Книговидання та книжкова торгівля, загальні тенденції. Нововведення у виробництві та оформленні книг, зміни в техніці ілюстрування. Енциклопедії, поява періодичних видань.

Історія книги.

ПМК 2

Загальна характеристика книжкової справи ХVII ст. Видавнича фірма Ельзевірів.

Книговидання та книжкова торгівля, загальні тенденції. Нововведення у виробництві та оформленні книг, зміни в техніці ілюстрування. Енциклопедії, поява періодичних видань.

Для Західної Європи того часу, як вище зазначено, характерним було створення родинних підприємств, династій, які одночасно були й книгарями, й видавцями. У багатьох європейських країнах у ХVІІ ст. формуються гільдії друкарів, палітурників, книготорговців – професійні організації, що мали захищати інтереси своїх членів. Приймаються документи (акти), що регламентують діяльність у галузі. Видавці повинні були одержувати ліцензію – дозвіл на видавничу роботу, а книжки, призначені для друкування, проходили, як правило, реєстрацію. Існувала цензура, тобто контроль за виданнями. Так, заборонені папською цензурою до друку, розповсюдження й читання книжки вносили до спеціального «Індексу заборонених книжок». Не зважаючи на тяжку напівручну працю в галузі, численні заборони й утиски, видавців у Європі ставало все більше. Між ними була жорстка конкуренція. Вже тоді існували «контрафакції», тобто піратські видання. Поступово складається стандарт редакційного оформлення видань, зокрема – титульного аркуша, на який, особливо з кінця ХVІ ст., починають виносити всі необхідні елементи: ім’я автора, назву книги, імена друкаря та видавця, місце й рік видання. З’являються в книжках розділові знаки, котрі вживаються й сьогодні. Традиційно ще застосовують сигнатури та кустоди, проте в середині ХVІ ст. з’являється пагінація (нумерація сторінок), а фоліація (нумерація аркушів) у ХVІІ ст. зникає. Якщо в ХV та першій половині ХVІ ст. книжки видавалися переважно латинською мовою, то надалі на книжковому ринку переважають видання народними мовами – англійською, французькою, німецькою, італійською, голландською тощо. І якщо в попередній час основний відсоток складали релігійні видання, розраховані на невелику кількість освічених читачів, то в ХVІІ ст. з’являється й швидко зростає потік політичних книг, брошур, листівок. Стає модним носити книжки із собою, що сприяло розвиткові так званих кишенькових видань.

В художньому оформленні переважає гравюра на металі, особливо на фронтиспісі – сторінці, що передувала титульному аркушу. Фронтиспіс є характерним елементом книги ХVІІ ст. У цей час відбулися важливі зміни в мистецтві та техніці ілюстрування: перехід від ксилогравюри (гравюри на дереві, де друкують рельєфні лінії, що виступають над формою) до гравюри на міді, і від високого друку до глибокого: на мідній пластині вирізають малюнок і друк відбувається саме з заглиблених ділянок. Поряд з розкішними виданнями, іноді з тих самих друкарень, виходять дешеві, доступні всім верствам населення скромні видання. На початку ХVІІ ст. з’являються друковані газети у вигляді окремих аркушів або невеликих брошур. Гостра потреба в інформації відчувалася насамперед у великих містах. Найдавніші газети називалися авізо, афіша, реляція, цайтунг. Серед інших нових типів видавничої продукції слід назвати карти. Рукописні карти були відомі з часів античності, але на початок ХVІІ ст. вони абсолютно застаріли. Особливо популярними були «портолани» – навігаційні карти, що використовувались при судноплавстві. У зв’язку зі стрімким зростанням наукових знань виникає потреба викласти ці матеріали в чіткому порядку, що призвело до появи енциклопедичних видань. Одним з родоначальників нового типу енциклопедичних словників був представник відомої фірми Шарль Етьєнн, який підготував і видав у Парижі кілька лексикографічних та енциклопедичних видань: словник особових імен, греко-латинсько-французький словник з гончарного ремесла та судоплавства, словник з історії, географії та поетики. Певний час з ним співпрацював П. Скалігер, який уклав енциклопедичний словник з богослов’я та світських наук. У ХVІІ ст. починається друкарство в Північній Америці. Брати Стівен і Метью Дей, родом з Англії, прибули до Америки в 1639 р. і заснували першу на американській території друкарню, при Гарвардському коледжі в містечку Кембрідж поблизу Бостона. Першими виданнями стали «Клятва громадянина», «Альманах на 1639 рік», «Книга Псалмів». До кінця ХVІІ ст. в Америці працювало вже 5 друкарень, відкрилися книжкові лавки, паперовий млин, хоча основне обладнання завозилося з Європи.

«Столпоправителі», а у львівській братській друкарні — «дозорці», які звіряли гранки або верстку складеного тексту з оригіналом —«екземпляром», «списком» (його готували справники). Зазвичай же тогочасні українські коректори з друкарень Києво-Печерської лаври, Львівського братства, уневського Успенського та чернігівського Троїцько-Іллінського монастирів чинили по-іншому: вони не вносили виправлення безпосередньо у текст, а додавали до видань списки друкарських помилок, супроводжуючи їх вибаченнями перед читачем. Важливо підкреслити підтримку українського друкарства гетьманським урядом і козацькою старшиною. Уже на початку XVII ст. тут нараховувалося близько 20 друкарень. До середини XVII ст. нараховувалося вже близько 40 різних друкарень. Одні з найвпливовіших друкарень були: Києво-Печерська, Львівська, Острозька, Чернігівська, Почаївська тощо.

Енциклопедія («круг наук») —сукупність наукових знань з широкого кола питань. У широкому розумінні — збірка наукових відомостей і довідок на різні теми, призначена для широкого кола читачів.

Періодичне видання - серійне видання, що виходить через визначені проміжки часу з постійним для кожного року числом номерів (випусків), без повторів у змісті, однотипно оформленими, нумерованими і/або датованими випусками, під одним і тим самим заголовком.

Хоча сама ідея універсальної і загальнодоступною енциклопедії з'явилася ще до XVIII ст., Циклопедія або універсальний словник наук і мистецтв Е. Чемберса (1728 р.), «Енциклопедія, або Тлумачний словник науки, мистецтва й ремесел» Дідро і д'Аламбера (початок випуску з 1751 р.), а також Енциклопедія Британіка,Енциклопедія Брокгауза та інші енциклопедії того часу були першими серед тих, що мали цілком сучасний вигляд, звичний для нас.

Вже в епоху французького Ренесансу енциклопедії прагнули описати не настільки кожен факт, відомий людству, оскільки знання найнеобхіднішого, і необхідність оцінювалася за різними критеріями, в результаті чого і енциклопедії значно відрізнялися за своїм обсягом. Серед них були, наприклад, енциклопедії про моральні норми. Великий вплив на європейський енциклопедизм справила популярна свого часу робота англійського лікаря і філософа Томаса БроунаПсевдодоксія епідеміка або Помилки і вульгаризми (1646 р.), що витримала до 1672 р. п'ять видань і перекладена налатину, французьку, німецьку та голландську мови. У передмові автор вже називав її енциклопедією і ставив перед собою мету розвіяти помилки і забобони своєї епохи. Ця праця була, однак, викладена ще не в алфавітному, а у традиційному для Середньовіччя ієрархічному порядку і систематизував окремо мінерали, рослини, тварин, світ людини, небесні світила і космологічні уявлення.

Найпоширеніший у наш час алфавітний порядок, мабуть, вперше застосував Джон Харріс в енциклопедії Лексикон Технікум. Сам Ньютон опублікував у другому томі Лексикону, що вийшов в 1710 р. свою єдину статтю з хімії. Енциклопедія Харріса була, в основному, присвячена науці, але в тому розумінні, яке існувало на початок XVIII ст., і який у наш час назвали б наукою і технологією. Тим не менш, значна кількість статей стосувалося гуманітарних наук, образотворчого мистецтва, законодавства, комерції, музики та геральдики. Порівняно невеликий за обсягом, близько 1200 сторінок, Лексикон можна назвати швидше енциклопедичним словником, ніж енциклопедією в сучасному розумінні цього слова. Сам Харріс вважав його словником; дійсно, це один з перших технічних словників всіх часів і народів.

«Енциклопедія, або Тлумачний словник науки, мистецтва й ремесел» («Encyclopédie ou dictionnaire raisonné des sciences, des arts et des métiers») за редакції Дідро і д'Аламбера з 1751 по 1772 р. вийшла у 28 томах, над ще 7 томами допоміжних матеріалів, опублікованих до 1780 р., працювали інші редактори. Історичне значення саме цієї енциклопедії обумовлено тим, що вона містила систематичний огляд ідей французького Просвітництва, викладений самими просвітителями, прозвані в свій час какуаками, на чолі з тим же Дідро.

Французька Енциклопедія, у свою чергу, стала надихаючим прикладом для створення знаменитої«Британської енциклопедії» або Британіки. Її початок в Шотландії 1768-1771 рр.. був скромним: у той час вона складалася з усього трьох томів і 2391 сторінок. Але коли до 1797 р. було завершено її третє видання, Британіка складалася вже з 18 томів, а серед її авторів були найавторитетніші вчені свого часу.

У Німеччині в 1732-1754 рр. була видана найоб'ємніша енциклопедія XVIII століття — «Великий повний універсальний лексикон всіх наук і мистецтв» («Grosses vollstandiges Universal-Lexikon aller Wissenschaften und Kunste», 68 томів, 750 тис. статей), випущена в Лейпцигу І.Г.Цедлером. У порівнянні з нимЕнциклопедичний словник Ф. А. Брокгауза, також вперше виданий в Лейпцигу німецькою мовою у 1796-1808 рр., був зовсім невеликим, всього шість томів. Скорочення обсягу в порівнянні з попередніми енциклопедіями пояснювалося міркуваннями доступності для розуміння. Енциклопедія не ставила собі за мету замінити підручники, а лише популярно і без надмірних подробиць викласти результати досліджень і відкриттів того часу. Такий підхід, прямо протилежний стилю Британіки, був згодом перейнятий більшістю енциклопедій XIX століття як у Європі, так і в Сполучених Штатах.

Бібліотеки.

Бібліотека або книгозбірня — культурно-освітній заклад, що здійснює збирання друкованих і рукописних матеріалів, проводить їх опрацювання і відображення у каталогах, організовує відповідне їх зберігання, збереження і обслуговування ними читачів.

XVII і XVIII століття включатли те, що відомо як золотий вік бібліотек; при цьому деякі з найбільш важливих бібліотек були створені в Європі, таких як Бодлеанська бібліотека в Оксфорді, Британська бібліотека музей в Лондоні, в бібліотеці Мазаріне і бібліотека Сент-Женев'єв у Парижі, Австрійська національна бібліотека у Відні, Національна центральна бібліотека у Флоренції, в бібліотеці прусською державою в Берліні, бібліотека Залускій у Варшаві і М. Є. Салтикова-Щедріна Державній публічній бібліотеці Санкт-Петербурга.

XVIII століття вважається просування на всіх культурних подій в історії бібліотеки, і саме в цей час, що ми бачимо початок функціональної бібліотеки. У Франції, Французької революції побачили конфіскації в 1789 році з церковних бібліотек та приватних бібліотек багатого вельможі, і їх колекцій стали державною власністю. Конфісковані акції стали частиною нової національної бібліотеки - Національна бібліотека. Два відомих бібліотекаря, Хуберт-Паскал Амейхон і Джозеф Ван Прейт, обрані і визначені більш 300.000 книг і рукописів, які стали надбанням народу в Національній бібліотеці. Під час французької революції, бібліотекарі були відповідальні за планування бібліографічної нації. З цього прийшло реалізації концепції бібліотечного обслуговування - демократичне розширення бібліотечних послуг для населення, незалежно від багатства або освіти.

Цензура.

Цензура - контроль держави, організації чи групи людей над публічним виявом думок і творчості індивіда. Як правило, проявляється у придушенні вияву певних ідей, торкання певних тем або вживання певних слів. Як привід до цензури часто називається намагання нібито стабілізувати суспільство, над яким уряд має контроль.

Як і в інших країнах, в Україні церковна цензура передувала державній. Берестейський собор православний єпископ 5 листопада 1591р. ухвалив, щоб єпископи «звод книг, повинни, спробовавши, з підписами рук своих и з печатьми до друку отдали». Ця попередня цензура була спрямована на те,«аби што противного церкви божоє не виходило». Подібно було в уніатів: стаття 27 Берестейської унії 1 червня 1595 р. застерігала, щоб друкарні«нічого без відома єпископів своїх і дозволу їх не друкували», «щоб якісь єресі не множились».

Іноді до українських друків мала застереження польська влада вже після їх появи. Так, 1647 р. львівського друкаря М. Сльожу викликали на королівський суд за видання в 1645 р. катехизису П. Могили. З московською духовною цензурою українське друкарство зайшло в конфлікт ще перед Переяславською угодою 1654 р. У 1627 р. під обвинуваченням у «єресі» спалено у Москві «Катехизис» Л. Зизанія та «Євангеліє учителное» К. Транквіліона і заборонено ввозити на Московщину книги «литовського друку», тобто українсько-білоруські. Після підпорядкування Української Православної Церкви московскому патріархові 1685 р., його цензура стала відчутною і на Гетьманщині. 1689 р. московський патріарх Йоаким наказав надсилати йому новозладжені церковні книги на розгляд перед друком. 1690 р. московський собор кинув анатему на твори П. Могили, І. Ґалятовського, Л. Барановича, А. Радивиловського, Є. Славинецького та інших 1720 Петро І наказав обом друкарням на Гетьманщині (в Київській Лаврі і Чернігівському Троїцько-Іллінському монастирі) жаодних книг не друкувати без попередньої цезури Духовної Колегії (що постала замість московського патріархату і від 1721 р. і прибрала назву Святішого Синоду), щоб не виникла у таких книгах ніяка єресь чи незгідність з великоросійськими друками. У 1724 р. за порушення цього указу обидві друкарні зазнали грошової кари.