Принципи – це найбільш загальні теоретичні положення, що об'єктивно відображають суть і фундаментальні закономірності навчання, виховання і усестороннього розвитку особи.

У ФВ розрізняють такі групи принципів:

– загальні (соціальні);

– педагогічні (дидактичні);

– специфічні.

До загальних (соціальних) принципів належать:

* принцип гармонійного розвитку особистості;

* принцип зв’язку фізичного виховання з трудовою діяльністю (ППФП);

* принцип оздоровчої спрямованості.

Розглянемо принцип гармонійного розвитку особистості.

Однією із основних умов реалізації цього принципу у процесі фізичного виховання потрібно використання таких засобів і методів, які б гарантували спрямований розвиток всіх основних рухливих якостей людини, сприяли би повному виявленню індивідуальних фізичних здібностей і створювали достатньо великий фонд життєво важливих рухових вмінь і навичок.

Принцип зв’язку фізичного виховання з трудовою діяльністю, професійно-прикладною фізичною підготовкою

Цей принцип підкреслює основну прикладну функцію фізичного виховання у суспільстві – готувати членів суспільства до високопродуктивної праці та оборони своєї Батьківщини.

Сучасні військові спеціальності ставлять високі вимоги до фізичної підготовки і психічної рівноваги воїна. У межах ППФП особлива увага звертається на:

v поглиблення вдосконалення умінь, навичок і здібностей, необхідних для досягнення високих результатів у професійній діяльності;

v оволодіння фізичними вправами як частиною професійної діяльності;

v засвоєння фізичних вправ, що можуть використовуватись фахівцями в майбутній життєдіяльності для підтримання опірності організму до несприятливих впливів зовнішнього середовища, організації дозвілля й оздоровлення.

Принцип оздоровчої спрямованості

При використанні принципу оздоровчої спрямованості необхідно враховувати наступне:

◙ при виборі засобів фізичного виховання виходити із їх оздоровчої цінності як обов’язкового критерію;

◙ планувати і регулювати фізичні навантаження відповідно до закономірностей зміцнення здоров’я;

◙ забезпечувати систематичність лікарсько-педагогічного контролю.

Розглянемо 2-гу групу принципів – це педагогічні (дидактичні) принципи фізичного виховання

Розрізняють такі принципи:

- свідомості і активності;

- наочності;

- доступності й індивідуалізації;

- систематичності і послідовності;

- повторності;

- науковості;

- міцності і прогресування.

У процесі реалізації принципу свідомості учні повинні:

◙ розуміти мету своєї навчальної діяльності. Але для цього в них повинна бути свідома потреба в цій діяльності;

◙ усвідомлювати навчальні завдання, які їм потрібно вирішувати для досягнення поставленої мети;

◙ розуміти цінність вправ, які вони вивчають.

При реалізації принципу свідомості в цілому необхідно дотримуватись деяких правил:

* вимоги до рівня усвідомлення своєї діяльності;

* необхідно планомірно розширювати межі свідомого відношення учнів до процесу навчання, постійно спрямовувати думки учнів на щось нове;

* при реалізації принципу слід враховувати зміст педагогічних завдань, які вирішуються.

Реалізуючи принцип активності, необхідно дотримуватись наступних правил:

◙ вимоги, які висуваються, повинні враховувати характер мотивів, якими керується учень;

◙ активність учня має пряму залежність від доступності вимог, які до нього висуваються;

◙ стимулювання активності може бути досягнуто через усвідомлення учнями зв’язку між руховими діями, які вивчаються;

◙ для підвищення підтримки активності необхідно іти від розвитку у дитини інтенсивної уваги;

◙ навчально-виховний процес необхідно організовувати таким чином, щоб активність кожного учня спрямовувалась на колективну діяльність.

Принцип наочності

Наочність може бути:

- зорова;

- слухова;

- рухова;

- словесна.

Зорова наочність – використання малюнків, схем, кінофільмів.

Слухова наочність - спроби сприйняття звуку: хлопок, темп, ритмічні вправи.

Рухова наочність - формування уяви про фізичну вправу за рахунок м’язових відчуттів.

Словесна наочність - формування образної уяви про рухову дію за рахунок правильного пояснення, як виконувати фізичну дію.

Ефект при реалізації цього принципу підвищується за рахунок дотримання певних правил:

§ на різних етапах навчання необхідно комплексно застосовувати різні прийоми наочності;

§ принцип наочності необхідно реалізувати у всіх вікових групах з врахуванням особливостей психічного розвитку.

Принцип індивідуалізації

Індивідуалізація навчання виражається в диференціації навчальних завдань і способів їх вирішення. Ці закономірності дозволяють сформувати певні правила:

§ в індивідуальних особливостях дитини необхідно бачити перспективу їх розвитку;

§ визначати сильні і слабкі сторони дитини;

§ будь-яка індивідуалізація повинна будуватись на загальних закономірностях навчання. Індивідуалізація передбачає також облік особливостей дитини і вдосконалення форм і функцій у процесі навчання.

Принцип індивідуалізації потребує обліку рівня розвитку дитини, а саме: неоднаковий рівень здоров’я дітей (поділ на медичні групи), рівень фізичної підготовленості, стать учнів, різний об’єм знань і вмінь.

Індивідуалізація може здійснюватись 2-ма шляхами: типовою індивідуалізацією і персональною.

Типоваіндивідуалізація – це можливість організації навчання дітей, які мають схожі характеристики: рівень здоров’я, фізичної підготовленості, стать і вік.

Персональна індивідуалізація – це облік тих характеристик, які притаманні конкретній особистості (психічні процеси, рівень працездатності).

Принцип доступності

Існують 2 види доступності:

§ програмно-нормативна доступність (доступність навчального матеріалу, зафіксована в державних програмах з фізичного виховання);

§ індивідуальна доступність (передбачає доступність навчального матеріалу для конкретної особи).

Реалізація принципу доступності вимагає знання наступних дидактичних правил.

§ Доступність навчальних завдань повинна передбачати витрати певних зусиль на їх виконання.

§ Чим більше інформації закладено в руховій дії, тим нижча її доступність.

§ Об’єм навчального матеріалу повинен бути невеликий.

§ Оцінюючи доступність фізичної вправи, необхідно враховувати її структурну складність і величину психофізіологічних зусиль, які витрачаються на виконання.

Принцип систематичності

Реалізація цього принципу передбачає розробку системи занять, системи навчального матеріалу і способів його реалізації, обумовлена метою і завданням навчання.

Принцип послідовності

В основі цього принципу лежить послідовність задач, засобів і методів навчання на уроках. Реалізація принципу починається з планування навчального матеріалу (послідовність вивчення фізичних вправ і зв’язок між ними).

Принцип повторності

Реалізація цього принципу опирається на 3 основні положення:

◙ Фізичні вправи мають вплив при умові їх повторення.

◙ Фізичні вправи приводять до втоми, тому потрібна перерва для відпочинку.

◙ Необхідно передбачати характер і кількість повторень вправи, інтервали відпочинку.

Принцип науковості

Реалізовуючи цей принцип, необхідно дотримуватись наступних правил:

§ при відборі навчального матеріалу використовувати науку, як джерело сучасної системи понять і фактів;

§ дотримуватись правильних наукових положень;

§ застосовувати тільки ті методи навчання, які мають педагогічну і психофізіологічну обумовленість;

§ поступово вводити в навчальний процес методи досліджень;

§ використовувати в розмові тільки офіційно прийняту в науці термінологію.

Принцип міцності

Реалізація цього принципу повинна базуватись за 2 напрямками:

§ формування міцної системи спеціальних знань. В основі цього є загальні закономірності запам’ятовування теоретичних відомостей;

§ формування міцних рухових вмінь.

Принцип прогресування

У цьому принципі розкривається залежність ефекту навчання від прогресування педагогічних вимог. І тому його ще називають принципом динамічності або принципом поступовості. Принцип випливає із закономірності поступового, але нерівномірного розвитку розумових і фізичних здібностей дитини.

Реалізація цього принципу здійснюється за 2-а напрямками:

1) ускладнення дій, які вивчаються;

2) розширення їх складу.

До специфічних принципів належать:

а) принцип спрямованості на формування базової фізичної підготовки, високої працездатності та здоров’я людини;

б) принцип адекватності (відповідності);

в) принцип систематичності;

г) принцип циклічності і хвилеподібності.

а) спрямованості на формування базової фізичної підготовки, високої працездатності та здоров’я людини. В основі цього принципу лежать такі закономірності:

- висока суспільна значимість здоров’я, працездатності та фізичної підготовленості людини;

- систематичне підвищення вимог до фізичної підготовленості і працездатності людини (сучасний потік інформації).

Методичні положення, які випливають з цього принципу:

- єдність соціального і біологічного в структурі особистості людини;

- необхідність індивідуалізації моделей рівня здоров’я людей.

б) адекватності (відповідності) (“не пошкодити”).

В основі цього принципу лежать такі закономірності:

- генетична природа;

- єдність організму людини в його будові, функціонуванні та розвитку;

- антифазність (неспівпадання) періодів інтенсивного росту елементів систем рухів з періодами росту структур організму.

Методичні положення, які випливають із закономірностей:

- ймовірність характерних адаптаційних реакцій (стандартизація і індивідуалізація);

- високий ступінь індивідуальних рухових проявів (стабільність і варіативність);

- залежність амплітуди та часу адаптації від віку, статі та стану тренованості.

в) систематичності - в основі цього принципу лежать такі закономірності:

- безперервність життєдіяльності людини;

- гетерохронність (неодночасність) активізації, втоми та відновлення організму.

Методичні положення, які випливають із закономірностей:

- взаємозв’язок навантаження і відпочинку;

- нелінійність процесу розвитку рухових якостей.

г) циклічності і хвилеподібності - в основі цього принципу лежать закономірності:

- наявність біоритмічних проявів (робота серця, температура, тиск, робота шлунку та інше). Розрізняють біоритми органів, систем, добові ритми, довготривалі ритми;

- фазовість систем та органів.

Методичне положення, яке випливає із закономірностей:

- періодична зміна тренувальних впливів в залежності від стану людини (показників внутрішнього навантаження).