Принципи роботи сучасних видавництв. 1 page

Структура видавництва.

15) Редакційно-видавничий процес та його основні етапи.

16) Взаємовідносини видавництва з автором.

17) Планування видавничої справи.

18) Прогнозування у системі діяльності видавництва.

19) Абсолютні одиниці вимірювання видавничої продукції.

20) Відносні одиниці вимірювання видавничої продукції.

Структура витрат на конкретне видання.

Принципи роботи сучасних видавництв.

23) Шляхи покращення собівартості видавничої продукції.

24) Основні класифікаційні ознаки сучасних видавництв.

25) Поняття бізнес-плану та його основні етапи.

26) Організаційна структура видавництва.

27) Поняття ціни та основних чинників що на неї впливають.

28) Основні вимоги щодо оптимальної структури сучасних видавництв.

29) Функції ціни.

30) Поняття спеціалізації і диверсифікації у видавництвах.

31) Методи обліку витрат у видавництвах.

32) Поняття видавничої продукції та критерії поділу її на види.

33) Методика формування відпускної ціни у видавництвах.

34) Порядок розповсюдження друкованої продукції.

35) Форми книжкової торгівлі.

36) Суб’єкти видавничо-книготорговельного ринку.

37) Особливості розповсюдження окремих видів друкованої продукції.

38) Перспективи розвитку видавничої справи в Україні.

39) Організація та економіка видавничої справи за кордоном.

40) Економічний аналіз видавничої організації.

Відповіді:

1) Предмет, мета і завдання навчальної дисципліни «Організація і економіка видавничої справи».

Видавнича справа — сфера суспільних відносин, що поєднує в собі організаційно-творчу та виробничо-господарську діяльність юридичних і фізичних осіб, зайнятих створенням, виготовленням і розповсюдженням видавничої продукції.

Організація (від грец. ὄργανον — інструмент) — цільове об'єднання ресурсів для досягнення певної мети.

Економіка — наука про господарство, а саме — про організацію та управління виробництвом, ефективне використання ресурсів, збут і споживання товарів.

Під видавничою діяльністю розуміється підготовка і випуск видань будь-якого вигляду.
Видання можуть бути неперіодичними (книги, брошури, альбоми, плакати, листівки, буклети) і періодичними (газети, журнали, періодичні збірники, бюлетені). Предметом курсу <Економіка і організація видавничої діяльності> є діяльність з підготовки і випуску неперіодичних видань.
Ця дисципліна носить багато в чому прикладний характер. Її мета - сприяти формуванню у студентів знань і умінь у сфері сучасної видавничої справи.

В основу курсу <Економіка і організація видавничої діяльності> покладено досвід роботи підприємств галузі за більш ніж десятирічний період розвитку ринкових відносин у країні.
В даний час книговидання, як самостійна область діяльності, включає в себе багато тисяч видавничих, поліграфічних та книготорговельних організацій, що мають різноманітну організаційно -правову форму, відомчу чи іншу приналежність і форму власності. Кожне з них, виконуючи свою конкретну функцію, взаємодіє в той же час з іншими суб'єктами книжкової справи.
Книжковий ринок і його суб'єкти в Україні ще не сформувалися в якому-небудь остаточному вигляді. Звідси складності відбору матеріалу, оскільки він повинен бути усталеним і загальновизнаним.

Основи книговидання, стадії, які повинна пройти будь-яка книга, перш ніж вона потрапить до рук читача: редакційно -видавнича обробка, поліграфічне виконання і стадія реалізації - ось ті процеси, які складають основу курсу <Економіка і організація видавничої діяльності>.
Таким чином, курс <Економіка і організація видавничої діяльності> включає в себе основні питання, знання яких необхідно фахівцям для ефективної роботи в самих різних областях видавничої справи.

2) Підприємства книжкової торгівлі як посередник між виробником друкованої продукції та споживачем.

До підприємств книжкової торгівлі відносяться книжкові магазини, оптові та дрібнооптові підприємства, бібліотечні колектори, інші структури, зайняті реалізацією книжкової продукції.

Виробником друкованої продукції – це поліграфічне підприємство, видавництва, друкарні.

Поліграфічне підприємство - це промислове підприємство, що виконує всі або деякі види поліграфічних робіт з випуску друкованої продукції.

Видавництво — це створене у відповідній організаційно-правовій формі підприємство, головним змістом діяльності якого є підготовка, випуск і реалізація різних видів друкованих, електронних та комбінованих видань (за Тимошиком М. С.).

Друка́рня — поліграфічне підприємство, на якому виготовляють друковану продукцію (книги, газети, журнали, плакати тощо).

Спожива́ч — фізична особа, яка купує, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Інші підприємства книжкової торгівлі відносяться до державних, регіональних, муніципальним, кооперативним, акціонерним, приватним і іншим.

Наприкінці 1990-х років стали активно розвиватися власні видавничі книготорговельні структури.
Ряд підприємств книжкової торгівлі спеціалізуються на поставках літератури за системою <книга - поштою>. В даний час вона займає до 10% книжкового товарообігу.
До основних каналах розповсюдження книжкової продукції належить комплектування бібліотек.

Однак основними в книжковій торгівлі залишаються роздрібні підприємства - книгарні. Ефективність їх роботи багато в чому визначається використанням сучасних технологій книжкової торгівлі.

Оптова торгівля — це вид економічної діяльності в сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів за договорами поставки партіями для подальшого їх продажу кінцевому споживачеві через роздрібну торгівлю, для виробничого споживання та надання пов'язаних із цим послуг.

Роздрібна торгівля — це діяльність щодо продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі в ресторанах, кафе, барах, інших суб'єктах господарської діяльності.

Книжкові магазини Києва: «Буква» (Майдан Незалежності), «Будинок книга та медіа» (Нижній Вал), «Абзац» (Стрілецька), «Орфей» (Межигорська), «Читайка» (Петрівка), «Є книгарня» (Контрактова площа).

Книготорговельні фірми України: ТОВ "Логос" (Смоленська, Київ), "Максим" (Желябова, Київ), "Грінда-Букс" (Київ), «Клуб сімейного дозвілля» (Велика Васильківська, Київ).

Бібліоте́чний коле́ктор — спеціалізована книготорговельна організація (Київський, Житомирський, Львівський бібліотечні колектори).

Осн. функції:

· планомірне й систематичне книго-постачання бібліотек;

· методична й консультаційно-бібліографічна допомога у комплектуванні книжк. фондів;

· постачання бібліотекам предметів бібліотечної техніки.

Глибокі соціально-економічні перетворення в економіці України спри- чинили докоріннізміни в книжковій торгівлі. Зруйнувалася монополія держави в цьому секторі економіки, з’явилося безліч приватних видавництв і книготор- говельних організацій. Ринок книжкової продукції перетворився з дефіцитного та політизованого в насичений і більш демократичний.

Потужна конкуренція з боку економічно ефективніших російських книжкових товарів, популярність нового формату видань (аудіо-, електронних книг), поліпшення забезпеченості населення відповідними технічними при- строями потребує від книготорговельної ланки пристосованості до нових умов господарювання, розроблення стратегії розвитку, спрямованої на ефективне співіснування видань у різних форматах.

Суть книжкової торгівлі визначається її місцем і виконуваною роллю в розширеному відтворенні книжкової продукції. Книготорговельні підприємства спочатку закуповують товарну продукцію у видавництв, а потім реалізують її споживачам. Отже, книжкова торгівля виконує роль посередника у від- ношеннях між виробниками і споживачами книжкової продукції.

Підприємствам необхідно активізувати діяльність у напрямку належ- ного інформаційного забезпечення читачів з використанням прогресивних за- собів поширення даних; постачання книг на замовлення й по обміну; тісної співпраці з видавництвами і покупцями для оптимізації задоволення потреб читачів.

3) Проблеми взаємодії суб’єктів книжкового ринку в єдиному інформаційному просторі.

Суб'єкти книжкового ринку -продавць, покупць, посередник, видавництва, книготорговельні підприємства і бібліотеки.

Посередник - юридична або фізична особа (агенти, брокери, дилери, маклери, комівояжери, брокерські фірми, агентства), яка на професійних засадах сприяє встановленню ділових партнерських контактів, зв'язків, укладанню і виконанню контрактів купівлі-продажу товарів, цінних паперів, реалізації послуг.

Єдиний інформаційний простір -це сукупність баз і банків даних, технологій їх ведення та використання, інформаційно-телекомунікаційних систем і мереж, що функціонують на основі єдиних принципів і за загальними правилами, що забезпечує інформаційну взаємодію організацій і громадян, а також задоволення їх інформаційних потреб.

Найбільшу увагу фахівців привертають або проблеми формування єдиного інформаційного простору на федеральному рівні, або локальні, відомчі програми. Поширена і така точка зору, згідно з якою єдиний інформаційний простір формується тільки на рівні державних інформаційних ресурсів.

Єдиний інформаційний простір регіону (ЕІПР) можна визначити як одне з підпросторів в ієрархічній структурі загального інформаційного простору, що представляє собою систему, що забезпечує інформаційну взаємодію органів управління регіону, організацій і громадян, їх равнодоступность до відкритих інформаційних ресурсів, а також максимально повне задоволення їх інформаційних потреб. Особливе місце в єдиному інформаційному просторі регіону займають три групи суб'єктів: видавництва, книготорговельні підприємства і бібліотеки. Аналіз тенденцій їх розвитку в Україні демонструє виражене територіальне інформаційне нерівність. Як наслідок, ЕІПР не формується як повноцінна підсистема національного інформаційного простору, а являє собою слабо структуровану і нескоординовану сукупність інформаційних ресурсів. Вирішення цієї проблеми можливе лише за умови формування регульованої, інституційно організованої системи взаємодії регіональних видавництв, книготорговельних підприємств і бібліотек.

Ключовими проблемами в досліджуваній сфері є недосконалість організаційних і нормативних практик, відсутність програм підтримки і консолідації організацій галузі, вкрай низький самоорганізаційний потенціал, що поряд з такими об'єктивними факторами, як відомча роздробленість сфери, залежність від загальноекономічної кон'юнктури, централізація і монополізація книжкового ринку, складність взаємодії ринкового (видавнича та книготорговельна діяльність) і некомерційного (бібліотечна діяльність) секторів і ін., не забезпечує повноцінну включеність досліджуваних суб'єктів ЕІПР в єдине інформаційне поле регіону.

До початку ХХІ ст. більшість держав світу розробили власні концепції «єдиного інформаційного простору», при цьому в якості головної проблеми виступає вже його організація і регулювання.

Можна констатувати той факт, що розуміння єдиного інформаційного простору на державному рівні значно еволюціонувало: локальні та технологічні аспекти проблеми поступилися місцем розумінню єдиного інформаційного простору як найважливішого чинника розвитку суспільства.

Загострилася проблема конкуренції книги з активно розвиваються товарами-замінниками (субститутами) - телебаченням, відео-, радіо, Інтернет, навчальними комп'ютерними програмами, індустрією розваг.

Найбільш серйозні проблеми при цьому зазнають дрібні спеціалізовані та регіональні видавництва, які часто не мають своїх дистриб'юторських (розповсюджу вальні, дистриб’ютор - фірма або агент промислового підприємства, які здійснюють реалізацію продукції й виступають як торгівці за договором на основі угоди про право на продаж в окремому регіоні) систем.

Актуальною проблемою регіональних і муніципальних бібліотек є також «старіння» бібліотечних фондів, особливо, в частині довідкової, навчальної, наукової літератури. На вкрай низькому рівні можна оцінити і характер взаємодії ключових суб'єктів інформаційного простору на регіональному рівні.

Великої системою реалізації книжкової продукції є також система закупівлі книг бібліотеками, а й тут можна виявити численні проблеми. В результаті навіть при зростанні коштів, що виділяються на комплектування бібліотек, якість комплектування часто погіршується.

Також проблеми нормативного регулювання, причому більшість опитаних звертали увагу на федеральне законодавство, що свідчить про існування не тільки нестиковок на регіональному рівні, а й про загальнофедеральних проблеми в сфері руху книги від виробника до споживача інформаційних ресурсів; проблеми управління, фінансового забезпечення та ін.

Проблему взаємодії видавництв, підприємств книготоргівлі та бібліотек. Якщо видавництва та книготорговельні підприємства є ринкові системи, метою яких виступає одержання прибутку, то бібліотеки - це некомерційний інститут. З точки зору фахівців в бібліотечну справу, провідними проблемами виступають технологічні та законодавчі, видавці та книгопродавці концентрують увагу на економічних факторах: динаміці платоспроможного попиту; просуванні видається літератури; принципах ціноутворення; витратах обігу та ін.

Ключовими проблемами в досліджуваній сфері є недосконалість організаційних і нормативних практик, слабкість і роздробленість організацій краю, які спеціалізуються на виготовленні й реалізації книжкової продукції, відсутність програм підтримки і консолідації організацій галузі, включаючи вкрай низький самоорганізаційний потенціал.

Варто зробити: нормативне поле функціонування досліджуваних суб'єктів КІПР потребує вдосконалення; необхідно змінити інституційну систему взаємодії суб'єктів книжкового ринку; не врахована регіональна специфіка при визначенні складу фондоутримувачів; практично не реалізується самоорганізаційний потенціал суб'єктів регіонального книжкового ринку; розмиті наглядові функції по дотриманню норм федерального і регіонального законодавства.

4) Державне нормативно-правове регулювання видавничої та книготорговельної галузі України.

Закон України — нормативно-правовий акт, який приймається Верховною Радою України більшістю голосів (для законів, що стосуються внесення змін до конституції, — конституційною більшістю голосів).

Постанова Верховної Ради України — нормативно-правовий акт, що приймається Верховною Радою України.

Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України -це документ, який видається посадовими особами, державними органами, установами, підприємствами в межах їх компетенції й має обов'язкову юридичну силу щодо громадян (працівників) та підлеглих установ, яким адресовано розпорядження.

Кодекси України -(лат. codex — книга) — зведення правил у певній сфері, що може мати офіційно закріплений характер, проте позбавлене безпосередньої юридичної сили.

Наказ — це розпорядчий документ, який видається керівником установи (структурного підрозділу) на правах єдиноначальності та в межах своєї компетенції, обов'язковий для виконання підлеглими. Наказ набуває чинності з моменту його підписання, якщо інший термін не вказано в його тексті.

Рішення - це результат вибору з кількох альтернатив, який фіксується письмово чи усно й містить програму дій для досягнення поставленої цілі.

Законодавчу систему України з видавничої справи складає низка законів, кодексів та урядових постанов. Ре-дактор-видавець зобов'язаний не лише досконало засвоїти їх, а й ретельно стежити за змінами й доповненнями, які пе­ріодично приймаються на парламентському чи урядовому рівнях. Адже від цього залежатиме ефективність діяльності видавництва чи видавничого підрозділу, повнота реалізації намірів, проголошених у видавничій програмі.

Умовно українську законодавчу базу, якою регулюються відносини у сфері видавничої справи, можна поділити на дві групи:

1. Закони та підзаконні акти, що мають безпосереднє відношення до діяльності редактора-видавця.

2. Закони, кодекси, підзаконні акти, що мають від­ношення до діяльності редактора-видавця в окремих ви­падках.

До першої групи відносяться:

а) Конституція України (28 черв. 1996 р.);

б) Закони України:

• "Про видавничу справу" (5 черв. 1997 р.);

• "Про авторське право і суміжні права" (23 груд. 1993 р.);

• "Про обов'язковий примірник документів" (9 квіт. 1999 р.);

• "Про інформацію" (2 жовт. 1992 р.);

• "Про державну таємницю" (21 січ. 1994 р.);

• "Про підприємництво" (7 лют. 1991 р.);

• "Про підприємства в Україні" (27 бер. 1991 р.);

в) Постанови Кабінету Міністрів України:

• "Про державний реєстр видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції" (28 вер. 1998 р.);

• "Про порядок доставлення обов'язкових примірни­ків документів" (10 трав. 2002 р.);

До другої групи відносяться:

а) Закони України:

• " Про об'єднання громадян" (16 черв. 1992 р.);

• "Про свободу совісті та релігійні організації" (23 квіт. 1991 р.);

• "Про захист суспільної моралі" (20 лист. 2003 р.);

• "Про рекламу" (3 лип. 1996 р.);

• "Про бібліотеки і бібліотечну справу" (27 січ. 1995 р.).

б) Кодекси України:

• "Господарський кодекс України" (16 січ. 2003 р.);

• "Кримінальний кодекс України" (5 квіт. 2001 р.);

• "Про адміністративні правопорушення" (7 груд. 1984 р.);

в) Постанови Кабінету Міністрів України:

• "Про затвердження порядку ведення обліку отри­маних валових доходів і валових витрат під час про­вадження видавничої діяльності, виготовлення і роз­повсюдження книжкової продукції" (17 вер. 2003 р.).

· Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні (1992)

Цей Закон створює правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації (преси) в Україні, встановлює державні гарантії їх свободи відповідно до Конституції України, Закону України "Про інформацію" та інших актів чинного законодавства і визнаних Україною міжнародно-правових документів.

· Закон України Про інформацію (1992)

Цей Закон закріплює право громадян України на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності.

Грунтуючись на Декларації про державний суверенітет України та Акті проголошення її незалежності, Закон стверджує інформаційний суверенітет України і визначає правові форми міжнародного співробітництва в галузі інформації.

· Закон України Про авторське право і суміжні права (1993)

Цей Закон охороняє особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва - авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення - суміжні права.

· Закон України Про державну таємницю (1994)

Цей Закон регулює суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України.

· Закон України Про видавничу справу (1997)

Цей Закон визначає загальні засади видавничої справи, регулює порядок організації та провадження видавничої діяльності, розповсюдження видавничої продукції, умови взаємовідносин і функціонування суб'єктів видавничої справи.

Відповідно до Конституції України цей Закон покликаний сприяти національно-культурному розвитку українського народу, громадян України всіх національностей, утвердженню їх духовності та моралі, доступу членів суспільства до загальнолюдських цінностей, захисту прав та інтересів авторів, видавців, виготовлювачів, розповсюджувачів і споживачів видавничої продукції.

· Закон України Про обов'язковий примірник документів (1999)

Закон України Про обов'язковий примірник документів визначає правові засади функціонування системи обов'язкового примірника документів та регулює інформаційні відносини, пов'язані з поповненням національного інформаційного фонду України.

· Закон України Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів (1997)

Закон України Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів визначає правові, економічні, організаційні засади державної підтримки засобів масової інформації та соціального захисту
Як складова частина законодавства України про свободу слова та інформаційну діяльність цей Закон посилює систему правового регулювання в інформаційній сфері.

ЗУ Про державну підтримку книговидавничої справи
в Україні ( 2003 )

Постанови Верховної Ради України

Про прийняття за основу проекту Закону України про внесення змін до Закону України "Про видавничу справу"

Верховна Рада України постановляє:

1. Прийняти за основу проект Закону України про внесення змін до Закону України "Про видавничу справу" (реєстр. № 9447), поданий Кабінетом Міністрів України.

2. Доручити Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності доопрацювати зазначений законопроект з урахуванням зауважень і пропозицій суб’єктів права законодавчої ініціативи та внести його на розгляд Верховної Ради України у другому читанні.

Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України

Про державну реєстрацію друкованих засобів масової інформації, інформаційних агентств та розміри реєстраційних зборів (2005)

Про державний реєстр видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції (2003)

Про порядок доставлення обов'язкових примірни­ків документів (2004)

Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права та суміжних прав (2003)

(Із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ
N 905 (905-2003-п) від 16.06.2003)

Про порядок доставляння обов'язкових примірників документів

Про затвердження мінімальних ставок
винагороди (роялті) за використання
об'єктів авторського права і суміжних прав

Про вимоги щодо функціонування
об'єктів роздрібної торгівлі книжковою продукцією

Про Рекомендації парламентських слухань на тему: "Проблеми розвитку українського книговидавництва, книгорозповсюдження та перспективи підтримки книгочитання в Україні"

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2014, № 22, ст.852)

Кодекси.

Кодекс України "Про адміністративні правопорушення"

(Першодрук документа — ВВР. — 1984. — № 51)

Незважаючи на застарілість цього документа, за роки української незалежності до нього внесено цілий ряд змін і доповнень, які безпосередньо стосуються відповідальності недобросовісного видавця. Скажімо, до Кодексу додана стаття (52-2) у новій редакції Закону від 5 квітня 2001 року, згідно з якою незаконне використання об'єкта права інтелектуальної власності (літературного чи художнього твору зокрема), привласнення авторства на такий об'єкт або інше умисне порушення права інтелектуальної власності, що охороняється законом, тягне за собою накладання штра­фу від десяти до двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції і матеріалів, які призначалися для їх виготовлення.

Ще одна нововведена стаття (186-6) стосується міри адміністративного покарання за порушення законодав-

ствапро друковані засоби масової інформації. Тут зокрема йдеться про те, що виготовлення, випуск або розповсюд­ження продукції друкованого ЗМІ після припинення ді­яльності цього друкованого органу, а так само ухилення відперереєстрації у передбачених законом випадках також може дорого обійтися — розмір штрафу коливається від десяти до тридцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Кримінальний кодекс України

(Першодрук документа — ВВР. — 2001. — № 25-26)

І У реалізації своєї видавничої програми початкуючому видавцеві слід бути особливо обачним, оскільки в окремих випадках українським законодавством передбачена і кримі­нальна відповідальність. Що це за випадки? їх два:

• порушення авторського права і суміжних прав;

• виготовлення або розповсюдження творів, що про­пагують культ насильства і жорстокості.

Міра покарання у цих випадках жорсткіша, ніж та, що передбачена в попередньому кодексі. Так, незаконне від­творення, розповсюдження творів науки, літератури і мис­тецтва, комп'ютерних програм і баз даних або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав тягнуть за собою, відповідно до статті 176, різну міру покарання (за­лежно від розміру матеріальної чи моральної шкоди):

• штраф від 200 до 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян;

• виправні роботи на термін до двох років;

• позбавлення волі на термін до двох років.

За умови, що ті ж дії вчинені повторно, розмір штрафу збільшується до двох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян або позбавленням волі до п'яти років. Ще суворіше покарання передбачено цим кодексом, коли подібні злочини вчинила службова особа з використанням службового становища.

Загрозливою є і стаття 300, за якою випадки виготов­лення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства та жорстокості, караються позбавленням волі до п'яти років з позбавленням права обіймати певні редак­торські посади чи займатися видавничою діяльністю.

· Наказ Про затвердження Порядку реалізації бюджетної програми «Випуск книжкової продукції за програмою «Українська книга» (2012)

· Наказ Про внесення змін до наказу Держкомтелерадіо України від 12.07.2010 N 185 "Про утворення науково-технічної ради з питань видавничої справи при Держкомтелерадіо" (2014)

· Конституція України

· (Першодрук документа — Відомості Верховної Ради (ВВР). — 1996. — № ЗО)

·

· Конституція України визначає суспільний і державний устрій, порядок і принципи діяльності законодавчої і ви­конавчої гілок влади, виборчої системи, права та обов'язки громадян. Це є головний документ країни, основа творення всього її законодавства.