Книжкова торгівля і видавнича справа. Напрями взаємодії.

Книжкова торгівля - поширення шляхом продажу неперіодичних друкарських видань (книг, брошур, плакатів, листівок, нот і ін.). Як торгівля особливого роду До. т. входить до числа галузей культури, виступаючи ефективним засобом ідеологічної дії.

ерез книжкову торгівлю неперіодичні видання потрапляють від виробника до споживача. Для ефективної організації товарообігу створено відповідну матеріально-технічну базу та апарат управління. Книжкова торгівля така ж специфічна, як і об'єкт її діяльності — книжка.

У книготорговельній літературі терміну "книжкова торгівля" відповідають три значення:

• книжкова-торгівля — вид діяльності (заняття);

• книжкова торгівля — галузь (частина культури та економіки);

• книжкова торгівля — процес (заміна товарної форми споживчої вартості книжки на грошову).

Роздрібна торгівля — це діяльність з продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим споживачам для їхнього особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків.

Для здійснення роздрібної торгівлі господарюючі суб'єкти використовують: магазини — стаціонарні пункти роздрібної торгівлі товарів, що займають окремі приміщення чи будівлі і мають торговельну залу для покупців[3, c. 16].

Магазини класифікуються:

• за товарною спеціалізацією—продовольчі, непродовольчі, змішані;

• за товарним асортиментом—спеціалізовані, неспеціалізовані, універмаги, універсами, будинки торгівлі, торгові центри (комплекси);

• за формою торгівлі — звичайного типу;

• самообслуговування, торгівлі за зразками, торгівлі за попереднім замовленням, дрібно гуртові, фірмової торгівлі.

Реалізацією книжок займаються палатки, кіоски, що мають окремі приміщення, але в них відсутня торговельна зала для покупців (дрібно-роздрібна мережа).

Правила діяльності дрібно-роздрібної торговельної мережі затверджені Міністерством зовнішніх економічних зв'язків та торгівлі України від 8 липня 1996 року № 369.

Роздрібна книжкова торгівля — заключна ланка сфери товарного обігу, куди гуртові підприємства постачають продукцію видавництв, що підлягає роздрібному продажу. В роздрібній торгівлі завершується процес товаропереміщення неперіодичних видань, забезпечується їхнє доведення до споживача.

Раціональне розміщення роздрібної книготорговельної мережі, правильне формування асортименту книжкової продукції в магазинах та кіосках, впровадження прогресивних методів обслуговування сприяють повнішому задоволенню попиту покупців на книжки, і, таким чином, підвищують культурний, професійний, ідейно-політичний рівень людей.

З урахуванням специфіки організації праці та обслуговування покупців розрізняють стаціонарну, пересувну та поштово-посилкову книготорговельну мережу. Основною формою роздрібної торгівлі книжками є стаціонарна книготорговельна мережа з книгарнями, бібліотечними колекторами та книжковими кіосками, тобто підприємствами, що мають спеціальне пристосоване приміщення для торгівлі книжками[6, c. 1-3].

Значне місце в роздрібній мережі займають книгарні, тому що в них, порівняно з іншими видами торговельної мережі (кіосками, пересувною мережею) представлений ширший асортимент видань, створені кращі умови для вибору книжок покупцями, застосовуються прогресивні методи обслуговування; магазини оснащені сучасними торговельним обладнанням, кваліфікація продавців значно вища. Тому матеріально-технічна база роздрібної книжкової торгівлі розвивається та удосконалюється насамперед за рахунок розширення мережі книгарень.

Книжкові кіоски, від стаціонарної мережі, відрізняються своїм наближенням до покупців. Вуличні кіоски мають власні приміщення (спеціально побудовані), де зберігається товар і є робоче місце для продавця-кіоскера. Покупців обслуговують через вікно. Книжкові кіоски порівняно з магазинами мають менше можливостей для показу асортименту та вибору книжок покупцями, проте мобільніші, тому що розташовані в найлюдніших або, навпаки, віддалених від центру місцях. Частина кіосків знаходиться на підприємствах, в установах та навчальних закладах. Вони мають або спеціальне приміщення, або столики, придатні для торгівлі книжками.

Пересувна книготорговельна мережа доповнює стаціонарну та ще наближеніша до покупців. Залежно від виду матеріально-технічної бази вона ділиться на розвізну та розносну. Розвізна мережа включає книжкові автолавки та їхні різновиди. До розносної мережі відносяться столики для торгівлі на вулиці, складні ятки, книжкові базари. Розносною торгівлею книжками займаються також книгоноші.

Поштово-посилкова книготорговельна мережа складається із магазинів та відділів "Книга-поштою". Нині вона володіє вищою мобільністю щодо інших форм торгівлі книжками, оскільки книжки потрапляють безпосередньо до покупців за їхніми замовленнями через розгалужену мережу поштової доставки. Акт реалізації (зміна форм вартості товарної на грошову) здійснюється при викупі накладом у приміщенні пошти.

У практиці роботи книготорговельних підприємств застосовують традиційні та прогресивні методи роздрібного продажу. Продаж товарів через прилавок вважають традиційним методом. Його застосовують у тих випадках, коли немає можливості перевести книготорговельні підприємства на роботу за прогресивними методами[8, c. 26-27].

До прогресивних методів роздрібної торгівлі віднесені, зокрема: самообслуговування, з відкритою викладкою, за зразками, за замовленням покупців, вдома у покупців, через автомати.

Вибір конкретного прогресивного методу продажу книжкових товарів залежить від їхніх специфічних особливостей (призначення, цінності, умов виходу у світ і тощо).

Матеріально-технічна база підприємства — це сукупність необхідних для виробничого процесу засобів виробництва (засобів праці).

Рівень розвитку матеріально-технічної бази тісно пов'язаний з технологічними процесами в народному господарстві. Річ у тім, що залежно від галузевого призначення підприємства та видів його діяльності, на розвиток і формування його матеріально-технічної бази істотно впливають ті чи інші галузі народного господарства. Тому під матеріально-технічною базою розуміють систему підприємств і господарств незалежно від їхнього відомчого підпорядкування. До матеріально-технічної бази належить три групи засобів виробництва, від яких певною мірою залежить діяльність конкретного підприємства. Це рухомий склад, під'їзні шляхи та виробничо-технічна база.

До рухомого складу матеріально-технічної бази належать засоби виробництва, які прямо чи опосередковано пов'язані з транспортуванням продукції та працівників й істотно впливають на виробничу діяльність підприємства. Це автомобілі та контейнери, спеціальний та спеціалізований транспорт, вагони, вантажо-розвантажувальна техніка тощо.

Під'їзні шляхи — це відрізки автомобільних шляхів, залізниць, якими підводять сировину та вивозять продукцію виробництва. Досить часто такі шляхи перебувають на балансі підприємства, які ще й відповідають за їхню експлуатацію. Тому витрати, пов'язані з утриманням, ремонтом та експлуатацією під'їзних шляхів певною мірою покладені на підприємство.

Виробничо-технічна база — сукупність об'єктів господарювання, які безпосередньо забезпечують технічний процес виробництва підприємства.

До виробничо-технічної бази належать:

• виробничі підприємства та їхні структурні підрозділи;

• допоміжне виробництво;

• автозаправні станції та станції забезпечення нафтопродуктами;

• підприємства-постачальники сировини та матеріалів;

• ремонтні майстерні й станції технічного та гарантованого обслуговування;

• складські приміщення;

• гаражі та допоміжні приміщення.

Інакше кажучи, матеріально-технічна база — це сукупність усіх підприємств та засобів виробництва, без яких неможлива діяльність підприємств (фірм). Співвідношення між групами засобів виробництва називають структурою матеріально-технічної бази[6, c. 5-7].

На формування й розвиток матеріально-технічної бази впливає багато факторів, насамперед науково-технічний процес, міжнародні та міжгалузеві відносини, а також екологія. І чим більшого значення надають екології, чим швидше у виробництво впроваджується нова техніка й технології, чим ширший потік інвестицій, розгалуженіші економічні та виробничі зв'язки, тим більшою мірою розвивається матеріально-технічна база конкретного підприємства. А це — будівлі, споруди, обладнання, інвентар, транспортні засоби.

Матеріально-технічну базу класифікують за такими ознаками:

1) за формою власності:

• державна;

• кооперативна;

• приватна;

• іноземна;

• спільна;

• комунальна;

2) за належністю до галузей народного господарства:

• власна;

• та, що орендується.

Угоду про оренду складають на 10 років.

3) за приналежністю до ланок торгівлі:

• роздрібна;

• гуртова.

Книгарня є закладом культури і водночас підприємством торгівлі, її приміщення та обладнання мають відповідати цьому призначенню, сучасним потребам технічної та торговельної естетики. Зручність для покупців, можливість швидко, з найменшою витратою часу знайти потрібну книжку та оформити придбання — головні вимоги до приміщення, обладнання та оформлення книгарні[13, c. 32-33].

У магазині слід створити умови для широкого використання прогресивних методів продажу, пропаганди та реклами книжок, використання засобів механізації завантаження, розвантаження та переміщення товарів. У приміщенні потрібно забезпечити нормальні умови для праці й відпочинку персоналу, зберігання товарів і дотримання санітарно-гігієнічних вимог і правил безпеки праці.

За своїм призначенням уся площа магазину може бути умовно розділена на такі частини:

• торговельна зала;

• складські приміщення;

• адміністративно-побутові приміщення;

• технічні приміщення.

У торговельній залі розміщують товари, тут знаходяться робочі місця продавців тощо. У ній покупці знайомляться з асортиментом товарів, здійснюють покупки, оформлюють попередні замовлення.

Торговельна зала сучасної книгарні повинна бути світлою, просторою, зручною для огляду та вибору книжок. Для рівномірного освітлення зали потрібні світильники із люмінесцентичними лампами, закритими опаловими розсіювачами. Книжкові полиці та робочі місця продавців слід освітлювати більше, але при цьому пряме світло має знаходитися вище рівня очей покупців та продавців.

Неабияку вагу для книгарні має книготорговельне обладнання, яке ділять на основне та допоміжне. До основного відноситься обладнання:

• для показу асортименту та зберігання конкретного запасу літератури в торговельній залі;

• для організації робочих місць продавців-консультантів з урахуванням типу магазину та методів торгівлі;

• для показу та продажу подарункових і сувенірних альбомів великих форматів, плакатів, листівок, шкільних та канцелярських товарів.

Книготорговельне обладнання буває стаціонарним та пересувним. До стаціонарного належать пристінні — щафи-стелажі, шафи-стенди; острівне обладнання — столики-прилавки, гірки тощо.

До пересувного обладнання книгарні належать: вітринне обладнання для реклами, ящики та підставки для показу асортименту, вертушки для листівок.

Окремі вимоги є і до складських приміщень книгарні: тут потрібно забезпечити нормальні умови зберігання товарів, а самі склади мають бути сухими, розмішуватися за можливістю на одному рівні (без порогів), що дозволяє застосовувати засоби малої механізації для переміщення товарів.

До торговельного обладнання магазину належать також касові кабіни та касові апарати, які встановлюють а зручному для обслуговування покупців місці[15, c. 291-292].

Як відомо, книготорговельне підприємство здійснює не тільки операції з придбання і продажу друкованих видань, а й проводить інформаційно-рекламну роботу.

За допомогою комп'ютера, що знаходиться в торговельній залі книгарні, покупець може оперативно отримати компетентну довідку, відносно наявності книжки, її ціни, вихідних даних тощо.

Нині у великих книжкових супермаркетах, використовують обліково-розрахункові комп'ютерні системи, які складаються з комп'ютерних станцій, портативних сканерів, скануючих пристроїв, розташованих при вході-виході супермаркета та супровідного програмного забезпечення.

Перед тим як виставити книжки на продаж, на кожну наклеюють спеціальний чіп з порядковим штрих-кодом. Відповідно, до комп'ютера вводиться інформація про назву книжки, її ціну, номер штрих-коду тощо. Потім касир портативним сканером знімає дані про видання й автоматично отримує результат пошуку в електронній базі як окремий запис про нього. Після отримання грошей касир роздруковує чек і купленій книжці надається статус проданої, після чого покупець може без перешкод виходити з приміщення. Існує також досвід використання інтерактивних дощок в книгарнях для проведення конференцій, презентацій, круглих столів.

Останнім часом набули поширення Internet-магазини, для створення і роботи яких в структурі книгарень, створюють спеціальні відділи, де працють групи програмістів та дизайнерів. Зрозуміла річ, що всі процеси щодо організації роботи Internet-магазинів здійснюють з допомогою комп'ютерної техніки.

У багатьох сучасно оздоблених книжкових супермаркетах можна зустріти засоби внутрішньомагазинної телевізійної реклами: рідкокристалічні широкоформатні монітори і телевізори.

Щодо використання у роботі книгарні інформаційно-видавничого відділу, то мова йде про потужний комплекс поліграфічних засобів і пристроїв оцифрування та опрацювання інформації [30, c. 23-24].

До допоміжного обладнання, призначеного для організації діяльності книгарні, належать засоби малої механізації: транспортери, возики, рахунково-обчислювальна техніка, засоби пожежогасіння тощо.

Розташування обладнання в торговельному залі залежить від запроваджених у книгарні методів обслуговування. Традиційні методи продажу книжок з обслуговуванням продавцями характеризуються наближенням робочих місць продавців до місць зберігання книжкових товарів. Торговельне обладнання (прилавки, пристінні шафи) має лінійну розстановку і поєднує при цьому функції складання, експозиції, ознайомлення з асортиментом та оформлення придбання книжок. Для ефективнішого використання торговельних площ у приміщеннях з великою глибиною з'явилася боксова розстановка.

При організації продажу методом самообслуговування найраціональніше лінійне планування, де обладнання (пристінне та острівне) розміщують паралельними лініями, що спрямовують потоки покупців. Лінійне планування може мати різноманітні геометричні композиції.

Лінійне розташування обладнання є найпростішою формою. Якщо торговельний зал має велику глибину, доцільно з'єднувати лінійне розташування з острівним. Достатню ізоляцію асортиментних комплексів дає боксова система розташування, при якій фронт робочих місць перпендикулярний основним транзитним потокам покупців.

Основне обладнання зони розрахунку — касові кабіни, їхнє розташування визначається схемою руху потоків покупців. Ефективність використання торговельних площ залежить від удосконалення порядку розрахунку з покупцями. В книгарнях самообслуговування розрахунок проводиться на виході з торговельної зали, в умовах продажу книжок іншими методами раціонально розташовувати касові кабіни безпосередньо біля робочих місць продавців.

Характеризуючи матеріально-технічну базу українських книгарень, насамперед зазначимо, що вона враховує специфіку українського книжкового ринку, платоспроможність та менталітет українського народу. Але при цьому не слід забувати про історію і сучасний стан роздрібної торгівлі за кордоном — досвід зарубіжних країн, уважно вивчивши і запровадивши який, можна значно підвищити якість матеріально-технічної бази та принципи її використання в роздрібних книготорговельних підприємствах.

Наприклад у Каталонії, книжковий зал в універмазі має площу, розміром Київського ЦУМу. Але вони ще й складають книжки на полицях корінцями для того, щоб покупець зміг отримати уявлення про наявний асортимент. Лицьовою стороною обкладинки стоять лише ті книжки, на які з тих чи інших причин треба звернути увагу покупця: новинки, бестселери, спеціальна література тощо [12, c. 28].

Чимала кількість різновидів торговельного обладнання здебільшого мають прості конструкції — столи, шафи, етажерки. Часом книжки просто лежать на підлозі, але вони мають вигляд такий самий новий, як і ті, що на горішніх поличках шаф. Іноді стоси книжок лежать навіть перед порогом крамниці.

У великих книгарнях зроблено усе, щоб полегшити покупцеві пошук літератури та орієнтацію в морі книжок. На стелажах або шафах обов'язково вказана тематика, полегшують орієнтування й різноманітні стрілочки.

На стелі часто побачиш "оферти" — спеціальні пропозиції. До речі, фахівці кажуть, що наявність таких нехитрих —"утримувачів уваги" збільшує продаж на 20—30 відсотків.

Отже можна зробити висновок, що матеріально-технічна база — це дійсно життєвонеобхідна сукупність усіх засобів виробництва і об'єктів господарювання, що забезпечують технічний процес[19, c. 54].

Видавни́ча спра́ва — сфера суспільних відносин, що поєднує в собі організаційно-творчу та виробничо-господарську діяльність юридичних і фізичних осіб, зайнятих створенням, виготовленням і розповсюдженням видавничої продукції.

Вида́ння — твір (документ), який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням або іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення, і відповідає вимогам державних стандартів, інших нормативних актів щодо видавничого оформлення, поліграфічного і технічного виконання.

Управління асортиментною політикою — це комплекс маркетингових рішень щодо добору назв, накладу (або розміру партії поставки — в книготорговельній діяльності), а також усієї маркетингової програми супроводження видання на ринку. Управління асортиментною політикою є однією з основних умов забезпечення видавцям та книготорговельним підприємствам: а) завоювання уваги споживачів цільового ринку; б) нарощування обсягів продажу та збільшення ринкової частки; в) відтак — набуття стійких ринкових позицій.

Засадами маркетингового управління асортиментом видавничого репертуару та книготорговельних запасів є принципи життєвого циклу товару та обрані маркетингові стратегії зростання. Розрізняють три основні його маркетингові стратегії: інтенсивне; інтегративне та диверсифікаційне.

Маркетингова стратегія інтенсивного зростання передбачає збільшення ринкової частки й обсягів продажу шляхом інтенсифікації зусиль в основній сфері діяльності.

Інтегративне зростання передбачає розширення обсягів діяльності внаслідок об'єднання організацій (фірм, підприємств) у сфері однорідного за суттю бізнесу.

Маркетингові стратегії диверсифікації передбачають входження в нові сфери бізнесу, які не пов'язані з основною діяльністю підприємства.

Стратегія розвитку ринку означає пропонування існуючих назв видань новим сегментам споживачів, тобто адаптацію уже випробуваних для видавництва видань (чи для книготорговельного посередника асортименту товарних запасів) для нових сегментів споживачів, а також розвиток нових географічних сегментів ринку. В першому випадку — це розширення тематичних груп видань за читацькою адресою. Наприклад, видання юридичної літератури для висококваліфікованих фахівців або початкуючих бізнесменів, або ж для пересічного громадянина.

Розвиток нових географічних сегментів у видавничій справі здійснюється через проникнення на нові географічні ринки з використанням принципово нових каналів розподілу видань, нетрадиційних точок продажу (супермаркети, автозаправки, аптеки тощо). Більшість відвідувачів таких місць рідко бувають у книгарнях чи на книжкових базарах. Проте принципи організації торгівлі в супермаркетах, використання засобів мерчандайзингу спонукають відвідувачів ставати імпульсивними покупцями видавничої продукції. Для стаціонарної роздрібної торгівлі (книгарні) проникнення на нові географічні сегменти може здійснюватись з використанням пересувної форми книжкової торгівлі.

Стратегія розвитку товару означає модифікацію товару фірми та його якісних параметрів для існуючих споживачів. Наприклад, видавництво спеціалізується на суспільно-політичній літературі, а вирішило видавати художню літературу (або навпаки). Така діяльність пов'язана з добором у штат редакторів іншого напряму кваліфікації, маркетинговим дослідженням сегментів-споживачів, оцінкою власних можливостей.

Простіше такий процес здійснювати книготорговельному підприємству. Можливий маркетинг пробних (пілотажних) продажів декількох (інколи й одного) примірників видань для вивчення попиту.

Інтегративне зростання передбачає розширення обсягів продажу та частки ринку внаслідок об'єднання з іншими сферами бізнесу в одній галузі. Наприклад, книговидання та книгорозповсюдження, книговидання та поліграфії, постачання паперу та книговидання тощо.

Маркетингові стратегії диверсифікації передбачають вихід поза межі традиційного бізнесу. В книговидавничій справі на практиці таке суміщення сфер бізнесу майже не зустрічається, хоча у статуті багатьох видавничих організацій передбачаються різні можливі напрями диверсифікації.

Горизонтальна диверсифікація означає пропонування ринкові нових товарів і послуг, які технологічно не пов'язані з існуючими, але призначені для існуючих клієнтів.

Конгломеративна диверсифікація — це стратегія пропонування ринков.

Напрями взаємодії.

Загалом різні проблеми книгознавства та книговидавництва в Україні досліджувалися за такими напрямами: управлінський (Г.Абрамова, О.Афонін, Г.Глотова, Л.Швайка, В.Шпак), економічний (В.Маркус, З.Холод, О.Сухорукова, Я.Влодарчик, Н.Білецька), історико-культурологічний (М.Тимошик, А.Каждан, В.Карпенко, Ж.Ковбо, А.Погрібний), інформаційний (О.Афанасенко, Г.Ключковська, О.Кохановська, А.Крок, І.Остапова, М.Сенченко, В.Яковлєв та ін.). Водночас тенденції розвитку книговидавничої практики в культурі незалежної України ще не піддавався цілісному теоретичному аналізу в історичному аспекті, що й зумовлює актуальність даного дисертаційного дослідження.

Date: 2016-07-22; view: 375; Нарушение авторских прав