Духовна криза сучасного суспільства. Роль журналістики у формуванні системи ціннісних пріоритетів.

Згідно з науковими теоріями, ми живемо в епоху так званого постіндустріального суспільства. Сьогодні західний світ більше займається інформацією, електронікою, реформацією освіти, наукою, ніж сировиною, металом, енергією, локомотивами та подібним (ці останні проблеми вважаються вирішеними). Між тим поряд із постіндустріальним світом у країні, що знаходиться у географічному центрі Європи, зберігаються безнадійно архаїчні моделі економіки, давно пройдені західними країнами. Йдеться про нас, про Україну, де чимало громадян все ще живе «за рахунок полювання, риболовлі та збирання грибів, диких ягід тощо, як це робили наші далекі предки в часи Першої технологічної епохи людства. Одночасно у нас представлено і Другу технологічну епоху — царство ручної праці, якою сьогодні займаються десятки мільйонів наших співвітчизників. Економіку Третьої індустріальної епохи, спрямовану на виробництво промислової продукції, в Україні все ще прийнято вважати прiоритетною, нею ретельно опікується влада. А ось сектор найсучаснішої — Четвертої технологічної епохи, пов’язаний із створенням та використанням нових наукових знань (інформації), в Україні лише народжується. Хоча експерти ХХ ст. довели, що «Iнформація і знання — то дійсна термоядерна зброя в конкурентній боротьбі нашого часу».

Наведені вище положення цитуються за новою книгою п. Євгена Марчука «Україна: нова парадигма поступу». У книзі аналізуються можливі шляхи подальшого розвитку українського суспільства, пропонуються сучасні моделі економіки, які можуть порівняно швидко й ефективно вивести країну з кризи. Йдеться, головним чином, про створення у країні осередків випереджаючого розвитку, які б працювали за моделями Четвертої технологічної епохи, «робили» б гроші не на сировині, а «на мізках». «Бо саме інтелект народу виступає сьогодні головною продуктивною силою суспільства».

Згадані вище осередки випереджаючого розвитку перевірені сучасним досвідом Iндії, Болгарії та інших, ще недавно слаборозвинених, країн. Iндія, наприклад, швидкими темпами перетворюється на чергового «економічного тигра», — за рахунок новітніх інформаційних технологій, таких, як розробка на експорт програмного забезпечення для комп’ютерів.

Подібний шлях відкритий і для України — за умов відповідної ініціативи та підтримки держави. Ще у ХIХ столітті Михайло Драгоманов написав: «Вся практична мудрість людська може бути у тому, щоб убачити напрямок руху світового, його міру і закон і послужитися тим рухом. Iнакше той рух піде проти нас, роздавить нас». (Цитати наведено за книгою п. Марчука.)

Судячи, однак, із статистики, шансів у нас небагато. Автор нової книги нагадує читачу, що сьогодні 85 — 90% наукоємної продукції припадає на 7 («Велика сімка») із 150 країн світу, що мають ринкову економіку. Вірогідно, ми ще довго будемо належати до більшості.

Кожна людина шукає у книгах своє. Нехай економісти роздумують над аналітичними дослідженнями Євгена Марчука, над запропонованими ним макромоделями подальшого розвитку. Для мене ж найбільш цікавим було те, що серед наведених п. Марчуком обов’язкових умов успішного економічного розвитку України не останнє місце займають такі, начебто далекі від економіки, фактори, як духовність людини і суспільства та моральність бізнесу. Автор пише, що фінансові «інтереси на міжнародній арені часто відстоюються без урахування таких понять, як гуманізм, природні людські права, милосердя. Наслідком чого буває як руйнація економіки, так і знедолення людей. Людська цивілізація досі нагадує жахливу рослину, яка не росте і не розквітає, поки її не поллють слізьми і кров’ю». Ми, українці, на жаль, не є винятком, тим більше, що радянські люди десятиліттями сповідували «заповідь»: «Свідомість визначається буттям!» Закриваючи очі на те, що існує і зворотний зв’язок — свідомість впливає на буття.

Розділ «Духовність» п. Марчук розпочинає словами Григорія Сковороди: «Дерево без душі — дрова, трава — сіно, а людина — труп». На думку автора, «криза духовна — найглибша і найстрашніша. I немає жахливiшої зброї, ніж не одухотворена думка». Це стосується усіх видів людської діяльності, у тому числі й політики. У подоланні кризи духовності неабияку роль має грати релігія, церква — «потужний механізм розвитку духовності суспільства». Корисно, однак, пам’ятати слова Георга Ліхтенберга: «Країна, де церкви чудові, а будинки в руїнах, так само загине, як і та, де церкви в руїнах, а будинки стали палацами». Це вельми актуальне для сьогоденної України зауваження, хоча й зроблене письменником ХVIII століття.+

Закінчимо словами автора нової книги: «На нинішньому світовому гуманітарному «ринку» дійсно коштовним є один «товар» — духовність, моральність культури, високий рівень фізичного й психічного здоров’я людей, інтелект високої якості»