Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Стаття 16 ЦК . Захист цивільних прав та інтересів судом

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 6Следующая ⇒

1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

3. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

 

 

2)Адміністративний захист.
Стаття 17 ЦК. Захист цивільних прав та інтересів Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування 1. Президент України здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах повноважень, визначених Конституцією України. 2. У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. 3. Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом. Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.
ЦК також передбачає, що захист цивільних прав та інтересів може здійснюватися також в адміністративному порядку - Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування.
3) Захист нотаріусом (ст. 18 ЦК)
Стаття 18 ЦК. Захист цивільних прав нотаріусом. 1. Нотаріусздійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Таким спеціальним законом є Закон України «Про нотаріат».
5) Захист Європейським судом з прав людини.
В сучасних умовах глобалізації, у тому числі в правовій сфері, прикметним є захист захист прав людини з Європейським Судом з прав людини. Згідно зі ст. 35 ЄКПЛскарга вважається прийнятною для розгляду ЄСПЛ, якщо вичерпані всі національні засоби правового захисту. Це означає, що в принципі захист прав і свобод особи покладається на національні органи, але за певних умов можна звернутися за захистом конвенційних прав і до ЄСПЛ. Перелік національних засобів правового захисту залежить від конкретної держави, оскільки вона самостійно визначає свою систему правового захисту.  
6) Захист в альтернативному порядку: третейськими судами,комісіями по трудових спорах, за участю медіатора тощо.  
 
а)третейськими судами.
Чинне законодавство також окреслює сферу юрисдикції третейських судів. Відповідно до Закону України «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом (ст.1). Третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин (ст.2).Різновидом третейського суду є міжнародний комерційний арбітраж. Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» передбачає, що до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України (ч.2 ст. 1).
б)комісіями по трудових спорах.
За чинним законодавством деякі трудові спори розглядаються комісіями по трудових спорах, які є органами по розгляду трудових спорів, що виникають між робітниками і службовцями та власником або уповноважений ним органом за винятком спорів, що підлягають розгляду безпосередньо в районних (місцевих) судах на інших органах (див.ст. 232 КЗпП). У разі незгоди з рішенням комісії по трудових спорах працівник чи власник або уповноважений ним орган можуть оскаржити її рішення до суду в десятиденний строк з дня вручення їм виписки з протоколу засідання комісії чи його копії (ст. 228 КЗпП).


в)за участю медіатора тощо.
В останній час актуалізується практика впровадження медіації (посередництва) при розгляді цивільних спорів. Більш того, існують міжнародні стандарти медіації - Рекомендація Rec (98)1Е Комітету міністрів державам-членам Ради Європи щодо медіації в сімейних справах від 21.01.1998р., Рекомендація Rec (2001) 9 Комітету міністрів державам-членам Ради Європи щодо альтернативного судового розгляду спорів між адміністративними органами і сторонами – приватними особами (адміністративні справи) від 05.09.2001р., Рекомендація Rec (2002) 10 Комітету міністрів державам-членам Ради Європи щодо медіації в цивільних справах від 18.09.2002р., Типовий закон «Про міжнародну комерційну погоджувальну процедуру», прийнятий комісією ООН по праву міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) 2002 р., та ін.

В теорії цивільного процесуального права несудові форми захисту називають альтернативними. При цьому використання альтернативних форм захисту має диспозитивний характер та не виключає можливості судового захисту. Більш того, впровадження альтернативних форм захисту і формування інституційних механізмів і процедур розгляду цивільних справ кваліфікується як створення умов розвантаження судів, забезпечення доступності правосуддя, виходячи з того, що в сучасних умовах, і це стосується всіх держав, доступ до правосуддя є ускладненим через ряд існуючих перешкод – неефективності судової системи, великих строків розгляду справ, державного мита і відсутності ефективної системи правової допомоги, невиконання судових рішень тощо. У західній літературі вже давно поставлене питання про кризу правосуддя.
Способом захисту є самозахист:
Самозахистом відповідно до цивільного законодавства є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства (частини 1, 2 ст. 19 ЦК). Крім того, захист цивільних прав може здійснюватися у претензійному порядку. Наприклад, ст. 925 ЦК передбачає необхідність пред’явлення претензій перевізникові і у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію, особа, право якої порушено, може пред’явити позов.
(Як вважають процесуалісти) Форми захисту – категорія цивільного процесуального права. Що стосується способов захисту, тоце категорія матеріального цивільного права, які здійснюються в межах механізму правового регулювання відповідної галузі матеріального права та застосування судом чи іншим юрисдикційним органом норм матеріального права судом. Так, ст. 4 ЦПК прямо передбачає, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Зокрема, способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ст. 19 ЦК.

 


 

Поняттям форм захисту цивільних прав і інтересів у теоретичному плані тлумачиться по різному:
Найбільш узагальненим поняттям форм захисту цивільних прав і інтересів є:   Розуміння форми захисту,що притаманне,як правило, процесуалістам.   Розуміння форми захисту,що притаманне,як правило, цивілістам.
Найбільш узагальненим поняттям форм захисту цивільних прав і інтересів є їх розуміння як регламентованого правом комплексу особливих процедур, здійснюваних правозастосовчими органами або самою уповноваженою особою в рамках правозахисного процесу, що спрямовані на відновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного права. Майже тотожнім за суттю є розуміння форми захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів як комплексу внутрішніх взаємоузгоджених організаційних заходів щодо захисту суб’єктивних прав, що відбуваються в рамках єдиного правового режиму. На відміну від такого (загально-теоретичного підходу) поняття форм захисту тлумачиться у контексті окремих галузей права. Д.М.Чечот, який спеціально досліджував це питання, виділяв судову, адміністративну, арбітражну, нотаріальну й громадську форми захисту цивільних прав і законних інтересів, і тим самим схилявся до того, що поняття форми захисту є тотожним поняттю процесуальної форми. Майже аналогічне визначення дається О.П. Вєршиніним, який вважає, що форма захисту – це певний порядок захисту прав та інтересів, що здійснюється тим або іншим юрисдикційним органом залежно від його природи. Г.А. Осетинська також схиляється до того, що формою захисту слід вважати комплекс внутрішньо узгоджених заходів із захисту суб'єктивних прав і охоронюваних інтересів, певний процедурний (процесуальний) порядок. Цивілісти у більшості своїй вважають,що формами захисту є і юридичні дії власне правомочних суб’єктів цивільного матеріального права щодо захисту своїх суб’єктивних прав безпосередньо самою особою, права якої порушені, тобто самозахист.  
Значна кількість форм захисту цивільних прав ставить питання про те, чи наявні для цього об’єктивні причини, виходячи, перш за все, з того, що кантитуційно регламентується лише сфера судової влади (ст.121 Конституції України) та засади правосуддя (статті 124, 129 Конституції України).
1) С.В.Курилев. Форми захисту цивільних прав і законних інтересів він класифікував за характером зв’язку юрисдикційного органу зі сторонами спору, виділяючи при цьому: 1) вирішення справи за допомогою юрисдикційного акту однієї зі сторін спірних правовідносин; 2) вирішення справи за допомогою акту органу, що не є учасником спірних правовідносин, але пов’язаного з одним або обома учасниками спірного правовідношення певними правовими або організаційними зв’язками; 3) вирішення справи органом, що не є учасником спірних правовідносин і не пов’язаний з ними правовими або організаційними відносинами, крім процесуальних Від характеру зв’язку юрисдикційного органу із сторонами у спорі залежить забезпечення об’єктивності у розгляді спору, що є, мабуть, основоположним. 2) Д. М. Чечот вважає, що сама по собі наявність декольких форм захисту цивільних прав є об’єктивною необхідністю, хоча в становленні системи форм, у практиці використання окремих форм відіграє велику роль і суб’єктивний фактор, який визначається економічними, політичними та іншими обставинами. Через особливий характер деяких прав або особливе становище володарів прав та з інших причин держава залишає частину функцій по захисту права у веденні адміністративних органів або передає їх іншим органам. Судова форма захисту права є головною, але не єдиною формою юрисдикційної діяльності. 3) М.К.Треушніков множинність форм захисту права пояснює дією кількох факторів - специфікою прав, що підлягають захисту або охороні, складністю або, навпаки, простотою пізнання правовідносин і прав, що підлягають захисту, ступенем розвитку демократичних процесів у суспільстві, правовими традиціями.

 


На погляд викладачів НУ ЮАУ, наявність різних форм захисту цивільних прав є позитивним фактом у контексті не лише забезпечення захисту цивільних прав, але й у контексті забезпечення і реалізації ідеї правосуддя, його доступності як важливого правового інституту. Що стосується ініціативного захисту прав та інтересів, то він є можливим як самозахист або як претензійний спосіб розв’язання цивілістичних спорів.

 

Питання про форми захисту цивільних прав доречно інтерпретувати в контексті доктрини поділу влади у сучасній державі на законодавчу, виконавчу та судову та концепції правової держави, яка, зокрема, передбачає наявність права на суд як абсолютного права, тобто пріоритету судової влади.
 
КУ
Стаття 124.Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. (Офіційне тлумачення положення частини другої статті 124 див. в Рішеннях КСУ № 9-зп від 25.12.97, № 8-рп/2002 від 07.05.2002, № 15-рп/2002 від 09.07.2002, № 3-рп/2012 від 25.01.2012) Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Стаття 125.Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.

Відокремлення від законодавчої та виконавчої і специ­фіч­ність функції судової влади передбачає як суттєву передумову те, що судова влада має бути єдиною.

Єдність судової влади не тільки є умовою її відокремлення від законодавчої і виконавчої влади, але й забезпечення гарантій недоторканності суб’єктивних прав фізичних і юридичних осіб.

Інакше кажучи, єдність судової влади означає: необхідність конституювання у правовій державі єдиного і рівного для усіх суду, який є гарантом захисту суб’єктивних прав і охоронюваних законом інтересів.

Історичний аналіз цивільного процесуального законодавства свідчить про те, що у свій час закладалися засади, які не забезпечували єдності судової влади.
Так, згідно із ст. 1 Цивільно-процесуального кодексу УРСР 1924 р. правила ведення цивільного процесу були обов’язковими для всіх установ єдиної судової системи УРСР (народного суду, Губернського суду і Верховного Суду), а також для установ, наділених судовими функціями на основі особливих про них положень, з тими винятками, які в цих положеннях встановлені. Основи про судоустрій Союзу РСР і союзних республік від 29 жовтня 1924 р., затверджені Постановою ЦВК СРСР від 29.10.1924, також передбачали поряд з системою судових установ існування інших органів з судовими функціями, арбітражних комісій для вирішення спорів між державними установами і підприємствами (ст. 22), створення союзними республіками судово-адміністративних органів постійного або тимчасового характеру для розгляду справ особливих категорій (ст. 24). Тобто правосудні функції за законом, як видно, покладалися не на судові органи. Крім системи державних судів і установ, у той час створювалися товариські суди. В УРСР в 1921 р. був прийнятий декрет РНК «Про робітничі дисциплінарні товариські суди». Через деякий час дисциплінарні товариські суди були ліквідовані, але 19 липня 1929 р. створюються товариські суди та примирительні камери. 21 березня 1934 р. ВУЦВК і РНК УРСР затверджують положення про житлові товариські суди, створені при житлових кооперативах. Вони все більше стали виконувати певні юрисдикційні функції, що суперечило їх природі як органів громадського впливу, а не державного примусу. Дисциплінарний товариський суд міг, наприклад, застосувати догану, тимчасове переміщення на нижчу посаду на строк до одного місяця, направлення на важкі суспільно необхідні роботи, а у випадку стійкого небажання підкоритися дисципліні і неодноразових стягнень — звільнення з підприємства з передачею у дисциплінарний табір та ін. Така традиція була притаманна і останній радянській кодифікації цивільного процесуального законодавства. ЦПК України 1963 р. допускав розгляд цивільних справ не лише державними судами (ст. 24). Наприклад, ст.7 Положення про товариські суди Української РСР, затверджене Указом Президії Верховної Ради УРСР № 1852-IX від 23.03.1977 р., передбачало, що їм були підвідомчі справи про зіпсування жилих та нежилих приміщень і комунального устаткування, оплату комунальних послуг, витрат з поточного ремонту місць загального користування, про порядок користування будовами, що складають загальну власність громадян, про розділ майна між подружжям, спори жильців щодо використання підсобних приміщень, будинкових служб, про майнові спори між громадянами на суму до 50 крб. - при згоді учасників спору на розгляд справи в товариському суді та деякі інші. При чому, що особливо слід підкреслити, юрисдикція товариських судів виключала юрисдикції судів державних, які були органами правосуддя. Отже,можна констатувати наявність у різні роки такого факту, специфічного явища, як дифузія судової влади. Послідовна реформа правосуддя, як показує національний український досвід, має здійснюватися на основі зміцнення судової системи і її концентрації, відмови від квазісудових установ.

 

Cуд, як орган судової влади, має бути незалежним, оскільки презентує самостійну гілку влади, а принцип верховенства права як такий, що визначає характер та зміст правового статусу громадянина, є обов’язковим для органів судової влади - судів та визначає функції судочинства. Інститут правосуддя по суті має розглядатися як форма здійснення прав і свобод людини і громадянина і як самостійне соціальне та правове благо, яке здійснюється через справедливе правосуддя, належні судові процедури. «Правосуддя, таким чином, з точки зору принципу розподілу державної влади» – найвища процесуальна форма захисту суб’єктивних прав і законних інтересів суб’єктів права в тому відношенні, що інституційно і процедурно правосуддя має забезпечити реалізацію конституційного права на судовий захист відповідно до принципу верховенства права у належних процедурах правосуддя.

 

 

«Квітесенція правосуддя як високозначущого соціального і правового інституту» уявляється, і проявляється в тому, що:
Юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають у державі.А за своїм етімологічним змістом юрисдикція судів дорівнюється етімології терміну «проголошення права».

⇐ Предыдущая123456Следующая ⇒





Date: 2015-06-11; view: 1060; Нарушение авторских прав


mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.01 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию