді цивільної справи. Як приклад, на даний час є аксіоматочним положення, що процесуальна діяльність суду, окремі процесуальні дії не можуть бути предметом оскаржень або оспорювання, крім випадків, передбачених цивільним процесуальним законодавством. Проблем не виникає, коли мова йде про оскарження актів правосуддя та інших актів (наприклад, ухвал суду першої інстанції), які за законом можуть бути предметом оскарження. А як бути у випадках, коли зацікавлені особи погоджуються з рішенням суду по суті, але вважають що іншими діями суду їм завдана шкода? Найбільш типовим є безпідставне порушення строків розгляду справ, затримка направлення справи в апеляційну чи касаційну інстанції, що інколи призводить і до негативних майнових наслідків тощо. Виходячи з того, що не всі процесуальні дії або бездіяльність є здійсненням правосуддя, очевидно, що незаконні або помилкові дії судді, які спричинили матеріальну або моральну шкоду, можуть бути самостійними підставами для їх оспорювання в позовному порядку по іншій справі, крім актів правосуддя. Хоча цей висновок навряд чи буде безспірним для судової практики, все ж таки він має методологічне обґрунтування в аспекті співвідношення правосуддя і цивільного судочинства, як сутності і явища, змісту і форми. Слід додати також, що наведена характеристика категоріального ряду "правосуддя - цивільне судочинство" дозволяє визначити не лише самостійність правосуддя у правовій системі, але й самостійність цивільного судочинства як певної процедури, яка забезпечує конституційне право на судовий захист і головне - зв'язаність процесуальної діяльності суду процесуальними правами сторін на судовий розгляд.

Рішення КСУ _РФ

В цьому відношенні представляє виключний інтерес постанова № 1-П від 25 січня 2001 р. Конституційного Суду Російської Федерації, предметом розгляду якого стала норма, що міститься в п. 2 ст. 1070 Цивільного кодексу Російської Федерації. Конституційний Суд понятійно відмежував поняття правосуддя та судочинства констатувавши, що під здійсненням правосуддя розуміється не все судочинство, а лише та його частина, яка полягає в ухваленні актів судової влади по розгляду підвідомчих суду справ, тобто судових актів, що вирішують справу по суті.

⇐ Предыдущая 1 2 345 6 Следующая ⇒

Date: 2015-06-11; view: 542; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...

mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.007 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию