Інтернет та інші “високі технології” як знаряддя інформаційних війн.

Всесвітня інформаційна мережа під назвою Інтернет стала одним із найбільш впливових засобів поширення інформації у ХХІ столітті і водночас місцем зберігання цієї інформації. Сьогодні у світі виникла ситуація, коли об’єм інформації, що став доступним користувачам Інтернету лише за 5 років ХХІ століття, майже дорівнює усій інформації, з якою працювало людство у ХХ столітті. Темпи накопичення інформації в інформаційному просторі продовжують стрімко зростати. Це пов’язано з різким збільшенням кількості людей які отримують доступ до мережі Інтернет, розширенням методів та пристроїв, що забезпечують вказаний вище доступ тощо. Сьогодні вже тисячі газет, журналів, телерадіоорганізацій розповсюджують інформацію не тільки на аркушах паперу або в радіоефірі, але і в мережі Інтернет. Значна частина "медіа видань" вже існує виключно в Інтернеті, тобто, медіа простір розширюється за допомогою мережі Інтернет. Доля таких видань у майбутньому буде стрімко зростати, тому що витрати на створення медіа ресурсу набагато менші, якщо він створюється в мережі Інтернет, а потенційна аудиторія - набагато більша, порівняно з іншими засобами масової інформації.

Всесвітня інформаційна мережа зараз перебуває у справжньому інформаційному бумі, і як будь-яка інша подія у житті планети, цей бум має як позитивні, так і негативні наслідки. З одного боку це - зростання об’єму інформації, що стала доступною для обробки та використання користувачами Інтернету, та прискорення обміну цією інформацією на планеті стає базою для стрімкого розвитку технологій та підвищення свідомості громадян різних країн. З іншого - всесвітня інформаційна мережа стає місцем, де можуть анонімно спілкуватися терористи, пропагуватися расова та релігійна ворожнеча, дитяча порнографія тощо. Інтернет став місцем, де з’являється багато недостовірної інформації (тобто інформації, що не відповідає дійсності), яка інколи створюється з метою дискредитації певних осіб та урядів, а інколи і країн в цілому, що може призвести до страшенних наслідків у вигляді громадянських війн та військових конфліктів, і як наслідок - до фізичної загибелі тисяч і тисяч людей.

Мережа Інтернет стала місцем розгортання інформаційних війн, що призводить до моральних, матеріальних, фінансових та людських втрат. Як зазначено у роботі Расторгуєва С.П. «Информационная война», "сьогодні вже немає ніякої різниці між реальними бойовими діями та інформаційними війнами, тому що наслідки цих подій однакові".

Таким чином, ситуація, що складається у всесвітній інформаційній мережі та всесвітньому інформаційному просторі, як ніколи раніше потребує постійної уваги держави та її органів виконавчої влади. Теза «Хто володіє інформацією, той володіє світом…» стає актуальною як ніколи раніше.

Кібервійна (англ. Cyber-warfare) — комп'ютерне протистояння у просторі Інтернету.

Спрямована передусім на дестабілізацію комп'ютерних систем і доступу до інтернету державних установ, фінансових та ділових центрів і створення безладу та хаосу в житті країн, які покладаються на інтернет у повсякденному житті. Міждержавні стосунки і політичне протистояння часто знаходить продовження в інтернеті у вигляді кібервійни: вандалізмі, пропаганді, шпигунстві, та безпосередніх атаках на комп'ютерні системи та сервери.

Український професор міжнародного права О.О. Мережко визначає кібервійну так: «кібервійна» - використання Інтернету й пов'язаних з ним технологічних і інформаційних засобів однією державою з метою заподіяння шкоди військовій, технологічній, економічній, політичній та інформаційній безпеці та суверенітету іншої держави.

З поширенням комп'ютерних технологій та інтернету багато громадян, підприємств і державних установ почали залежати від інтернетного зв'язку у повсякденному житті. Використання інтернету для атак комп'ютерних систем іншої держави може завдати значної шкоди її економіці і створити розлад у повсякденному житті країни. На відміну від кібер-атак минулого зараз кібервійна являє собою загрозу для національної безпеки країн і сприймається багатьма як серйозна загроза безпеці держави.

Крім того, розвідувальні організації багатьох країн займаються шпигунством використовуючи інтернет: збирають інформацію, зламують комп'ютерні системи інших держав, займаються диверсійною діяльністю та економічним шпигунством. За визнанням спеціалістів, лідерами у веденні кібервійни зараз є Китай та Росія. Зокрема Китай звинувачували у організації атак на сайти Сполучених Штатів, Німеччини, Індії. Росія використовує інтернет не тільки для збору інформації, але й для організації масованих атак на недружні країни. Росія, як і Китай, однак заперечують причетність державних установ до організації атак.

Беруть участь у кібервійнах і українські хакери. Так після подій навколо акту вандалізму на Говерлі, сайти Євразійського союзу молоді, який взяв відповідальність за їхнє проведення, були атаковані з України. У відповідь зазнали атак сайти президента України та СБУ.

1. Інформаційні війни та “теорії змови” (конспірологія).

Інформаційна війна – четверте покоління війн

· Розпочалося наприк. 80-х рр.

· Мережева війна, кібервійна, психологічна війна

· Зникає відмінність між цивільними та військовими

· Десуверенізація – відмирання нац. держав

Інститут національно-стратегічних досліджень США виділяє сім складових елементів інформаційної війни:

1. Стратегія і тактика нейтралізації органів управління противника (командна війна).

2. Розвідувальна війна.

3. Електронна війна.

4. Психологічна війна.

5. Комп’ютерна війна.

6. Інформаційна війна в економічній сфері.

7. Інформаційний тероризм.

Теорії змови (риси):

• Виникли на основі обмеженої, часткової або опосередкованої інформації.
Створені базуючись на статтях у ЗМІ, аніж на ґрунтовних знаннях чи наукових доказах.

• Стосуються події чи процесу, що має велику історичну чи емоційну значимість.
Ставлять за мету дати пояснення явищу, який становить інтерес для широкого загалу і має емоційну значимість.

• Зводять складні моральні соціальні явища до простих, неморальних дій.
Безликі, інституційні процеси, особливо помилки чи недогляд, тлумачаться як навмисні, свідомі дії неморальних осіб.

• Персоніфікують складні суспільні явища у вигляді впливових особистостей-змовників.
Висновок про існування впливових особистостей-змовників робиться на основі «неможливості» певного ланцюгу подій без керівної ролі особистості. (Ця риса є подібна до попередньої, але відмінна від неї.)

• Приписують змовникам надлюдські здібності або ресурси.
Можуть вимагати від змовників мати унікальну дисципліну, непохитну рішучість, високорозвинені або невідомі технології, нетипову психологічну прозорливість, здатність передбачити майбутнє, необмежені ресурси, тощо.

• Ключові аргументи покладаються на індуктивну, а не дедуктивну логіку.
Робиться помилкове припущення про однаковий рівень впевненості як в індуктивних, так і в дедуктивних аргументах.

• Апелюють до «здорового глузду».
Здоровий глузд замінює ґрунтовніші, академічно респектабельні методології, наявні для дослідження суспільних і наукових явищ.

• Характеризуються встановленими логічними і методологічними хибами.
В аргументах легко знайти формальні і неформальні логічні хиби.

• Генеруються і розповсюджуються «сторонніми особами», часто неназваними, і загалом не проходять рецензію.
Оповідання походять від осіб, що не мають інсайдерських контактів або знань, і є популярними серед осіб без спеціальних (особливо технічних) знань.

• Знаходять підтримку у осіб з наочними хибними уявленнями у відповідній галузі науки.
Принаймні деяки з прихильників теорій вірять в них на основі хибних уявлень щодо елементарних наукових фактів.

• Не мають жодної підтримки в науковому товаристві.
Вчені і експерти загалом ігнорують оповідання, вважаючи їх занадто поверхневими, щоб витрачати час на їх спростування і ризикувати своїм авторитетом.

• Експертні спростування ігноруються або пристосовуються шляхом розробки нових сюжетів у оповіданні.
Коли експерти спростовують теорії, надаючи докази, оповідання доробляються (іноді у вражаючий спосіб) з метою відкинути докази, часто використовуючи самі спростування в оновленій теорії.

• В змовників записують все більше і більше осіб.
Оповідання про існування змов мають тенденцію до розростання і можуть досягти глобальних масштабів. Коли прихильники мають проблеми з контр-аргументами, теорії змови розростаються (див. попередню рису). Теорії змов, що існують кілька десятиріч, зазвичай охоплюють увесь світ і значні частини історії.

Теорії змов зосереджуються на «все тих самих підозрюваних».
Класичні теорії змов зображують осіб, групи або організації, проти яких існує дискримінація в тому суспільстві, де виникла теорія. Типовими персонажами є євреї та іноземці, а також організації з поганою чи яскравою репутацією, наприклад ордени, нацисти і майже всі спецслужби.