Особливості застосування юнгіанської піскової терапії.

Поняття "терапії піском" було запропоновано Юнгом. Основний її принцип полягає у використанні піску, води і спеціальних атрибутів (дерев’яного ящика чітко визначеного розміру – пісочниці та набору дрібних іграшок). (2 підноси,дно голубе в одному пісок мокрий в іншому сухий) Перший досвід використання піскової терапії стосувався саме дітей із мовленнєвими, інтелектуальними, афективними та поведінковими порушеннями, як невербальний вид терапії, з метою дати відчуття безпеки знаходження у середовищі. Зараз цей метод використовується без будь-яких обмежень для усіх: і дорослих і дітей (від 3 років).

У ході творчої гри з піском активізуються самозцілюючі резерви дитячої психіки, які виявляються за певних умов (Е. Вейнріб) у процесі терапії. Пісок поглинає негативну психічну енергію людини, стабілізує її емоційний стан і гармонізує психоемоційне самопочуття дитини.

Для дітей із мовленнєвими порушеннями особливо важливою є невербальна експресія через взаємодію із піском та водою. К.Г. Юнг стверджував, що «гра у пісок» вивільняє заблоковану чи пригнічену психічну енергію, що дозволяє трансформувати і спрямувати її на розвиток особистості дитини.

Процес піскової терапії починається тоді, коли в результаті творчого імпульсу безсвідоме людини активізується і на поверхні пісочниці людина створює певний образ.
Кожного разу при контакті з піском відбувається своєрідне занурення у безсвідоме. Створення пісочної композиції відображає зміст психічного життя людини. Кожна пісочна картинка (від заняття до заняття) фіксує той чи інший стан психіки, той чи інший аспект внутрішнього світу клієнта.

Маргарет Ловенфельд піскову психотерапію розглядала як символічну гру, що створює комунікацію між свідомим і несвідомим. Покращення функціонального стану емоційної та особистісної сфер людини відбувається саме за рахунок встановлення зв’язку між свідомим і безсвідомим у символічній формі, що дозволяє торкнутися найглибших переживань.

Традиційно робота у ході піскової терапії, як різновиду невербально-символічної гри, відбувається шляхом вибудовування дитиною або дорослим пісочної композиції у пісочниці із застосуванням різноманітних іграшок, дрібних предметів, піску, води. Після закінчення сеансу пісочна картинка розбирається, іграшки повертаються на місце, поверхня пісочниці розрівнюється. Багаторазове руйнування і відтворення світу пісочної композиції напряму впливає на створення відчуття безпеки та довіри і зниження базової тривоги, що досить актуально у ході психокорекційної роботи з аутичними дітьми.
Таким чином психотерапевтичні ігри у пісочниці допомагають:

- Формуванню цілісного, сильного і здорового «Я» дитини, забезпеченню рівноваги між внутрішнім світом переживань і внутрішніх потреб і зовнішнім соціальним світом

- Позбутися психологічних травм

- Пісочниця є контейнером, який покликаний вміщувати і витримувати усі негативні і позитивні переживання дитини

- Пісок і вода, виступаючи важливими носіями сенсорних вражень, відчуттів й емоційно-позитивних переживань, здійснюють заспокійливий вплив, дають емоційну розрядку та й одночасно допомагають стимулювати поведінкову активність, спонукають дитину до гри

- Через програвання своїх фантазій, страхів, бажань у безпечних умовах піскової терапії дитина (в тому числі і дорослий) набуває можливості контролю за своїми внутрішніми переживаннями

- Гармонізувати загальний психоемоційний стан, знизити тривожність

- Виробити у дитини відчуття структурованості, чіткості, знання межі і границі (особливо важливо для гіперактивних дітей).

Окрім терапевтичних завдань, у пісочниці вирішуються деякі корекційні завдання:

- Удосконалення координації рухів, дрібної моторики, орієнтації у просторі

- Стимуляція вербальної і невербальної активності у процесі гри, формування навичок позитивної комунікації

- Розвиток сенсорно-перцептивної сфери дитини, зокрема тактильно-кінестетичної чутливості.

33. Основні поняття, психотехнічні прийоми та методи індивідуальної психології А.Адлера.

Теорія особистості А. Адлера е добре структурованою системою, що базується на декількох базових поняттях: фіктивний фіналізм, прагнення до переваги, почуття неповноцінності і компенсації, суспільний інтерес, стиль життя, креативне "Я".

Фіктивний фіналізм (фіктивні цілі) - суб'єктивні причини психологічних явищ. Психологічні феномени неможливо зрозуміти, не ґрунтуючись на принципі фіналізму, лише фінальні цілі можуть пояснити людську поведінку. Фінальна мета може бути фікцією, тобто недосяжним ідеалом, але є реальною стимул-реакцією і дає остаточне пояснення поведінки.

Прагнення до переваги є поштовхом до вирішення людиною життєвих проблем. Прагнення до переваги є природженим і веде людину до вершин розвитку. Це могутній динамічний принцип.

Почуття неповноцінності включає усі почуття, які виникають у зв'язку з соціальною або психологічною недосконалістю, окрім переживань, пов'язаних з фізичною слабкістю і хворобою. Почуття неповноцінності в нормальних обставинах є великою рушійною силою. Бажання подолати свою неповноцінність дає поштовх до розвитку особистості.

Суспільний інтерес є природженим, тобто люди - соціальні істоти, які прагнуть зробити суспільство досконалим.

Життєвий стиль є системною основою функціонування особистості, тобто це цілісність, якій підпорядковані структурні частини особистості.

Креативне "Я" створює суб'єктивну, динамічну, єдину, таку, що володіє унікальним життєвим стилем особистість, надає сенс життю, творить мету і продумує засоби її досягнення.

А. Адлер надавав великого значення позиції дитини в сім'ї (порядку народження) для розвитку стилю її життя та способу вирішення життєвих проблем. Створені А. Адлером психологічні портрети типової дитини в різних вікових позиціях є суттєвим внеском вченого в сучасну психологію.

Індивідуальна психологія А. Адлера заперечує фатальний зв'язок психічного розвитку особистості з органічними інстинктами, більше того, вона стверджує, що цей розвиток керований логікою суспільного життя. Однак, погляди А. Адлера у наш час сприймаються як надмірно механістичні, що надто спрощують складні діалектичні зв'язки між індивідом і суспільством.

Прийоми:

1. Антисуггестія (парадоксальна інтенція) - багатократне перебільшення пропорцій небажаної активності, щоб клієнт усвідомив неадекватність і недоречність, небажаність своїх дій.

2. «Якби...» Клієнтові пропонують діяти так, як якби його бажання вже здійснилося.

4. «Злови себе». Відстежувати елементи своєї деструктивної поведінки, що мала місце раніше, в нинішньому житті з теплим гумором відносно себе.

5. «Натиснення кнопки». Якщо клієнт відчуває себе жертвою протилежних емоцій, йому пропонується розслабитися і звернути увагу на те, які образи і думки визивають неприємні відчуття, а які - приємні. Після цього його навчають довільно регулювати свій емоц. стан «натисненням кнопки», тобто ухвалюючи рішення про те, на яких думках або образах стоїть зосередження.

6. «Уникнення плакунчика». Якщо позиція клієнта «Мене ніхто не любить, нікому я не потрібний», не коштує підкріплювати цю позицію. Навпаки, слід підкріплювати поведінку, відповідно психологічній зрілості, коли вибір позиції залежить від людини, від його вільного рішення.