Паливно-енергетичний комплекс

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) — це міжгалузева си­стема, що розвивається на основі видобутку палива і виробництва енергії, їх транспортування, розподілу і використання. До складу ПЕК входять паливна промисловість (нафтова, газова, вугільна, сланцева, торфова), електроенергетика, а також виробнича інфра­структура (магістральні високовольтні лінії електропередачі і трубопроводів, що утворюють єдині мережі на певній території).

Від розвитку паливно-енергетичного комплексу залежать темпи, масштаби і техніко-економічні показники виробництва проми­словості, сільського господарства, транспорту. Освоєння паливно-енергетичних ресурсів у межах економічних районів є основою формування і подальшого розвитку їх промислових комплексів.

Паливно-енергетичний комплекс України розвивається в умовах поступового зниження видобутку палива в основних районах паливної промисловості. Видобуток основних видів первинних енергоресурсів в умовному обчисленні в останні роки зменшується, а власні ресурси становлять ЗО - 40% до потреби. Це зумовлює збільшення ввозу всіх видів палива для потреб народного госпо­дарства. Отже, напружений паливно-енергетичний баланс ускла­днює роботу всіх секторів економіки і приводить до змін у спожи­ванні енергії та енергоносіїв в ряді галузей. Основні зусилля повинні бути спрямовані на зменшення затрат палива й енергії при виготовленні одиниці продукції в різних галузях, тобто необхідно знижувати енергомісткість продукції. Зменшити затрати палива можна також шляхом підвищення його якості. Важливо досягти випередження темпів росту виробництва електроенергії порівняно з темпами росту видобутку і виробництва первинних паливно-енергетичних ресурсів.

Підприємствами паливно-енергетичного комплексу України за 1998 рік видобуто 59,4 млн. тн. вугілля, що на 11,2 млн. тн. менше, ніж за попередній рік; нафти, включаючи газовий конденсат, — 3,9 млн.тн., природного газу— 17,9 млрд.м³. Видобуток основних видів

первинних енергоресурсів в умовному обчисленні зменшився порівняно з 1997 роком на 5% і становив 80,0 млн.тн. Змінилась також структура споживання палива. Переважну частину в загальному обсязі спожитого палива становив газ (47%), а також вугілля (46%), незважаючи на його невисоку якість. Питома вага топкового мазу­ту через високі ціни скоротилася до 7%.

Паливна промисловість України об'єднує вугільну, нафто­видобувну, газовидобувну та нафтову галузь. Особливістю струк­тури видобутку палива в Україні є переважання видобутку кам'я­ного вугілля.

Вугільна промисловість — іде базова галузь для розвитку електроенергетики, коксохімії, металургії.

Головним районом видобутку вугілля в Україні є Донецький. Площа Донбасу становить 53 тис.км². Найбільші поклади твердого палива зосереджені у центральній і північній частині Донецької та південній частині Луганської областей. Значні вугленосні площі освоєні у Західному Донбасі (Дніпропетровська обл.). Майже половина промислових запасів вугілля припадає на коксів­не (75-90% вуглецю, теплотворність 7000 ккал/кг). Його видобу­вають переважно у центральній частині Донецької області (Єнакієве, Горлівка, Макіївка, Донецьк, Красноармійськ, Костянтинівка) та у Краснодонському і Кадіївському районах Луганської області. Цінним енергетичним паливом є антрацит (90-96% вуглецю, теп­лотворність 8000 ккал/кг). Поклади антрацитового вугілля заля­гають переважно у Луганській області.

За собівартістю донецьке вугілля дороге. Однією з причин ви­сокої собівартості є глибоке залягання пластів (понад 1000 м) та незначна їх потужність (від 0,45 м до 1,0 м). Однак цей важливий для України басейн відіграє велику роль у формуванні таких промислових вузлів, як Донецько-макіївський, Горлівсько-Єнакієвський, Стахановсько-Алчевський, Лисичансько-Рубіжансь-кий та ін. На вугільній промисловості Донбасу спеціалізуються вузли: Торезо-Сніжнянський, Свердловсько-Антрацитівський, Селідовський та Красноармійський.

Важливою паливно-енергетичною базою на заході України є Львівсько-волинський вугільник басейн. Площа басейну бли­зько 10 тис.км². Глибина залягання вугілля від 300 до 500 м, поту­жність пластів — до 1 м. Розвиток басейну сприяв поліпшенню паливного балансу України, зокрема кращому забезпеченню паливом західних областей, формуванню таких нових промис­лових центрів, як Нововолинськ, Червоноград. Вугілля басейну газове, довгополум'яне, придатне переважно для використання на теплових електростанціях, а також для поглибленої хімічної переробки. Залягання сапропелітового вугілля можуть бути використані для одержання сировини, з якої виробляються пластмаси.

Основним районом залягання бурого вугілля на Україні е Дніп­ровський буровугільний басейн. Буре вугілля видобувається в таких центрах: Олександрія (Кіровоградська область), Ватутіне (Черкаська область), Коростишів (Житомирська область). Вугілля видобувають переважно відкритим способом, є також ряд шахт. Поклади бурого вугілля виявлені в межах 200 родовищ, більша частина яких не розробляється. Адже це вугілля має високу воло­гість, відносно низьку теплотворну здатність і не перевозиться на великі відстані, а споживається в основному в районах видобутку. Розвиток видобутку бурого вугілля у степових і лісостепових райо­нах України забезпечує мірцеві потреби у паливі і позитивно впливає на територіальну організацію виробництва.

Нафтова, нафтопереробна і газова промисловість. Нафту і природний газ в Україні видобувають у трьох регіонах: на Прикар­патті, в областях Лівобережжя та Причорномор'я.

Найдавнішим районом видобутку нафти є Прикарпатський, в якому почали видобувати нафту у 1770 році. У складі нафти прика­рпатських родовищ переважають метанові і метанонафтанові ком­поненти, вона придатна для виробництва палива і для хімічної переробки. В результаті геологорозвідувальних робіт у 1950 році було відкрито Долинське родовище нафти в Івано-Франківській області, а в 1962 р.— Битківське, Північно^Долинське, Альхівське, Улючненсько-Орівське та ін. Внаслідок освоєння цих родовищ ви­добуток нафти на Прикарпатті значно зріс. Однак домінуючу роль у видобутку нафти в 60-х роках взяв на себе район Дніпровсько-До-нецької западини лівобережжя України. Основні родовища нафти зосереджені у Полтавській (Радченківське, Зачепилівеьке, Новогригорівське. Миргородське та ін.), Сумській (Качанівське, Рибаль­ське), Чернігівській (Прилуцьке, Гнідинцівське, Леляківське) областях. Найбільшим центром видобутку нафти тут є Анастасіївське родовище біля М.Ромни в Сумській області. Нафта Дніпров­ське-Донецького району багата на легкі фракції і має високу якість, в родовищах залягає також велика кількість попутного горю­чого газу.

Промислові родовища нафти є також в Причорномор'ї та на Кримському півострові. Завдяки детальному вивченню надр цьо­го району тут відкрито ряд нафто- і газоносних структур (захід­на частина Криму, на півострові Тарханкут).

Підприємства нафтопереробної промисловості зосереджені в районах видобування нафти, в портових містах, на шляхах пролягання нафтопроводів. У Прикарпатті вони розміщені в Дрогобичі, Бориславі, Надвірній, Долині, Львові. У Причорномор'ї нафтопереробна промисловість розвинена в Одеському та Херсон­ському промислових вузлах. В центрі України, де пролягають великі магістральні нафтопроводи, переробка нафти зосереджена у Кременчуцькому та Вінницькому промислових вузлах. На сході України, в районі Донбасу, функціонує один з найпотужніших в Європі Лисичанський нафтогазохімічний комплекс.

Розвиток газовидобувної промисловості пов'язаний з відкриттям і освоєнням родовищ природного газу в Прикарпатському нафтога­зовому районі. Уже в 1940 р. на газових промислах цього району було видобуто майже 500 млн.м³ газу. Після 1945 р. газова промисловість Прикарпаття набула важливого значення як паливна база України. Центрами газовидобутку стали Дашава, Більче-Волиця, Рудки, Угорське, Битків, Опара, Косів та ін. З цього району був прокладений перший магістральний газопровід Дашава — Київ, а також ряд газопроводів міжобласного і місцевого значення. Сьогодні у Прикар­патті видобувається менше 1/5 газу нашої держави.

Основним і найважливішим районом газовидобутку України у наш час є Дніпровсько-донецький. Тут видобувається 80% газу від загальної кількості в Україні. Найбільші газові родовища при­родного газу знаходяться у Харківській (Шебелинське, Хрестищенське, Єфремівське), Сумській (Рибальське, Качанівське), Пол­тавській (Солохо-Диканське), Дніпропетровській та Чернігівській областях. Найбільше із зазначених родовищ — Шебелинське. Зві­дси прокладено магістральні газопроводи до багатьох міст України — Харкова, Києва, Дніпропетровська, Полтави, Одеси та ін.

Поступово освоюються газові родовища Причорноморського району України, передусім на півострові Крим. Експлуатуються Джанкойське, Глібівське, Аленівське, Задорненське та інші родовища. Споруджено газопровід Глібівка-Сімферополь-Севас-тополь з відгалуженням до Ялти, Сак і Євпаторії.

Аналіз розвіданих запасів свідчить, що Україна і в перспективі залишиться в числі країн-імпортерів нафти і газу, потреби в яких забезпечуються власними ресурсами відповідно на 10 і 20%. В той же час збільшення власного видобутку цих ресурсів може значно зменшити від'ємне сальдо торговельного балансу шляхом скоро­чення обсягів їх імпорту.

У нафтовій і газовій промисловості послідовно здійснюються структурні перетворення, спрямовані на адаптацію підприємств до нових економічних відносин. Вже розроблені і почали реалі­зовуватися основні напрями реформування нафтогазового комп­лексу України. Для задоволення потреб народного господарства в нафтопродуктах необхідно переробляти щорічно близько ЗО -40 млн.тн. нафти. В 1996 р. було перероблено тільки 13,5 млн.тн. наф­тової сировини. Для збільшення надходження нафти в Україну підписано українсько-російську угоду про співробітництво у розвитку нафтогазових комплексів, на підставі якої в Україну може надходити 6 млн.тн. нафти на рік. Створено спільну компа­нію «Укртатнафта». Необхідно також серйозно продумати укла­дення угод на поставку нафти в Україну з неросійських джерел.

Електроенергетика

Розміщення електроенергетики залежить, в основному, від двох факторів: наявності паливно-енергетичних ресурсів та спожи­вачів електроенергії. Її розвиток базується на таких основних принципах: концентрація виробництва електроенергії на великих районних електростанціях; комбінування виробництва електро­енергії і тепла з метою теплопостачання міст і промислових вуз­лів; освоєння гідроенергоресурсів з урахуванням комплексного вирішення завдань територіальної організації виробництва; розви­ток атомної енергетики в районах з напруженим паливно-енерге­тичним балансом.

Найпоширенішими в Україні є теплові електростанції (ТЕС). Перевагою цих підприємств є те, що вони можуть розміщуватись у будь-якому районі, і вартість капіталовкладень на їх будівництво порівняно з іншими типами електростанцій значно нижча. Най­більша концентрація ТЕС спостерігається у промислових районах Донбасу і Придніпров'я. У Донбасі до таких станцій великої потужності належать: Вуглегірська, Старобешівська, Курахівська, Слов'янська; у Придніпров'ї — Придніпровська (Дніпро­петровська обл.), Криворізька-2; на Київщині — Трипільська, Харківщині — Зміївська; на Поділлі — Ладижинська; на заході України — Добротвірська та Бурштинська.

В умовах загального дефіциту палива посилилась роль атомних електростанцій. Атомна енергетика України представлена п'ятьма станціями: Чорнобильською, Запорізькою, Південно-Українською, Рівненською, Хмельницькою. Чорнобильська АЕС у зв'язку з ка­тастрофою, що сталася на першому енергоблоці в 1986 р., повинна бути закрита. В 1998 р. атомні електростанції виробили 44% електроенергії від загального її виробництва в Україні. Зростання питомої ваги виробництва електроенергії на АЕС пояснюється, перш за все, стабільністю їх роботи і зменшенням виробництва внаслідок дефіциту палива тепловими електростанціями. Однак, дальший розвиток в Україні атомної енергетики проблематичний, бо в зонах радіоактивного забруднення від діючих АЕС може опинитись майже половина території держави з населенням 25 млн. чоловік.

Розвитку гідроенергетики в Україні сприяло створення каскаду ГЕС на Дніпрі та деяких інших річках. Дніпровський каскад об'­єднує такі гідроелектростанції: Дніпрогес, Кременчуцьку, Кахо­вську, Дніпродзержинську, Канівську і Київську. Загальна їх потужність — 3,8 млн.кВт. Велика гідроелектростанція побудована на р.Дністер (Дністровська). Решта ГЕС є малопотужними, їх частка у виробництві електроенергії незначна (на річках Рось, Південний Буг та ін., близько сотні електростанцій).

Всі великі електростанції України об'єднані в районні енер­госистеми, що утворюють єдину державну енергосистему. Функці­онують Донбаська, Дніпровська, Харківська, Київська, Вінницька, Львівська, Одеська, Кримська районні енергосистеми. Державна об'єднана енергосистема України пов'язана з енергосисте­мами сусідніх з Україною держав та енергосистемою «Мир». Через високовольтні лінії передачі пролягли мости з України у Поволзький район Російської Федерації, у Словаччину, Угорщи­ну, Румунію. В 90-х роках освоєно трансукраїнські лінії електро­передачі напругою 750 кВт «Донбас — Західна Україна — Альбертірша».

Перспективи розвитку паливно-енергетичного комплексу України пов'язані, насамперед, з розширенням геологічних роз­відок на території районів залягання палива, а також з рекон­струкцією вугільного басейну Донбасу. Показниками, що хара­ктеризують енергетичне становище країни, є енергоємність і електроємність внутрішнього валового продукту. Так, у 1996 р. порівняно з 1990 р. енергоємність в Україні зросла в 1,34 рази, зокрема у чорній металургії вона на. 45% вище, ніж в індустріальне розвинених країнах. В 1996 р. прийнята «Комплексна державна програма енергозбереження України», в якій містяться конкретні найважливіші заходи щодо створення енергозберігаючих техно­логій в енергомістких галузях економіки, а також ефективних систем управління енергозбереженням.

Запитання і завдання

7. Які галузі входять до складу паливно-енергетичного комплексу?

2. Охарактеризуйте райони видобутку вугілля в Україні.

3. Які Ви знаєте райони залягання і видобутку нафти та газу в межах України?

4. Де розміщені найбільші нафтохімічні і газохімічні комплекси України?

5. Які фактори впливають на розміщення найбільших теплових, атомних та гідравлічних станцій?

6. Які основні напрямки розвитку паливно-енергетичного комплексу України до 2000 року?