Модульні контрольні роботи

“Актуальні питання теорії фізичної культури та спорту”

Тема 1. Методологічні основи теорії фізичної культури та сучасної системи спортивної підготовки в Олімпійському спорті

1. Загальна теорія фізичної культури. Теорія адаптації. Теорія функціональних систем. Теорія управління. Теорія діяльності. Основні положення діалектичного матеріалізму.

2. Теорія спортивної підготовки як інтегративна теорія аналітико-синтезуючого характеру.

3. Структура загальної системи підготовки спортсменів в Олімпійському спорті.

4. Роль морфології, фізіології, біохімії, психології, соціології в організації і управлінні, кібернетики, дослідження операцій, теорії адаптації, теорії функціональних систем, системного підходу, в формуванні складної і цілісної системи знань – теорії підготовки спортсменів.

5. Двосторонність інтеграції біологічного знання в загальну теорію підготовки спортсменів.

6. Історичний аспект формування загальної теорії підготовки спортсменів в Олімпійському спорті. Використання органічно-цілісного підходу в побудові сучасної системи знань в області підготовки спортсмена. Взаємозв’язок системного і елементарного представлення цілісного явища в формуванні теорії підготовки спортсмена.

7. Теорія підготовки спортсмена як теорія описового типу, в якій вирішуються задачі упорядкування, опису, пояснення виключно широкого і, на перший погляд, суперечливого матеріалу.

8. Функції загальної теорії підготовки спортсменів: описові, пояснюючі, систематизуючі, прогностичні, інтегруючі, практичні, методологічні.

Тема 2. Фактори, як визначають ефективність фізичного виховання та спортивного тренування

1. Програмні нормативні основи фізичного виховання. Впровадження системного підходу до організації та реалізації фізичного виховання в державному та суспільно-самодіяльному напрямках. Відповідність кваліфікації вчителя вимогам державного стандарту освіти та сучасні професіограммі. Матеріально-технічне та інформаційне забезпечення процесу фізичного виховання. Характеристика системоутворюючого фактору – готовності випускника загальноосвітньої школи до компетентного самостійного процесу застосування засобів фізичного виховання і регуляції функціонального стану працездатності та здоров’я упродовж життя.

2. Науково-педагогічна компетентність та креативність тренера.

3. Основні напрямки спортивного тренування.

4. Якість організації спортивного тренування.

5. Система «тренер-спортсмен». Матеріально-технічне, наукове та організаційно-педагогічне забезпечення підготовки до змагань. Точність планування системи організації спортивних тренувань, організація, забезпечення підготовки. Врахування умов, які впливають на результати спортивно-педагогічної діяльності.

6. Точність управління спортивним тренуванням. Система та структура управління (поетапне, поточне та оперативне управління). Спеціальні умови здійснення управління.

7. Застосування моделювання в спортивному тренуванні.

8. Навантаження, втома, відновлення в спортивному тренуванні.

9. Принципи: спрямованість до вищих досягнень, поглиблена спеціалізація; єдність загальної та соціальної підготовки; безперервність тренувального процесу, єдність та взаємозв’язок структури змагальної діяльності та структури підготовленості.

10. Додаткові фактори, які визначають ефективність спортивного тренування. Методичне забезпечення, медико-біологічні засоби спрямованості змін, корекції та стимуляції фізичної працездатності.

11. Система спортивних змагань.

12. Соціально-побутові умови.

13. Комп’ютерна техніка та програмне забезпечення вирішення прикладних задач спортивного тренування та ін.

Тема 3. Фактори, які визначають рівень фізичної культури учнів та спортивних досягнень

1. Зміст мотивації людини до регулярних занять фізичними вправами, до образу здорового життя, ідеалів фізичної досконалості та високої працездатності. Оцінка рівня фізичного розвитку, фізичної підготовленості, наявності стійких звичок до використання засобів фізичного виховання (гігієнічних факторів, оздоровчих сил природи, фізичних вправ), рівня фізичної освіти (компетентність людини з питань методики фізичного виховання), порівняння рівнів фізичної досконалості (реальних і ідеальних).

2. Точність спортивного відбору.

3. Кваліфікація тренера.

4. Взаємозв’язок та взаємозумовлення сторін підготовленості.

5. Фактори, які зумовлюють рівень підготовленості спортсменів.

6. Специфічність адаптивних реакцій та функціональних проявів.

7. Ефективність спортивного тренування як провідний фактор, що зумовлює прогресування в спорті.

8. Сторони підготовленості, які визначають рівень спортивних досягнень: технічна, фізична, тактична, морально-виховна, теоретична, інтелектуальна, інтегральна та ін.

9. Структура змагальної діяльності та показники її ефективності.

10. Швидкісні здібності, силові здібності, гнучкість, координаційні здібності. Потужність та ємність шляхів енергозабезпечення роботи. Економічність роботи та ефективність використання функціонального потенціалу.

11. Стабільність та варіабельність навиків та вегетативних функцій. Структура підготовленості залежно від рівня кваліфікації та тренованості спортсменів.

12. Наявність платцдарму факторів, детермінуючих рівень спортивних досягнень. (Мета, загальна та окремі доктрини рефлексивної поведінки спортсмена в спортивних змаганнях.)

Тема 4. Засоби, методи та умови спортивного тренування

1. Засоби фізичного виховання.

2. Засоби підвищення фізичної працездатності та відновлення.

3. Методи спортивного тренування.

4. Варіативність умов діяльності під час застосування різноманітних методів спортивного тренування.

5. Адекватність методів засобам спортивного тренування.

6. Умови для спортивної підготовки.

7. Умови саморегуляції та умови педагогічних впливів здоров’я.

8. Блок-схеми засобів, методів, умов спортивного тренування та педагогічних технологій.

9. Фізичні вправи: загальнопідготовчі, допоміжні, спеціально-підготовчі, змагальні.

10. Ідеомоторні вправи. Педагогічні дії тренера (слова, показ, безпосередня допомога, контроль, аналіз, визначення помилок, коректування рухової поведінки спортсмена та ін.).

11. Оптимальне (комплексне та системне) використання різних засобів з врахуванням особливостей спортивних спеціалізацій.

12. Методи, які спрямовані переважно на засвоєння рухових навичок спортивної техніки: розучування цілісної вправи, розучування вправ частинами. Характеристика підвідних та імітаційних вправ.

13. Методи, які спрямовані переважно на розвиток рухових якостей: безперервний та інтегральний.

14. Ігровий метод. Змагальний метод.

Тема 5. Основи структури тренувального процесу

1. Динаміка функціональної активності в процесі тренувального заняття та його загальна структура, навантаження в занятті.

2. Врахування фазовості розвитку спортивної форми, календаря змагань, кліматичних умов, особливості видів спорту під час планування тренувальної роботи.

3. Сумарний об'єм, динаміка об’єму та інтенсивності і співвідношення роботи різної спрямованості протягом року та макроциклу.

4. Регулюючі параметри адаптаційних змін в макроциклі: тривалість періоду та кількість повторюваних уроків та циклів, яка забезпечує завершення етапу адаптації; динаміка навантаження по періодах. Створення локальних програм по етапах та періодах тренування для забезпечення кумулятивних ефектів адаптації.

5. Види тренувальних занять. Тренувальний урок. Фактори уроку.

6. Структура тренувальних мікроциклів.

7. Типи тренувальних мікроциклів.

8. Сумарний вплив мікроцикла.

9. Управління розвитком працездатності та відновлювальними процесами в програмах тренувальних занять та мікроциклів.

10. Методика побудови мезоциклів, макроциклів в тренувальному процесі на протязі уроку.

11. Структура та типи тренувальних мезоциклів.

12. Тривалість та структура мікроциклів в мезоциклі.

13. Структура тренувальних макроциклів.

14. Тренування в підготовчому. змагальному та перехідному періодах.

15. Структура тренувальних занять.

16. Спрямованість занять. Організація занять.

17. Врахування фазовості розвитку спортивної форми, календаря змагань, кліматичних умов, особливості видів спорту під час планування тренувальної роботи.

18. Сумарний об'єм, динаміка об’єму та інтенсивності і співвідношення роботи різної спрямованості протягом року та макроциклу.

19. Координаційна структура фізичної вправи. Інтенсивність фізичної вправи, тривалість фізичної вправи, умови чергування вправи з відпочинком на уроці (режими А, В, Д, Е за В.В. Петровським, 1978), кількість повторень фізичної вправи на уроці, що визначає загальну силу дії заняття в цілому; задача дії (М.О. Бернштейн, 1966).

20. Дія на організм спортсменів занять з різними за величиною та спрямуванням дії навантаженням. Використання в мікроциклі занять з різними за величиною та спрямуванням навантаженням.

21. Структура тренувальних мікроциклів з одноразовими заняттями на протязі дня та з двома та більшою кількістю занять.

Тема 6. Планування багаторічного спортивного тренування

1. Загальна структура багаторічної підготовки та фактори, які її визначають.

2. Побудова тренування на різних етапах багаторічної підготовки.

3. Етап початкової підготовки.

4. Етап попередньої базової підготовки

5. Етап максимальної реалізації індивідуальних можливостей зберігання досягнень.

6. Основні напрямки інтенсифікації тренувального процесу в багаторічній підготовці.

7. Співвідношення різних видів підготовки на етапах багаторічного спортивного тренування.

8. Планомірне підвищення сумарного об’єму роботи. Своєчасна вузька спортивна спеціалізація. Поступове збільшення кількості занять в мікро циклах. Планомірне збільшення тренувальних занять з великим навантаженням в мікроциклах. Планомірне збільшення кількості занять вибіркового спрямування. Широке використання жорстких тренувальних режимів. Розширення змагальної практики на завершальних етапах спортивного удосконалення. Збільшення загальної кількості основних змагань, які мають високий психологічний накал та жорстку конкуренцію.

9. Поступове введення додаткових засобів, які стимулюють працездатність та прискорюють процеси відновлення після напружених навантажень, які збільшують реакцію організму на навантаження.

10. Збільшення об’єму техніко-тактичної підготовки в умовах, які максимально наближені до ймовірної змагальної діяльності.

11. Планомірне збільшення психічної напруженості в тренувальному процесі, створення мікроклімату екстремальних умов змагань та жорстокої конкуренції в кожному занятті. Недопустимість форсованого тренування юних спортсменів.

12. Динаміка навантажень та співвідношення роботи різної переважної спрямованості в процесі багаторічного спортивного тренування.

Тема 7. Відбір та орієнтація в процесі багаторічного спортивного тренування

1. Задатки та набуті адаптаційні ефекти. Адаптивність.

2. Відбір та орієнтація на першому етапі багаторічної підготовки (початкова підготовка).

3. Структура відбору та орієнтації на другому та третьому етапах багаторічної підготовки.

4. Відбір та орієнтація на четвертому (максимальної реалізації індивідуальних можливостей) та п'ятому (збереження досягнень) етапах багаторічної підготовки.

5. Ефективність адаптації до напружених навантажень. Ціна прог­ресу в спорті – резерви для подальшого удосконалення. Визначення ступені навченості, розвитку та тренованості.

6. Оцінка особистості та психічних якостей спортсмена.

7. Здоров'я спортсмена - необхідна умова успішного удосконалення спортивної майстерності.

8. Поняття: спортивний відбір, спортивна орієнтація. Ступені спортивного відбору та їх зв'язок з етапами багаторічної підготовки. Зв'язок з етапами багаторічної підготовки.

9. Комплексний підхід, інформативність показників, об'єктивність та ймовірність прогнозування прогресування в тому чи іншому виді спорту.

10. Визначення перспективно­сті спортсмена.

11. Досконалість управління просторовим, часовим та динамічними параметрами рухів в різноманітних фізичних вправах як один з основних показників перспективності спортсмена.

Тема 8. Дидактичні основи фізичного виховання та спорту в розвитку спеціальної працездатності як передумови спортивної майстерності

1. Дидактика фізичного виховання, спортивного тренування. Дидактична біомеханіка.

2. Загальні основи управління рухами та спортивно-технічного удосконалення.

3. Система управління процесом навчання руховим діям та їх удосконалення.

4. Розвиток спеціальної працездатності. Моделі тренувальних уроків з заздалегідь відомою дією (В.В. Петровський, 1973, 1978). Роль факторів уроку. Взаємозв'язок функціонального стану орга­нізму спортсмена з ефективністю вирішення задач дії.

5. Принципи вибірково-варіативної дії (М.М. Огієнко, 1980). Звуження діапазону пристосувальної варіативності рухової дії в жорстких умовах чергування вправ з відпочинком.

6. Питома вага занять, спрямованих на розвиток спеціальної працездатності в річному циклі тренування.

7. Контроль за терміновим та кумулятивним ефектами розвитку спеціальної працездатності.

8. Виховання на заняттях спортом:

а) Спорт та особистість.

б) Принципи, засоби та методи виховання.

в) Кваліфікаційна характеристика тренера.

г) Взаємовідносини тренера з спортсменами.

д) Педагогічна майстерність тренера.

е) Дисципліна та педагогічний такт.

ж) Самооцінка тренера та структура творчої діяльності.

з) Контроль та прогнозування якості виховання в спортивному тренуванні.

9. Положення методики навчання та удосконалення рухових дій за послідовниками вчення І.П. Павлова.

10. Критичні зауваження та основні положення до побудови навчання руховим діям в наукових працях М.О. Бернштейна (1935, 1947, 1966), П.К. Анохіна (1975), Л.В. Чхаїдзе (1970).

11. Формування чуттєвої, логічної та чуттєво-логічної моделі рухової дії згідно задач, стадій та станів технічної підготовки спортсменів (В.М. Дьячков, 1972, В.К.Філіпов, 1975).

12. Загальна, допоміжна та спеціальна фізична підготовка.

13. Розвиток швидкісних здібностей.

14. Розвиток сили: Підвищення здібностей до реалізації силового потенціалу.

15. Розвиток витривалості. Підвищення можливостей систем енергозабезпечення роботи, економічності її та ефективності викорис­тання функціонального потенціалу. Удосконалення стабільності та варіабельності рухових та вегетативних функцій.

16. Розвиток гнучкості. Вібростимуляція як метод розвитку гнуч­кості (В.Г. Назаров, 1980)

17. Удосконалення координаційних здібностей. Різномаїття засо­бів, умов діяльності, варіативність біодинамічних характеристик використання засобів термінової інформації (В.С. Фарфель, 1975), точність регуляції рухів по параметрам рухової координації, ко­ректування основних параметрів рухових дій на основі від'ємного зворотного зв'язку (Н.Вінер,1958).

Тема 9. Технологія управління адаптивним функціонуванням організму спортсмена

1. Оптимізація застосування умов саморегуляції, самонавчання, самотренування.

2. Викладач спорту, його професійна підготовленість. Вимоги до особистості тренера. Взаємовідносини викладача спорту з учнями-спортсменами.

3. Педагогічна майстерність тренера. Дисципліна та педагогічний такт. Самооцінка тренера. Структура творчої діяльності тренера.

4. Моделювання різних умов діяльності, аналіз функціональних етанів та запам'ятовування найбільш сприятливих для реалізації функціональних можливостей.

5. Побудова функціональної техніко-тактичної моделі поведінки спортсмена в змаганнях.

6. Вимоги до показників, які використовуються в контролі. Види контролю.

7. Контроль основних сторін підготовленості. Контроль змагальної діяльності. Контроль тренувальних та змагальних навантажень. Контроль та управління.

8. Самоконтроль, самокоректування траєкторії поведінки спортсмен на в тренувальних заняттях та змаганнях.

9. Зв'язок прогнозування з управлінням.

10. Загальні положення моделювання в спорті.

11. Прогнозування та моделювання змагальної діяльності та підготовленості в залежності від індивідуальних особливостей спортсменів, як основа об’єктивізації управління процесом спортивного тренування.

12. Роль та ефективність педагогічних дій тренера.

13. Передзмагальна розминка, її роль в регуляції передстартового стану.

14. Метод екстраполяції-розповсюдження висновків, одержаних з спостережень за однією час­тиною якого-небуть явища на інші його частини. Екстраполяція в комплексі з методом моделювання та експертних оцінок.

15. Види прогнозування: короткотермінове, середньотермінове, довготермінове, зверхдовгострокове.

16. Моделювання як науково-практичний метод. Моделі як аналоги досліджуваних об'єктів. Використання моделей для узагальнення емпіричного знання. Вплив моделей на впровадження результатів експериментальних наукових робіт в практику спорту. Дві групи моделей:

1) Моделі, які характеризують структуру змагальної діяльності різні сторони підготовленості спортсмена, морфофункціональні моделі, які відображають морфологічні особливості організму та можливості окремих функціональних систем, що забезпечують до­сягнення заданого рівня спортивної майстерності.

2) Моделі, які відображають терміни (тривалість) та динаміку становлення спортивної майстерності і підготовленості в багато­річному плані, а також в межах тренувального року чи макроциклу;

17. моделі великих структурних утворень тренувального процесу (етапів багаторічної підготовки, макроциклів, періодів);

18. моделі тренувальних етапів, мезо- та мікроциклів; моделі тренувальних занять та їх частин; моделі окремих тренувальних вправ та їх комплексів.

19. Три рівні моделей: узагальнені, групові та індивідуальні.

Тема 10. Шляхи інтенсифікації та удосконалення фізичного виховання та системи підготовки спортсменів

1. Якісна фахова підготовка вчителя фізичної культури. Адаптування вимог навчальної приграми до конкретних умов регіону чи школи. Забезпечення об’єктивного своєчасного науково-педагогічного контролю, якості матеріально-технічної бази, достатності рухового режиму учнів, задіяння та активації позаурочних та позашкільних форм занять фізичними вправами, розробка програм домашніх завдань, самостійних занять фізичними вправами та профілактика травматизму та шкоди здоров’ю учнів. Фізична освіта та самоосвіта учнів з питань фізичної культури.

2. Напрямки удосконалення системи підготовки спортсменів:

3. Різний приріст об’єму тренувальної і змагальної діяльності.

4. Організація та досягнення найвищих досягнень на Олімпійських іграх за рахунок системи цілеспрямованої підготовки.

5. Розробки методики продовження періоду успішних виступів спортсменів на заключних етапах спортивної кар’єри.

6. Сувора відповідність системи тренування спортсмена високого класу вимогам вибраного для спеціалізації виду спорту.

7. Максимальна орієнтація на індивідуальні задатки і здібності кожного конкретного спортсмена при виборі спортивної спеціалізації, розробки всієї системи багаторічної підготовки, визначення раціональної структури змагальної діяльності.

8. Прагнення до суворозбалансованої системи тренувальних та змагальних навантажень, відпочинку, харчування, засобів відновлення, стимуляції працездатності і мобілізації функціональних резервів.

9. Відповідність системи підготовки до головних змагань географічним, кліматичним умовам місць, в яких планується їх проведення.

10. Розширення нетрадиційних засобів підготовки (використання приладів, обладнання і методичних прийомів, як дозволяють повніше розкрити функціональні резерви організму спортсмена; застосування тренажерів, які забезпечують спряжене удосконалення розвитку рухових якостей, фізичне і технічне удосконалення; проведення тренувань в умовах середньо- та високогір’я, які дозволяють інтенсифікувати процеси адаптації до факторів тренувальних впливів, підвищити ефективність безпосередньої підготовки до головних змагань).

11. Орієнтація всієї системи спортивних тренувань на досягнення оптимальної структури змагальної діяльності.

12. Удосконалення системи управління тренувальним процесом на основі об’єктивізації знань щодо структури змагальної діяльності і підготовленості з урахуванням як загальних закономірностей становлення спортивної майстерності в конкретному виді спорту, так і індивідуальних можливостей спортсменів.

13. Розширення, конкретизація і часткова перебудова знань і практичної діяльності по назві розділів спортивної підготовки (розвиток рухових якостей, планування навантаженні в різних структурних утвореннях, удосконалення складних елементів техніки, застосування ергогенних засобів та ін.) в напрямку забезпечення умов для профілактики спортивного травматизму.

14. Коректування низки положень як загальної теорії, так і конкретних методик підготовки спортсменів як резерв зменшення травматизму і підвищення якості процесу підготовки, продовження успішної кар’єри спортсмена.

15. Динамічність спортивної підготовки, її оперативна кореляція на основі постійного вивчення і врахування як загальних тенденцій розвитку Олімпійського спорту, так і особливостей розвитку конкретних його видів.

16. Педагогічні ідеї та наукові доробки в працях провідних вчених світу з питань теорії спорту (Озолін Н.Г., Платонов В.Н., Петровський В.В., Харре Д., Каунсінмен, Матвєєв Л.П., Верхошанський Ю.В., Заціорський В.М. та ін.)