Сутність і природа правосуддя в цивільних справах

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 6Следующая ⇒

Ч.1 ст.124 КУ Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Назвавна норма текстуально продубльована у ст. 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Конституційно - правовий зміст ст. 124 Конституції України неодноразово був предметом тлумачення Конституційним Судом України.

В рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадян Р.М. Проценко, П.П. Ярошенко та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) Конституційний Суд України, виходячи з того, що суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене. Щодо частини другої статті 124 Конституції України, то її необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

По іншій справі, даючи тлумачення положень Конституції України щодо правосуддя, Конституційний Суд України в ухвалі про відмову у відкритті конституційного провадження (справа за конституційним зверненням державного зовнішньоекономічного підприємства "Славутич-Сталь" щодо тлумачення статті 124 Конституції України і Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 14 жовтня 1997 р. N 016/1241-97 N 44-з),зазначив, що відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя - це самостійна галузь державної діяльності, яку суди здійснюють шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях в особливій, встановленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних та інших справ. Суб’єкт конституційного подання у цій справі, посилаючись на неоднозначне застосування ст. 124 Конституції України та Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», вважав, що необхідність офіційного тлумачення норм Закону зводиться до визнання непідвідомчості господарського спору Міжнародному комерційному арбітражному суду при Торгово-промисловій палаті України та привласнення ним функцій суду як державного органу. Конституційний Суд України відмітив, що Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України є третейським судом, що розглядає спори з цивільних правовідносин за умови наявності письмової арбітражної угоди (домовленості) сторін про передачу йому таких спорів. Тому Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України як недержавний орган не здійснює функції правосуддя в контексті статті 124 Конституції України.

Таку ж позицію Конституційний Суд України підтвердив і у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII „Третейське самоврядування“ Закону України „Про третейські суди“ (справа справа № 1-3/2008 про завдання третейського суду) від 10 січня 2008 р. При цьому Конституційний Суд України зазначив, що згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Визнання державою на підставі Закону рішень „арбітражних“ (фактично третейських) судів помилково ототожнено із здійсненням ними правосуддя. Забезпечення примусового виконання рішень третейських судів перебуває за межами третейського розгляду та є завданням компетентних судів і державної виконавчої служби (стаття 57 Закону, пункт 1 частини другої статті 3 Закону України „Про виконавче провадження“).

Виходячи з конституційних приписів та процесуального режиму здійснення правосуддя загальноприйняте визначення правосуддя зводиться до того, що «правосуддя» – одна з форм державного управління щодо виконання державою внутрішньої функції охорони правопорядку, власності, прав і свобод громадян шляхом вирішення спеціальним органом державної влади — судом цивільних, господарських, кримінальних та адміністративних справ за правилами, передбаченими процесуальним законодавством.

Дане визначення дозволяє сформулювати такі основні ознаки правосуддя:

1) здійснення його тільки спеціально створеним органом — судом; 2) здійснення його шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях цивільних і кримінальних справ; 3) здійснення його тільки у передбаченому законом порядку (процесуальна форма); 4) можливість застосування заходів державного примусу; 5) наявність спеціальних цілей.

Наведені ознаки, дійсно, характеризують правосуддя, але навряд чи можна вважати, що вони дозволяють повно і вичерпно визначити сутність правосуддя, його відмінність від інших форм юрисдикції.

Виходячи з єдності судової влади і правосуддя і необхідності концентрації судової влади, можна стверджувати, що «правосуддя» — це форма реалізації судової влади. Судова влада як влада державна крім як у правосудді втілюватися не може і не повинна. І тому винятковість як характерна риса судової влади і є свого роду ключем до розуміння правосуддя в правовій державі і того, що судовий захист — найвища гарантія забезпечення прав та свобод громадян. Видатний юрист А. Ф. Коні був глибоко правий, коли писав: «Там, де йдеться про ставлення цілого суспільства до своїх співчленів, про обмеження їх особистої волі в ім’я загального блага і про захист прав окремих громадян, — ця справедливість повинна відбиватися у законодавстві, яке тим вище, чим глибше воно вдивляється в життєву правду людських потреб та можливостей, — і в правосудді, що вершиться судом, який тим вище, чим більше в ньому живого, а не формального ставлення до особи людини». У цьому твердженні немає перебільшення, бо існує глибокий зв’язок між послідовним і демократичним розвитком політичних інститутів будь-якого суспільства та становленням ідеї правосуддя. Історія розвитку суспільства свідчить про незмінний взаємозв’язок демократизації суспільного життя і правового розвитку, в тому числі судових реформ. Тому в історії судових реформ можна знайти не тільки факти зміни умов здійснення правосуддя, що цікавить перш за все юристів, але й відображення різних соціальних надій, прагнень, настроїв людей, а проблема удосконалення судової системи нерідко переходить у політичну площину і стає проблемою великої політики. Одначе, не зважаючи на це, поняття правосуддя має інтерпретуватися як юридичний феномен і абстрагуватися від юридизації поняття правосуддя майже неможливо. Більш того, можна зауважити, що дуже важко абстрагуватися від юридизації поняття правосуддя і подивиться на нього у більш широкому соціальному контексті. Ж. Корбон'є влучно відмічає, що судовий процес і судове рішення є психосоціологічними феноменами, які настільки чужі всім соціальним не правовим явищам і настільки специфічні для права, що брати саме їх як критерії юридичного є найбільш правильним. Автор з точки зору соціолога слушно підкреслює, що як тільки відносини між двома особами стають об’єктом розгляду з боку третьої особи, яка вирішує спірні питання, це означає, що дані відносини перейшли в галузь права.

Ознаки правосуддя, які можна також виділити:

1)Генетична ознака правосуддя.		2) Функціональна ознакою правосуддя.		3) Предметна ознакою правосуддя.
Винятковість судової влади — це, так би мовити, генетична ознака правосуддя. Не можна не помітити ту тонку, але суттєву ознаку, так би мовити, інфрасоціальних підстав правосуддя, яке є незамінним важливим соціальним регулятором, через який «проголошується право», забезпечуються права людини і громадянина та правопорядок в цілому, а також проглядається сутнісний зв'язок між правом і правосуддям. А це в свою чергу свіжчить що сутність правосуддя насамперед полягає в тому, що воно має втілювати винятковість судової влади у державі.	Повнота судової влади є функціональною ознакою правосуддя, визначає сферу правосуддя, тобто сферу реалізації судової влади. Повнота судової влади — невід’ємна якість правосуддя. Вона відбивається в тому, що в правовій державі правосуддя повинно бути доступним, інакше кажучи, всі громадяни повинні мати рівні можливості використовувати судовий захист своїх прав і охоронюваних законом інтересів. Крім того, повнота судової влади передбачає, що всі громадяни без винятку визнаються рівними перед судом, і це не тільки теоретичне положення, це — аксіома, яка підтверджена соціально - історичною практикою і знайшла своє закріплення в міжнародно-правових документах з прав людини. Так, згідно із ст. 8 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією чи законом.В громадській свідомості ідея правосуддя пов’язується саме з повнотою влади. Ідея повноти судової влади як принцип закріплюється в чинному законодавстві. Згідно із ст. 5 ЦПК правосуддя в цивільних справах здійснюється на засадах поваги до честі і гідності, рівності перед законом і судом. Суд зобов'язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак. Конституція України проголосила право громадян на судовий захист серед основних прав громадянина (ст.55 КУ). В ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права передбачено, що кожний громадянин має право при розгляді будь-якого кримінального звинувачення, яке пред’явлене йому, чи при визначенні його прав та обов’язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий та публічний розгляд справи компетентним, незалежним і неупередженим судом, створеним на основі закону. Найбільш масштабно повнота судової влади відбита у п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право на справедливий судовий розгляд.	Характеристика правосуддя як форми реалізації судової влади з її винятковістю і повнотою потребує визначення не тільки генетичної, функціональної, але й предметної ознаки судової влади, тобто змісту судової влади і правосуддя як діяльності, спрямованої на певний соціальний об’єкт. Зміст судової влади, на відміну від законодавчої і виконавчої, полягає у визначенні виду і обсягу суб’єктивних прав і юридичних обов’язків суб’єктів права. Предметна ознака правосуддя визначається: потребами забезпечення реалізації прав всіх і кожного, а правосудна форма захисту прав громадян — розглядом і вирішенням юридичної справи, а не адміністративними веліннями, що ставить громадянина в рівне становище не тільки з іншими громадянами, а й з державною владою, державою. Ось чому саме судова влада природно є фактором обмеження втручання кого-небудь у правовий статус громадянина і в системі розподілу влади є тією противагою, яка забезпечує невід’ємні і недоторканні права особи. Ця глибока закономірність складає зміст і функції правосуддя в правовій державі як інституту охорони прав і свобод особи. Соціальна функція, зміст правосуддя у цивільних справах повинні зводитися тільки до вирішення справ, інші функції на суди покладатися не повинні.

Правосуддя відрізняється від інших форм правозастосування і тим, що рішення органів правосуддя мають загальнообов’язковий характер, пріоритет перед рішенням інших органів. Згідно із ст. 14 ЦПК судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Судові рішення, на відміну від актів інших органів, мають законну силу. Рішення суду, так би мовити, прирівнюється до сили закону. Саме в законній силі актів судового правозастосування виявляється судова влада, як дійсна влада. Згідно із ч. 1 ст. 209 ЦПК суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Нарешті,правосуддя як правозастосовча діяльність характеризується специфічною процесуальною формою. На відміну від інших процесуальних форм процесуальна форма правосуддя і її дотримання визначає правосудність судових рішень. У контексті цього слід ще раз звернути увагу на системоутворюючи статті ЦПК, які визначають ціннісні характеристики процесуальної форми правосуддя у цивільних справах. Згідно із ст. 1 ЦПК завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, а порядок провадження в цивільних справах у судах, як витікає з ст. 2 ЦПК, визначається процесуальним законодавством. Ціннісній момент при цьому визначається тим, що правосуддя є правосуддям за умов його справедливості. Без перебільшення справедливе правосуддя, сприйняття справедливості правосуддя суспільством і довіра суспільства до правосуддя – ознака демократичності і самого суспільства. У широкому соціальному вимірі не випадково судочинство визначається як іновація в галузі справедливості, яка має справжне всесвітньо – історичне значення.

У рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3- рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора зазначається, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує єфективне поновлення в правах. При тому Конституційний Суд України підкреслив, що право на судовий захист є одним з конституційних прав. Виходячи з цього, він прийшов до висновку, що положення частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 КПК України, які унеможливлюють розгляд судом на стадії досудового слідства скарг на постанови слідчого та прокурора про порушення кримінальної справи щодо певної особи, обмежуючи право людини на судовий захист, закріплене частиною третьою статті 8, частинами першою, другою статті 55 Конституції України, порушують вимоги статті 3, 21, частини другої статті 22, частини першої статті 64 Конституції України, тобто є неконституційними.

Цей аспект рішення Конституційного суду є знаковим у тому відношенні, що підкреслює значущість для реалізації права на судовий захист процедур судочинства, тобто процесуальних правил і порядку розгляду судових справ. І тому сам факти порушення або неправильного застосування норм процесуального права можуть бути підставою до скасування рішення у справі або, як даному випадку, – підставою для визнання неконституційності певних обмежень в реалізації права на судовий захист, передбачених процесуальним законодавством.

§ 3. Система судів цивільної юрисдикції.

Система судів цивільної юрисдикції визначається Законом України “Про судоустрій і статус суддів”.

ЗУ “Про судоустрій і статус суддів” Стаття 3. Судова система України 1. Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та суд конституційної юрисдикції. 2. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів. Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України. 3. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією та законами України. 4. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається. 5. Порядок організації і діяльності Конституційного Суду України встановлюється Конституцією України та Законом України "Про Конституційний Суд України".

Система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується за принципами:

1)Територіальності. 2) Спеціалізації. 3) Інстанційності.

Систему судів загальної юрисдикції складають: (система судів цивільної юрисдикції є чотирьохланковою)

4.Верховний Суд України. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

3.Вищі спеціалізовані суди; Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.

2.Апеляційні суди;

1.Місцеві суди;

Суди загальної юрисдикції спеціалізуються на: розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Крім того,у судах різних судових юрисдикцій може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ даної юрисдикції.

1.Місцеві суди: -районні, -районні у містах, -міські -міськрайонні суди. (Глава 2,зокрема, ст.21 ЗУ)

Місцевий суд як суд першої інстанції розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності. Місцеві загальні суди розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, передбачених процесуальним законом. Підсудність окремих категорій цивільних справ місцевим судам, а також порядок їх розгляду визначаються Цивільним процесуальним кодексом України (статті 107-111 ЦПК).

2.Апеляційними загальними судами з розгляду цивільних справ є: - апеляційні суди областей, - апеляційні суди міст Києва та Севастополя, -Апеляційний суд АРК. (Глава 3,зокрема,ст.26 ЗУ)

У системі судів загальної юрисдикції діють апеляційні суди як суди апеляційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ, справ про адміністративні правопорушення. У складі апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції. Апеляційний суд розглядає справи відповідної судової юрисдикції в апеляційному порядку згідно з процесуальним законом; у випадках, передбачених процесуальним законом, розглядає справи відповідної судової юрисдикції як суд першої інстанції; аналізує судову статистику, вивчає і узагальнює судову практику; надає методичну допомогу у застосуванні законодавства місцевим судам; здійснює інші повноваження, передбачені законом. Цивільне процесуальне законодавство не передбачає можливості розгляду цивільних справ апеляційним судом як судом першої інстанції (ст. 107 ЦПК). Повноваження апеляційного суду у цивільному процесуальному законодавстві зводяться до перегляду рішень суду першої інстанції та застосування передбачених законом повноважень за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення, ухвалу або наказ суду першої інстанції (ст. 307 ЦПК).

3. У системі судів загальної юрисдикції діють вищі спеціалізовані суди як суди касаційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ. Відповідно до ст. 323 ЦПК касаційною інстанцією у цивільних справах є: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ. (Глава 4 ЗУ,зокрема, ст.31 ЗУ)

У вищому спеціалізованому суді утворюються палати з розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції. У вищому спеціалізованому суді діє пленум вищого спеціалізованого суду. Пленум вищого спеціалізованого суду узагальнює з метою забезпечення однакового застосування норм права при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції практику застосування матеріального і процесуального закону; заслуховує інформацію про стан правосуддя у відповідній судовій юрисдикції та практику вирішення окремих категорій справ; приймає рішення про звернення до Верховного Суду України про направлення конституційного подання щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим та щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України; розглядає та вирішує інші питання, віднесені законом до його повноважень. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ розглядає цивільні справи в касаційному порядку згідно з процесуальним законом. Відповідно до ст. 335 ЦПКпід час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Повноваження суду касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги передбачено у ст. 336 ЦПК.

4. Верховний Суд України (Глава 5 ЗУ,зокрема, ст.38 ЗУ)

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України, який здійснює правосуддя, забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції. Передусім, найголовнішим способом забезпечення однакового спрямування судової практики є здійснення правосуддя через перегляд судових рішень у цивільних справах після їх перегляду в касаційному порядку. Відповідно до ст. 360⁷ ЦПК рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов’язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України. За заявою сторін та інших осіб, які брали участь у справі, Верховний Суд України переглядає також справи у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. У Верховному Суді України діє Пленум Верховного Суду України для вирішення питань, визначених Конституцією України та Законом «Про судоустрій і статус суддів». Відповідно до ч.8 ст. 45 цього Закону Пленум Верховного Суду України приймає з розглянутих питань постанови. Постанови Пленуму Верховного Суду України підписуються головуючим на засіданні Пленуму і публікуються в офіційному друкованому органі Верховного Суду України.

Для судової практики фундаментальний характер мають такі Постанови Пленуму:

-«Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 р. № 2, -«Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» від 12 червня 2009 р. № 5, -«Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 р. № 14; -«Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24 жовтня 2008р. № 12, -«Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 р. № 9 тощо.

При Верховному Суді України утворюється Науково-консультативна рада з числа висококваліфікованих фахівців у галузі права для попереднього розгляду проектів Постанов Пленуму Верховного Суду України стосовно надання висновків щодо проектів законодавчих актів та з інших питань діяльності верховного Суду України, підготовка яких потребує наукового забезпечення. Порядок організації та діяльності Науково-консультативної ради визначається Положенням про Науково-консультативну раду при Верховному Суді України», затвердженим постановою Президії Верховного Суду України від 5 жовтня 2007 р. № 33.

Верховний суд України має офіційний друкований орган (Вісник Верховного Суду України, який має періодичність 12 разів на рік) та може бути співзасновником інших друкованих видань. Відповідно до п. 14 Постанови Президії Верховного Суду України від 5 жовтня 2007 р. № 33 «Про затвердження Положення про Науково-консультативну раду при Верховному Суді України» робота Ради висвітлюється у журналі «Вісник Верховного Суду України», на веб-сайті Верховного Суду України та в інших засобах масової інформації.

⇐ Предыдущая 1 234 5 6 Следующая ⇒
Date: 2015-06-11; view: 1195; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...

mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.006 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию