Принципи роботи сучасних видавництв. 4 page

Окремі аспекти підготовки фахівців галузі досліджували знані науковці: В. Бебик, Б. Дурняк, В. Іванов, А. Москаленко, В. Різун, М. Сенченко, В. Теремко, М. Тимошик та ін.

Поставивши редактора в епіцентр видавничої справи (нині він і літературний працівник, і керівник колективу, і менеджер, і маркетолог, і психолог, і економіст, і юрист тощо), галузь висунула вимогу вищій школі, щодо принципової зміни системи підготовки видавничих кадрів

Київський університет ім. Шевченка Т.

Новітня історія розпочинається в університеті зі створення у 1990 р. кафедри журналістської майстерності на базі якої у 1996 році в Інституті журналістики було відкрито спеціалізацію “Видавнича справа та редагування”. 1999 р. – відкривається відділення видавничої справи та редагування.

2000 р. – на відділенні виокремлюється спеціалізація “Менеджмент ЗМК”. До 2000 р. кафедра мала назву журналістської майстерності та редакційно-видавничої справи. Очолював її професор В.В. Різун (тепер ректор інституту). 2002 р. – кафедру поділено на дві: кафедру теорії масової комунікації (під керівництвом проф. В.В. Різуна) і кафедру видавничої справи та редагування (довгий час її очолював проф. М.С. Тимошик, нині В.І. Теремко). На кафедрі ВСР започатковуються нові спеціалізації: “Пресові видання” (з 2003 р. “Книжкові та періодичні видання”); “Міжнародні видання”; “Телепрограми”. 2003 року набір студентів на спеціальність “Видавнича справа та редагування” вперше було здійснено в умовах роздільного конкурсу. Нині кафедра стала випусковою на відділенні видавничої справи та редагування. Підготовка спеціалістів ведеться за двома спеціалізаціями: редактор книжкових і газетно-журнальних видань та редактор електронних видань.

Зберегла і розвинула свої традиції Українська академія друкарства. Академія готує фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр з 7 напрямів, 16 спеціальностей. З 2002 року введено новий напрям підготовки «Видавничо- поліграфічна справа». Загальний ліцензований обсяг прийому в УАД складає 5 080 чоловік, в тому числі 2 860 чоловік денної та 2 220 чоловік заочної форм навчання.

у числі 2 860 чоловік денної та 2 220 чоловік заочної форм навчання. До структури академії належать: 5 факультетів з 20 кафедрами; Кримський інститут інформаційно-поліграфічних технологій; коледж; підготовче відділення; обчислювальний центр; навчальний відділ; видавництво; науково-дослідна частина з відповідними науковими лабораторіями та відділом аспірантури і докторантури; спеціалізована вчена рада з захисту кандидатських і докторських дисертацій; відділ міжнародних зв’язків, навчально-виробнича друкарня. 2004 році з метою підвищення ефективності навчально-виробничого процесу, якісної практичної підготовки кадрів на базі навчально-виробничих майстерень академії та технікуму створена єдина навчально-виробнича друкарня академії. При академії діє навчально- демонстраційний центр фірми «Гейдельберг». В 2004 р. цьому центру були виділені та підготовлені для експлуатації нові приміщення у зв’язку з отриманням ним нової сучасної поліграфічної техніки для навчально-виробничого процесу в УАД. Академія визначена як базова щодо розроблення галузевих стандартів вищої освіти цього напряму

Останнім часом спеціальність видавнича справа та редагування (ВСР) стала розвиватися особливо динамічно. Нині фахівців цього напряму готують також у Видавничо-поліграфічному інституті Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”, Інституті української філології Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, Київському національному університеті культури і мистецтв, Дніпропетровському, Одеському, Черкаському, Чернівецькому університетах та ін.

Проблеми:

· Техніки (комп’ютери та програмне забезпечення).

· Кваліфікаційних працівників (верстатників, дизайнерів).

· Недостатня матеріально-технічна база.

· Старі підручники.

Переваги:

· Підготовка інженерних кадрів (КПІ, УАД).

· Підготовка фахівців з менеджменту виробництва, маркетингу ринку друкованої продукції і матеріалів поліграфічного виробництва, редакторів, художників-графіків.

· УАД готує фахівців «бакалавр з торгівлі».

Рік по тому Держкомтелерадіо та Держкомінформполітики з’єднується в один орган – Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, який виконує функції своїх попередників. 2003 р. Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення знову став Державним комітетом телебачення і радіомовлення, але продовжув виконувати функції, які виходили далеко за межі питань телебачення і радіомовлення: інформаційна політика, видавнича справа, суспільна мораль, мовна політика, преса. Наступні зміни відбулися наприкінці 2005 р., коли питання мовної політики було вилучено у Держтелерадіо і передано до Міністерства культури України. На початку 2006 р. функція реєстрації друкованих ЗМІ, окрім друкованих видань еротичного характеру, була передана до Мінюсту України.

9) Тенденції розвитку сучасної видавничої справи.

Видавни́ча спра́ва — сфера суспільних відносин, що поєднує в собі організаційно-творчу та виробничо-господарську діяльність юридичних і фізичних осіб, зайнятих створенням, виготовленням і розповсюдженням видавничої продукції.

Тенденції в організаційному, тематичному, мовному та географічному аспектах

Організаційний аспект

1. Завершення епохи монополії держави в розвитку видавничої справи.

До здобуття Україною незалежності в 1991 році існувало 25 державних видавництв. За останні десять років більшість із них залишається в підпорядкуванні державних органів.

У цілому обсяг продукції державних видавництв має тенденцію до скорочення. Так, за даними Книжкової палати, частка державного сектору вітчизняного книговидання у 1997 році складала: за кількістю назв - 46,6, за накладами - 59,4 відсотка.

2. Формування потужного блоку видавництв різних форм власності.

Усього в Україні на початок нового тисячоліття їх налічувалося понад 1500 (проти 705 у 1996 році). Однак переважна їх більшість - малопродуктивні (випускають від однієї до кількох назв на рік). В останні роки помітна тенденція до збільшення кількості видавництв, які протягом року не надрукували жодної книжки (у 1997 - 788 проти 252 у 1996 році).

3. Продовження неоднозначних процесів структуризації за тематичними і типологічними ознаками у групі видавництв різної форми власності.

Ідеться про проблеми видавничо-редакційного, творчого характеру: кого, що і як видавати? Як виробляти власну концепцію своєї діяльності? Як забезпечити високий рівень культури видання в умовах, коли за цю справу беруться люди, не підготовлені до неї, не посвячені в елементарні ази редакційних і видавничих проблем?

4. Загострення проблеми збуту видавничої продукції.

Відпрацьована в Україні десятиліттями система книгорозповсюдження, яка давала змогу через мережу об'єднання "Укркнига" донести друковане слово до найвіддаленішої сільської книгарні, в останні роки була ліквідована. Виникла потреба створення альтернативної дистрибутивної мережі, пошуку нових форм і методів роботи з потенційним покупцем, замовником чи споживачем друкованої продукції.

Тематичний аспект

В умовах відсутності стабільної розмаїтості читацьких смаків і прогнозованості книжкового ринку, що властиве для суспільства перехідного періоду, українська видавнича справа у тематичному аспекті переживала в останнє десятиліття карколомні злети й падіння.

Зміну читацьких смаків, і, відповідно, тиражних потоків щодо тематики видань на початку 90-років можна умовно окреслити так:

—сексуально-еротична література і видання історичної тематики (розвивалися паралельно);

—твори класиків детективного жанру (А. Крісті, Ж. Сіменон, А. Чейз);

—романи жахів;

—література легкого жанру;

—кримінально-бандитська тематика сучасної історії;

—твори, за якими знімалися телевізійні "мильні" серіали;

—ділова література ринкової тематики (право, економіка, менеджмент, маркетинг);

—література з вивчення іноземних мов;

—комп'ютерні видання;

—словникові, довідкові видання;

—видання краєзнавчо-туристичного характеру.

1. В останні роки зберігається тенденція до збільшення читацького попиту на літературу так званого ділового, професійно зорієнтованого блоку. Домінує навчальна, довідкова, наукова книга. Першість за назвами і накладами утримують видання, адресовані учням загальноосвітніх шкіл, студентам і вчителям.

2. Тематично різноманітнішою стала література ринкової тематики: право, економіка, менеджмент, маркетинг. Молодий споживач книжкової продукції активно вивчає іноземні мови, серйозно вдосконалює свої комп'ютерні навички. Пожвавлення спостерігалося біля лотків, які пропонували гарно ілюстровані довідники, енциклопедії за галузями знань, професійними уподобаннями, хобі.

3. Повільно, але впевнено формується новий тематичний блок, який можна умовно назвати "література масового попиту сучасних вітчизняних авторів". Це те, до чого в сусідній Росії вже звикли і з чого тамтешні видавці мають добрий економічний зиск. Феномен сучасних українських письменників Андрія Куркова, Юрія Андруховича, Марини і Сергія Дяченків, Олді (літературний псевдонім Д. Громова та О. Ладиженського) і Андрія Валентинова, твори яких за кордоном часто потрапляють у перші десятки списків книжкових хіт-парадів, спонукали наших видавців піти на певний ризик і спробувати переконати українського читача купувати книги доморощених, але "розкручених" авторів. Вдалим тут може бути приклад з книгою Ю. Рогози "День народження Буржуя": тираж її, що розійшовся по Україні за кілька місяців, склав 70 тисяч примірників.

Мовний аспект

За даними Книжкової палати України, питома вага українськомовних видань у загальній кількості випущених книг за перші п'ять років існування Української держави становила (у відсотках): відповідно за назвами і накладами

1991 - 33,8 53,8

1992 - 35 34,9

1993 - 41,5 45,4

1994 - 43,8 40,1

1995 - 47,1 47,7

На жаль, у наступне п'ятиріччя питома вага української книги почала скорочуватися.

З позитивних тенденцій у цьому блоці слід виділити такі:

1. Українськомовна книга все сміливіше і в більшій кількості почала проникати на східні й південні терени держави.

Проте таке пожвавлення спостерігається переважно у блоці навчальної та дитячої літератури. Цілий ряд регіональних видавництв, у тому числі й зі східних областей, включилися у справжню боротьбу за право видання тиражних українськомовних підручників.

2. Книги українською мовою все активніше почали готувати до друку видавці з Росії.

Ще в 1999-2000 роках такі випадки були поодинокими. Нині ця тенденція вже чітко окреслюється. Деякі російські видавництва змогли дістати від нашого освітнього міністерства грифи на видання тиражних шкільних підручників; інші (скажімо, "Росмен") готують яскраво оформлені українськомовні дитячі видання: казки, енциклопедії, довідники; ще інші небезуспішно роблять цей бізнес спільно зі своїми українськими колегами.

Прикладом такої співпраці може служити видавництво "Махаон-Україна". Співвідношення його літератури українською і російською мовами, яка поширюється в Україні, становить відповідно 80 і 20 відсотків.

3. На ярмаркових і фестивальних книжкових заходах останнім часом помітно пожвавилася діяльність бібліотек щодо придбання саме українськомовних книжок.

Передусім, для вищих навчальних закладів - як державних, так і недержавних. Підвищення вимогливості Міністерства освіти та науки щодо акредитації таких вузів, одним з основних критеріїв якої є тематична і кількісна наповненість книжкових фондів, дає свої результати. Більше коштів почали виділяти з державних та інших фондів і для публічних бібліотек у регіонах. Хоча це стосується більше літератури навчального плану.

Географічний аспект

1. Одна з цікавих тенденцій щодо формування нової структури видавничої галузі в Україні - створення групи приватних видавництв в обласних центрах, які за короткий час своєї діяльності змогли серйозно заявити про себе на загальнодержавному рівні.

У східному регіоні слід виділити "Фоліо", "Око", "Ранок", "Торнадо". Зміцнює свої позиції на загальноукраїнському книжковому ринку донецьке "БАО". У західному регіоні швидко віднайшли і заповнили свою нішу "Кальварія", "Фенікс", "Афіша".

2. Вбачається відновлення традицій книговидавничої справи періоду Української Народної Республіки, коли серйозно налаштовані видавничі підрозділи діяли не лише в обласних, а й у районних центрах.

Із найцікавіших - видавничо-поліграфічна фірма "Абетка" (Кам'янець-Подільський), "Відродження" (Дрогобич), "Вік" (Коломия), "Українське народознавство" (Опішне).

Висновки

1. Нині в Україні, всупереч вкрай несприятливому та шкідливому для майбутнього нації законодавству щодо книговидавничої галузі, шириться потужний інтелектуальний рух. Ідеться про те, що на початок третього тисячоліття у нас склався добрий гурт професійно підготовлених і рішуче налаштованих на працю видавців і друкарів різних форм власності, які вміло продовжують кращі традиції своїх попередників на книговидавничому полі, продукуючи немало гарних, конкурентоспроможних на європейському рівні книг. Окрім того, ці видавці та поліграфісти щораз голосніше заявляють про себе як згуртовану силу, яка налаштована, незважаючи на протидію певних кіл, відстоювати професійні й державні інтереси щодо захисту української книги в законодавчому плані.

2. Незважаючи на економічні негаразди, у суспільстві існує стабільно високий попит на добротну українську книгу: навчальну, наукову, пізнавальну, довідкову, художню тощо. Задовольнити цей попит не вдається не стільки через високу ціну книги, скільки через її географічну недоступність. Постала нагальна потреба у створенні під егідою державних органів потужної дистрибуторської мережі, яка б давала можливість "просунути" будь-яке українське видання - від столичного чи обласного видавництва - у великі й малі населені пункти країни. Повсюди відчувається інформаційний вакуум щодо того, хто, де і що видає. В умовах, коли переважна більшість масових центральних і місцевих газет практично ігнорують інформацію, а тим більше рецензію на українську книгу, виникла необхідність у створенні (чи відновленні) друкованого органу на зразок колишнього "Друга читача", якому б надавалася державна підтримка, а його тематика мала б державницький характер.

3. За прикладом країн Західної Європи, Україна все більше починає відчувати вплив щорічного ярмаркового буму в книжковій справі. Уже визначилися чотири центри таких виставок-ярмарків - у Києві, Львові, Одесі і Харкові.

4. Історія прийняття в Росії безпрецедентних за своїми пільгами протекціоністських законодавчих актів і приведення тамтешніх законів у відповідність до міжнародних прав переконує, що це стало можливим не само по собі, а потребувало напруженої праці чималої групи авторитетних і наполегливих меценатів видавців і поліграфістів.

Маємо Українську асоціацію видавців (об'єднує понад 80 видавництв і видавничих організацій), Українську асоціацію виробників поліграфічної продукції (у складі - 90 юридичних осіб), Асоціацію навчальних видавництв, Центр сприяння видавцям української книги, Асоціацію книгорозповсюджувачів, Асоціацію видавців та розповсюджувачів преси. Для координації зусиль, вироблення спільних позицій цих громадських структур створено Координаційну раду. Схоже на те, що керівники цих структур усе більше усвідомлюють свою відповідальність, глибше розуміють, що, лише згуртувавши сили, поєднавши наступальність, рішучість і професіоналізм, вдасться вивести українське книговидання на той рівень, якого воно заслуговує.

10) Поняття видавничої справи та видавничої діяльності.

Видавнича справа - сфера суспільних відносин, що поєднує в
собі організаційно-творчу та виробничо-господарську діяльність
юридичних і фізичних осіб, зайнятих створенням, виготовленням і
розповсюдженням видавничої продукції.

Складовими частинами видавничої справи є:

Авторський договір – це угода між автором і користувачем (видавцем), до якого автор передає користувачу свої майнові права пов’язані з творами. Користувач сплачує авторові авторську винагороду (гонорар).

Авторський екземпляр – (примірник) виданого твору який видавець подає авторові.

Авторський оригінал – текстова частина твору підготовлена автором (колективом авторів) для подання у В. подальшого редакційно-видавничого оброблення. АТО є початковим матеріалом для виготовлення видавничого текстового оригіналу.

Верстання – це формування сторінок з їх складових за спеціальними правилами та вказівками замовника.

Верстка – 1) це технологічний процес формування шпальти видання; розміщення тексту і ілюстрацій й по полю формату з урахуванням дизайну макету і вимог правопису.

2) Це відбитки зверстаних сторінок, що направляються на коректуру.

видавнича діяльність - сукупність організаційних, творчих,
виробничих заходів, спрямованих на підготовку і випуск у світ
видавничої продукції;

виготовлення видавничої продукції - виробничо-технологічний
процес відтворення визначеним тиражем видавничого оригіналу
поліграфічними чи іншими технічними засобами;

розповсюдження видавничої продукції - доведення видавничої
продукції до споживача як через торговельну мережу, так і іншими
способами.

11) Поняття редакційно-видавничого процесу та його основні етапи.

Редакційно-видавничий процес — це сукупність обумовлених практикою книговидання послідовних дій видавничих працівників, спрямованих на підготовку і випуск у світ того чи іншого виду видавничої продукції.

Діяльність В. складається з творчого, організаційно-виробничого і комерційного працювання.

4 етапи в організаційно-видавничому процесі В.:

1) Підготовчий.

2) Редакційний.

Виробничий.

Заключний.

Підготовчий етап – складання тематичного плану; бізнес-план; подача авторського оригіналу до В. і прийняття його до видання.

Редакційний етап – від одержання редактором авторського оригіналу до сдачі видавничого оригіналу до виробничого відділу.

Виробничий етап – від сдачі видавничого оригіналу у видавництво до виходу видання у світ.

Заключний етап – розповсюдження і рекламування продукції.

Підготовчий етап:

Авторський оригінал (АО), тематичний план, бізнес-план.

АО – це фундамент на якому базується книговидання, бо кожен видавець хоче мати найкращі рукописи найбільш відомих авторів, він повинен шукати нові рукописи нових авторів для втілення у твори тем та ідей ініційованих в В,, заохочувати і направляти авторську роботу.

А́вторський руко́пис, авторський оригінал — рукописний чи машинописний текст документа, підготовлений автором для опублікування.

Приймання АО – один з моментів редакційного процесу. Це відповідальний процес. Тут все залежить від техніки, програми чи вручну, чи є якісь вимоги. Він має бути комплектний (текст, ілюстрації, анотація, зміст, додатки).

Він має бути пронумерований без пропусків. Його приймає завідувач редакції. Редактор перевіряє текст на придатність до редагування. Художній або технічний редактор встановлює придатність до поліграфічного виконання поданих авторських оригіналів ілюстрацій.

Якщо АО відповідає вимогам, тоді його реєструють і заводять на нього картку.

Запис про дату походження рукопису має юридичну відповідальність, як перша договірна дата від якої починається відлік іншої. Прийняття рішень про публікацію вимагає обґрунтованого відсіву тих оригіналів які не підходять В. на підставі простого перегляду.

Такі оригінали становлять 2/3 із загального надходження пропозицій, а в окремих В. більше і іх треба віднайти до пониження на них суттєвих видавничих витрат.

Після доопрацювання рукопису за рецензією і перегляду його, редактор робить остаточний висновок про доцільність публікації твору на підставі висновку ведучого редактора рецензій інформації виробничої, фінансової та збитової служб, власного ознайомлення рукописом завідувач редакції пише пропозицію про схваленя рукопису, яку затверджує головний редактор або директор В.

Після складання редакцією акту схвалення підписання його редактором, завідувачем, головним редактором або директором, авторський оригінал (АО) є прийнятим до видання і передається ведучому редактору для редагування.

Редакційний етап:

Редагування – це центральний і важливий редакційно-видавничих процесів.

Автор, упорядник, перекладач має надати до В. оригінал цілком готовий до друку. Малі В. і інколи великі В. де не вигідно тримати редакторів з різних причин, доручають роботу за договорами поза В. Недолік, бо оригінал поза В. Це ускладнює роботу ілюстраторів, складальників.

Редактор є останньою людиною, що працює з рукописом перед тим, як переходити на етап матеріального втілення в книгу.

В цьому етапі вибудовується та зводиться параметри видання (зміст, художньо-технічне оформлення, поліграфічні особливості, економічні показники, характер засобів реклами, стимулювання збуту).

Художнє оформлення видання – складова редакційної підготовки, де головною є концепція дизайну. Тобто, органічне поєднання, функціональних і художніх властивостей виробу та його технічних характеристик. Воно проводиться паралельно з редагуванням рукопису.

Замовлення на художнє оформлення дає фаховий редактор на відповідному бланку, де всі дані про видання, його планові параметри (формат, обсяг, тираж, наклад, характер і склад зовнішнього оформлення, характер і кількість ілюстрацій).

Разом із ескізом редактор передає копію рукопису або анотацію в якій дає походжені з автором ідеї та установки, щодо змісту зовнішнього оформлення книги, конструкції макету, напряму типізації оформлення та певні особливості.

Виробничий етап:

ВЕ проходить у виробництві (технічне оформлення, виготовлення оригінал макету (часто у В. в друкарні (друкарські процеси))). Включається технічне редагування – це розмітка рукопису, яка дає складальником і друкарем точні інструкції, щодо складальних робіт макетування і друку. Він установлює гарнітуру і кегль шрифту, добирає допоміжні шрифти. Він бере участь у визначенні не тельки внутрішнього, а й зовнішнього вигляду продукції В. У В. де є посада технічного редактора – виробника, за цим працівником закріплено складання калькуляції (обрахування) запланованої книги. Він підраховує обсяг книги друкованих аркушів якщо кількість аркушів не вкладається у ціле число він змінює деякі засоби оформлення або звертається до редактора за потрібним доповненням чи скороченим обсягу виданням. Якщо це допускає характер видання. Здача видавничого оригіналу до друкарні завершується редакційно-видавничим процесом підготовки рукопису до поліграфічного виконання.