Громадське мовлення США

Розвивалося громадське мовлення і в інших країнах, зокрема США. Але у Сполучених Штатах розвиток отримало в основному некомерційне радіомовлення. Перші некомерційні радіостанції з'явилися там ще у 20-х рр. Вони виникали в багатьох університетах. У 30-ті рр. більшість таких радіостанцій закрилася через фінансові труднощі, так що у 1945 р. в США було лише 25 освітніх радіостанцій. Тоді Федеральна комісія зв'язку, яка розподіляє у США частоти, прийняла важливе рішення. Вона зарезервувала для некомерційного радіо 20 каналів на коротких хвилях. Крім того, після 1963 р. фінансову допомогу некомерційним радіостанціям став надавати федеральний уряд. Багато грошей також надавали різноманітні фонди, особливо Фонд Форда. 7 листопада 1967 р. Президент США Л.Джонсон підписав Акт про Громадське мовлення. У цьому ж році була створена Корпорація публічного мовлення, а у 1968 р. Національне публічне радіо (в його склад входять 650 місцеві радіостанції). Все це призвело до бурхливого зростання некомерційного радіомовлення. Корпорація публічного мовлення — це недержавна організація, яка розподіляє кошти, що виділені Конгресом для розвитку публічного мовлення.

Більш повільно, але теж зростає система некомерційного телебачення. Воно виникло у середині 50-х рр. Поштовх до її розвитку дало створення Служби публічного мовлення у 1969 р. Її утворили 348 телестанцій. У 1990 р. у США було 1400 радіостанцій і 300 телестанцій некомерційного характеру. На кабельному телебаченні теж є своєрідна суспільна служба — Кабельно-супутникова мережа суспільних заходів (Сі-СПЕН). Вона не транслює рекламу і є безоплатною для користувачів. Зокрема, саме Сі-СПЕН транслює засідання конгресу США.

Приблизно 17 % витрат на некомерційне телерадіомовлення у Сполучених Штатах покривається за рахунок федерального бюджету, а 23% кошти від Конгресу на виробництво і розповсюдження окремих програм. Крім того, гроші надаються у вигляді грантів на окремі суспільнозначущі програми, пожертвувань фондів (близько 22 % ) та приватних осіб (20 %). Вагомим джерелом надходження коштів є передплата на отримання освітніх програм (20%). Реклама на громадському мовленні в принципі заборонена. Тільки 5 % поступають від спонсорства. Вагома джерело доходів — це ліцензійні збори. На них йде 2 % від доходів приватних мовників. Але, незважаючи на таку кількість різних джерел фінансування, нестача коштів залишається основною проблемою американського публічного телерадіомовлення. Некомерційне телебачення і радіомовлення у Сполучених Штатах розрізняються за своєю структурою.

Національне публічне радіо об'єднує окремі некомерційні радіостанції і саме продукує інформаційну продукцію. Служба публічного мовлення здійснює лише керівництво взаємозв'язками між кількома найбільшими публічними телестанціями у різних куточках Америки. Треба відмітити, що станції, що бажають приєднатися до служби публічного мовлення мають задовольняти ряду вимог.

По-перше, їх мовлення за змістом має носити освітній характер, забезпечувати громадян об'єктивною інформацією та висвітлювати суспільну проблематику.

По-друге, станції мають бути цілком незалежними від впливу не тільки адміністративних органів, але також будь-яких політичних та релігійних організацій.

По-третє, у фінансовому плані станція не має вести рекламну чи іншу комерційну діяльність. Від 4 до 7 % супутникового мовлення оператори мають резервувати для передачі некомерційних освітніх та інформаційних програм.

На сьогодні публічне телерадіомовлення США пропонує американській аудиторії інформаційні, культурні та освітні програми, здатні врівноважити той потік розважальних програм, що йдуть по комерційним мережам [32].

Канада

У 1994 р. Міністерство промисловості Канади підготувало доповідь "Побудова більш інноваційної економіки" ("Building a more innovative Economy"), в якій обговорювалися способи, за допомогою яких держава, використовуючи інформаційні технології, може досягти економічних і соціальних цілей. Для розвитку закладених у доповіді ідей було реалізовано дві програми: Канадська мережа для розвитку досліджень, промисловості й освіти (мета – впровадження високошвидкісних мереж) і SchoolNet – одна з провідних у світі освітніх мереж.

Розроблено план дій, у які залучено понад 30 державних органів (Building the Information Society: Moving Canada into the 21st Century / Ministry of Supply and Services, Canada, 1996). Запропоновано здійснити перехід до інформаційного суспільства й економіки знань за допомогою Канадської інформаційної магістралі.

Увага акцентувалася на тому, що для досягнення цієї мети потрібні скоординовані дії держави, приватного сектора і громадських організацій.

Було поставлено чотири основних завдання:

побудувати Канадську інформаційну магістраль шляхом створення умов для конкуренції і такого регулювання, яке б відповідало суспільним інтересам, сприяло інноваціям, інвестиціям, розвитку нових послуг;

збільшити канадський зміст, розвивати національний діалог, створити нові робочі місця, дати новий імпульс економічному розвитку;

реалізувати економічні і соціальні переваги для всіх канадців, що дасть їм змогу особисто брати участь у формуванні інформаційного суспільства;

зробити державу більш доступною і відповідальною.

Як результат цього, у Канаді було створено одну з найсучасніших телекомунікаційних і мовних систем. Вона стала результатом скоординованих дій, спрямованих на подолання відстаней і географічних умов, які роз'єднують канадців.

Отже, робота з боку держави почалася в 1994 p., коли була заснована Консультативна рада з інформаційної магістралі для підготовки пропозицій уряду. Діяльність ради спрямована на:

створення робочих місць за допомогою інновацій та інвестицій;

посилення суверенітету Канади і культурної ідентичності;

забезпечення універсального доступу за прийнятними цінами.

Робота ради будується, виходячи з п'яти основних принципів:

взаємодія і взаємозв'язок мереж;

співробітництво в галузі розвитку державного і приватного секторів;

захист особистого життя;

безпека мережі;

навчання протягом життя.

У вересні 1995 р. Рада опублікувала підсумкову доповідь "З'єднання, Співтовариство, зміст: виклик інформаційної магістралі"^*74, у якій було сформульовано понад 300 конкретних пропозицій щодо дій уряду. Завдання уряду полягає, на думку авторів доповіді, у створенні конкурентного середовища, в якому б канадські фірми змогли збільшувати національне багатство. Федеральний уряд має забезпечити таку політику, щоб інформаційна магістраль створювала робочі місця, сприяла економічному росту в кожному секторі економіки. Там, де ринкові сили не можуть надати рівний доступ або створити для нього передумови, там повинен виступити уряд. Пропонується національна стратегія для надання доступу до основних послуг шляхом законодавчої регламентації доступу до інформації всіх канадців.

Як зазначається у доповіді, у новій інформаційній економіці успіх буде визначатися ринком, а не державою. Отже, основна роль держави має зводитися до встановлення правил, а сама вона повинна бути своєрідним взірцем (прикладом, моделлю). Самі державні органи також повинні пройти етап реінжиніринга.

Особливу увагу канадський уряд приділяє культурі і цифровізації культурної спадщини. Передусім, тут мається на увазі підтримка власного виробництва масової інформації. Слід зазначити, що саме прагнення зберегти свою культурну самобутність, підтримуючи створення власної масової інформації дало змогу Канаді за декілька років перетворитися у великого експортера кіно- і відеопродукції, відстояти свої позиції на американському ринку.

Стратегія доступу до послуг і змісту будується на основі чотирьох принципів:

універсальний, доступний і рівний доступ;

орієнтація на споживача і різноманітність інформації;

компетентність і участь громадян;

відкриті й інтерактивні мережі.

Рада рекомендувала урядові, проводячи лібералізацію правил регулювання телекомунікацій, прагнути усувати застарілі і непотрібні бар'єри на шляху конкуренції і впроваджувати захист проти антиконкурентної практики. Крім того, держава має сама стати лідером у впровадженні і використанні електронної інформації і комунікаційних систем, що дасть змогу усім канадцям мати можливість зв'язуватися і взаємодіяти з урядовими департаментами і відомствами електронними засобами.

Таким чином, роль держави полягає у забезпеченні балансу між конкуренцією і регулюванням, свободою користуватися шифруванням для захисту особистого життя і персональних комунікацій та необхідністю захищати суспільні інтереси від терористів, свободою слова і висловлень та захистом моральності й інтересів неповнолітніх. Цей баланс має встановлювати і переглядати сама держава, тому що ринкові сили цього зробити не можуть. Сюди ж відносяться освіта, телемедицина, ідея універсального доступу до мережевих послуг та інформації, доступ до урядової інформації.

Цікавими для нас є такі рекомендації державі:

федеральний уряд має визнати гостру необхідність зайнятися нормами регулювання й усунути бар'єри на шляху конкуренції;

магістральні мережі та нова інфраструктура мають створюватися приватним сектором, а ризик і винагороди мають лягати на власників акцій;

магістраль має просуватися по країні відповідно до вимог ринку;

розвиток інформаційної магістралі має бути "технологічно нейтральним" (тобто держава не повинна підтримувати жодну з технологій).

Отже, роль держави слід розглядати у контексті ролі приватного сектору, який вкладає інвестиції і несе фінансовий ризик. Її політика має бути спрямована на створення робочих місць і національного багатства, стимуляцію конкуренції, досліджень і розробок. Її мета – участь у розробці стандартів, забезпечення взаємодії, стимуляція конкуренції, прискорення створення нових технологій і захист споживачів.

Європейський союз

Як зазначається у відповідних документах Європейського Союзу, інформаційне суспільство стане в найближчі роки важливою рушійною силою економічних, соціальних та технологічних змін і впливатиме на функціонування суспільства в цілому і на відносини між окремими особами, групами і країнами на світовому рівні, надаючи більш широкі можливості зв'язку й обміну інформацією, зокрема, на транскордонному рівні, через глобалізацію широко доступних для суспільства мереж і служб. Важливе значення це має на європейському рівні, насамперед, стосовно культурної і мовної різноманітності та з економічного погляду. Ці явища зумовлюють необхідність нового підходу до регулювання сектору засобів масової інформації, зокрема, враховуючи те, що нині є можливість здійснювати суспільний і приватний зв'язок через ті самі мережі. З метою забезпечення кращого балансу у доступі до нових технологій і нових комунікаційних та інформаційних служб, для того, щоб розвиток інформаційного суспільства був корисним усім європейським країнам, а також усім особам і групам, що проживають у цих країнах, Європейське співтовариство з 1994 року розглядає завдання побудови інформаційного суспільства як найбільш пріоритетне^*75.

*75: { Europe and the global information society. Recommendations to the European Council, May, 1994.}

З 1994 по 1998 рік усі науково-технічні ініціативи Європейського Союзу відбувалися в межах Четвертої рамкової програми, реалізація якої здійснювалася через 18 цільових програм. Одна з найбільш дієвих ініціатив – актуалізація серії послідовних проектів, спрямованих на розвиток культури і збереження культурної спадщини:

Мультимедійний доступ до європейської культурної спадщини. Меморандум взаєморозуміння^*76 (1995–1998);

*76: { Multi-media Access to Europe's Cultural Heritage. A Memorandum of Understanding and European Charter. European Commission, DGXIII-B, 28th June, 1996.}

Мультимедіа для освіти і зайнятості через інтеграцію культурних ініціатив^*77 (1999–2002).

*77: { Multi-media for Education and Employment Through Integrated Cultural Initiatives // Report of the fourth meeting MoU Steering Committe, Florence, 28/03/98.}

Мультимедійний доступ до європейської культурної спадщини. Меморандум взаєморозуміння (1995–1998). Це проект співробітництва, добровільна угода між організаціями (музеями і галереями, державними і громадськими організаціями, навчальними і науковими центрами, електронними видавництвами, компаніями, які спеціалізуються у сфері телекомунікаційних і апаратно-програмних комплексів), готовими активно виступати за досягнення консенсусу з проблем, важливих для усіх сторін. У цьому проекті було визнано низку зобов'язань.

Зобов'язання державних організацій:

створювати умови для співробітництва музеїв і галерей із приватним сектором;

внести необхідні уточнення в законодавство в галузі права на інтелектуальну власність і авторське право;

брати участь у фінансуванні створення електронних інформаційних ресурсів, у тому числі у випадках, коли це не продиктовано прямим суспільним або комерційним інтересом;

сприяти співробітництву і забезпечувати поширення інформації в школах, університетах і громадських організаціях;

підтримувати механізми електронного маркетингу (у тому числі, захищати комерційні інтереси музеїв і власників авторських прав та інтелектуальної власності).

Зобов'язання організацій, які займаються апаратно-програмними комплексами, операторів телекомунікаційних мереж і служб і електронних видавництв:

брати участь у фінансуванні робіт зі створення електронних зображень музейних колекцій і створення широкого ринку подібних товарів і послуг;

сприяти тому, щоб електронний доступ до культурної спадщини Європи став частиною навчальних планів шкіл і університетів тощо.

Зобов'язання музеїв і галерей:

сприяти тому, щоб до 2000 року через електронні мережі став можливий доступ до значної частини їхніх зібрань;

установити єдиний порядок створення електронних зображень і мережевого доступу до них;

дійти згоди щодо єдиних правил і протоколів опису змісту, порядку мережевого доступу, виробити цінову політику для індивідуальних користувачів, для шкіл і університетів на території Європейського Союзу і за його межами;

дійти згоди щодо організації різних рівнів доступу до інформаційних ресурсів;

пропагувати електронний доступ до інформаційних ресурсів музеїв як доповнення до безпосередніх відвідувань музеїв і спосіб поширення знань і уявлень про світову культурну спадщину.

Під цим документом поставили свої підписи понад 450 представників різних інституцій, у тому числі: 297 музеїв, 47 державних установ (у тому числі – наукових і навчальних), 76 організацій індустріальної сфери, 45 неурядових організацій.

Мультимедіа для освіти і зайнятості через інтеграцію культурних ініціатив (1998–2002). Можна виділити два основних завдання у цьому проекті:

культурне, спрямоване на створення і впровадження технологічних рішень для організації інформаційних ресурсів з європейської культурної спадщині і доступу до цих ресурсів;

економічне, спрямоване на створення умов для організації нормального маркетингу в сфері експлуатації електронної культурної спадщини.

Ключові проблеми, які вирішуються в межах проекту:

авторське право та інтелектуальна власність;

проблеми взаємодії в мережі (структура даних, термінологія, навігація);

маркетинг;

проблеми фінансування.

У межах проекту робота ведеться у чотирьох основних напрямках:

міжмузейні тематично орієнтовані віртуальні виставки;

культурна спадщина і нові інформаційні технології в освіті;

культурна спадщина і нові інформаційні технології в туризмі;

підготовка практичного довідника з найбільш важливих для користувачів питань (правові питання, стандарти, фінансування тощо).

Велика Британія

Ключовим словосполученням для архітекторів суспільного телебачення має стати «забезпечення суспільного інтересу». Поєднання чесних новин з державницькою позицією, національним духом та суспільними потребами дасть очікуваний результат. Щодо фінансування та організаційного статусу такого телебачення, то вартий уваги досвід Великої Британії. Британська радіомовна корпорація (Бі-Бі-Сі), яка має статус квазі-автономної неурядової організації (так звана «куанго» або quango англійською), створена й фінансується урядом для надання державних послуг поза межами прямого урядового контролю. На такому телеканалі знайшлося б місце і для продукції регіональних телекомпаній. Одним словом, суспільному телебаченню треба знайти свою нішу не стільки на ринку, скільки у сфері інтересів людей. «Це я можу побачити лише на суспільному телебаченні», – ось що може стати основним мотивом вибору й інтересу глядача. Саме це допоможе сформувати постійну аудиторію каналу.