Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Технічні можливості звуковидобування і їх вплив на ансамблеве звучання





 

Без досконалого знання будови інструменту процес звуковидобування та виконання музичних творів буде неповноцінним і неефективним.

Отож, перші зразки сопілки були технічно недосконалими, мали 6 отворів. За словами М.Лисенка «закриті або відкриті, в різних комбінаціях, ці дірочки змінюють довжину стовпа повітря в дудці, а тим міняють і висоту звука чи тону» [3, 12]. Ці інструменти були діатонічними, послуговували до вигравання співів і до танців, в репертуарі присутні «пастуші епічні пісні» (ХІV – ХVІІ ст.). Тобто їх використання обмежувалось суто рамками етнографічного середовища. Про це наголошує М. Лисенко: «Сопілку, що затинає звичайні побутові пісні і танці, до троїстої музики не беруть, певно через її не гучний тон. Сопілка є інструмент спеціально пастуший».

Процес удосконалення сопілки на цьому етапі ще не був завершений, Н.Матвєєв ще в кінці 50-х наголошував: «Процес удосконалення і хроматизації сопілки ще не закінчено, їй належить велике майбутнє в сім’ї українських народних інструментів». В 1970 році майстер Д.Ф.Демінчук створює хроматичну сопілку на 10 отворів, де хроматичний звукоряд легко добувається послідовною аплікатурою. Відкриваються класи сопілки у вузах, зокрема у Львівській державній консерваторії ім. М. Лисенка (сьогодні музична академія). Серед викладачів спецкласу доцент М.Корчинський став активним творцем репертуару та впровадив в учбовий процес «нову, специфічно сопілкову виконавську технологію», що стало результатом його багаторічного досвіду. Саме в другій половині ХХ століття сопілка академічний, професійний народний інструмент отримала своє утвердження завдяки багатьом чинникам, головне місце серед яких належить засновнику сопілкової академічної школи І.Скляру. На цьому наголошує М.Корчинський: «Шанс народитися новою, окремою сопілковою культурою їй дало ХХ століття».

Сопілка складається з двох частин; циліндричної трубки (рис. 1 А) і чопика, або денця (рис. 1 Б). Циліндрична трубка має чотирикутний голосниковийпроріз (рис. 1 В). Поперечний бік в ньому зрізаний під кутом і зветься зубом (рис. 1 Г). З протилежного боку зуба в стінці трубки зсе­редини, по ширині голосникового прорізу вибрана канавка за формою зрізаного чотирикутника глибиною 0,5 мм. З протилежного боку від голосникового прорізу в трубці прорізані круглі аплікатурні отвори 0, І, II, III, IV, V, VI.

Чопик циліндричної форми за розміром діаметра середини трубки має таку ж поздовжню канавку, як і в трубці. Припасований чопик вклеєний у трубку канавкою до канавки, утворює голосникову щілину (рис. І Д). Центр щілини припадає на кут зуба. Ця частина сопілки зветься голосником, а трубка від чопика до її отвору зветься колосниковою дудкою, або трубкою повітряного стовпа. Для того, щоб зробити сопілку, необхідно ознайомитись з деякими її фізичними властивостями.

Наступний крок дослідження забезпечує розуміння утворення звуку на інструменті. Сопілка належить до так званих відкритих лабіальних труб, у яких звук виникає внаслідок розрізу струменя повітря що вдувається, об край твердого тіла (губу-лабіум, у сопілці — зуб). Таким чином, виведене зі спокою повітря утворює у трубці звукові хвилі. Вони діють у напрямі від голосника до виходу. Біля голосника і виходу хвилі розходяться, утворюючи так звані п у ч н о с т і, а посередині трубки, зустрічаючись, вони замикаються і утворюють так званий вузол (рис. 2а). Пучність звукової хвилі, що виходить за межі трубки, з’єднується із зовнішнім повітрям, внаслідок чого ми чуємо звук. Маленький отвір, прорізаний на половині трубки утворює посередині нову пучність і два вузли на її четвертних відрізках. Хвиля, поділившись надвоє, дає октаву основного звука до (рис. 26).

У сопілці звук утворюється так: струм повітря, вдутий в голосникову щілину, вихроподібно розсікається об кут зуба і примушує коливатися повітряний стовп у циліндричній трубці, від чого виникає звук (рис. 2). Відкриваючи чи закриваючи пальцями аплікатурні отвори і подаючи сильніший чи повільніший струм повітря, виконавець може підвищувати чи понижувати звук.

Від властивостей довжини трубки і кубатури повітряного стовпа трубки залежить висота основного звука сопілки. Чим довша трубка, тим нижчим звук.

Візьмемо дві трубки з голосниками. Одну з них діаметром 15 мм., другу — 12 мм. Настроїмо їх на звук до. Трубка з діаметром 15 мм. звучить чисто при довжині 288 мм, а трубка з діаметром 12 мм — при довжині 300 мм.

Підрахуємо кубатуру обох трубок. Трубка діаметром 15 мм і довжиною 288 мм має 5,088 куб. мм, а трубка діаметром 12 мм і довжино 300 мм — 3,393 куб. мм. Діаметр, зменшений на 3 мм, збільшує довжину трубки на 12 мм і різко зменшує кубатуру повітряного стовпа (на 1,695 куб. мм) при рівній висоті звука. Отже, довжина повітряного стовпа визначає висоту звука.

Кубатура повітряного стовпа впливає на силу звука. Трубка з діа­метром 15 мм звучить повно, компактно, а трубка з діаметром 12 мм — дуже тихо і неяскраво. Відомо, що силу звука визначає розмах коливання повітря — його амплітуда.

Тепер ми знаємо, що збільшення діаметра трубки на 3 мм зменшує довжину на 12 мм. Поділивши збільшення діаметра на зменшення довжини трубки матимемо, що в трубці, скороченій на 1 мм, повинен бути збільшений діаметр на 0,25 мм. Таким чином можна визначити різні розміри трубок, які дають основний звук до. Обробка каналу трубки так само впливає на її фактичну довжину. Трубка, в якій канал недбало опрацьований, має глибокі канавки від свердла, щербини. А це, як і закриті отвори, впливає на основний звук трубки, понижує його. Отже, довжину трубки краще доводити на слух.

Діапазон сопілки — від «до» другої до «ре», «мі» й навіть фа четвертої октави. Звукоряд — хроматичний.

Тембр сопілки досить густий у нижньому; прозорий у середньому й різкий у високому регістрах. На сопілці мож­на грати, надаючи мелодії чотирьох основних тембрових відтінків.

Основним тембровим відтінком слід вважати тембр, подібний до флейтового, який вживається всіма без винят­ку сопілкарями. Цей тембровий відтінок поширюється на весь діапазон сопілки. Інший тембровий відтінок, який нагадує грудний голос меццо. В народі його називають грати «на бурт». Грати так можна тільки в межах першої октави. У вищому регістрі звук переходить у звичайний флейтовий. Отже, грати «на бурт» зручно тільки протяжні пісенні мелодії з нешироким діапазоном. Ще один різновид тембрового відтінку нагадує щось середнє між грудним голосом меццо («грати на бурт») та флейтовим. За основу береться принцип звуковидобування тембрового відтінку флейти і додається звичайна вібрація. Таким чином, змішуються два вищезгадані темброві відтінки. Прийом вібрації поширюється на весь діапазон сопілки і дає чудові художні результати: створює новий тембровий відтінок та згладжує неточності в інтонуванні інтерваліки мелодії. Серед сопілкарів існує також темброва різновидність, яка здобувається за допомогою «фрулято» і поширюється майже на весь діапа­зон сопілки.

Найзручніше на сопілці виконувати різні мелізми, як, наприклад, форшлаги, мордент, трелі та групето, подвій­не й потрійне стаккато.

Враховуючи власний досвід, а також досвід В. Зуляка, І. Скляр створив нові типи сопілок, а саме: сопілку-альт, сопілку-тенор і сопілку-бас.

Сопілка-альт. Структура сопілки-альта така сама, як і сопілки-прими, але дещо більших розмірів. Принципи гри на ній такі ж, як і на сопілці-примі. Діапазон — від соль першої до соль третьої октави. Звукоряд — хрома­тичний. Використовується як сольний і як оркестровий інструмент.

Сопілка-тенор. Знов-таки структура така ж, як і сопілки-прими, але розміри значно більші. Такі самі на ній і принципи гри. Діапазон – від фа першої до до третьої октав. Звукоряд – хроматичний. Використовується як сольний і як оркестровий інструмент.

Сопілка-бас. Побудована на основі сопілки-прими, але дуже великого розміру. Принципи гри також однакові. Діапазон – від до малої до соль другої октав. Звукоряд – хроматичний.

Ще один важливий момент дослідження – це постановка. Під постановкою розуміють спосіб тримання інструмента під час гри, положення голови, корпуса, рук, ніг і пальців виконавця. Правильна постановка має забезпечувати природне (без будь-якого напруження) положення всього тіла.

Корпус має бути рівним і ненапруженим., незалежно від гри стоячи чи сидячи, груди - злегка розгорнуті, це сприятиме правильному функціонуванню легень та м'язів, які беруть участь у диханні. Під час гри сидячи потрібно сидіти рівно, не спиратись на спинку стільця, не нагинатися донизу, не класти ногу на ногу. Під час гри стоячи учень мас вибрати невимушену зручну для виконавського процесу позу, при цьому ліва або права нога може бути трохи висунута вперед, це збільшуватиме стійкість постави сопілкаря.

Голову потрібно тримати рівно, не відхиляючи її ні назад і не нагинаючи вперед. Руки не притискати до тулуба, бо це утруднює дихання. Ліва рука має бути відведена від нього трохи далі, ніж права, тому що вона міститься вище на інструменті. Правильна постановка рук пов'язана з відчуттям зручності. Руки не потрібно напружувати це негативно впливатиме на рухливість пальців.

Під час гри на сопілці учень, виконавець у тій чи іншій мірі емоційно переживає виконуваний твір, тому тут можливі легкі рухи корпусу, поворот голови, невеликі за амплітудою рухи ліктями вгору і вниз, легке переступання з ноги на ногу. Такі невеликі рузи не заважатимуть виконавцю, вони сприятимуть кращому функціонуванню окремих органів сопілкаря, які беруть участь у звуковидобуванні, а під час занять сприятимуть збільшенню тривалості процесу гри без відчуття втоми, продуктивнішій роботі у засвоєнні матеріалу. Динамічність постановки, зокрема, благотворно впливатиме на рухливість пальців, їх розвиток у комбінаціях аплікатурних співвідношень.

Сопілку під час гри тримають обома руками, приставивши її до рота

піл кутом приблизно 45°, закриваючи відповідними пальцями лівої руки 1 - 5-ий отвори, а пальцями правої 6 - 10-ий. Пальці рахуються від великого, тобто першого пальця, до мізинця - п'ятого на лівій руці (1-5-ий), і від великого - до мізинця на правій руці (6 – 10-ий). Вони повинні знаходитися над відповідними отворами, а під час гри м'яко затуляти їх, але не вдаряти по сопілці. Якщо при відкриванні отворів пальці піднімати надто високо, це заважатиме їх рухливості, тому амплітуда рухів пальців має бути економною, невеликою.

Отвори потрібно затуляти не кінчиками пальців, а серединою пучок. Під час гри на сопілці пальці мають бути дещо заокругленими, у залежності від довжини кожного. Найбільше заокруглюється третій палець, а мізинець навпаки – найменше, або залишається майже прямим,це залежить від будови руки кожного учня, довжини і товщини пальців, співвідношення їх між собою. Потрібно слідкувати також за тим, щою пальці не прогиналися.

Губи повинні охоплювати половину денця та частину нижнього боку сопілки так, щоб струмінь повір’я попадав прямо в щілину.

Перед тим як розпочати ознайомлення з аплікатурою інструмента, роботу над вивченням вправ та нотних прикладів, необхідно навчитись щільно затуляти отвори, застосовуючи їх обмацування.

Обмацування отворів доцільно виконувати постійно на всіх заняттях, у послідовному вивченні аплікатури сопілки. Це полегшує перехід до засвоєння більш складнішого – чисельнішого затуляння отворів у видобуванні інших звуків. У кінцевому результаті набувається постійна навичка затуляння отворів одним і тим же місцем пучок пальців. Пропоновані вправи для рук допоможуть в оволодінні техніки гри на сопілці, сприятимуть швидкому набуттю навичок гри.

До занять на сопілці приступають після вивчення вправ для рук, які виконуються під час уроку. Для зміцнення м’язів рук і пальців, для того, щоб пальці не сповзали зі своїх отворів, бажано виконувати щодня наступні фізичні вправи для рук:

1. «Місток»

Розставити пальці. Великий палець і мізинець опущені донизу, їх кінчики торкаються парти (стола), а вказівний, середній і безіменний – випрямлені, ніби будують місток

2. «Ріжки»

Великий палець і мізинець випрямлені, а вказівний, середній і безіменний опущені донизу і, торкаючись кінчиками парти, ниби-то утворюють ріжки.

3. «Струшування пальців»

Повторення вправи 8-10 разів

4. «Розставити-стиснути пальці»

Розставити пальці якнайширше. Стиснути пальці, повернути їх у попереднє становище.

Вивчення рухів, виконання вправ проводиться до і під час ознайомлення аплікатурою сопілки.

Як професійний, академічний, ансамблевий інструмент сопілка починає використовуватися тільки в другій половині ХХ століття. В кінці 20-х років ХХ століття на Україні організовуються перші самодіяльні оркестри українських народних інструментів. Керівники цих колективів поряд з вирішенням різноманітних художньо-стильових завдань, створення репертуару, виховання диригентських кадрів, розпочинають клопітку роботу над удосконаленням музичного інструментарію, створенням оркестрових сімей, організацією ансамблів народних інструментів при оркестрах. Вперше здійснюються спроби поєднати в однорідний ансамбль сім’ю оркестрових сопілок талановитими майстрами-конструкторами, керівниками оркестрових колективів Л.Г.Гайдамакою та В.О.Зуляком. Їхніми послідовниками стали майстри та поціновувачі цього інструмента: Г.Каськун, О.Шльончик, Є.Бобровников, І.Скляр.

Вагомий внесок у справу вдосконалення та реконструкції сопілки здійснив вчитель Ополонівської середньої школи Штепівського району Сумської області Никифор Матвєєв. Його поправу можна вважати першим майстром-сопілкарем в Україні, який виготовив стандартні сопілки-прими (діатонічний стрій, 6 отворів) та басові сопілки. Створені ним перші самодіяльні дитячі колективи сопілкарів (1939, 1940, 1945), їх численні виступи на районних, обласних, республіканських оглядах художньої самодіяльності школярів засвідчили про популярність цього інструмента, високий виконавський рівень цих ансамблів, різноманітність репертуару. Продовжувачами Н. Матвєєва у справі організації ансамблів сопілкарів стали його учні В.Я.Боруха, М.С.Андрусенко та майстри-виконавці В.Зуляк, Є.Бобровников.

Першим концертним інструментом з точною настройкою, хроматичним звукорядом і з тональним перестроювачем типу рухомих целулоїдних кілець, розміщених на поверхні, стала сопілка майстра-конструктора І.Скляра. Основою для удосконалення стала 7-ми отвірна сопілка народного умільця І.Яроша. В процесі роботи над удосконаленням сопілки І.Скляру вдалося виробити сталі принципи виготовлення стандартних інструментів, на яких за допомогою комбінованого перекривання аплікатурних отворів при відповідному струмені повітря можна добути увесь хроматичний звукоряд. Як пише сам І.Скляр «метою цієї клопіткої роботи стало створення основи, на якій склалася б школа гри на сопілці, а також, що головне, виховання виконавців гри на цьому чудовому народному інструменті» [4, 4]. Окрім теоретичних обґрунтувань, І.Скляр у своїй книзі «Подарунок сопілкарям», подає нотний додаток, де вміщені рекомендації щодо виконання нотного матеріалу. Серед творів, що увійшли до цієї книги: дуети (сопілки І і ІІ; фортепіано і сопілка; сопілка і бандура); квартети (сопілки І, ІІ, ІІІ і фортепіано); квінтети (сопілки І, ІІ, альт, бандури І і ІІ).
Отож, усвідомивши процес звуковидобуття логічним є перехід до характеристики дидактичного і навчального матеріалу гри на сопілці.

Date: 2015-07-17; view: 793; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.008 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию