Порядок проведення дебрифінгу

Проводити дебрифінг можливо в будь-якому місці, але потрібно прагнути до того, щоб приміщення було зручним, доступним і ізольованим.

Ідеальною обстановкою є кімната, де група ізольована від зовнішніх втручань, таких, наприклад, як телефонні дзвінки.

Учасники розташовуються навколо столу.

Оптимальна кількість учасників в групі – від 10 до 15 осіб. При необхідності включити більшу кількість людей одночасно доцільно розділяти групу на невеликі підгрупи.

Проводиться дебрифінг під керівництвом двох підготовлених фахівців. Не допускається присутність сторонніх осіб, що не мають безпосереднього відношення до події.

Час сесії чітко позначається спочатку і становить 2-2,5 години без перерви. Обмеження вводиться з тієї причини, що за цей час відбувається дуже інтенсивна переробка досвіду, в якій задіяні досить сильні емоції.

Зміст дебрифінгу – у спробах мінімізувати ймовірність важких психологічних наслідків після стресу. Той, хто керує дебрифінгом (модератор), повинен бути знайомий з груповою роботою, з проблемами, пов’язаними з тривогою, травмою і втратою. Йому необхідно бути впевненим у собі і спокійним, незважаючи на інтенсивні емоційні прояви у членів групи.

Найважливіше – це організація групового обговорення.

Воно включає промовляння, слухання, прийняття рішень, навчання, слідування порядку денному, “приведення” зустрічі до задовільного завершення і позитивному результату. У модератора є й інші функції, наприклад, використання законів групової динаміки, контроль над переміщенням членів групи всередині і поза кімнати, контроль над часом, індивідуальні контакти з тими, чий стан погіршився, і запис відбувається. Але хоча ці функції важливі, вони повинні бути підпорядковані головним завданням дії.

У дебрифінгу прийнято виділяти три частини і сім чітко виражених фаз:

частина I – опрацювання основних почуттів учасників і вимір інтенсивності стресу;

частина II – детальне обговорення симптомів і забезпечення почуття захищеності і підтримки;

частина III – мобілізація ресурсів, забезпечення інформацією та формування планів на майбутнє.

Сім фаз дебрифінгу:

1. Вступна фаза.

2. Фаза описи фактів.

3. Фаза опису думок.

4. Фаза опису переживань.

5. Фаза опису симптомів.

6. Фаза завершення.

7. Фаза реадаптації.

Вступна фаза

Вступна фаза дуже важлива: якщо вона проведена на хорошому рівні, організовано, це зменшує ймовірність того, що група буде погано функціонувати надалі. Чим більше часу витрачено на введення, тим менше шансів, що щось у подальшому піде невірно.

У типовому випадку на введення йде 15 хвилин.

Модератор представляє себе, команду дебрифінгу (свого помічника або помічників) і пояснює мету зустрічі приблизно таким чином:

“Я – N (такий-то). Подібну процедуру обговорення того, що сталося, я вже використовував багато разів в ситуаціях після складних трагічних подій, таких, як... Ці обговорення більшість людей визнають корисними, тому що вони дають можливість висловити і зрозуміти думки і почуття, які виникли у нас в зв’язку з тим, що сталося. Відповідно, все, що буде тут обговорюватися, ми будемо вважати нормальним і корисним. Це допоможе вам розібратися у своєму стані і почуттях, які зараз здаються дивними і нездоланними”.

Модератор представляє присутнім основні завдання дебрифінгу. Учасники можуть висловити побоювання, що вони не зуміють передати факти чи не зможуть сформулювати свою проблему. Тоді їх слід заспокоїти та пообіцяти допомогу у цьому.

Модератор роз’яснює, що дебрифінг – це нове для них заняття, в якому вони ніколи не брали участь раніше. Тому те, наскільки добре вони будуть це робити, з’ясується в процесі обговорення. Всім присутнім належить говорити про свої думки і почуття, і всім їм варто спробувати знайти користь в цьому занятті.

Потім модератор визначає правила для дебрифінгу. Правила позначаються, щоб мінімізувати тривогу, яка може бути в учасників.

Основні правила проведення дебрифінгу, на яких має наголосити модератор:

1. Попередити учасників, що жодного з членів групи не будуть змушувати нічого говорити, якщо той сам цього не забажає (для заспокоєння учасників).

2. Поставити єдину вимогу: всі учасники повинні назвати своє ім’я і висловити ставлення до тієї події, учасником або свідком якої вони були. При цьому членів групи слід попросити старатися слухати не перебиваючи і давати можливість висловитися всім бажаючим.

3. Надати гарантії, що все сказане не вийде за межі цього кола спілкування. Учасники повинні бути впевнені в дотриманні конфіденційності.

4. Попросити учасників не передавати будь-кому за межами цього кола особистої інформації про членів групи, не “пліткувати” про те, що тут йдеться.

5. Заспокоїти учасників щодо того, що відповіді не записуватимуть проти їх волі. Вони не повинні побоюватися прихованих записуючих пристроїв. З іншого боку, їм можна повідомити, що для команди дебрифінгу було б корисним вести запис фактів і думок без вказівки авторства.

6. Довести до учасників, що дебрифінг не передбачає оцінок, критики і вироків. Це лише обговорення за правилами. Подібна установка попереджає суперечки, взаємні звинувачення, які можуть виникнути через розбіжності в очікуваннях, думках і почуттях.

7. Повідомити, що модератор може дозволити відкрито висловлюватися з приводу процесу обговорення, критикувати його, але не учасників.

8. Попередити учасників, що під час самого обговорення вони можуть відчути себе гірше, але це – нормальне явище, звичайний наслідок дотику до болючих проблем. Відзначити, що це – невелика плата за можливість згодом краще протистояти стресам.

9. Попередити учасників про роботу без перерви. Тому їм можна запропонувати перекусити або відвідати туалет до початку дебрифінгу. Корисно мати кавоварку або чайник, щоб кожен міг скористатися ними під час проведення дебрифінгу.

10. Повідомити учасників, що у них є можливість тихо вийти і повернутися назад. Одночасно він просить повідомляти його, якщо вони йдуть в пригніченому стані, і тоді одному з членів команди потрібно супроводжувати їх.

11. Наголосити на можливості учасників обговорювати матеріал, що виходить за рамки теми, і задавати будь-які питання. На команді дебрифінгу лежить відповідальність за заохочення і підтримку членів групи, особливо на початку дебрифінгу.

Фаза фактів

На цій фазі кожний учасник коротко описує, що відбулося з ним під час інциденту. Учасники можуть описати, якою вони бачили подію і якою була послідовність етапів. Модератор повинен заохочувати перехресні питання, що допомагають прояснити і відкоригувати об’єктивну картину фактів і подій, згадуваних учасниками. Це важливо, оскільки через масштаби інциденту і помилки сприйняття кожна людина реконструює картину по-своєму. Це можуть бути просто невірні переживання подій або ж наявність помилкових ключових уявлень про них. Почуття часу також нерідко буває порушено.

Модератор просить учасників по колу відповісти на наступні питання:

- Хто ви і як пов’язані з подією?

- Де ви були, коли подія сталося?

- Що трапилося?

- Що ви бачили? Чули?

Модератор коротко перефразує кожну відповідь.

Можливі перехресні питання учасників один одному, що допомагає прояснити і сформувати об'єктивну картину події. Це дає можливість відновити відчуття орієнтації, що сприяє упорядкуванню думок і почуттів.

Тривалість фази фактів може варіюватися. Чим довше тривала стресова подія, тим довшою має бути фаза фактів. Однак слід пам’ятати, що це лише етап роботи. Прагнення створити єдине уявлення може привести до застрявання на цій фазі, тому це непотрібно.

Фаза думок

На фазі думок модератор фокусує учасників на процесах прийняття рішення і мислення.

Питання, що відкривають цю фазу, можуть бути такого типу:

- Якою була ваша перша думка, коли ви усвідомили, що сталося?

- Якою була ваша перша думка, коли ви дізналися, що сталося? (варіант попереднього питання для тих, хто не був безпосереднім свідком)

Люди часто не бажають ділитися своїми першими думками. Ці думки здаються їм недоречними, химерними, тому що відображають інтенсивне відчуття страху. Але слід пам’ятати: перша думка може відображати те, що згодом складатиме серцевину тривоги.

Наступне питання:

- Що ви робили під час інциденту?

- Чому ви вирішили робити саме те, що ви робили?

Останнє запитання часто висвічує прагнення захистити тих, до кого звертаються перші думки.

У екстрених ситуаціях у підлеглих може виникнути злість на накази командирів, тому що вони здаються безглуздими і суперечливими. Раціональність розпоряджень може прояснитися в процесі дебрифінгу.

Фаза переживань

Зазвичай це найтриваліша фаза дебрифінгу.

Попередні фази актуалізували досить сильні переживання, які можуть бути руйнівними для людини. Тому завданням цього етапу є створення таких умови, за яких учасники могли б згадати і висловити сильні почуття в умовах підтримки групи, і водночас могли підтримати інших учасників, які також відчувають сильні страждання.

Модератор має допомагати учасникам розповідати про свої переживання, навіть хворобливі.

Коли люди описують причини прийняття ними тих чи інших рішень, вони дуже часто говорять про страх, безпорадність, самоту, закиди до себе і фрустрацію (розчарування у надіях). У процесі розповіді про почуття у членів групи створюються відчуття схожості, спільності і природності реакцій.

Груповий принцип універсальності тут є ключовим. Цьому сприяють питання типу:

- Як ви реагували на подію?

- Що для вас було найжахливішим з того, що сталося?

- Переживали ви в вашому житті раніше небудь подібне?

- Що викликало у вас такі ж почуття: смуток, розлад, розчарування, страх?

- Як ви себе почували, коли відбулася подія?

Можна задавати питання типу:

- Якими були ваші враження про те, що відбувалося навколо вас, коли події тільки почали розвиватися?

- Що ви бачили, чули, які запахи відчували?

- Що ви відчували на фізичному рівні, які тілесні відчуття ви переживали?

Якщо всі учасники були безпосередньо присутніми при події (свідки та постраждалі), можна запитати:

- Що з того, що ви побачили, почули, відчули – може бути, навіть запахи, які ви відчули, – пам’ятається і тривожить вас найбільше?

Такі обговорення чуттєвих вражень дозволяють надалі уникнути образів і думок, які можуть здійснювати руйнівні впливи після події. Проговорення травматичних вражень нейтралізує їх руйнівні наслідки.

Якщо група невелика, модератор може попросити учасників відповідати на питання по колу, якщо більша – в довільному порядку.

Слід заохочувати учасників відповідати один одному, допомагати обговоренню, повторюючи питання, перефразовуючи висловлювання, відображаючи почуття учасників. Учасники повинні:

- відчути, що будь-які їхні емоції мають право на існування, є важливими і гідними поваги;

- навчитися виражати почуття, знаючи, що це безпечно, розуміти, що вони мають право обговорити свої проблеми з іншими.

Кожен може брати участь у спілкуванні. Модератор втручається, якщо правила дебрифінгу порушені або якщо має місце деструктивне критичне відношення до висвітлюваної кимось з учасників проблеми з боку інших.

Якщо у когось з учасників погіршується стан, то це – ключовий момент для мобілізації групової підтримки. Бажано покласти руку на плече людини, яка перебуває в стані дистресу, або просто проговорити слова підтримки, сказавши, що сльози тут абсолютно доречні і прийнятні.

Якщо хтось іде, помічник модератора повинен піти з ним, упевнитися в його нормальному стані і сприяти його поверненню в групу.

Слід уважно придивлятися до тих, хто видається особливо сильно постраждалим, хто мовчить або у кого є особливо виразні симптоми. Це можуть бути ті, хто були найбільше піддані стресу. З такими учасниками слід продовжити роботу після закінчення дебрифінгу, запропонувавши індивідуальну програму підтримки. Іноді можуть спливти події, що відносяться до минулих інцидентів, що не були опрацьовані, або особисті проблеми. Ведучий дебрифінгу повинен запропонувати шляхи опрацювання і таких більш ранніх реакцій.

Фаза симптомів

Іноді ця фаза об’єднується з попередньою або наступною фазою. Але іноді має сенс виділити її в окремий етап роботи.

Під час фази симптомів деякі реакції слід обговорити детальніше. Учасників просять описувати симптоми (емоційні, когнітивні та фізичні), які вони пережили на місці події, коли інцидент завершився, протягом наступних днів та нині. Обов’язково потрібно задати питання про наявність незвичних переживань, про труднощі повернення до нормального режиму життєдіяльності.

Фобічні реакції (страхи) можуть проявлятися в тому, що люди уникають повернення в те місце, де відбулася подія.

Фаза завершення

У цій фазі модератор пробує узагальнити реакції учасників. Це легше зробити, якщо помічник модератора записував і здійснював візуальну діагностику загальних реакцій учасників.

Можливий підхід, коли у обговоренні використовуються матеріали інших подій або навіть результати досліджень. Такий акцент на аналізі демонструє присутнім, що їх реакція цілком нормальна, що це “нормальна реакція на ненормальні події”. Але індивідуальність кожного також повинна бути відзначена. В учасників не повинно скластися враження, що вони зобов'язані виражати реакції, але їм слід знати, що вони завжди зможуть зробити це, якщо захочуть.

Корисно використовувати наявні записи із зафіксованим матеріалом, які допомагають точніше визначити реакції учасників і відновити те, що відбувалося. Цього не слід робити під час дебрифінгу або в кінці, щоб не руйнувати процесу. Добре мати великий плакат з переліком можливих симптомів і їх детальним описом; цей плакат може бути розміщений десь у приміщенні, щоб учасники могли додавати свої симптоми до списку.

Корисно організувати повторну зустріч учасників через тиждень після дебрифінгу. Знання про майбутню зустріч дозволяє учасникам замислитися над формуванням власної стратегії подолання отриманої травми.

На повторній зустрічі важливо відзначити такі реакції, як образи і думки, що виникають мимоволі, зростання тривоги, відчуття уразливості, проблеми зі сном і з концентрацією уваги. Необхідно відзначити, що нічого страшного в цих реакціях немає і за нормального розвитку подій з часом ці симптоми будуть зменшуватися і зникати.

Фаза реадаптації

Переживання, викликані відсутністю розуміння з боку оточуючих, – можливо, один з найважчих аспектів посттравматичного стресу. Тому під час цієї фази обговорюється і планується майбутнє, намічаються стратегії подолання, особливо у варіанті групової підтримки. Однією з головних цілей дебрифінгу, крім усього іншого, є створення внутрішньогрупового психологічного сенсу.

Корисно обговорити також, в яких випадках учасник повинен шукати подальшу допомогу. Тут визначальними можуть бути такі показання:

- якщо симптоми не зменшилися через 6 тижнів;

- якщо з часом симптоми посилилися або з’явилися нові;

- якщо людина не в змозі адекватно функціонувати.

Напрямок подальшої допомоги слід уточнити. Група може прийняти рішення про необхідність наступного дебрифінгу. Модератор вказує учасникам на необхідність спілкуватися один з одним і надалі.

Дебрифінг може мати продовження через кілька тижнів або навіть місяців. Повторний процес є вже менш структурованим, ніж перший, і його головне завдання – простежити прогрес учасників: динаміку симптомів і дій, зроблених, щоб впоратися з ними. Водночас можуть виявитися учасники, які потребують більш інтенсивної психологічної допомоги.