Стратегічні господарські центри

Стратегічний господарський центр — це організаційно оформлена найменша виробничо-управлінська одиниця (відділення, завод, продуктова лінія, «центр прибутків», «центр інвестицій», «центри реалізації», «продуктово-споживчі центри», «внутрішні венчури» тощо), для якої можна налагодити облік доходів, витрат, інвестицій та розробити самостійну продуктово-товарну стратегію (або «портфель») та «стратегічний набір» певного типу.

Нині можна створювати СГЦ за таких умов:

Ø наявність великої, самостійної виробничо-збутової програми як інструменту реалізації продуктово-товарної стратегії;

Ø здатність до стратегічної діяльності на певному ринку (СЗГ) незалежно від інших підрозділів;

Ø незалежність у забезпеченні ресурсами та фінансовому забезпеченні;

Ø наявність виробничого та організаційно-управлінського потенціалу, що дає змогу ефективно конкурувати із сильними конкурентами.

Розрізняють два типи СГЦ:

1) децентралізовані ОСУ з повністю незалежними СГЦ, з фінансовим «самообслуговуванням». Ці СГЦ можуть існувати за умови: стійкої ринкової позиції, коли вони мають великий обсяг реалізації та прибутків, обмежену диверсифікацію виробництва,керовані апаратом управління на чолі з менеджером,успішно реалізують стратегії зростання;

2) децентралізовані ОСУ з частково незалежними СГЦ, де відбувається перехресне (централізоване і децентралізоване) фінансування.

Стратегічні переваги:

Ø забезпечує стратегічну відповідність поєднання великої кількості різноманітних напрямків у працюючу систему;

Ø полегшує координацію між окремими напрямками діяльності з несхожими стратегіями, ринками та можливостями зростання;

Ø дає змогу перенести основні операції зі стратегічного планування на відповідний рівень управління підприємством;

Ø «допомагає вищим рівням управління встановлювати загальні стратегії для всього підприємства більш об'єктивно та ефективно;

Ø допомагає розподіляти ресурси з найбільшими можливостями зростання в довгостроковій перспективі;

Ø налагоджує більш тісну взаємодію між новими напрямками діяльності, які пов'язані з діючими;

Ø координує всі види діяльності, пов'язані з функціонуванням СГЦ;як наслідок, підвищується прибутковість стратегічних дій у СГЦ;

Ø збитки та ліквідація окремих СГЦ не руйнують всієї організації.

Стратегічні недоліки:

Ø об'єднання у СГЦ кількох напрямків діяльності може обґрунтовуватися лише метою підвищення керованості, що призводить до перенесення недоліків адміністрування на нижчий рівень управління;

Ø окреме СГЦ може виявити обмеженість у визначенні майбутнього напрямку діяльності, опинитись у «пастці протореного шляху»;

Ø створює додатковий «зайвий» рівень управління, що перешкоджає поширенню загальних рішень вищого керівництва;

Ø виникає невизначеність у розподілі прав, обов'язків і відповідальності між центральними органами управління, СГЦ та їх-*німи керівниками; навіть добре розроблена стратегія може опинитись у пастці цієї невизначеності;

Ø стратегічна координація між окремими напрямками діяльності об'єднаними в СГЦ нерідко залежить від волі керівника СГЦ;

Ø можливі конфлікти між більш чи менш прибутковими СГЦ,що руйнують організацію;

Ø створюються умови для конкуренції за кредити та прихильність вищих керівників.

Разом з тим, створення СГЦ — процес надання гнучкості ОСУ, необхідна частина організаційних рішень при створенні ОЗСУ.