Особливості сучасної української літератури

Для сучасної української літератури характерне зниження патріотичного та морального пафосу типового для соцреалізму. Якщо для класичної та радянської літератур були характерні політична заангажованість та визнання за літературою певної виховної суспільної ролі, то завдяки здобуттю Україною незалежності й зникненню цензури, необхідність у цих функціях суспільного опору значно впала. Література вступила в постколоніальну стадію саморефлексії, ставши тільки видом мистецтва[43][44]. Багато сучасних творів відзначені іронією, переоцінкою цінностей та зверненням до тем, що були забороненими за радянських часів. Також завдяки доступу до творів іноземних авторів та до українських творів 1920-1930-х років та до діаспорної літератури в українській літературі значно розширилося стильове та тематичне різноманіття. При цьому багато науковців констатують відсутність тяглості між поколіннями та різкий розрив з традицією сучасних авторів[45].

В зв'язку з відсутністю доступу до творів західних авторів у час їх публікації, особливістю українського постмодернізму є його запізнення у часі. Західні твори в стилі постмодернізму з'явилися вже в 1950-1960-х роках, а українські — в 1990-х. Культурна ізоляція та обрив модерністичної традиції радянською владою призвели також до того, що частина сучасних авторів пишуть у модерністичному стилі, інша частина — у соцреалістично-народницькому, а третя частина намагається орієнтуватися на міжнародні взірці і надолужувати історичну прогалину[46].

Після скасування заборон на публікування творів письменників доби Розстріляного відродження та емігрантів, їх заново відкриті твори стали впливовими орієнтирами для сучасних письменників. Для покоління вісімдесятників важливим автором був Микола Зеров, у той час як дев'ятдесятники цікавилися творами Майка Йогансена, Аркадія Любченка і всього періоду 1920-х років, а також українським бароко, модернізмом та авангардизмом[47]. Наприклад,Сергій Жадан відзначає своє особливе ставлення до поезії Михайля Семенка[48]. Для Юрія Андруховича роль попередника відіграв Богдан-Ігор Антонич[49]. Сергій Жадан та Юрій Адрухович також захистили дисертації, присвячені творчості відповідно Михайля Семенка та Богдана-Ігора Антонича[50]. Оксана Забужко непрямо називає своїм вчителем Юрія Шевельова[51].

Для сучасної літератури характерне зосередження на темних сторонах людського життя, насильстві, різноманітних проблемних та кризових моментах[52]. Це стало реакцією на загальнооб'овязковий фальшивий оптимізм радянської соцреалістичної літератури[53].

В сучасній українській літературі в порівнянні з класичною та радянською значно більше авторів-жінок, а також жінок-критиків та літературознавців.

В літературних проектах Щоденник та Щоденник. Re: make було зроблено спробу писати літературні тексти колективно за участю багатьох авторів.

В Україні проводяться численні літературні фестивалі, важливими серед них стали Львівський міжнародний літературний фестиваль в рамках Форуму видавців у Львові, Київські лаври та Meridian Czernowitz.

Крім української літературної мови, деякі сучасні українські письменники (Б. Жолдак, Л. Подерев'янський, В. Діброва, М. Бриних) пишуть суржиком.