Інформаційно-культурна експансія та “культурні війни” сучасності.

Експансія — розширення сфери панування, впливу, поширення чого-небудь за початкові межі (територіальна, економічна і політична експансія). Прагнення держави до захоплення нових територій, колоній, ринків збуту в інших країнах.

Українські землі віддавна були ареною боротьби між різними суб'єктами: центрами експансіонізму і тими, що їм протидіяли. Експансія на теренах України відображена у працях М.Грушевського, С. Рудницького, Ю. Липи та багатьох інших істориків, географів, літописців, хроністів тощо. Україна була і об'єктом спрямування експансії і суб'єктом експансії.

Україна як об'єкт експансії[ред. • ред. код]

Землі, які тепер є українськими, а згодом і сама Україна в різні історичні часи зазнавали експансії. Серед народів і країн, що здійснювали експансіоністську політику, були такі: греки, гуни, готи, монголо-татари, Хозарський каганат, Росія (Московія, Російська імперія, СРСР) Угорщина, Польща, Литва, Туреччина, Румунія, Німеччина.

Україна як суб'єкт експансії[ред. • ред. код]

Давні народи й державні утворення, що існували на українських землях (зокрема кімерійці й скіфи, Руська земля) здійснювали збройну експансію на близькі й далекі території.

Україна в минулому не один раз ставала центром міграційної експансії. З території північно-західної половини України відбулося розселення слов'ян на інші території Євразії, де сформувалися і запанували слов'янські мови і слов'яномовні народи. З української етнічної території розселилися етнічні українці на терени Азії, Америки, Австралії, певних регіонів Європи.

Інформаційна експансія -діяльність із досягнення національних інтересів методом безконфліктного проникнення в інформаційну сферу а метою:

o поступової, плавної, непомітної для суспільства зміни системи соціальних відносин за зразком системи джерела експансії;

o витіснення положень національної ідеології і національної системи цінностей і заміщення їх власними цінностями й ідеологічними установками;

o збільшення ступеня свого впливу та присутності, встановлення контролю над стратегічними інформаційними ресурсами, інформаційно-телекомунікаційною структурою і національними ЗМІ;

o нарощування присутності власних ЗМІ в інформаційній сфері об'єкта проникнення і т.п.

Інформаційна агресія - незаконні дії однієї зі сторін в інформаційній сфері, спрямовані на нанесення супротивнику конкретної, відчутної шкоди в окремих областях його діяльності шляхом обмеженого та локального по своїх масштабах застосування сили.

Культурна експансія (від лат. Expansio - поширення) являє собою розширення сфери впливу домінуючої (національної) культури за початкові межі або державні кордони.

Людство в другій половині XX століття стало свідком безпрецедентної культурної експансії США, яка відбувалася в багатьох країнах світу. Після Другої світової війни вона торкнулася країн Західної Європи, в 60-ті роки - Японії, в 70-ті - країн Латинської Америки, в 90-ті - Росії.

Імператора Священної Римської імперії Карла V вважають автором афоризму, суть якого полягає в тому, що з Богом треба говорити іспанською, з друзями – італійською, з жінками – фрацузькою, а з ворогами – німецькою. У пізніших версіях цього славнозвісного вислову чотирьом мовам відводили інші функції (наприклад, Міхаіл Ломоносов вважав, що французькою треба говорити з друзями, а італійською – з жінками). Так чи інакше, цей афоризм довго залишався свідченням рівноправності європейських мов.

За останні століття багато що змінилося. Лінгва франка всього світу стала англійська – мова, про яку Карл V у ХVІ сторіччі навіть не згадував. Домінує вона й у Європейському Союзі, який багато хто вважає прямим нащадком Священної Римської імперії. Посилення ролі англійської ще в 1970-х неабияк занепокоїло Францію, яка тради­­ційно дуже уважно ставиться до ролі своєї мови та культурної спадщини в світі. Останнім часом дедалі більше занепокоєння почала виявляти й Німеччина, яка дотепер не дуже переймалася впливовістю англійської.

Англійська наступає

Українці, які вивчали німецьку мову ще в радянський час, потрапивши до сучасної ФРН, зазвичай здивовані тим, що частину питомої німецької лексики там фактично замінили англійські слова. Причому йдеться не лише про розмовну мову, а й про мас-медіа та навіть офіційні документи. Замість Mannschaft (команда) кажуть team, замість Fahrkarte (квиток) – ticket.

Імпортові англійських слів особливо сприяв розвиток новітніх технологій. Фактично скалькована з англійської значна частина комп'ютерної та інтернет-лексики (downloaden, klicken, E-Mail, Server). Зазнала впливу й граматика німецької мови.

Англійська поширена в шоу-бізнесі, рекламі, бізнесі. В ефірі німецьких FM-радіостанцій переважають англомовні пісні. Такі транснаціональні компанії, як Deutsche Bank, ведуть ділове листування переважно англійською. І більшість німців ставиться до цього на відміну від, наприклад, французів цілком спокійно. Однією з причин такої байдужості є й те, що захист національної мови німці донедавна сприймали як один із виявів націоналізму – табуйованого в Німеччині явища.

Тим несподіванішим було нещодавнє звернення міністра закордонних справ ФРН Гідо Вестервелле до баронеси Кетрін Ештон, голови новоствореного зовнішньополітичного відомства Євросоюзу, в якому він закликав її приділяти більше уваги німецькій мові. Вестервелле, зокрема, запропонував створити повноцінну німецькомовну версію веб-сайту установи та висловив побажання, щоб співробітники відомства відповідали на запити громадян їхньою рідною мовою. «Німецька – найбільш поширена у використанні рідна мова громадян ЄС. Немає ніяких підстав нехтувати нею», – зауважив міністр.

Із 500 млн жителів Євросоюзу справді близько 100 млн говорять від народження німецькою. Однак частка німецькомовних єврочиновників мен­­ша за 20%, що вже давно викликало тихе незадоволення Берліна. Саме тому Міністерство закордонних справ ФРН зараз так активно намагається впливати на формування загальноєвропейської дипломатичної служби. Вестервелле наполягає, що євродипломати поміж кількох інших іноземних мов мають знайти й німецьку.

Німецький міністр уже якось відмовився відповідати журналістові BBC, який звернувся до нього англійською. «Я не для того виділяю щороку €300 млн на розвиток і підтримку німецької мови за кордоном, щоб потім у себе вдома відмовлятися від рідної мови», – заявив він. Вестервелле має рацію: байдужість до національної мови всередині країни викликає й байдужість за кордоном. Із 2005 року кількість іноземців, які вивчають німецьку, скоротилася з 17 млн до 14,5 млн. Інтерес до мови Гете падає навіть у Східній Європі, де німецька традиційно викликала великий інтерес.

Французький досвід

Можливо, німцям стане в пригоді досвід Франції, адже там захистом національної мови зацікавилися ще півтисячоліття тому. 1510 року король Людовік ХІІ видав ордонанс про проведення слідчих дій у кримінальних процесах та розслідуваннях, а 1539 року Франциск І видав ордонанс Вілле-Котере, які замінили латину як офіційну мову на північний варіант французької мови. Проте, ясна річ, головна боротьба за майбутнє французької розгорнулася наприкінці ХХ сторіччя.

У 1972 році було видано Декрет про збагачення французької мови, який передбачав створити термінологічні комісії при центральних органах державної влади. Ці комісії мали виявити прогалини у французькому словнику та запропонувати терміни, які мали їх заповнити. Затверджені терміни обов'язкові до вживання всіма органами державної влади. Саме тому у Франції нарівні з е-мail (електронна пошта) ходить і власне courrier électronique, а комп'ютер називають ordinateur.

У 1975 році ухвалили закон про вживання французької мови, зміст якого, однак, згодом було вихолощено численними поправками. Але 1992-го під час перегляду конституції до неї додали статтю про державність французької мови, й у 1994 році прийняли новий, уже безкомпромісний мовний закон. Тоді ж внесли зміни до Закону про свободу передачі інформації, які, зокрема, запровадили квоту на 40% франкомовних пісень у французькому ефірі. Саме завдяки Фран­ції на переговорах у рамках ГАТТ (Генеральна угода з тарифів і торгівлі – попередниця Світової організації торгівлі) культурну продукцію було проголошено цінністю, яку не можна віддавати на поталу ринку. Завдяки цьому країні вдалося зберегти квоти та субсидії для національної культури.

Зараз Франція докладає всіх зусиль, щоб зберегти за французькою статус мови міжнародної дипломатії. Спеціальним представником президента країни Ніколя Саркозі з питань популяризації французької мови є колишній прем'єр-міністр Жан-П'єр Раффарен. На початку року він відвідав штаб-квартиру ООН у Нью-Йорку, де наполягав на тому, що організація має поважати той факт, що французька є нарівні з англійською однією з її двох робочих мов.

Таке ж послання Раффарен виголосив і в Брюсселі. Європейська комісія має три робочі мови: англійську, німецьку й французьку, проте розширення ЄС на північ та схід зміцнило позиції англійської. Майже всі єврокомісари надають перевагу саме цій мові. Тепер же французи, як і німці, хвилюються, що очолюване Кетрін Ештон відомство буде всуціль англомовним. Мабуть, Європі справді час згадати часи Карла V, коли можновладці могли вільно спілкуватися зі своїми підданими кількома мовами.[1770]

Радянізація — насильницьке насаджування на певній території норм економічного, суспільно-політичного та культурного життя, що було характерним для тоталітарногоРадянського Союзу.

Історично включала створення органів радянської влади, проведення виборів, які проходили під контролем більшовиків з відстороненням опозиційних їм кандидатів, націоналізації землі та власності, репресії проти представників ворожих класів. В наш час під радянізацією розуміється копіювання зразків радянського життя (культ особистості вождя, колективістська ідеологія, обов'язкова участь в пропагандистських заходах і т. п.). В роки громадянської війни радянізація відбувалася на територіях, захоплених Червоною армією. В подальшому радянізувались території, що приєднувались до РРФСР та СРСР. Після закінчення Другої світової війни радянізація відбувалася в країнах соціалістичного табору.

Полоніза́ція (ополячення, спольщення; пол. polonizacja) — процес насаджування польської мови та культури населенню, що належить до іншої етнокультури, з метою асиміляції.