Почаївська друкарня, найвидатніші видання. Мистецтво почаївських стародруків. Використання української літературної мови в почаївських стародруках.

Почаївська друкарня — видавничий заклад при монастирі у Почаєві на Волині (тепер у Тернопільській обл.), важливий осередок українського культурного життя у 18 - на початку 19 ст.

З 1618 р. у Почаєві діяла мандрівна друкарня К. Т. Ставровецького, близько 1730 року засновано друкарню при монастирі василіан заходами луцького греко-католицького єпископа Феодосія Лубенецького-Рудницького та ігумена Гедеона Козубського.

Першим великим книжковим виданням друкарні був «Служебник» (1734 —1735). Крім літургічних книг, видавались проповіді, повчання, панегірики, підручники. До найважливіших друків належать збірка «Гора Почаєвська», яка включала між іншим житіє Йова Залізо (кілька видань), нотний «Ірмологіон» (1766 і 1775), збірка повчань і проповідей «Народовіщаніє» (перше видання 1768), «Богословія наравоучителная» П. Антуана (перше видання 1776), «Богогласник» (1790 —1791), «Біблія» (1798, передрук з київського видання).

Наприкінці 18 ст. Почаївська друкарня була єдина, що випускала книжки українською мовою, близькою до розмовної (правила доброго тону «Політика світська», порадник І. Лемкевича «Книжиця для господарства...», «Науки парохіяльнія» Ю. Добриловського, 1792, 1794 та ін.). Видавалися повчальні і богословські твори українських письменників, що писали мовами церковнослов'янською (Йоасаф Кроковський, Иосиф Торжевський, Амплій Крижанівський), латинською (Мануїл Ольшавський, Корнило Срочинський, Т. Щуровський), польською (Порфирій Важинський, Панталеон Кульчицький, Гнат Филипович). Латинською мовою надруковано посібники з граматики, риторики і філософії, тези філософських диспутів у василіянських монастирях уЛуцьку й Підгірцях, документи з історії української церкви, каталоги ченців, польською — посібники з фізики й геометрії, книжку про мінеральні води, вірші, п'єси і промови польського письменника Вацлава Жевуського, програми вистав з Володимирської василіянської школи. Друкувалися також книги на замовлення російських старообрядців. Найбільший український стародрук, який видано у друкарні — «Євангеліє, або благовістя благодухновенних євангелістів».

У 18 — на початку 19 ст. тут було надруковано більше оригінальних творів українських письменників, ніж в усіх інших друкарнях України. Всупереч вказівкам ієрархії Почаївська друкарня підтримували зв'язки з Києво-Печерською друкарнею, обмінювалися з нею працівниками і виданнями, сприяла в поширенні книжок.

У різний час префектами (керівниками) друкарні були Адріян-Антін Громачевський (1739-1741), Спиридон Коберський (кін. 18 ст.), редакторами і коректорами Адріян Лясковський, Арсен Сіницький. До оформлення друків залучалися визначні гравери А. Голота, Й. Гочемський, Ф. Стрільбицький.

3 1831 року монастир передано Російській Православній Церкві і названо лаврою. У другій пол. 19 — на поч. 20 ст. (до 1914) Почаївська друкарня друкувала релігійну літературу, збірки пісень (у тому числі перевидання «Богогласника»), «Волинські єпархіальні відомості», чорносотенний«Почаївський листок».

Відомі твори: «Служебник» (1734 —1735), «Богогласник» (1790 —1791), «Біблія» (1798).