Свого свій зрозуміє, буквою лиш натякни. 7 page

У Греції лотос вважають рослиною, присвяченою богині Гері. У золотому сонячному човні, зробленому у формі лотоса, здійснив одну зі своїх подорожей Геракл.

Але все це легенди і міфи, котрі, однак, не такі вже й вигадані. Вони народилися на реальних фактах самовиховання людей, завдяки цій давній духовній практиці. Просто раніше, коли серед більшості людей переважало тваринне начало, «Квітка лотоса» давалася лише обраним, більш-менш духовно розвиненим індивідам. І це природно, що інші люди сприймали потім цих індивідів як богів. Оскільки той, хто зростив у собі «Лотос», хто пробудив у собі душу, дійсно стає богоподібним, бо творить в Любові однією лише думкою своєю.

Коли настав час духовного просвітлення більшості людей, Бодхісатви Шамбали дали цю духовну практику Будді. Саме завдяки виконанню цієї техніки «Лотоса», Сіддхартха Гаутама досяг просвітлення, сидячи під деревом бодхі. З дозволу Ріґдена, Будда дав її своїм учням для розповсюдження у маси. На жаль, люди з плином часу спотворили Вчення Будди і на основі даної духовної практики створили цілу релігію. Це призвело до того, що тепер, сповідуючи цю релігію, навіть самі буддисти уявляють свій рай якимось незвичайним місцем, де люди подібно до Богів, народжуються на квітці лотоса. Вони шукають це місце, хоча воно постійно знаходиться всередині них самих. Вони і з Будди зробили Бога, хоча насправді він був просто Людиною, яка пізнала істину шляхом цієї духовної практики. Звідки й пішов лотос як символ буддизму, а також вираз «Будда сидить у лотосі» або «Будда стоїть у лотосі». Просто він на своєму прикладі показав людям, чого може досягти людина, якщо переможе у собі своє тваринне начало. Він дійсно зробив багато корисного для духовного розвитку людства, розповсюджуючи цю духовну практику серед людей у її первинному вигляді.

Аналогічна молитва буда дана Ісусом Христом на пробудження божественної Любові.

- А що, молитва і медитація – це одне й те ж? – спитала Тетяна.

- По суті так. Молитва Ісуса «Отче наш» є те ж саме. Просто там надто все буденно, люди просять хліба і тому подібне, але зміст лишається тим же: людина духовно виховує сама себе, зрощує у собі душу своїм контролем над думками, своїм бажанням, твердою Вірою і Любов’ю.

Загалом, Будда, Ісус, Магомет і всі великі володіли знанням даної духовної практики, оскільки черпали з одного джерела. Це допомагало не тільки їм ставати самим собою, але й допомагати іншим людям пізнавати свою божественну сутність. Чому біля Будди, Ісуса, Магомета було приємно знаходитися усім? Чому, як у народі кажуть, «святі люди» світяться? Чому ми, зустрічаючи абсолютно сторонніх людей, не хочемо від них відходити? Тому що вони випромінюють цю Любов. Тому що вони постійно нарощують цю силу, силу добра, силу Любові, цього божественного прояву у людині. Про таких говорять: у цій людині Бог. І це дійсно так.

- Так що, треба всього лише думати з Любов’ю про цю квітку? – запитав Андрій.

- Ні. Потрібно не тільки зосереджуватися і думати, але найголовніше, викликати ці відчуття тепла у ділянці сонячного сплетіння і постійно їх підтримувати своїми добрими думками. У багатьох може не вийти одразу. Тому що треба вникнути у суть цього всього, уявити реальніше і, я ще раз повторюю, викликати всі ці відчуття. Чому я акцентую на цьому вашу увагу? Тому що, коли людина викликає ці відчуття, вона починає їх підтримувати не просто розумом, а на рівні підрозуму, точніше підсвідомості. Це веде до пробудження душі. Вона просто ну не може не прокинутися. І чим більше ти будеш підживлювати її своєю Любов’ю, тим більше вона буде прокидатися, тим більше ти будеш ставати самим собою, таким, яким одвічно є всередині, а не у зовнішній смертній оболонці.

І, помовчавши трохи, Сенсей додав:

- Життя надто коротке, і треба встигнути духовну сутність у серці оспівати.

Весь наш різновіковий колектив стояв у повній задумі над словами Сенсея. А в мене по тілу бігали якісь мурашки від натхнення і захвату, що зненацька охопили мене. Я настільки була вражена всім почутим, настільки шокована цією несподіваною інформацією, що мені якось і не вірилося, що це говорила звичайна людина. У мене виникло відчуття, що його глибокі, з моєї точки зору знання, були явно не від сього світу. Мені хотілося про це запитати, але щось стримувало. І я підозрювала, що це «щось» і так про все знало, оскільки тяглася до цієї Істоти всіма фібрами своєї душі. Та як тільки про це подумала, мій розум знову почав зі мною сперечатися, запевнюючи, що це звичайна, проста людина, яка просто грамотно і досконально розбирається у філософії, релігії, психології, історії, фізіології, медицині, фізиці… «Стоп! Куди це мене понесло, - подумала я. – Невже людина може вмістити в собі стільки фундаментальних знань одночасно? А з іншого боку, чому б і ні? Бувають же обдаровані люди, як Ломоносов… або Леонардо да Вінчі, котрий взагалі випередив за знаннями свою епоху… Але щось не пригадую, щоб вони так ясно розмірковували про душу… Та й взагалі, чого я голову ламаю, хто він є насправді. Головне – я отримала відповіді на хвилюючі мене запитання, знайшла те, що давним-давно так шукала. Правду кажуть, хто шукає, той завжди знайде».

Я відверто раділа, як дитина: «Це ж те, що треба! Це ж спосіб добратися до того краєчка вічності, звідки споглядають великі! Це мій єдиний шанс, єдина соломинка. Та яка там соломинка, це цілий рятівний ковчег, у якому не страшна і фізична смерть, у якому не страшно плисти у вічність».

- Ну що, питань більше немає? – поцікавився Сенсей.

Ми мовчали, дивлячись на нього захопленими очима. Один Микола Андрійович, який був більш-менш «тверезомислячою» людиною у нашому колективі, відповів:

- Ну, допустимо, у Бога, я звичайно, не вірю. Але з точки зору психології, це досить-таки цікавий варіант. Треба все обмізкувати… Інформації дуже багато, треба у всьому розібратися. А питання виникнуть потім.

- Ну і добренько, - добродушно промовив Учитель. – Тоді, мабуть, на сьогодні вистачить, будемо розходитися.

У мене був відмінний настрій. Усю дорогу я аналізувала почуте, перебираючи його у думках з різних боків. Потім почала розбиратися і у своєму хорошому настрої. Щось тут було явно не так, тому що він був такий, наче я була абсолютно здорова. Покопавшись трохи у своїх враженнях, несподівано зрозуміла, у чому тут річ. Раніше я думала, що моя душа, те моє «я», що повинне відійти у вічність, знаходиться у моєму матеріальному мозку. І мені здавалося, що я ним думаю, із нього народжуються всі мої думки. Але з мозком останнім часом почалися серйозні проблеми, як говорили лікарі. Це пригнічувало мене не стільки у фізичному плані, скільки в духовному. Я думала, якщо мій мозок пошкоджено, значить і з моєю душею можливі якісь негаразди.

Мені кортіло швидше попасти додому і посадити своє зернятко. Сенсей, звичайно, сказав, що у будь-якому місці можна займатися цією духовною практикою. Та я вирішила все ж-таки почати цю благородну справу вдома у тиші та спокої.

У квартирі я швиденько впоралася з усіма своїми дрібними справами. І коли батьки засіли перед телевізором, я тим часом всілася якнайзручніше у позу «Лотоса». Нарешті настала довгоочікувана хвилина. Зосередившись, моя особа подумала: «Так, почнемо з посадки…» Але тут трохи запанікувала. По-перше, я не знала, як виглядає це саме зерно лотоса. Квітку колись у книжці бачила, а зерно – ні. І взагалі, як буде виглядати ця сама посадка, у що саджати конкретно? Я бачила, як насіння проростає в землі. Але мене чомусь це не задовольняло, все ж-таки земля в душі, навіть уявна, якось не стикувалася з моїм поняттям про вічність. Поміркувавши трохи, я знайшла прийнятний вихід. Колись я бачила, як мама пророщувала квасолю, поклавши її на змочену вату. Цей варіант мені сподобався. «Квасоля так квасоля, - подумала моя особа. – Врешті решт, це ж моя уява. І головне в ній – сама суть, як говорив Сенсей».

Знову зосередившись, я почала уявляти, начебто поклала всередину себе, в ділянці сонячного сплетіння, маленьку білу квасолину, зануривши її у дещо м’яке і тепле. Потому стала про себе примовляти ласкаві слова, облюбовуючи своє зернятко. Але ніяких відчуттів не виникло. Тоді я почала пригадувати усі хороші слова, які тільки знала. І тут моя особа із подивом виявила, що добрих, гарних слів я знаю значно менше, ніж поганих і лайливих. Оскільки останні, які я чула всюди на вулиці і в школі, значно частіше поповнювали мій словниковий запас, ніж перші. Мої думки знову непомітно перейшли на обдумування якихось висновків, що логічно чіплялися один за одного. Виявивши це, я знову стала зосереджуватися на квітці. Але у мене нічого не виходило. Хвилин через двадцять моїх безплідних зусиль моя особа подумала, що, напевно, щось не так робила. Врешті решт, я вляглася спати, вирішивши потім детально розпитати Сенсея про свої помилки.

Та мені не спалося. Темрява поглинула все навкруги. Предмети і меблі у кімнаті втратили свій природний колір. І мені подумалося: «Який же наш світ все-таки примарний. Нам лише здається, що ми живемо по-справжньому. А насправді, як діти, самі собі вигадуємо гру, самі в неї і граємо. Тільки на відміну від дітей дорослі не дорослішають, тому що настільки вживаються у створений образ, що починають уже думати, що все інше така ж реальність. Так і минає все наше життя у вимислі та метушні. А як говорив Сенсей, «справжній ти – це і є душа, та вічна реальність, яка існує у дійсності. Треба лише прокинутися, отямитися від ілюзії, і тоді весь світ зміниться…»

По мірі заглиблення у роздуми про вічне, мені ставало якось легко і добре. І тут я відчула, як у грудях у мене щось почало теплішати і навіть приємно лоскотати. По всьому тілу стали бігати мурашки від копчика до потилиці. На мене найшов такий приємний, умиротворений стан, що хотілося обійняти душею цілий світ. У такій солодкій дрімоті я і заснула. Сон у мене був як у казці, оскільки, прокинувшись зранку, відчула таке натхнення, таку легкість, яку ніколи в житті не відчувала.

У школі знову спробувала подумки викликати вчорашній стан. Але не могла до пуття зосередитися через постійний коловорот шкільної інформації та суперечливих емоцій. Вийшло це у мене тільки на останньому уроці літератури, коли вчителька монотонно розповідала новий матеріал. Півкласу її «уважно» слухали з соловіючими очима, а ще півкласу якось намагалися боротися зі сном. У цей час я знову зосередилась на області сонячного сплетіння, сконцентрувавши усю свою увагу на викликанні відчуття тепла і стану радості. Мої хороші думки блукали десь на другому плані. Головним для мене було те, що відбувалося всередині. Мені стало приємно, тіло якось розслабилося, і в грудях почав відчуватися легкий тиск, що переходив у тепло. Після цього я просто сиділа, насолоджуючись цим станом, і продовжувала слухати новий матеріал. До речі кажучи, згодом, через декілька днів, з’ясувалося, що саме з цього моменту я чітко запам’ятала усе те, що говорила вчителька, без особливих проблем, не напружуючись. Це для моєї свідомості було дуже приємне відкриття.

Після уроків забігла до бібліотеки, щоб заповнити свою прогалину у знаннях про квітку лотоса. Але те, що про неї прочитала з різних джерел, мене просто вразило. Там я дізналася наступне: «Лотос – це земноводна багаторічна трав’яниста рослина з довгими стеблами і крупними квітками, які досягають у діаметрі 30 сантиметрів… і лежать на великих листках… У листя лотоса є цікава особливість: вони вкриті специфічним восковим нальотом і тому не мокнуть у воді». Зі свого боку я розцінила це як те, що душу не можуть зіпсувати погані думки, тобто вплив тваринного начала. Вона просто буде собі «спати» далі.

«У квітки лотоса від 22 до 30 блідо-рожевих в основі і яскравих біля верхівок пелюсток, розташованих спірально навколо насіннєвої коробочки». Я глянула на фотографію квітки. Ця насіннєва коробочка, яка знаходилася в центрі квітки, була схожа на пробку золотистого кольору, з безліччю ворсинок навколо неї також ж відтінку. «Цікаво, що квітки лотоса завжди повернуті до сонця: трохи нижче точки прикріплення квітки до квітконіжки у лотоса знаходиться так звана зона реагування, котра і ‘’ловить світло’’».

А про його насіння я взагалі прочитала приголомшуючу інформацію: «Насіння лотоса мають незвичайну здатність зберігати схожість протягом кількох сотень (а іноді й декількох тисяч) років. Можливо, з цією особливістю лотоса пов’язане використання його з давніх часів як символу безсмертя і воскресіння».

І ще мені вдалося вияснити одну цікаву деталь. «Лотосу властива гомойотермія. Це означає, що квітка здатна підтримувати внутрішню температуру так, як це роблять птахи, ссавці та ми, люди». «Квітка лотоса посідає значне місце у віруваннях різних народів».

От і все, що мені вдалося дізнатися. Але цього було достатньо, щоб частково вловити зміст, чому ж Мистецтво Лотоса, про яке згадує весь час Сенсей, назване на честь цієї квітки. Однак повноцінне поняття цього смислу я відчувала десь всередині себе, у самій-самій глибині мого істинного «я».

Через декілька днів, коли ми їхали всією юрбою на тренування, хлопці почали ділитися своїми враженнями і результатами. Виявляється, кожен зрозумів Сенсея по-своєму. І зрощування цієї внутрішньої Любові у всіх було по-різному. Костик уявив, що він посадив насінину лотоса, як він висловився, «у таку собі живильну субстанцію Всесвіту». До того ж зробив це буквально вчора. А всі ці дні посилено рився в літературі, шукаючи підтвердження словам Сенсея. Жодних відчуттів у нього не було, просто уявив собі весь цей процес і чекає тепер на результат.

Тетяна уявила цю Любов як народження Ісуса в її серці, оскільки була вихована бабусею на християнській моралі. У неї було відчуття радості, внутрішнього захвату, тепла і легкого тиску в області серця. Але серце почало поболювати.

Андрій же всі ці дні цілеспрямовано домагався зосередженням в області сонячного сплетіння хоч якихось відчуттів, думаючи про лотос. Тільки на третій день він відчув ледве помітне легеньке тепло, навіть не тепло, а начебто «щось лоскотало у цьому місці, як від доторку пір’їнки». Ну а у Славка не вийшло навіть взагалі уявити, як це все відбувається «всередині його органів».

Перед початком тренування наша компанія вичекала момент, коли Сенсей був незайнятий, і підійшла до нього з питаннями. Ми стали розповідати про свої відчуття. І, як то кажуть, позачергово влізла Тетяна, жаліючись Сенсею на серце. Учитель взяв у неї руку і професійним рухом лікаря перевірив пульс.

- Так, тахікардія. А що сталося?

- Не знаю. Воно в мене почало поболювати після того, як я зосередилась на народженні Господа у серці своєму…

І далі вона докладніше розповіла про пробудження своєї божественної Любові.

- Все зрозуміло. Ти ж зосередилася на органі, на серці. А на органі зосереджуватися не можна. Серце – це серце, це просто м’яз, це насос організму. Зосереджуючись на ньому, ти збиваєш його з ритму і заважаєш йому працювати. Ось коли навчишся управляти собою, от тоді і зможеш ось так зосереджуватися на роботі тіла та органів. А зараз ти собі тільки цим нашкодиш. Треба зосереджуватися тільки на сонячному сплетінні. Звідси усе зароджується. Це і є основний чакран у «Лотосі», який називається Куандаліні.

- Так, Куандаліні, коли пробуджується, там начебто якась змія повзе по хребту. Я читав, - похвалився Костик своєю ерудованістю.

- Це з йоги таке визначення, - відповів Учитель. – Людям притаманно з часом усе плутати. А від початку в «Лотосі», Куандаліні – це чакран, що знаходиться в області сонячного сплетіння… Те, що я вам розповідав про квітку лотоса, я повторюю, це всього лише образи, не більше, для того, щоб вам було легше зрозуміти, сприйняти і відчути.

- А в цілому як це виглядає насправді, розкажіть, будь ласка, ще раз для особливо тупих, - з гумором попросив Андрій.

- Це просто йдуть фібри, зрощування внутрішньої сили Любові. Як, скажімо, у тебе виникає таке почуття, наче ти очікуєш на щось дуже-дуже хороше. Наприклад, чекаєш на якийсь величезний, бажаний подарунок, довгоочікуваний, про який ти дуже сильно мріяв. І ось його отримуєш, ти щасливий, ти переповнений вдячністю. І в тебе аж мурашки бігають по тілу, тобто переживаєш ці відчуття в районі сонячного сплетіння, нібито від тебе щось розходиться прекрасне, добре або ти в очікуванні цього. Ось таке повинно бути у тебе відчуття, яке ти викликаєш штучно і постійно підтримуєш у ділянці сонячного сплетіння. Врешті решт, воно стає природним для тебе. І люди починають це відчувати. Тобто ти випромінюєш цю радість… І все. Це не обов’язково там квітка чи ще щось. Це всього лише образи для зручності сприйняття.

- А квітка, яка буде навколо тіла. Це як?

- Ну, ти знайомий з такими поняттями, як астральне, ментальне та інші енергетичні тіла, простіше кажучи, багатошарова аура навколо людини?

- Так.

- Так от, коли це силове поле добра у тобі розростається, то у тебе з’являється відчуття ніби нашарування пелюсток. Ти відчуваєш, що ти оповитий, захищений, ти процвітаєш у лотосі. І в той же час ти відчуваєш, що ти, як сонце над світом, зігріваєш усе своїм теплом величезної Любові.

Це постійна медитація, де б ти не був і що б ти не робив, ти викликаєш ці фібри, ці відчуття, ці потоки енергій. Сенс у чому: чим більше ти займаєшся, тим сильнішими вони стають. Врешті решт цей процес набуває матеріальних властивостей, і ти вже зможеш дійсно позитивно впливати на людей. Тобто, ти зможеш це зробити тоді, коли ти повністю змінишся сам: і всередині у думках, і зовні у діях.

Андрій хотів поставити ще якесь запитання, але у дверях спортзалу з’явився довгов’язий дідусь.

- Добре, хлопці, - випередив Андрія Сенсей, - потім поговоримо.

Ми відійшли убік. Літній чоловік, вітаючись з Сенсеєм, схвильовано заговорив, відводячи його вбік:

- Ви знаєте, сьогодні дзвонив з Ленінграду академік, - захекавшись, промовив він, - Жорж Іванович. Він просив передати, що обов’язково буде тут через три дні…

Подальші слова я погано розчула, бо «Довгов’язий», опанувавши своє хвилювання, перейшов на більш тиху розмову. Моя особа була вкрай здивована цим повідомленням: «А академіку що тут потрібно? Та ще й з Ленінграду? Йому-то навіщо Сенсей?» Мене прямо-таки розпирало від цікавості. Але тут почалося тренування, яке Сенсей доручив вести старшому семпаю. Тут вже було не до вдоволення цікавості.

Під час заняття, перевіривши на практиці образний приклад Сенсея про «очікування великого подарунку», я відчула, що ці відчуття спрацьовували у мене значно краще, тому що я добре пам’ятала їх іще з дитинства. І варто було мені тільки відродити ці давно забуті почуття у пам’яті, як у центрі сонячного сплетіння відчулося приємне лоскотання, яке розходилося у різні боки легкими звивистими потоками. Дійсно, у цей момент було дуже приємно і радісно. Але такий стан я не змогла втримати навіть хвилини, як він сам по собі пропав. Спроба знову згадати і викликати ці відчуття займала значно більше часу, ніж хотілося б. Так, поглинута своїм внутрішнім станом, я не помітила, як пролетіло тренування. До речі, тіло вже не боліло після того пам’ятного заняття, а біль пройшов, як і казав Сенсей, рівно через три дні.

Наступними днями я намагалася також пробувати викликати ці відчуття, займаючись різними справами. Але у мене добре виходило тільки тоді, коли конкретно зосереджувалася на «квітці лотоса», виконуючи якусь фізичну роботу. Більш того, я почала хоч трошечки відслідковувати свої думки. Якось, сидячи вдома за уроками, спробувала пригадати все, про що думала за сьогоднішній день. Та не змогла згадати не те що думки, але й навіть усі свої дії. Все було якось в загальному, а дрібниці спливали з труднощами. І найголовніше: хороші справи проходили по категорії «наче так і треба» і мало пригадувалися. Зате неприємні моменти, негативні емоційні сплески прямо-таки врізалися у пам'ять до дрібниць. Ось тут, як то кажуть, я на своїй шкурі усвідомлено відчула силу дії тваринного начала. У голові самі собою сплили слова Сенсея: «Думка матеріальна, оскільки зароджується у матеріальному мозку. Тому погана думка гнітить. Це перший Страж, який завжди намагається перемогти людину. Коли-небудь я вам розкажу про нього більш докладно, про те, як зароджуються ваші думки і чому їхня влада така сильна над вами». Я подумала: «І чому Сенсей не розповідає все одразу, все відкладає на невизначене “потім”. Для декотрих же це “потім” може ніколи і не настати… А з іншого боку, те, як я сприймала його слова на перших тренуваннях і зараз – це “дві величезні різниці”. Раніше я просто слухала і тільки тепер, через якийсь час, починаю дещо розуміти, бо стала займатися, працювати над собою. З’явилися якісь результати, якийсь досвід, напрацювання, а, відтак, з’явилися і конкретні запитання. А на конкретні питання Сенсей завжди дає конкретні відповіді». І тут мене осінило: «Він же просто чекає, коли ми зрозуміємо його слова, так би мовити пропустимо через себе, коли наш розум осмислить усе самостійно і стане на бік душі. Інакше усі ці коштовні знання, як каже Сенсей, залишаться для нас пустим дзвоном у пустій голові. Сенсей говорив, що треба постійно працювати над собою, що дорога кожна хвилина життя, яку треба використовувати як дар Божий для вдосконалення своєї душі». Ці слова надали мені впевненості та оптимізму. Пізніше я часто згадувала їх, коли на моє тіло находила апатія.

Не дивлячись на погану погоду та перебій з транспортом через перший сніг, якого навалило цього року як ніколи, на заняття з медитації всі прийшли вчасно. Не гаючи часу, Сенсей приступив до обговорення наших спроб зростити «Квітку лотоса». Микола Андрійович був у захваті від своїх результатів, саме з психотерапевтичної точки зору, як одним із кращих способів контролю над думками. В кінці своєї розповіді він задумливо промовив:

- Я ось тут на дозвіллі детальніше розбирався з усім, що ви сказали, і у мене виникло таке запитання. Ви говорили, що ці вібрації Любові захищають людину від негативного впливу інших людей. Від якого саме і як це проявляється?

- Негативні впливи можуть бути різноманітними. Це і злий погляд, пристріт, як кажуть у народі, вроки…

- Пристріт? Вроки? – щиро здивувався Микола Андрійович. – Я вважав, що вроки і пристріт - це всього лише народний фольклор, до того ж досить прибутковий для певної категорії підприємливих людей.

- Такий «народний фольклор» тому й існує, оскільки це явище думки має місце у природі, але ще не має достатнього твердокам’яного наукового підтвердження. А за фактом, прояви негативної думки існують. Я вже неодноразово говорив, що думка матеріальна. Це намагаються довести і на сучасному рівні. І чим далі, тим більше будуть знаходити наукових підтверджень. Думка – це інформаційна хвиля. Її інформація закодована на певній частоті, яку сприймає наш матеріальний мозок, вірніше, його глибинні структури. І коли людина думає щось нехороше у твій бік, то звичайно, це все уловлює твій мозок на рівні підсвідомості. І при розшифруванні цього коду мозок починає моделювати в тобі цю негативну ситуацію, яка потім як несвідомий наказ підсвідомості втілюється у життя. Це і є зурочення, яке проявляється у якості хвороби або ще чогось. Це з одного боку. Але з іншого боку, якщо індивід створює навколо себе хвилеве поле з певними частотними характеристиками … ну, простіше кажучи, ауру Любові, то, за всіма законами фізики, негативна інформація не може проникнути у силове поле, не те що дістатися до вашого мозку і проявитися там у вигляді наказу. Чому? Тому що це силове поле значно могутніше… Людина як соціум – це досить-таки складна структура. І вона обмінюється інформацією не тільки за допомогою міміки, жестів, голосу. Навіть той же голос у принципі що таке? Це та ж вібрація у чутному нами діапазоні тих же хвиль, тільки на інших, на відміну від думок, частотах.

- Так виходить, наші можливості сприйняття звуку обмежені лише своєрідною ілюзією свідомості? – обдумуючи щось своє, вголос промовив Микола Андрійович.

- Звичайно. Ось, наприклад, наука офіційно встановила, що людина обмежена у частотному діапазоні і чує лише в діапазоні від 20 герц до 18 кілогерц. Але чомусь, коли люди виявили світ ультразвуків, то навчилися «спілкуватися» з дельфінами. Це просто зайвий раз підтверджує, що людина свідомо сприймає тільки малу частину того розмаїтого світу, що її оточує. Зате її підсвідомість… вона значно більше фіксує з оточуючого світу.

- А людина це якось відчуває? – запитав Стас.

-Так. Але тільки проста людина відчуває це на інтуїтивному рівні, тобто, як говорять у нас в народі, «шостим» відчуттям. А духовно розвинена особистість сприймає вже більш усвідомлено. Формуючи у себе силове поле…, що складається із вібрацій Любові, вона стає невразливою для негативних інформаційних потоків, тобто, простіше кажучи, поганих думок. А відтак, вона не відволікається на боротьбу всередині себе і не витрачає на це дорогоцінний час і силу.

- А як це у житті проявляється? Адже не завжди у людини все так гладенько виходить, є ж чорна смуга й біла, - поцікавився Віктор.

- Чорна й біла смуга існує лише у твоїй свідомості, це ти її створив сам у своїй уяві. Якщо у тебе все чудово, то ти вже на рівні підсвідомості чекаєш чогось недоброго, негативного. А якщо ти налаштовуєшся, то врешті решт це й отримуєш. Це ми самі придумали собі таку гру, на свою ж… голову проблем. Немає такого у природі. Добре значить добре. Паскудно значить ти дурень. Однозначно.

Хлопці усміхнулися, почувши таку вичерпну відповідь.

- А цією духовною практикою можна очиститися від… ну… - Женя трохи знітився, підбираючи слова, - від гріха чи що. Загалом, від того поганого, що ти вже встиг вчинити у житті?

- Звичайно. Людина, як ти кажеш, «очищається від гріха», тому що вона не тільки розкаюється у вчиненому, але, що більш важливо, вона не робить і не хоче більше цього робити, бо для неї ці діяння стають чужими. Вона просто відкидає все негативне від себе, забуваючи це на рівні підсвідомості і свідомості. Якщо її там гнітять якісь минулі вчинки, які постійно нагадують про себе, вона автоматично очищується від цього всього за допомогою нарощуваної у собі сили Любові, працюючи над пробудженням своєї душі.

- А чому кажуть «гріх тебе згубить»? – запитав Андрій.

- Так, згубить. Людина щось накоїла, і це діяння не дає їй спокою на рівні підсвідомості і свідомості, як черв’як гризе йому мізки. Кінець кінцем воно проривається у вигляді язви чи, може там, інфаркту, інсульту і так далі. Тобто, як не крути, врешті решт, якщо нічого не робити, це погане вбиває людину зсередини.

- А як людина зрозуміє, погане вона зробила чи добре?

- Будь-хто чудово розуміє, що він зробив поганого, а що хорошого. Як би він не бадьорився, як би не займався показухою перед іншими, який він крутий, який він хороший, який він супермен. Та насправді, коли він залишається сам на сам із собою, йому страшно за себе. Йому страшно, коли вночі лягає до ліжка, особливо якщо один, або йде темною доріжкою. Він прекрасно відчуває, що на нього хтось дивиться. Він відчуває цей погляд на собі, і це його гнітить. І він боїться смерті, тому що там йому буде… ну, м’яко кажучи, хана.

- А що буде там, після смерті? – запитав Стас.

- Тому, хто хороший, скажімо так, хто очищений, хто з Богом всередині, тому немає чого боятися, тому і там буде добре. Нехай він не досяг великих висот у духовному розвитку, нехай не зміг досягти остаточної своєї Свободи душі, скажімо простіше, з’єднатися з вічною Любов’ю, Богом, Нірваною, як хочете це називайте, там потрапити до раю чи царства Божого у розумінні релігій, але він розвивав свою душу, він прагнув цього… Рай – це не те місце, де ти там фізично тусуєшся зі своїми друзями, такими ж як і ти, котрі помолилися в церкві, тому що модно, і вважають себе просвітленими. Дурниці це все, молися так хоч все життя. Головне не те, що ти зовні показухою займаєшся, а те, що ти думаєш і робиш. Головне, хто ти насправді і як себе виховуєш, як займаєшся своїм духовним ростом. Ось якщо ти досяг певного рівня Свободи, коли ти прийшов до Бога як зріле дитя, ось це так, це зрозуміло. Це основна мета, яка тебе тягне. Ти пішов, ти вільний, перед тобою зірки, перед тобою безмежність досконалості. Але цей стан вам навіть зрозуміти важко.

А якщо ти поганий, негативний суб’єкт, так би мовити, в тобі переважає матеріальна сутність, якщо ти намагаєшся створити собі матеріальні блага за рахунок пригнічення інших, тобто роблячи їм погано, і в той же час у тебе відсутні спроби виправитися, тобі буде там досить-таки недобре.

- Та що там, дав хабара попам у славу Господа, всі гріхи разом пробачать, - спробував пожартувати Женька.

- Попи, може і пробачать, але Господь навряд чи. В цілому, якщо ти намагаєшся жалюгідно відкупитися, навіть збудувавши ту ж церкву, але не розкаюєшся сам у вчиненому і не почнеш жити зі своєю совістю по-новому, то всі твої «подаяння» будуть безглузді й дурні. Тому що Господь більше зацікавлений у зростанні твоєї душі, тобто своєї частки, аніж у якихось «подаяннях» у вигляді матеріальних благ, які були створені по Його ж волі для виховання і випробування душ людських.

- А буде там досить недобре, це як? – запитав Андрій.

- Ну як, пояснити складно, щоб ви зрозуміли. Але приблизно десь так. От придумайте най-найогидніше, що з вами може статися, найстрашніше… Придумали?

- Придумали.

- Так от, це найкраще, що буде там, до того ж достатньо довго… Я вас не лякаю, я кажу так, як воно є. Кожна людина відповідає за свої вчинки. Вона, може бути, навіть не уявляє, що відповідає, хоча на рівні підсвідомості цілком усвідомлює, що робить. Вона потай від усіх скупиться, у ній переважає матеріальна сутність, краде, обманює, вдовольняє свою манію величі, їй жалко якоїсь копійки або думає: «Та у мене грошей повно, та я цар!» Та який ти цар, та завтра ти здохнеш, а ось там на тебе і подивляться, хто ти… І найцікавіше, кожен це відчуває і розуміє. Тому багато людей і метушаться все життя, як маятники, з одних крайнощів у інші, від однієї релігії до іншої. Але насправді ніхто крім вас ніколи не відмолить ваші гріхи. Потрібні ваші реальні дії щодо свого внутрішнього світу, потрібна реальна зрілість душі, а не якісь примарні самообмани і дурна надія на те, що про це ніхто не дізнається і вам зійде з рук. Страж, котрий фіксує будь-яку вашу думку, не кажучи вже про вчинки, знаходиться всередині вас. І саме по його «скрижалях пам’яті» вирішується подальша доля вашої душі.