Вимірювання величини виробничого потенціалу підприємства на базі заелементного підходу

Проблема вимірювання величини виробничого по­тенціалу досить важлива як у теоретичному, так і практичному плані. Знання виробничих потенціалів підприємств дозво­ляє визначити сумарний потенціал галузі й народного госпо­дарства, створює основу для забезпечення спряженості суміжних підприємств і виробництв. Значення виробничих потенціалів підприємств необхідні для виявлення витрат ви­робничих ресурсів (величин його елементів), що вимагаються для оптимізації народногосподарських або галузевих темпів і пропорцій розвитку, визначення напрямів інвестиційної політики. Величина виробничого потенціалу являє собою ха­рактеристику матеріальних умов відновлення продукції й підвищення її якості й може бути основою для прогнозування обсягів промислового виробництва.

Виробничий потенціал як показник ресурсного по­тенціалу відіграє велику інформативну роль. За допомогою та­кого роду комплексних показників усуваються протиріччя, що виникають при оцінювання рівноприскореного або різноспрямованого руху складових його елементів. Співвідне­сення величини потенціалу з кінцевими результатами функціонування дає комплексне знання про ступінь викорис­тання виробничих ресурсів і резерви підвищення ефектив­ності виробництва. При наявності зазначених даних з'яв­ляється можливість більш об'єктивно визначати напрямки оп­тимізації структури потенціалу й шляхи його подальшого на­рощування.

При оцінюванні розміру виробничого потенціалу підприємства насамперед необхідно відповісти на такі питан­ня: чи є виробничий потенціал простою сумою ресурсів; яким чином окремі ресурси включаються в сукупний ресурс? Здається, що на перше питання дає досить ясну відповідь сама концепція ресурсного підходу до визначення виробничого по­тенціалу. На нашу думку, ресурсний підхід не тільки стверд­жує, що потенціал являє собою сукупність виробничих ре­сурсів цільового призначення, а й робить очевидною методику оцінки його величини як суму фізичних значень складових елементів.

Використання натуральних показників досить ускладнене при оцінюванні таких складних елементів виробничого по­тенціалу, як трудові ресурси, технологія, інформація. Нарешті, елементи потенціалу значно відрізняються між собою не тільки за змістом, а й за формою. У зв'язку з цим різноманітні й нату­ральні одиниці, що характеризують їх. Агрегування ж різних якісних характеристик стає можливим лише в тому випадку, якщо вдається знайти який-небудь загальний принцип оцінки, вимірювання, що дозволяє одночасно виразити всілякі якості.

В. М. Архіпов фізичний обсяг виробничих" ресурсів реко­мендує оцінювати в чисельності промислово-виробничого персоналу за формулою

Тут К_L і К_W ураховують вплив науково-технічного прогре­су на фактори виробництва.

Наявність навіть тільки двох, але діаметрально протилеж­них точок зору наводить на питання про правомірність та об'єктивність використання того або іншого ресурсу як еквіва­лента для вимірювання виробничого потенціалу. Очевидно, відповісти на нього тим, що вся діяльність людини завжди бу­ла спрямована на заміну живої праці машинною, означало б показати проблему спрощено, але не вирішити її.

Досить уразлива в розглянутих методичних підходах зіставлення ресурсів і спроба оцінити склад і якість кожного з них за допомогою одного кількісного показника.

Оскільки елементи виробничого потенціалу підприємства завжди «працюють» разом, то в принципі можливе як їхнє спільне вимірювання, так і відособлене. Спільна оцінка еле­ментів відразу ж дозволяє визначити величину потенціалу. Однак цей метод не дає уявлення про розміри окремих його елементів і тим самим позбавляє можливостей підвищети ефективність формування й використання виробничого по­тенціалу за рахунок маневрування його структурою. Відособ­лене вимірювання елементів потенціалу позбавлене цих не­доліків. Але в цьому випадку неминуча певна похибка в оцінці значень елементів, зумовлена наявністю взаємозв'язків між ними. Вона може також збільшуватися внаслідок складностей з віднесенням тих або інших компонентів до тієї або іншої складової потенціалу, спричинених недоліками економічної термінології й регламентації оперативно-планової роботи на підприємствах.

Найбільш уніфікованим і універсальним вимірником еле­ментів виробничого потенціалу, практика це підтверджує, є їхня ціна або вартість. Порівнянність показників потенціалу в грошовій оцінці в часі й просторі дозволяє виявити динаміку й структуру виробничих потенціалів підприємств і тери­торіальних утворень, розходження й тенденції їхньої дифе­ренціації за цим показником, а також за ефективністю викори­стання виробничого потенціалу. У цьому випадку сума варто­стей елементів буде характеризувати величину всього вироб­ничого потенціалу підприємства. Таким чином, визначення величини потенціалу пов'язане насамперед з оцінюванням вартості його елементів.

Методика визначення вартості першого елемента вироб­ничого потенціалу промислового підприємства — основних ви­робничих фондів — розроблена детально, тому є необхідність зупинитися тільки на деяких характерних моментах.Очевид­но, як елемент виробничого потенціалу підприємства варто приймати середньорічну вартість тільки його основних про­мислово-виробничих фондів, оскільки непромислові основні фонди не пов'язані з процесом виробництва і взагалі можуть не належати до підприємства.

Вартість основних фондів постійно змінюється під впли­вом природних процесів, виробничих умов та інновацій. її досить надійне фіксування можливе тільки на обмежений період — квартал, рік. Але й протягом кожного з цих відрізків часу основні фонди втрачають певну частину вартості. У зв'язку з цим іноді трапляються, пропозиції враховувати як виробничі ресурси тільки амортизировану частину вартості основних фондів. Нам здається, що в цьому випадку ме­ханізм участі останніх у процесі виробництва підмінюється механізмом перенесення на продукт зношеної вартості за­собів виробництва. Тому у вартості першого елемента вироб­ничого потенціалу повинна враховуватися повна вартість основних фондів.

Однак цим вартість розглянутої складової потенціалу не вичерпується. Як відомо, для підтримки основних фондів у працездатному стані проводяться поточні й капітальні ремон­ти, здійснюється їхня модернізація. У першому й другому ви­падках техніко-економічні показники фондів лише певною мірою відновлюються. Тому, незважаючи на фактичне збільшення витрат на основні фонди, вартість елемента по­тенціалу «основні фонди» в дійсності не підвищується, оскільки споживча вартість самих основних фондів не зростає вище від первісної. Модернізація машин та устаткування су­проводжується підвищенням їхніх техніко-економічних ха­рактеристик вище від базового рівня, і, отже, зростає їх спо­живча вартість. Таким чином, витрати на модернізацію збільшують вартість цього елемента виробничого потенціалу підприємства.

З урахуванням викладеного, вартість першого елемента потенціалу — «основні виробничі фонди» становитиме:

При розрахунку за формулою (5.14) виходить завищена оцінка вартості елемента потенціалу «основні фонди», тому що в ній ураховується первісна вартість основних виробничих фондів. У процесі експлуатації реальна вартість останніх зни­жується через фізичне зношування.

В умовах науково-технічної революції знання є головни­ми засобами підтримки продуктивної сили живої праці, є субстанцією продуктивності праці й визначають її можли­вості. З урахуванням цих витрат вартість елемента по­тенціалу «промислово-виробничий персонал» буде являти собою суму:

Визначення вартості енергетичних ресурсів у загальному не викликає складностей. Головне, на що в цьому випадку вар­то звернути увагу, — це облік тільки первинних енергоносіїв, тобто тих, які надходять збоку й на придбання яких витрача­ються кошти.

Четвертим елементом виробничого потенціалу є техно­логія. Технологія належить до числа виробничих ресурсів дов­гострокового користування: вона бере участь у декількох ви­робничих циклах і тому переносить свою вартість вроздріб; її вартість змінюється залежно від залучення у виробниче спо­живання нових технологічних процесів або виводу з них застарілих. Тому вартість технології виробництва повинна виз­начатися так само, як і основних фондів:

Як видно, визначення вартості розглянутого елемента вироб­ничого потенціалу потребує обліку даних з використання техно­логії. Тим часом статистика промисловості відображає тільки за­трати, пов'язані з освоєнням нових технологічних процесів. Не визначається балансова вартість використовуваних технологій, не реєструється вибуття з виробничого обігу застарілих процесів. У зв'язку з цим дослідники використовують непрямі методи виз­начення вартості технологій, які, природно, не дають повною мірою оцінити роль технологічних процесів у розвитку підприємств і підвищенні їхньої ефективності, у структурі інвес­тицій. Ю. М. Канигін з цією метою вивів технологічну функцію

b = 0,114х + 996, (5.17)

де b — рівень технології г-того року;

х — сумарні питомі вкладення в науково-технічний по­тенціал у даному й попередньому роках.

При визначенні вартості технологій варто мати на увазі, що їхнє впровадження поєднане з виконанням різноманітних робіт, отже, зумовлює різні види витрат. У загальному випад­ку вартість впровадження у виробництво нового техно­логічного процесу може містити в собі вартість науково-дослідної роботи (властиво технології), вартість спеціального устаткування, площ, пристосувань та оснащення, затрати на навчання виробничого персоналу новим методам впливу на предмет праці, затрати на освоєння нової технології (підвищена затрата матеріально-енергетичних ресурсів і заробітної плати). Деякі з названих статей затрат можуть бути враховані при оцінювання вартості інших елементів виробничого по­тенціалу. Тому вартість технологій як елемента потенціалу бу­де складатися із затрат на НДР, вартості спеціальних присто­сувань та оснащення, що не ввійшли до складу основних ви­робничих фондів, а також затрат матеріальних ресурсів, пов'язаних з їхнім освоєнням.

Останній елемент виробничого потенціалу підприємства— інформація являє собою специфічну форму існування наукових знань. Як усякий продукт праці, вони мають вартість і споживчу вартість. Тому інформація також має вартість. У рамках вироб­ничого потенціалу, крім власне інформаційних ресурсів і знань виробничого персоналу, що належать до трудових ресурсів, інформація містить у собі також різноманітні компоненти, що представляють зміст заходів у галузі вдосконалення організації виробництва, праці й управління. У загальному випадку до них можна віднести розроблення й впровадження раціональних форм поділу й кооперації праці; поліпшення організації підбору й розміщення кадрів; удосконалення організації й обслуговуван­ня робочих місць; раціоналізацію трудового процесу, впровад­ження передових прийомів і методів праці; удосконалення нор­мування праці й поліпшення її умов; зміцнення дисципліни праці; заходи щодо підвищення коефіцієнта змінності роботи встаткування; застосування прогресивних видів матеріальних ресурсів; розвиток творчої активності працюючих, раціоналіза­торської й винахідницької діяльності. Тому при визначенні вар­тості елемента «інформація» головну увагу варто звертати на ви­явлення матеріальних і фінансових затрат, пов'язаних з ре­алізацією розглянутих вище й інших подібних заходів, а також із придбанням інформаційних ресурсів.

Маючи вартість кожного елемента виробничого по­тенціалу підприємства, загальну його величину можна розра­хувати в такий спосіб:

де П — величина виробничого потенціалу підприємства;

В_ер — вартість енергетичних ресурсів;

Вi — вартість елемента «інформація».

Можлива й спрощена, але, відповідно, і більш наближена оцінка загальної величини потенціалу підприємства. Попереднь­ою умовою цієї процедури є визначення періоду обліку затрат на підготовку, перепідготовку кадрів і підвищення їхньої кваліфікації; на вдосконалення технології й організації вироб­ництва, праці й управління; на придбання інформаційних ре­сурсів. Вони, як правило, визначаються в річному розрізі, але бе­руть участь у виробничому процесі й за межами цього періоду. Тому ці витрати повинні підсумуватися наростаючим підсумком.

За оцінками, для технології деяких галузей машинобуду­вання період відновлення наближається до 7 років, а період організації виробництва становить менше ніж 10 років. Тому є досить підстав для того, щоб обліковий період обмежити 5—ма роками. З урахуванням цього допущення величину ви­робничого потенціалу промислового підприємства можна бу­де визначити як: