Бібліотипологія як складова частина науки про книгу.

Cістематізація - найважливіша функція наукового пізнання, значимість якої зростає особливо в наш час, коли експоненціальне зростання інформації не завжди перетворюється на необхідну логічно упорядковану форму. Насамперед, це стосується наук соціально-гуманітарного профілю, до числа яких належить і книгознавство, особливо вітчизняне, яке накопичило достатньо багатий досвід. Ми вважаємо навіть можливим стверджувати, що все XX в. проходив під знаком створення принципу системності і його впровадження в книжкову справу. Особливим досягненням стало формування наукових основ спеціальної книговедческой дисципліни - бібліотіпологіі, на основі побудови абстрактних, ідеалізованих моделей покликаної розробляти проблеми теорії, методики та історії систематизації будь-яких книгознавчих об'єктів з метою їх оптимізації та виявлення перспектив можливого вдосконалення.

У цілому бібліотіпологія повинна вирішити три основні завдання: побудова ідеалізованої, тобто типологічної, моделі для всього різноманіття реально існуючих у суспільстві книг; виконати ту ж роботу стосовно кожного типу і виду книги; нарешті, здійснити відповідні дії для кожної з підсистем книги (наприклад, її апарату). В даний час всі ці завдання вирішуються шляхом створення так званих категоріальних (знакових, семіотичних) типологічних моделей, щоб склалися умови для їх подальшої логічної та математичної формалізації. Правда, пропоновані поки ці моделі, побудовані "вручну", дають лише найзагальніші, хоча і в багатьох випадках працюють варіанти. Але у всіх випадках гостро постає проблема книговедческой взагалі і бібліотіпологіческой зокрема термінології.

Насамперед йдеться про такі категорії, як книжкова справа і книга, а також про їх співвідношення, взаємозв'язку. Перші варіанти відповідних типологічних моделей запропонували Н.М. Лісовський, А.М. Ловягін, Н.А. Рубакін, М.Н. Куфаєв. На жаль, не всі висунуті ними новації отримали потім коректну інтерпретацію, тим більше - досить науково обгрунтоване розвиток. Наприклад, саме широке поширення в літературі отримала формула Н.М. Лісовського "кнігопроїзводство - книгорозповсюдження - кнігоопісаніе". Але вона, принаймні в двох відносинах, недосконала. По-перше, не знайдено правильне місце такої складової книжкової справи, як "кнігоопісаніе, або бібліографія", по-друге, взагалі відсутній настільки важлива частина будь-якої діяльності, як "споживання". У цьому зв'язку плідніше формула Н.А. Рубакіна "автор - книга - читач", бо в ній чітко позначені граничні моменти книжкової справи в його функціональної спеціалізації ("автор" - кнігопроїзводство і "читач" - кнігопотребленіе). Більше того, в процес цієї діяльності включена і сама "книга" як універсальний спосіб матеріалізації, упредметнення інформації в книжковій справі. Важливо відзначити, що свою формулу Н.А. Рубакін більш докладно розвинув потім в особливій теорії - бібліологічній психології, або Біб-ліопсіхологіі.

Однак самий істотний внесок у книгознавчих розробку принципу системності внесли А.М. Ловягін і М.Н. Куфаєв, хоча саме їх роботи не отримали належної уваги і розвитку. Зокрема, А.М. Ловягін першим у вітчизняному книгознавстві виділив бібліотіпологію в якості особливого наукового напрямку, запропонувавши дві досить розлогі типологічні моделі. У першій з них (1901 р.) початковий відділ цілком присвячений систематизації, що включає класифікацію наук (або знань людських) і бібліологічну (тобто книгознавчих) класифікацію за змістом і за зовнішніми ознаками. Виходить, А.М. Ловягін обмежив проблему використання принципу системності першої із зазначених вище завдань бібліотіпологіі, що і в наш час традиційно вирішується на рівні розробки чергової схеми універсальної класифікації (книжкової, бібліографічної, бібліотечно-бібліографічної). До теперішнього часу їх існують сотні, але оптимального варіанту з точки зору практики книжкової справи немає (загальносвітовий досвід їх створення узагальнено у фундаментальній праці Є.І. Шамуріна "Нариси з історії бібліотечно-бібліографічної класифікації").

Більш плідною слід вважати другу типологічну модель А.М. Ловягіна, опубліковану в його посмертному праці "Основи книгознавства". У ній охоплені вже всі три основні завдання бібліотіпологіі, чому спеціально присвячений другий відділ "Статика, або морфологія, що вивчає різні спостережувані види книг". Істотно також, що А.М. Ловягін одним з перших усвідомив необхідність чіткіше враховувати в книговедческой систематизації соціальну та комунікативну природу книги і книжкової справи. Зазначена його робота і починається з визначення: "Книгознавство називається наука про книгу як знаряддя спілкування людей між собою". Згодом тільки М.Н. Куфаєв оцінив наукову значущість цього подхо-так, оригінально розвинув його, запропонувавши ряд графічних і табличних типологічних моделей. Як приклад наведемо дві з них: у першій (рис. 1) зроблена спроба відтворити систему книгознавства як науки, у другій (рис. 2) - систему книги як наукової категоріі.Іспользуя принцип системності, класики російської книгознавства, насамперед Н.А. Рубакін і А.М. Ловягін, по-новому запропонували вирішувати і традиційну проблему книжкової класифікації. Так, Н.А. Рубакін теоретично усвідомив ущербність вирішення даної проблеми тільки на основі класифікації наук, запропонувавши варіант бібліосістематізаціі "з питань, точніше кажучи, по областях життя". Він же розробив схему фундаментальної праці "Серед книг". Оригінальність типологічних побудов Н.А. Рубакіна полягає також і в тому, що він розвинув далі ідею про багатовимірний критерії книжкової систематизації, частково здійснену до початку XX в. в так званих десяткових класифікаціях (наприклад, УДК). Спочатку свій критерій він сформулював так: "Яка книга, на якого читача, за яких умов і в який момент як діє?". Потім формула була конкретизована їм у теорії книжкового ядра, в бібліопсихології. Ці новації Н.А. Рубакіна як би передбачили появу в 30-х рр.. фасетних класифікацій, які і в наш час найбільш перспективні. Найзнаменитіша з них - "Класифікація двокрапкою" індійського книгознавця Ш.М. Ранганатана.Вслед за Н.А. Рубакіним і А.М. Ловягін розумів недостатність існуючих схем книжкових класифікацій, побудованих як на філософських системах двох наук, так і безпосередньо на бібліотечно-бібліографічних класифікаціях. Перші, на його думку, не ефективні тому, що, з одного боку, "вони стосуються не всієї книжності, а тільки науковою її частини", а з іншого, - "вони беруть в основу істота змісту наук, а не книжкове вираз їх". Другі, складові численний клас так званих штучних систем, залежать "крім змісту книжок, від довільно обраної цифри основних категорій", як, скажімо, децимальна (тобто УДК), або літерні, тобто від числа букв в алфавіті. Правда, на відміну від Н.А. Рубакіна, який будував системи "по областях життя", А.М. Ловягін свою типологічну модель засновував на критерії "елементарної потреби, що викликає появу книжкової продуктивності". Іншими словами, він використовував функціональну систему людської діяльності, згідно з якою без виробництва немає споживання, і навпаки (в останньому випадку виробництво буде безцільним). У сучасному нам книговедении цей критерій трактується як двуединство цільового та читацького призначення. Але на відміну від сьогоднішніх теоретиків А.М. Ловягін доповнив двуединство категоріями, що характеризують книгу - зміст, матеріальну (конструктивну) і графічну (насамперед - словесну) форму. Запропонована ним система включає наступні "елементарні потреби": передачі знань, задоволення допитливості розуму, співпереживання, моменту, побуту. З ними відповідно співвіднесені п'ять основних типів книги.

Так сталося, що в умовах радянської дійсності всі праці класиків вітчизняного книгознавства були огульно звинувачені в схоластиці, ідеалізмі, буржуазності. А спроби фахівців (П.М. Берков, І.В. Новосадський, Н.М. Сомов, М.І. Щелкунов та ін) створити системи книги і книжкової справи на базі марксистсько-ленінського вчення також визнали ідеологічно та науково безпідставними. Само книгознавство до кінця 30-х рр.. було оголошено буржуазною наукою. І лише з кінця 50-х рр.., Коли відбулося "друге народження книгознавства", стали активно розроблятися як його загальні проблеми, так і бібліотіпологіческое направление.Библиотипология тепер розвивається як багаторівнева система, ділиться на чотири рівні: загальний; функціональний; спеціальний; окремої книги. Перший з них розробляє наукові основи систематизації - об'єкт і предмет, методологію, термінологію, структуру бібліотіпологіі як книгознавчих напрямку (тому в цілому бібліотіпологія кваліфікується як загальна теорія систем у книжковій справі). Другий досліджує проблеми систематизації з урахуванням сучасної функціональної диференціації книжкової справи. Третій орієнтований на вирішення проблем систематизації у вже визначилися великих сферах суспільної діяльності (політика, мистецтво, наука, техніка, педагогіка і т. д.), складовою частиною яких є відповідний тип книжкової справи і книги. Типологія окремої книги покликана створювати моделі для окремих її видів, а також різновидів, обумовлених особливостями функціональної та спеціальної диференціації суспільної діяльності, книжкової справи.