Пошуки новітньої української поезії.

Поезія – це (грец. ποίησις — «творчість» від ποιέω — «роблю», «творю») художньо-образна словесна творчість, в якій мова використовується з естетичною чи евокативною (знаково-символічною) метою окрім або замість самої денотації. У поетичному тексті головна роль зазвичай відводиться формі висловлювання. Поезія є мовним мистецтвом, яке передбачає максимальне використання мовних засобів, а також творення нових поетичних образів, тобто нових семантичних зв'язків між мовними одиницями шляхом метафоризації чиметонімізації тексту.
Термін вживається у багатьох значеннях. Поезія зазвичай протиставляється прозі. Часто поезія поєднується з іншими видами мистецтва, тоді виникають проміжні жанри на кшталт поетичного епосу, поетичної драми, поезії в прозі.

1999 року ухвалою 30-ої сесії ЮНЕСКО встановлено Всесвітній день поезії, який відзначається щороку (починаючи з 2000) 21 березня.

Порівняно з класичною та радянською українською літературою сучасні поети відчутно частіше використовують верлібр, ніж традиційне силабо-тонічне віршування. Для сучасної української поезії характерні ігрові експерименти з мовою. Так, Володимир Цибулько у своїх віршах змінює граматику та синтаксис[78].

Поезія від середини 1980-х до середини 1990-х років відмічена великим інтересом до бароко. Зокрема необарокові елементи характерні для поетичних груп Бу-Ба-Бу, ЛуГоСад та Пропала грамота, а також для поетів-паліндромістів Миколи Мірошниченка та Анатолія Моїсеєнка[79].

Серед значних поетичних книг кінця вісімдесятих — початку дев'яностих років: «Ікар на метеликових крилах» (1990) Василя Голобородька, «Прогулянка одинцем» (1990) Миколи Воробйова та «Диригент останньої свічки» (1990) Оксани Забужко[80]. Поезія 1990-х років знаходилася під впливом америкнських поетів-бітників, зокрема Юрій Андрухович у передмові до перекладеної ним антології поезії бітників говорить про паралель між звільненням від впливу британської літературної традиції в США в 1950-ті роки і звільненням від російського впливу в українській поезії 1990-х років[81].

Сергій Жадан став найвпливовішим поетом в сучасній українській літературі. Покоління поетів після нього деякі критики навіть називають «піджаданниками»[82].

Стилістично сучасна українська поезія дуже різноманітна. В жанрі фонетичної поезії пишуть такі автори, як Юрій Завадський, Андрій Антоновський, а в жанрі зорової поезії —Микола Мірошниченко, Мирослав Король, Віктор Женченко, Микола Сорока, Іван Іов, Василь Трубай, Микола Луговик[83].

В 1990-ті роки популярності набули гумористичні лімерики Юрка Позяка, представника угрупування «Пропала грамота», зокрема його книга зібраного «Шедеври» (1997). Чорним гумором відмічені вірші Юрія Луканова. Іронічна поезія характерна для групи Бу-Ба-Бу, особливо Олександра Ірванця, а також для Віри Балдинюк, Віктора Шушпана, Юрія Заруцького, Володимира Цибулька та Ігоря Бондаря-Терещенка[84]. Сатиричну поезію пишуть Андрій Панчишин, Тризубий Стас, Ігор Жук, Едуард Драч, В'ячеслав Шнайдер,Костянтин Гулюк, Дмитро Лазуткін, Юрій Луканов, Артем Полежака[85].

В 1990-2000-ні роки з'явилися слеми — змагання поетів у читанні віршів.

До наймолодших поетів, що дебютували в 2000-2010-ті роки належать: Дмитро Лазуткін, Олег Коцарев, Павло Коробчук, Богдана Матіяш, Ірина Шувалова, Андрій Любка, Люба Якимчук, Лесь Белей, Григорій Семенчук, Мирослав Лаюк. Сама поезія, із врахуванням соціокультурного контексту 2000-х років, зазнає суттєвих трансформацій, змінюючи традиційний від пізнього романтизму та раннього модернізму орієнтир із ліричного «Я» в сторону конструювання масової аудиторії[86].

Date: 2016-07-22; view: 346; Нарушение авторских прав