Провідні науково-дослідні центри з проблем книгознавства.

Український науковий інститут книгознавства (УНІК) — науково-дослідна установа, заснована 1922 в Києві на базі Головної Книжкової палати, яка займалася вивченням питання бібліології, бібліографії, історії друку і готувала бібліографічні показники за матеріалами друку УССР.

УНІК мав 4 секції: історії, соціології й економіки книги, мистецтва і техніки книги та бібліографії.

Інститут у 1924 видав «Загальний огляд стародруків київських бібліотек», автор книги Барвінок Володимир Іванович. У 1923–1930 видавав журнал «Бібліологічні Вісті» (25 чч.), 1933–1935 «Наукові Записки». Інститут мав цінну колекцію українських видань за 1917–1924. Директором Інституту був Ю. Меженко (до 1931).

1936 Інститут ліквідовано.

Винятково велике значення для піднесення рівня українського книгознавсва мали діяльність Українського наукового інституту книгознавства (УНІК), фундатором і директором яко-го був Юрій Меженко, відділів бібліографії та рідкісної книги Всенародної бібліотеки України (останнім три-валий час керував професор Сергій Маслов). Надзвичайно плідною була співпраця УНІК та ВБУ з еміґрацій-ними книгознавцями й бібліографами. До цього великою мірою причинився Лев Биковський, який піс-ля праці у ВБУ переїхав до Варшави, згодом проживав у Чехословаччині, після чого повернувся до Варшави. Він був фундатором і основним автором часопису ―Українське книгознавство‖, серії ―Книгозбірня україн-ського бібліографічного мікроба‖.Професор Саул Боровий пізніше згадував, що співробітники Українського наукового інституту книгознав-ства ―працювали в дуже важких умовах, виконуючи роботу, ―для якої в звичайній радянській установі був би потрібен штат, більший у кілька разів‖.Особливо високим був рівень органу УНІК – часопису ―Бібліологічні вісті‖. Для більшості статей характе-рний серйозний підхід до матеріалу. Викликає повагу і патріотизм авторів – то був не той показний патріо-тизм, який зводиться до проголошення дзвінких фраз і приписування українській культуріне притаманних їй рис, а той, який виливається в почуття обов’язку працювати для цієї культури на гідному її рівні.У числі перших жертв репресій щодо гуманітарної науки опинилися провідні книгознавці й бібліотекарі. При цьому, поруч зі звинуваченнями в ―шкідницьких‖ книгознавчих теоріях, їм стали приписувати підпі-льну антирадянську діяльність. 1929 р. були арештовані колишній голова бібліографічної комісії УНІК ака-демік Сергій Єфремов, член комісії мистецтва книги Федір Ернст, член комісії історії книги Павло Балиць-кий, вже згадуваний талановитий книгознавець, працівник УНІК, а потім ВБУ Ярослав Стешенко, директор ВБУ і заступник голови бібліографічної комісії ВУАНСтепан Постернак. У кінці грудня 1930 р. арештовано колишнього вченого секретаря УНІК Миколу Іванченка. Наступного, 1931 р., коли тривало слідство проти нього, інститут розгромлено.На засіданні Київського товариства войовничих матеріалістів-діалектиків 20 травня – 1 червня 1932 рр.та на інших численних зборах і засіданнях висунуто абсурдні звинувачення щодо УНІК у дотримуванні кла-сово ворожих ―націоналістичних і буржуазно-ідеологічних засад‖. Звільнено Ю. Меженка з посади директора інституту, змушені були піти з інституту В. Ігнатієнко, С. Кондра, Т. Алексеєнко та інші.

Білоруський науково-дослідний інститут документознавства та архівної справи – перша в Республіці Білорусь науково-дослідна установа, що здійснює наукові розробки в галузі документознавства та архівознавства.

Інститут веде відлік своєї діяльності з 1991 р., коли в Мінську на базі Інституту історії партії при Центральному комітеті Комуністичної партії Білорусії був створений Білоруський науково-дослідний центр документознавства та ретроінформаціі. З 20 червня 2001 року офіційне найменування БілНДІДАС – установа «Білоруський науково-дослідний інститут документознавства та архівної справи».

З жовтня 1999 року в БілНДІДАС працює аспірантура за двома спеціальностями: 05.25.02 – «Документалістика, документознавство та архівознавство» і 07.00.09 – «Історіографія, джерелознавство та методи історичного дослідження».

За період роботи в інституті розроблено більше 100 науково-дослідних тем, підготовлені і видані інструкції, стандарти, правила, методичні рекомендації, ряд посібників у відповідності з основними напрямками діяльності інституту.

Договір про співробітництво між УНДІАСД та БілНДІДАС підписано 25 листопада 2010 року.

Всеросійський науково-дослідний інститут документознавства та архівної справи створений в 1966 році, інститут є науковою установою Федерального архівного агентства. ВНДІДАС займається актуальними теоретичними та прикладними проблемами архівознавства та документознавства.

Інститутом розроблені правила, методики і регламенти роботи державних архівів та архівів організацій. Створено ряд переліків документів, що регулюють відбір документів на архівне зберігання. Найважливіші напрямки науково-дослідної роботи інституту – вирішення питань теорії та практики експертизи цінності документів та комплектування архівів, створення і розвиток системи науково-довідкового апарату та її теоретико-методичної бази, класифікації архівної інформації. Фахівці інституту успішно займаються вирішенням питань економіки архівної справи, забезпечення збереженості архівних документів та їх використання.

У 2003 році інституту надано статус базової організації з перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів з архівознавства, документознавства та документаційного забезпечення управління держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав.

З 2006 року діє аспірантура за спеціальністю 05.25.02 – «Документалістика, документознавство та архівознавство». З 2008 року дозволена діяльність ради із захисту докторських і кандидатських дисертацій Д 316.001.01.

Договір про співробітництво між УНДІАСД та ВНДІДАС підписано 25 листопада 2010 року.

Інститут енциклопедичних досліджень веде початок від Координаційного бюро Енциклопедії Сучасної України НАН України, утвореного в 1998 р. У квітні 2004 р. на базі Бюро постановою Президії НАН України створено Інститут, який є провідною науково-дослідною установою в Україні, що вивчає питання розвитку енциклопедичної справи, розробляє наукові та методичні засади створення різних типів енциклопедичних видань та здійснює їх фахову експертизу.

Науковці Інституту розробляють для різних типів енциклопедичних видань концепції, словники (реєстри), визначають принципи подання матеріалу, критерії його відбору, методичні засади підготовки енциклопедичної статті та її інформаційного наповнення, бібліографічного та іконографічного забезпечення.

Договір про співробітництво між УНДІАСД та Інститутом підписано 18 січня 2006 року.

Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України (до 1991 – Інститут української археографії АН УРСР, до 1995 – Інститут української археографії НАН України) – спеціалізована наукова установа в галузі археографії, джерелознавства та спеціальних історичних дисциплін у складі Національної академії наук України. На Інститут покладено завдання систематичного і цілеспрямованого виявлення, опрацювання і публікації документів і пам’яток писемної історико-культурної спадщини, тобто створення своєрідної фундаментальної джерельної енциклопедії українського народу, координацію та науково-методичне керівництво археографічною діяльністю інших наукових, освітніх, культурологічних установ в Україні, розробку теоретико-методичних проблем сучасної археографії та джерелознавства.

З 1991 р. при інституті діють аспірантура та докторантура зі спеціальностей 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни та 07.00.02 – всесвітня історія. Форма навчання: денна, заочна.

У січні 1994 р. створена спеціалізована вчена рада з правом прийняття до розгляду та проведення захистів дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) історичних наук за спеціальностями: 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни; 07.00.02 – всесвітня історія.

14 жовтня 2010 року підписано договір про співробітництво між УНДІАСД та Інститутом української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського.

Канадський інститут українських студій (CIUS) є провідним центром українських досліджень за межами України. Заснований в 1976 році спільними зусиллями українських громадських діячів і вчених, з метою забезпечення базової інституції для українських стипендіатів в Канаді. Інститут виконує функції з організації українсько-канадських досліджень, видає книги і наукові журнали, розробляє матеріали для україномовної освіти в школах західної Канади, організовує конференції, лекції та семінари, надає дослідницькі гранти ученим.

З метою подальшого розвитку українсько-канадських наукових і культурних зв’язків 2007 року УНДІАСД було укладено договір про співпрацю з Канадським інститутом українських студій Альбертського університету. Одна із статей договору передбачає виявлення документів архівної україніки в канадських архівах та підготовку спільного видання українською та англійською мовами «Архівна україніка в Канаді. Довідник». На виконання зазначеної статті договору було підготовлено монографію І. Б. Матяш «Архівна україніка в Канаді: історіографія, типологія, зміст», а в 2010 р. вийшов друком комплексний довідник «Архівна україніка в Канаді: довідник» про документи української культурної спадщини та пов’язані з історією України і українців документи іноземного походження (архівну україніку), що відклалися у архівах, архівах-музеях та бібліотеках Канади.

Договір про співробітництво між УНДІАСД та Інститутом підписано 29 травня 2007 року.