Класифікація порушень слухової функції

Глухі діти — це діти з цілковитою відсутністю слуху або його значним зниженням, за якого сприймання, розпізнавання і самостійне оволодіння усним мовленням (спонтанне формування мовлення) є неможливим.

Пізнооглухлі — це люди, які втратили слух у віці, коли їхнє мовлення було більшою або меншою мірою сформоване. Рівень збереженості мовлення залежить від віку, в якому дитина втратила слух, розвитку її мовлення та умов, за яких формується особистість дитини.

Якщо порушення слуху відбулось у період від 2-х до 5-и років, проте дитина не отримує кваліфікаційну допомогу вона втрачає звуковий склад мовлення, словниковий запас, здатність до конструювання фраз. При втраті слуху після 5-и років зберігаються словниковий запас і здатність правильно висловлюватись.

Діти зі зниженим слухом (слабочуючі) — це діти з частковою недостатністю слуху, яка не перешкоджає їм самостійно накопичити певний словниковий запас (часто неповний, дещо спотворений), оволодіти певною мірою граматичною будовою мовлення, хоча в цілому призводить до яскраво виразних порушень мовленнєвого розвитку.

Через недостатність усвідомлення інформації про зовнішній світ і його особливості реакції таких дітей на навколишню дійсність є примітивнішими, безпосереднішими, часто не відповідають соціально прийнятим стандартам. Зокрема, у оточуючих формується неправомірна думка про наявність у таких дітей poзумової відсталості або затримки психічного розвитку.

У системі освіти дитина з порушеннями слухової функції може одержувати допомогу у спеціальних групах дошкільних навчальних закладів, спеціальних школах-інтернатах, спеціальних та інклюзивних класах загальноосвітніх шкіл.

Ці освітні заклади забезпечують здобуття дошкільного та загальноосвітнього рівня освіти, допрофесійну орієнтацію та підготовку, проводить корекційно-розвиткову роботу з дітьми, які потребують корекції слухової функції, умови проживання та утримання за рахунок держави.

У дошкільні навчальні заклади (групи) для дітей з порушеннями слуху зараховуються діти віком від 2 років глухі та зі зниженим слухом (середня втрата слуху в мовному діапазоні від 30 до 80 децибел) при збереженому інтелекті.

Для глухих дітей і для дітей зі зниженим слухом створюються окремі групи. Комплектування груп, як правило, здійснюється за віком дітей з урахуванням їх мовленнєвого розвитку.

Дитина зі значними залишками слуху (без сформованого мовлення) у перший рік перебування у дошкільному навчальному закладі може відвідувати групу для глухих дітей з обов'язковою організацією з нею індивідуальної корекційно-відновлювальної роботи.

Дитина, яка внаслідок часткової втрати слуху має порушення мовлення, часткове або повністю збережене мовлення при втраті слуху, зараховується до дошкільного навчального закладу (групи) для дітей зі зниженим слухом.

Загальноосвітня підготовка дітей з тяжкими порушеннями мовлення охоплює: І ступінь – підготовчий клас, 1-4 класи, ІІ ступінь – 5-10 класи, ІІІ ступінь – 11-12 класи.

До спеціальних шкіл (шкіл-інтернатів) для глухих дітей зараховуються діти 6 (7) років, які: не реагують на гучний голос; не реагують на голос розмовної гучності біля вуха; розрізняють окремімовні звуки (а, о, у, р), що вимовляються біля вуха голосом підвищеної гучності. Такі діти характеризуються середньою втратою слуху у мовному діапазоні понад 80 децибел частоти від 500 до 40 000 герц.

До спеціальних шкіл (шкіл-інтернатів) для дітей зі зниженим слухом зараховуються діти 6 (7) років, які:

- мають середню втрату слуху в діапазоні від 30 до 80 децибел, розрізняють мову (слова і словосполучення звичайної розмовної гучності на відстані 3 метрів) і мають унаслідок часткової втрати слуху різні рівні недорозвинення мовлення;

- утратили слух у шкільному або дошкільному віці, але зберегли мовлення (повністю або частково);

- розрізняють мову розмовної гучності на відстані 3 метрів від вуха, але мають значний недорозвиток мовлення, що зумовлює труднощі в навчанні таких дітей у загальноосвітньому навчальному закладі.

Навчально-виховний процес здійснюється відповідно до робочих навчальних планів, розроблених закладом на основі типових навчальних планів, затверджених Міністерством освіти і науки України.

Відповідно до Типових навчальних планів у спеціальному класі (школі-інтернаті) для дітей із порушеннями слуху проводиться корекційно-розвиткова робота з лікувальної фізичної культури, розвитку слухо-, зоро-, тактильного сприймання та формування вимови, музично-ритмічних занять, фонетичної ритміки, психосоціального розвитку, що забезпечується засобами словесної та жестової мов.

Метою корекційно-розвиткових занять для дітей зі зниженим слухом є: формування в учнів способів орієнтування, комунікативної діяльності, засвоєння навчального матеріалу, всебічний розвиток особистості, створення передумов для соціальної адаптації та інтеграції дітей.

Основними завданнями корекційно-розвиткової роботи є:

1. Розвиток особистості (когнітивної, емоційно-вольової, ціннісно-мотиваційної і поведінкової сфер) та формування комунікативних навичок за допомогою словесної та жестової мов.

2. Подолання вторинних порушень пізнавальної діяльності.

3. Удосконалення навичок спілкування на слухозоровій основі (використання збережених аналізаторів та розвиток слухового сприймання), сприймання та продукування мовлення.

4. Розширення поняття про оточуюче середовище, поповнення запасу словесних та жестових одиниць.

5. Посилення слухового компоненту в умовах слухозорового та вібраційного сприймання мовлення.

6. Індивідуальна корекція порушень розвитку засобами лікувальних методик (медикаментозної, масажу, лікувальної фізкультури, фізіотерапії, психотерапії та ін.).

Індивідуальна робота з розвитку слухо-зоро-тактильного сприймання мовлення та формування вимови проводиться щоденно на індивідуальних заняттях. Кожен учень відвідує індивідуальні заняття не менше 3-х разів на тиждень. Індивідуальне заняття з кожним учнем повинно тривати не менше 20 хвилин.

Школа (школа-інтернат) працює за навчальними програмами, підручниками і посібниками, що мають відповідний гриф Міністерства освіти і науки України.

Тривалість уроків у підготовчих, перших класах початкової школи становить 35 хвилин, у других-четвертих класах – 40 хвилин, у п’ятих-тринадцятих класах – 45 хвилин. При цьому у підготовчих, перших-четвертих класах після 15 хвилин уроку, у п'ятих-десятих класах після 20 хвилин уроку проводяться рухливі внутрішні перерви (фізкультхвилинки).

Допомога учням з порушеннями слуху в умовах загальноосвітньої школи має такі особливості:

1. Індивідуальне планування щодо засвоєння тих тем, які викликають утруднення в оволодінні навчальним матеріалом.

2. Обов’язковість спілкування «обличчя до обличчя» (не можна повертатися спиною до нечуючого учня під час усних пояснень).

3. Контроль розуміння дитиною завдань, інструкцій, питань учителя та відповідей учня.

4. Залучення батьків до закріплення нового матеріалу в домашніх умовах.

5. Використання випереджального методу навчання.

6. Заохочування на позитивні відповіді та не застосування незадовільної оцінки під час оцінювання усних та письмових самостійних відповідей.

7. Обов’язковість розбірливості мовлення вчителя та корекційного педагога.

8. Запровадження слухопротезування дитини.

Ефективність логопедичної допомоги у закладах освіти залежить від комплексного психолого-медико-педагогічного впливу та співп­раці з батьками.

Найбільшу кількість інформації про навколишній світ людина отримує через зір. Такі ознаки предметів, як світло, колір, форма, відстань, протяжність, розмір ми отримуємо завдяки зору. Розвиток орієнтування в просторі також значною мірою залежить від зорового сприймання. Зорові відчуття забезпечують людину найбільш диференційованими відомостями про те, що її оточує.

Зоровий аналізатор є складною нервово-рецепторною системою. Основними захворюваннями, що призводять до розладів зору є аномалії рефракції (міопатія, гіперметропія, астигматизм), патологія кришталика (катаракта, афакія), атрофія зорового нерва, патологія судинної оболонки та сітківки ока, уроджені вади розвитку, глаукома, наслідки травм та опіки очей. У 85-95% випадків важка патологія очуй у дітей є вродженою.

Сліпі діти не можуть безпосередньо сприймати візуальні та просторові ознаки об'єктів і явищ, що негагивно відображається на розвитку їхньої рухової активності, ускладнює орієнтацію в просторі, збіднює чуттєвий досвід, перешкоджає розвитку образного мислення.

Як вже зазначалось, втрачена функція зору компенсується у сліпих дітей за допомогою активної діяльності збережених аналізаторів — слухового, тактильного, смакового, шкіряного та ін. У процесі розвитку в сліпих утворюються нові способи сприймання та аналізу дійсності, орієнтування в просторі, що відіграє відповідну роль у їхній пізнавальній діяльності. Велику роль тут набувають спеціально організоване навчання і виховання сліпих дітей, що попереджає і коригує виникнення вторинних відхилень їхнього розвитку, формує та стимулює компенсаторні процеси. Принципово важливим для забезпечення успішного компенсаторного розвитку сліпих є формування у них високих соціальних мотивів, забезпечення свідомості та активності у різних видах діяльності, виховання настирності та самостійності, опгимізація процесу їхнього спілкування у колективі.