Етика як наука про мораль.

Термін "етика" походить від давньогрецького ethos, яке ще в Гомера означало місце перебування, спільне житло. Однак згодом у слові "етос" почало переважати інше значення: звичай, вдача, характер. Античні філософи використовували його для позначення усталеного характеру того або іншого явища. Зокрема йдеться про етос першоелементів дійсності (Емпедокл), людини (Піфагор, Демокріт, Критій) тощо.

Етика як наука на емпіричному рівні описує мораль, на теоретичному — її пояснює. Таким чином вона сприяє критичному осмисленню, обговоренню, утвердженню і забезпеченню нормативно-ціннісних критеріїв та орієнтирів актуальної людської моральності. Як філософська дисципліна етика розширює духовне видноколо особистості, з'ясовує для неї зміст і значення дискусій, стимулює власний духовно-моральний пошук, моральну творчість людини.

Становище в сучасному посттоталітарному суспільстві робить зазначену роль етики досить актуальною. Звичайно, становлення демократії залежить певною мірою від міцної правової основи, але це не основний фактор існування людської культури і цивілізації, відомий принцип права "що не заборонено, те дозволено" не може бути єдиним механізмом налагодження людських взаємин у вільному демократичному суспільстві та в суспільстві, яке прагне стати таким. Саме свобода висуває найвищі вимоги до людського сумління і відповідальності, а отже, робить особливо помітною їх нестачу.

І все ж найбільш традиційним і відповідним філософській специфіці етики є її вплив на духовний світ самої людської особистості. Справді, етика — не моралізаторство і не читання моралі, наївно вважати, що ознайомлення з нею зробить погану людину хорошою. Реальна орієнтація на позитивні моральні цінності зумовлюється передусім не пропагандою стичних знань, а загальним станом культури і власними рішеннями, вольовими зусиллями людей, для котрих нестерпно принижувати власну гідність, скніти в бездуховності. До цього має закликати пресса.