Специфічні принципи фізичного виховання.

Принцип адекватності.

Закономірності: 1. Висока соціальна значущість здоров’я, фізичної працездатності членів суспільства.

2. Систематичне підвищення вимог ФП.

3. Єдність соціального і біологічного в людині.

4. Необхідність розробки індивідуальних моделей ФП і здоров’я людини.

Принцип адекватності означає необхідність такої організації тренуючих впливів, яка враховувала б готовність систем організму людини до сприйняття інформації певного типу. Вміле дотримання принципу адекватності є ознакою оздоровчої спрямованості ФВ.

Методичні положення:

1. Висока ступінь індивідуалізації (індивідуальний підхід із врахуванням індивідуальних відмінностей, здібностей, формування інд. ФК).

2. Імовірнісний характер адаптації людини

3. 4 фази реактивності людини

Принцип систематичності

Закономірності: - безперервність процесу життєдіяльності,

- теорія адаптації.

Принцип циклічності

Закономірності:

- наявність біоритмічних особливостей в діяльності людини (добові, тижневі, місячні біоритми).

1. Мета і завдання ФВ студентів ВНЗ 3-4 рівнів акредитації.

Мета фізичного виховання у ВНЗ – формування ФК особистості, створення умов для загальноосвітньої і професійної підготовки студентів та нарощування на цій основі інтелектуального, творчого і культурного багатства держави.

Для досягнення мети ФВ студентів є такі завдання:

1. Формувати розуміння ролі ФК в розвитку особистості і підготуванню її до професійної діяльності, мотиваційно-ціннісного ставлення до ФК, установлення на Здоровий спосіб життя (ЗСЖ), необхідних у процесі життєдіяльності, навчання, роботі, сімейному ФВ.

2. Формувати систему знань з ФК та ЗСЖ, необхідних процесі життєдіяльності, навчання, роботі, сімейному фізичному вихованні.

3. Оволодіти системою практичних умінь і навичок занять головними видами і формами раціональної фізкультурної діяльності, забезпечення, зберігання і зміцнення здоров’я.

4. Сприяти правильному формуванню і всебічному розвитку організму, профілактиці захворювань, забезпечити високий рівень фізичного стану і працездатності впродовж усього періоду навчання.

5. Набути досвід творчого використання фізкультурно-оздоровчої і спортивної діяльності для досягнення особистих і професійних цілей.

1. Зміст та структура програми фізкультурного виховання студентів.

Програма створена у 2003 році. Розробили її 5 фахівців різних ВНЗ. Складаєтьсяз 5 розділів і 4 додатків.

1 розділ. Загальні положення. У ньому вказується відповідно до яких документів зроблена програма. Вказується, що дана програма є обов’язкова для вивчення у всіх ВНЗ 3-4 рівня акред. на всіх курсах навчання окрім останнього семестру. Заняття ФВ проводяться 4 год. на тиждень. Реалізація даної програми покладається на кафедри ФВ.

2 розділ. Теоретичні і методичні основи програми. Містить теоретичні і методичні основи фізичного виховання. Складається з трьох підрозділів: Мета і завдання ФВ; Принципи ФВ; Засоби і методи ФВ. Вказується що головною метою ФВ є: послідовне виховання фахівця відповідного рівня освіти. Принципи, які поділяються на загально- соціальні, загально-педагогічні та специфічні. Традиційні та нетрадиційні засоби ФВ. Також вказується що викладач повинен враховувати інтереси студентів, забороняється використовувати засоби і методи, які можуть нанести шкоду студентам.

3 розділ. Зміст програми. Складається з базового (обов’язковий для виконання) і елективного компонентів. Базовий включає в себе теоретичну і методичну, фізичну підготовку та контроль.

4 розділ. Основні положення реалізації навчальної програми. Склад. з 5 підрозділів:

1. Форми і види організації занять з ФВ. Є дві навчальні і поза навчальні. До навч. відносяться: лекції, методичні заняття, консультації, індивідуальні. Позанавчальні: секції, спорт. клуби, спорт. табори.

2. Організація навчальних занять: є 3 навчальні відділення: основне, спортивне, спеціальне. В основне зарах. всіх хто відноситься до основної і підготовчої мед. груп, їх розподіляють на групи ЗФП і ППФП. У спортивне відділення відносять тих хто займається або хоче займатись певним видом спорту, обов’язково це має бути основна мед. група. У спец. навч. відділення відносяться студенти які мають захворювання за певними нозоологічними ознаками. Вказується, що студенти мають право навчатися за індивідуальним планом-графіком. З одного навч. відділення в інше студенти можуть бути переведені лише в кінці семестру або навч. року. На тиждень студенти займаються ФВ 6 год. До 15 студентів на одного викладача.

3. Проходження навчального матеріалу. Студенти повинні засвоювати теоретичний та практичний матеріал в залежності від відділення.

4. Організація контролю. В процесі занять викладач повинен використовувати оперативний, поточний та підсумковий контроль.

5. Атестація з ФВ. Атестація проводиться при закінченні навч. закладу. За останніми даними мед огляду, відвідування занять з фв, виконання тестів і нормативів та оцінкою рівня теоретичної та методичної підготовки.

5 розділ. Забезпечення процесу ФВ. 8 підрозділів:

1. Правове

2. Організаційне

3. Науково-методичне

4. Кадрове

5. Медичне

6. Забезпечення безпеки

7. Матеріально-технічне

8. Фінансове

Додатки:

1. Орієнтовний тижневий руховий режим студентів

2. Тести і нормативи оцінки фіз. підготовленості студентів

3. Орієнтовний перелік спортивних споруд, обладнання, устаткування і тех. Засобів для забезпечення занять з ФВ

4. Рекомендована література.

1. Характеристика засобів і методів, що використовуються у навчальних заняттях з дисципліни «Фізичне виховання» у спеціальному навчальному відділенні.

Класифікація вправ як засобів фізичного виховання в СМГ,запропонована І.Вржеснєвським і О.Денисенко (2000), ґрунтується на оздоровчому та розвивальному (стимулюючому) ефекті:

1. загальнооздоровчі вправи, спрямовані на досягнення загального неспецифічного оздоровчого ефекту, вони використовуються при будь-яких захворюваннях. Сюди відносять: а -динамічні циклічні, б -для формування правильної постави, в -дихальні, г -релаксаційні;

2. специфічно-оздоровчі (лікувальні) – впливають на ланку патологічних процесів в організмі;

3. загальнорозвивальні (стимулюючі) – чинять оздоровчий вплив на усі функції організму, стимулюють фізичний розвиток, створюють базу для розвитку окремих рухових здібностей (сили, координації, рівноваги тощо). Поділяють на динамічні циклічні аеробні, ідеомоторні, ритмопластичні, рухливі ігри, прийоми самомасажу;

4. спеціально-розвивальні – сприяють розвитку окремих рухових якостей: сили, швидкості, витривалості, гнучкості тощо, викликаючи специфічні зміни у функціональних системах організму, що лімітують рівень їх прояву.

Методи фізичного виховання. Метод суворо регламентованої вправи застосовується на усіх етапах фізичного виховання студентів спеціальної медичної групи. Він потребує точного дозування навантаження і суворо встановленого чергування його з відпочинком, чіткого порядку повторення вправ, їх зв’язку між собою. Ігровий і змагальний методи в роботі зі спеціальною медичною групою слід використовувати з великим обмеженням, оскільки фактор суперництва у процесі змагання викликає особливий емоцій фон і може призвести до небажаних функціональних проявів серцево-судинної та інших систем.

Заняття з фізичного виховання у студентів спеціальної медичної групи характеризується такими особливостями:

1. Обов’язкове включення в кожне заняття вправ для формування правильної постави, на розслаблення і спеціальних дихальних вправ.

2. Заняття складається з 4-х частин.

3. Шикування студентів відбувається не за зростом.

4. Допустимим є застосування пасивного відпочинку.

5. Дозволяється виконання загальнорозвивальних вправ у довільному, зручному для студентів темпі.

6. Розучування (удосконалення, закріплення) лише однієї вправи в основній частині уроку.

7. Повторення основної вправи на більше 5ти разів.

8. Обов’язкове проведення гри.

9. Вимірювання ЧСС і ЧД, з записом у щоденнику самоконтролю.

18. Характеристика контингенту основного навчального відділення та конкретизація завдань відповідно до його особливостей.

Організація та проведення практичних занять вимагає розподілу студентів за навчальними академічними відділеннями – основне, спеціальне та спортивне.

В основне навч. відділення зараховуються студенти віднесені до основної і підготовчої мед. Груп, які розподіляються в навчальні групи ЗФП та ППФП.

Навчальний процес з ФВ у групах ЗФП спрямований на (завдання):

· Всебічний фіз. розвиток студентів ЗФП

· Набуття необхідних професійно-прикладних навичок

· Формування інтересу до занять з ФВ

Завдання ППФП доцільно розглядати у двох напрямках:

1. Покращення якості викоання виробничих операцій

2. Забезпечення високої працездатності

Перший напрямок передбачає вирішення таких завдань:

· Розвивати конкретні, професійні необхідні здібності та рухові якості

· Підвищити функціональні можливості, що проявляються у процесі виробничої діяльності

· Підвищувати стійкість організму до чинників виробничої діяльності, що негативно впливають на організм

· Розширити арсенал рухових дій, схожих за структурою руху до виробничих операцій

· Виховувати вольові якості, що проявляються у процесі виробничої діяльності

Другий напрямок передбачає вирішення завдань:

· Сформувати знання про закономірності зміни працездатності людини в умовах конкретної виробничої діяльності

· Сформувати вміння застосовувати фіз. вправи для підвищення працездатності у процесі виробничої діяльності

· Сформувати вміння застосовувати фіз. вправи для підвищення працездатності після виробничої діяльності.

1. Характеристика контингенту спортивного навчального відділення. Диференціація завдань залежно від спортивної обдарованості і перспектив спортивного вдосконалення студентів.

У спортивне навчальне відділення зараховуються студенти основної медичної групи, які мають хороший фізичний розвиток та фізичну підготовленість і бажають поглиблено займатися одним (або декількома) з видів спорту, з яких проводяться навчально-тренувальні заняття в даному вищому навчальному закладі. Кількість і профіль навчальних груп визначається кафедрою фізичного виховання з урахуванням матеріальних і штатних можливостей.

Студентам основного та спортивного відділень представляється право вільного вибору виду спорту і навчальної групи з урахуванням їх інтересів.

Студенти спортивного відділення, що підвищують свою майстерність за межами вищого навчального закладу, можуть бути звільнені від практичних занять з фізичного виховання при умові виконання залікових вимог у встановлені кафедрою строки. Із одного навчального відділення (групи) в інше студенти можуть бути переведені після закінчення навчального року або семестру. Перевід студентів у спеціальне навчальне відділення у зв’язку із хворобою може проводитись у будь який час навчального року. Підготовлені студенти всіх навчальних відділень із дозволу кафедри фізичного виховання можуть засвоювати програму фізичного виховання за індивідуальним графіком із використанням навчальних і позанавчальних форм занять, у тому числі, на комерційній основі. У цьому випадку студент зобов’язаний представити на початку навчального року або семестру індивідуальний графік і програму своїх занять, узгодити їх із куратором навчальної групи, до якої він зарахований і у встановлені терміни виконати всі

залікові вимоги навчальної програми.

Навчальний процес з ФВ у спортивному відділенні спрямований на (завдання):

- підвищення спортивної майстерності студентів в обраному виді спорту;

- набуття необхідних професійно

- прикладних навичок.

Зміст занять будується відповідно до закономірностей спортивного тренування. Підготовчі періоди співпадають з навчальними семестрами, змагальні - зимовими і літніми канікулами.

Кількісний склад навчальних груп спортивного відділення:

Студенти, які мають 3-2 -й розряд, займаються у групах по 10-12 чол. 6 год. на тиждень.

Студенти, які мають 2-1-й розряд, займаються у групах по 6-8 чол. 8 год. на тиждень.

Студенти - КМС, МС, займаються у групах по 4-6 чол. 8

-12 год. на тиждень.

Завдання диференціюються відповідно до рівня підготовленості та можливостей студентів.

Завданнями для початківців є:

- перехід з нижчого до більш високого рівня підготовленості

- підвищення спортивного розряду

- підвищення функціональних можливостей організму

Завданнями для студентів, які вже мають певні досягнення є:

- підтримання на належному рівні можливостей організму

- підтримання високого рівня підготовленості

- досягнення найвищого розряду.

1. Основні напрямки діяльності кафедри ФВ у ВНЗ.

У ВНЗ загальне керівництво ФВ і спортивно-масовою роботою серед студентів, а також організація спостережень за станом їхнього здоровя покладені на ректора, а їх конкретне проведення здійснюється адміністративними підрозділами та громадськими організаціями. Безпосередня відповідальність за постановку та проведення навчально-тренувального процесу ФВ студентів у відповідності з навчальним планом та базовою програмою покладені на кафедру ФВ у ВНЗ.

До комплексу заходів з організації педагогічного процесу кафедри входять наступні пріоритетні напрямки:

- Патріотичне виховання і розвиток суспільно-значущих рис особистості студентів;

- Формування їхнього наукового світогляду;

- Організація поточного контролю та оцінка фізичної підготовленості студентів;

- Поетапне форсування спортивно-технічної майстерності студентів які займаються у відділенні спортивного вдосконалення;

- Організація наукових досліджень прикладних завдань студентів;

- Матеріально-технічне забезпечення навчально-тренувального процесу та його фінансування;

- Надання оздоровчих послуг студентам і населенню на госпрозрахунковій основі.

Кафедра ФВ разом із спортивним клубом здійснює організацію навч. процесу дисципліни «Фізичне виховання», а також управління спортивно-масовою роботою у ВНЗ та розвиток самодіяльного спортивно-масового руху студентської молоді у формі активного дозвілля.

1. Рекомендована структура та обсяг навчальних занять з фізичного виховання для студентів різних категорій і груп згідно чинної програми з ФВ для студентів ВНЗ 3-4 рівня акредитації.

1. Основні напрямки діяльності спортивних клубів у ВНЗ.

Спортивний клуб ВНЗ — первинна громадська спортивна організація студентів. Його головою обирається, як правило, один із викладачів кафед­ри фізичного виховання. Спортивно-масова робота спортивного клубу здій­снюється на принципах демократії, гласності, самоуправління, широкої творчої ініціативи студентів.

Найбільш значущі цілі в діяльності спортивного клубу:

• консолідація зусиль адміністрації ВНЗ. кафедри фізичного виховання та спортивного активу у розвитку та управлінні студентським спортивно-масовим рухом;

• створення об’єктивних передумов для гармонізації фізичного і духов­ного виховання студентської молоді.

Реалізуючи ці цілі, спортивний клуб ВНЗ координує діяльність його членів з удосконалення спортивної роботи, надає інформаційні послуги в галузі фізичної культури, бере участь у підготовці студентів-спортсменів, на­лагоджує міжвузівські та міжнародні студентські спортивні зв’язки.

У ВНЗ України історично склалася традиція проведення комплексних студентських спартакіад серед збірних команд факультетів з різних видів спор­ту (які культивуються у ВНЗ). У сфері уваги спортивного клубу знаходиться робота з організації самостійних занять студентів у позанавчал ьний час, а та­кож з пропаганди цінностей фізичної культури, здорового способу життя.

1. Основні напрямки діяльності студентських фізкультурно-оздоровчих центрах.

Основні напрями діяльност і студентських спортивно-оздоровчих центрів.

- Задоволення потреб студентській молоді, а також професорсько-викладацького складу ВНЗ у здоровому способі життя та його реалізація у професійній діяль­ності;

- Впровадження у практику рухових режимів, які сприяють профілактиці захворю­ваності студентів»;

- Цілеспрямовані заходи з розвитку студентського спорту;

- Планування, організація та проведення прикладних науково-дослідних робіт, спрямованих не підвищення ефективності навчально-тренувального процесу;

- Організація навчально - методичних семінарів із пробЛем фізичної культури;

- Видавнича та маркетингова діяльність;

- Організація міжвузівських, всеукраїнських те міжнародних студентських спортивних змагань;

- Комерційна діяльність з надення спортивно-оздоровчих послуг студентами і населенням;

- Фінансування оплати праці викладачів і тренерів, витрат на проведення змагання;

- Придбання сучасного спортивного обладнання тренажерів, технічних засобів навчання, автоматизованих ситем, екіпірування.

1. Специфіка професійної діяльності викладача кафедри фізичного виховання ВНЗ 3-4 рівнів акредитації.

Робота викладача фізичного виховання складається з кількох видів діяльності, до яких належать навчальна, методична, організаційно-ме­тодична, науково дослідницька, спортивно-масова та оздоровча. У практичній діяльності викладача фізичного виховання необхідно ви­рішувати цілий комплекс педагогічних, організаційних та управлінських завдань. Викладач фізичного виховання не обмежується тільки проведенням академічних занять із студентами. Він активно займається тренерською ро­ботою, виступає в ролі організатора спортивних змагань, виконує функції спортивного судді, інструктора-методиста, бере участь у науково-дослід­ницькій та навчально-методичній роботі, а також у госпрозрахунковій ро­боті кафедри і спортивного клубу.

Дуже важливе місце в роботі викладача фізичного виховання у ВНЗ займає організація самостійних занять студентів у позанавчальннй час. Ця робота здійснюється як на спортивній базі кафедри, так і у студентському містечку. Окрім цього, викладач виконує контролюючі функції, здійснюю­чи прийом контрольних нормативів і заліків. Професійні обов'язки викладача кафедри диференційовані відповідно до його кваліфікації та статусу.

До обов'язків викладача входить проведення навчально-практичних за­нять, індивідуальна роботи зі студентами, шо відстають у фізичному розвит­ку, прийом контрольнім нормативів і заліків, навчально-методична робота, організація та проведення змагань, цілеспрямована робота у підвищенні спортивно-технічної майстерності студентів-спортсменів.

До обов'язків старшого викладача (заступника декана з фізичного вихо­вання) входить:

- комплектування груп студентів у навчальних відділеннях та контроль і переміщенням студентів протягом навчального року, комплектування спортивних команд факультету;

- надання допомоги студентам-спортсменам, націленої на поєднання їх навчання у ВНЗ із активними заняттями спортом, проведення на факуль­теті роботи з наочної організації та пропаганди спорту.

До обов'яш» старшого викладача, відповідального за навчально-мето­

дичний розділ роботи (заступник завідувача кафедри з навчальної роботи),

входить:

• здійснення контролю якості проведення навчально-тренувальних за­нять;

• розподіл погодинного фонду;

• контроль за його витрачанням:

• організація прийому контрольних нормативів і заліків з фізичного ви­ховання:

• контроль за виконанням розпоряджень кафедри та складання звіту з навчально-методичної роботи.

Основні обов’язки завідувача кафедри фізичного виховання:

• організація навчально-виховного процесу і контроль якості проведен­ня навчальних занять;

• розробка стратегії перспективного розвитку масового спорту у ВНЗ;

• керівництво науково-методичною роботою;

• впровадження наукової організації праці;

• складання кошторису із штатного фінансування;

• керівництво госпрозрахунковою діяльністю;

• підвищення кваліфікації викладачів та навчально-допоміжного персо­нажу кафедри.

Викладач ВНЗ повинен систематично підвищувати свій рівень профе­сійних знань, умінь і навичок:

- досконало володіти предметом спеціалізації (знати історію, техніко-тактичні особливості та психологічні аспекти виду спорту);

- знати методику навчання і тренування, способи організації та управ­ління педагогічним процесом;

- вміти складати необхідні документи планування і звітності.

До його професійних обов’язків входить систематична і цілеспрямова­на робота з удосконалення індивідуального стилю, майстерності. Він пови­нен бути завжди доброзичливим, життєрадісним; ретельно продумувати зміст заняття, проводити його тільки у спортивній формі, шо відповідає сучасним естетичним вимогам, дотримуватися дисципліни праці та сумлінно виконувати свої професійні обов’язки.

1. Структура управління фізичним вихованням.

Вивчення системостворюючих факторів управління, в багатьох наукових дисциплінах (економіка, біологія, педагогіка) дозволяє визначити загальні необхідні умови управління. Для їх розгляду попередньо необхідно розглянути схему формування довільної системи управління, яка передбачає наявність управляючої складової, якою управляють, наявність каналів прямого і зворотного зв’язку, по яким передається відповідна інформація (рис. 1).

Рис. 1. Схема формування довільної системи управління

Але цих складових для ефективного управління недостатньо, необхідно ще декілька умов, а саме:

§ Наявність управляючого елементу – цілі, як чинника, що визначає активність поведінки системи;

§ точне знання стану системи на початку управління (вихідний стан) і наявність методів оцінки того стану, в яке необхідно привести системи (тобто треба мати еталони, взірці – моделі майбутніх станів системи, якою управляють);

§ стан системи повинен мати кількісні критерії – цифрові описи;

§ для управління порівнюються вихідний і заданий стан і встановлюється, по яким параметрам будуть відбуватись зміни, і які способи контролю будуть використовуватись;

§ для ефективного управління необхідна швидкість і частота передачі інформації.

На думку авторів підручника „Теорія и методика физического воспитания”, Том.1. [5] необхідними умовами ефективного управління ФВ є такі:

1) Наявність вхідної (попередньої) інформації про об’єкт, яким управляють (учень, студент, особа, яка займається фізичними вправами). Це інформація про рівень фізичного стану, здоров’я, індивідуальні особливості організму та їх детермінованість спадковістю, біологічний вік.

2) Наявність якісної і кількісної моделі – цілі ФВ на певний період (рік, декілька років) і проміжних моделей про стан підготовки (чверті, семестри, періоди оздоровчого тренування).

3) Графік передбачуваних змін у часі та по етапах процесу.

4) Відбір адекватних засобів і методів, складання фізкультурно-оздоровчих програм занять, визначення форм занять.

5) Отримання оперативної і поточної інформації про стан об’єкту, фактичної спрямованості та характер змін його функціонального стану (система педагогічного контролю).

6) Внесення корекцій в програму занять, якщо процес буде відрізнятися від запланованого.

7) Врахування зовнішніх факторів, до яких відносяться клімат, екологія, соціально-економічні умови життя сім’ї.

8) Врахування внутрішніх факторів – мотивації до занять фізичними вправами, бажання, зацікавленість, свідомість, активність.

9) Наявність системи аналізу, оцінки інформації і розробки управляючих впливів [5].

Необхідно задати методи отримання інформації про функціональний стан людини:

1) Методи вимірювання, застосовування яких не змінює або частково змінює стан системи, що вимірюється: безконтактні – кіновідеозйомка; контактні – ЭКГ, термометрія та інші.

2) Методи, які для отримання інформації потребують зміни у стані системи – це функціональні проби до і після навантаження, контрольні вправи та ін. [3]. Слід пам’ятати, що коефіцієнт використання отриманої інформації залежить від рівня відповідної підготовленості її отримувача.

1. Контроль в управлінні фізичним вихованням студентської молоді.

Як вже було зазначено, необхідними умовами управління ФВ є наявність інформації про об’єкт, яким управляють. Відомо, що наявність інформації про яку не будь подію займає невизначеність в його наступленності. В житті ми часто спостерігаємо випадки, коли в наслідок недостатності інформації про майбутню подію людина проявляє підвищену емоційність, збудженість. В теорії управління інформацію поділяють на корисну інформацію і на дезінформацію [3].

До корисної інформації відносять кількість інформації, яка зменшує невизначеність відомостей про систему. Слід зазначити, що коефіцієнт використання корисної для сприйняття інформацій залежить від рівня підготовленості її отримувача. Дезінформація – негативне значення інформації, яка не змінює невизначеності відомостей про систему. Кожна інформація дозволяє більш коротким швидким шляхом досягати цілі. Дезінформація може змінювати розвиток систем, але часто у протилежному напрямку, витрачається додатковий час на оцінку неправдивого стану та зміни напрямку розвитку і постійну корекцію. Шлях до цілі може бути зигзагоподібний [3].

Основним джерелом отримання інформації про керований об’єкт є контроль його стану після управляючих команд (канал зворотного зв’язку).

Згідно теорії управління інформація повинна відповідати наступним вимогам:

§ Достатня частота потоку інформації, яка потребує негайних управляючих команд (термінова інформація);

§ періодичне порівняння інформації із заданими модельними характеристиками фактичного стану об’єкта управління для внесення корекцій в програму дні (періодична інформація);

§ достатній обсяг інформації, усунення зайвої інформації, що заважає процесу управління;

§ кількісний (цифровий) характер інформації.

Виходячи із наведеного, в управлінні фізичним станом людини (яке розглядається із кібернетичних позицій) необхідні попередня, термінова та періодична інформація, які зумовлюють такі види контролю у ФВ як попередній, оперативний, поточний і етапний [5]. Слід зазначити, що окремими фахівцями ТіМФВ деякі види контролю об’єднуються, наприклад оперативно-поточний контроль (Л.П.Матвєєв,1991, В.М.Шиян, 2002).

У сучасному ФВ використовуються різноманітні види і різновиди контролю: педагогічний, лікарський, біологічний, біохімічний, тестометричний, візуальний, інструментальний, автоматизований і т.п.

В межах дисципліни ТіМФВ розглядається педагогічний контроль. Педагогічний контроль – це контроль з боку вчителя, викладача, тренера, (педагога), який здійснюється відповідно з його професійними функціям та кваліфікацією.

У ФВ розглядають також педагогічний самоконтроль: контроль педагогом шляхом самоспостереження, самоаналізу власних дій, повідомлень, вказівок та ін. особам, що займаються фізичними вправами [2]. Визначальне значення при цьому мають відповідність дій педагога принципам навчання і виховання, якість освітньо-виховної інформації і способи оперування нею (достовірність, доступність, послідовність і т.п.; методичні прийоми використання слова, демонстрації, засоби навчання).

Людина як саморегулююча система під час виконання фізичних вправ, відчуває результат її впливу. Необхідно зазначити, що суб’єктивні позитивні відчуття після невеликої кількості занять виникають раніше, ніж можна визначити кумулятивний тренувальний ефект, що визначає мотивацію занять.

Сукупність операцій (самоспостереження, аналіз, оцінка власного стану, поведінки, реагування), які здійснюються індивідуально як в процесі занять, так і в загальному режимі життя, називають самоконтролем. Теоретико-методичні основи педагогічного контролю в процесі ФВ (згідно навчальної робочої програми ТіМФВ винесені на самостійне вивчення студентами, звітність – реферати за відповідною тематикою). В межах лекції вважаємо за необхідне звернути увагу на наступне.

Завдання попереднього педагогічного контролю полягають у визначенні наявного (вихідного) рівня можливостей і готовністю організму людини до занять фізичними вправами. На підставі одержаної інформації реальною стає можливість організації в процесі ФВ однорідних груп за віком, функціональними можливостями, фізичною підготовленістю, мотивами, інтересами осіб, що займаються.

Підбір, розробка, конкретизація програм ФВ у відповідності із індивідуальними особливостями людини базується саме на попередній інформації про індивідуальний фізичний розвиток, фізичну підготовленість, функціональний стан серцево-судинної і дихальної систем. Застосовується широке коло методів отримання такої інформації. Наукові дослідження дозволяють звузити кількість параметрів, що вимірюються і запропонувати практикам ФВ найбільш інформативні з них[6].

Оперативний контроль передбачає оцінку реакцій організму особи, що займається фізичними вправами, на фізичне навантаження в процесі заняття і після нього. Контролюється також техніка виконання вправ, аналізується відповідність обраної програми задачам занять. Процедуру оперативного контролю (заповнення журналів, облікових карток, креслення графіків динаміки показників) у сучасних умовах полегшують застосування сучасних комп’ютерних засобів обробки інформації.

Для аналізу об’єктивних характеристик виконання фізичних вправ у практиці ФВ вже більше 30 років застосовуються різноманітні технічні засоби термінової інформації. Їх ґрунтовний узагальнений аналіз зроблено Т.І.Суворовою, Б.П.Грейда (2004).

Мета поточного педагогічного контролю – оцінка поточного стану організму людини, який є наслідком фізичних навантажень в серії занять. Оцінка кумулятивних зрушень у стані осіб, що займаються може проводитися як по абсолютним, так і відносним показникам. Останні передбачають облік і оцінки приросту показників у відповідності із вихідними у %.

Етапний контроль у практиці ФВ називають підсумковим. Операції етапного контролю включають в себе:

6) аналіз даних оперативного контролю;

7) тестування показників, які свідчать про стан особи, що займається, рівень її тренованості по закінченню певного етапу занять;

8) співвідношення отриманих даних із результатами попереднього контролю;

9) заключення про ефективність програми впродовж циклу;

10) прийняття рішення про корекцію програми занять у новому циклі.

В системі поточного, етапного контролю необхідно дотримуватись метрологічних вимог, які передбачають стандартність вимірювання і умов тестування.

У самоконтролі застосовуються методи самооцінки фізичного стану, контролю адекватності і інтенсивності фізичних навантажень, оцінки ефективності занять. І групу методів вивчають оздоровча ФК, медико-біологічні дисципліни. На жаль, майже невідомими для студентів такі тести визначення фізичної підготовленості осіб зрілого віку як тест університету Ювяскюля (Фінляндія) і тест К.Царда. Під час контролю адекватності і інтенсивності фізичного навантаження крім аналізу об’єктивних показників можна скористатися формулою Л.Я.Іващенко (1988) і порівняти отримані дані із фактичною ЧСС під час виконання фізичних вправ. Самоконтроль ефективності занять включає аналіз суб’єктивних і об’єктивних показників, які фіксуються в щоденнику самоконтролю.

1. Особливості попереднього контролю в процесі фізичного виховання студентів.

Мета первинного контролю - оцінити стан і рівень здоров’я для вирішення питан­ня про допуск до занять фізичниии вправами, визначення раціональних засобів оздоровлення.

Завдання полягають у визначенні:

• стану і рівня здоров 'я,

• морфофункцінального статусу тих, хто займається, і ступеня його відхилен­ня від належних значень;

• фізичної працездатності й підготовленості, ступеня їх відхилення від належних значень;

• раціональних параметрів оздоровчих занять, рухової активності

Регламентація навантажень відбувається на основі визначення рівня фі­зичного стану.

Поглиблені методи дослідження проводяться в лабораторних умовах у разі застосування навантажень субмаксимальної і максимальної інтенсивнос­ті, шо дозволяють виявити адаптаційні спроможності організму, функціо­нальні резерви серцево-судинної і дихальної систем, оцінити фізичну праце­здатність. Проте проведення таких досліджень — процес трудомісткий, вима­гає персоналу високої кваліфікації, відповідної апаратури (велоергометр, тредміл, електрокардіограф, газоаналізатор). Дослідження забирають багато часу (30—60 хв на 1 людину) і можуть здійснюватися тільки в медичних уста­новах. У зв’язку з цим такі методи неприйнятні для масових обстежень. Для цього більш придатні експрес методи діагностики фізичного ста­ну, котрі мають меншу інформативність і точність, ніж поглиблені. Найменшою точністю характеризуються методи, які прогнозують рівень фізичного стану за результатами анкетного опитування (наприклад, Контрекс-1).

Методи визначення фізичного стану:

1. Поглиблені лабораторні дослідження (велоергометрія, степергометрія, тесту­вання на Тредмілі — доріжка, що біжить);

2. Експрес-методи (прискорені):

• анкетні;

• прогнозування рівня фізичного стану за морфофункціональниии показниками, що вимірюються у стані спокою;

• ізольовані рухові тести;

• комплексні тести.

Прогнозування рівня фізичного стану відбувається на основі взає­мозв’язку між рівнями фізичної працездатності, МСК і морфофункціональними показниками, шо вимірюються у стані спокою.

Ізольовані рухові тести передбачають за результатом рухового тесту (тести Купера: 12-хвилинний; 1,5-мильний; 10-хвилинний біговий тест Хольмана) визначення рівня фізичного стану. Розроблено градації результа­тів тесту відповідно до рівнів фізичного стану. Технологія оцінки рівня фі­зичного стану за допомогою комплексних тестів аналогічна. До комплек­сних тестів відносять систему Контрекс-2, тести Бойкера—Ріхтера, системи Г. Апанасенка, Л. Івашенко.

Оцінка рівня фізичного стану проводиться:

• діагностичною метою;

• для визначення раціональних рівнів фізичних навантажень, оптималь­ного рухового режиму;

• з метою оцінки ефективності оздоровчих заходів (якшо рівень зростає— це позитивний ефект; не змінюється — ефект відсутній: знижується — негативний ефект);

• для підвищення мотивації до занять фізичною культурою.

Результати первинного лікарсько-педагогічного контролю служать ос­новою для визначення раціональних параметрів оздоровчих занять: спрямо­ваності, інтенсивності, обсягу. Розроблено таблиці, номограми, шо полег­шують їх визначення.

За результатами тестування встановлюють рівень фізичного стану. Як

правило, виділяють 5 рівнів фізичного стану:

- низький;

- нижче середнього:

- середній;

- више середнього; високий.

Низький і нижче середнього рівні фізичного стану характеризуються

сукупністю і високим відображенням факторів ризику розвитку серцево-су­динних захворювань, а саме: надмірна маса тіла (як правило, більше 30 %); артеріальний тиск крові — на верхній межі норми або перевищує її, фізич­на працездатність знижена порівняно з належною більше ніж на 40 %; ру­хові якості — більше ніж на 30 %. Стан здоров'я знаходиться на межі нор­ми і патології. Такі люди схильні до частих застудних захворювань, у них висока стомлюваність, уповільнені впрацьовування і відновлювальні процеси.

Зі середнього рівня фізичного стену показники фізичної працездатнос­ті та підготовленосгі відповідають середньовіковим значенням. Функціональні показники не відхиляються від нормативів. Фізична нрацездатність і підготовленість нижчі належних значень на 10—30 %. Ризик розвитку сер­цево-судинних захворювань мінімальний, у окремих людей — видимий.

Високий і више середнього рівні фізичного стану спостерігаються лише у тренованих людей. У них відсутній ризик розвитку серцево-судинних

захворювань. Рівень функціональних резервів, фізичної працездатності відповідає або виший належних значень. Адаптація до фізичних навантажень

задовільна. показники захворюваності — низькі, стан здоров'я — стабіль­ний Характерно, що люди з високим рівнем фізичного стану навіть у віці старше 50 років часто досягають результатів у рухових тестах, які відповідають рівню 30-літніх.

1. Особливості оперативного контролю в процесі фізичного виховання студентів.

Оперативний (терміновий) лікарсько-педагогічний контроль прово­диться під час або відразу після заняття для оцінки інтенсивності й адекватності (відповідності) навантаження функціональним спроможностям організм. При їх появі навантаження слід зменшити, а потім і зовсім припинити, прийняти препарати судинорозширювальної дії і звернутися до лікаря. Ці явища пов'язані з гіпоксією міокарда внаслідок порушення кровообігу.

Якщо навантаження перевищують функціональні спроможності, виникають спеціальні субєктивні ознаки. Симптоми, що свідчать про порушення діяльності серця під час виконання фізичних вправ:

- біль і відчуття тиску за грудиною;

- біль, який віддає у ліву руку та під ліву лопатку;

- дискомфорт у ділянці шлунку;

- задишка;

- короткочасна втрата свідомості;

Про різку зміну артеріального тиску крові під час виконання фізичних вправ свідчать такі симптоми біль і відчуття важкості у ділянці потилиці або скроневій ділянці, шум у вухах, нудота, блювання, запаморочення, носова

кровотеча.

Окрім того, існують візуальні ознаки неадекватності навантажень:

• різке почервоніння або збліднення шкірних покривів обличчя;

• поява "швейного” поту (тобто поява потовиділення під час наванта­ження низької інтенсивності, коли організм ше не розігрівся);

• синюшність губ.

До об’єктивних ознак неадекватності фізичних навантажень належать

(Пирогова та ін. 1986):

• підвищення систолічного артеріального тиску крові до 220 мм рт. ст.,

• діастулічного — до 120 мм рт. ст.;

• порушення серцевого ритму (часті екстрасистоли, 1:10; пароксимальна тахикардія, тріпотіння передсердь, ранні або групові екстрасистоли);

• “горизонтальне" або "дугоподібне" змінення сегмента SТ униз від ізо електричної лінії на 0,2 мВ і більше;

• підйом сегмента SТ біль­ше 0,2 мВ, який супроводжу­ється дискордантним зміщен­ням униз у протилежних відведеннях;

• виражені порушення внутрішньошлуночкової та пе­редсердно- шлуночкової про­відності;

• зменшення амплітуди зубця R не менше ніж на 50 % його значення у спокої;

• інверсія або реверсія зуб­ця Т зі збільшенням його ам­плітуди більше ніж у 3 рази по­рівняно з вихідною.

Максимальний пульс роз­раховують попередньо, до по­чатку занять.

Для оцінки інтенсивності фізичних навантажень у проце­сі занять фізичними вправами доцільно користуватися залеж­ністю між ЧСС та інтенсивніс­тю навантажень (виражених у %МСК), котра була визначена (Stephard 1969) і подана на номограмі.

Ефект буває трьох типів: позитивний, індиферентний (відсутність змін), негативний.

Критерії позитивних змін:

• покращання самопочуття, настрою, нормалізація сну, стійке бажання займатися фізичними вправами, зниження стомленості;

• зменшення днів непрацездатності, загострення хронічних захворю­вань, випадків гострих респіраторних захворювань;

• зміна факторів ризику серцево-судинних захворювань (нормалізація або зменшення маси тіла, нормалізація або зниження АТ, нормалізація лі­підного обміну, відмова від шкідливих звичок, підвищення рухової активності);

• зниження ЧСС у спокої після сну та при стандартному навантаженні;

• підвищення рівня фізичного стану з низького до нижче середнього, з нижче середнього — до середнього рівня фізичного стану і тл.;

• покращення результатів рухових тестів (збільшення дистанції за стан­дартний час, скорочення часу на подолання стандартної дистанції, змен­шення реакції ЧСС при виконанні стандартного навантаження).

1. Особливості поточного контролю в процесі фізичного виховання студентів.

Поточний контроль проводиться не частіше одного разу у 2—3 місяці, оскільки перехід до більш високого рівня фізичного стану під впливом адекватних наванта­жень на заняттях оздоровчого спрямування відбувається не раніше, ніж через 2 місяці після таких занять.

Особливе значення у процесі фізкультурно-оздоровчих занять надаєть­ся самоконтролю.

1. Особливості етапного контролю в процесі фізичного виховання студентів.

Етапний контроль у практиці ФВ називають підсумковим. Операції етапного контролю включають в себе:

11) аналіз даних оперативного контролю;

12) тестування показників, які свідчать про стан особи, що займається, рівень її тренованості по закінченню певного етапу занять;

13) співвідношення отриманих даних із результатами попереднього контролю;

14) заключення про ефективність програми впродовж циклу;

15) прийняття рішення про корекцію програми занять у новому циклі.

1. Самоконтроль у фізичному вихованні студентів.

Самоконтроль під час самостійних занять застосовується з метою оцінки:

• рівня фізичного стану;

• інтенсивності й адекватності засобів оздоровлення, що застосовуються:

• ефективності оздоровчих занять

Поряд із позитивними змінами у ряді випадків під час надмірного на­

вантаження можуть відмічатися ознаки псретренонаності. Найчастіше це відбувається у разі самостійних занять, які не контролюються. Тому не тіль­ки фахівці в галузі фізичної рекреації, але її самі особи, шо займаються, по­винні знати ці ознаки.

Симптоми перетренованості:

• зміна настрою, появи роздратованості або депресії;

• загальна апатія:

• втрата інтересу до занять фізичними вправами;

• стан загального стомлення, відчуття важкості в ногах;

• проблеми зі сном;

• зниження лібідо;

• головні болі;

• зниження рухових результатів;

• підвищення ЧСС у спокої;

• збільшення лімфовузлів;

• аменорея у жінок передклімактеричного віку;

• підвищена схильність до застудних захворювань, алергія.

Для профілактики перетренованості рекомендують:

• використовувати у заняттях навантаження, котрі за спрямованістю, інтенсив­ністю та обсягом відповідають індивідуальному рівню фізичного стану;

• збільшувати фізичне навантаження не більше ніж на 10% на тиждень;

• раціонально поєднувати навантаження і відпочинок протягом дня і тижня, не пе­ревантажувати себе у дні вільні від занять або роботи;

• проводити розминку перед початком занять;

• навчитися правильно оцінювати свої суб'єктивні відчуття

Найбільш типові причини перетренованості в процесі самостійних за­нять фізичними вправами:

• швидке збільшення рівня фізичної активності і недостатній період відпочинку;

• інтенсивні тренувальні заняття більше 3 разів на тиждень;

• невідповідність навантажень умовам, в яких проводяться заняття;

• неправильна техніка рухів;

• наявність стресів;

• проблеми з екіпіровкою (наприклад, розношене взуття);

• хворобливі відчуття у суглобах (зокрема, колінних — у тих, хто займаєгься ходьбою і бігом підтюпцем, і плечових — у тих, хто займається плаванням);

• тугорухливість і хворобливі відчуття в ділянках м'язів;

• запалення сухожилок і зв’язок.

1. Організація педагогічного контролю за фізичним вихованням студентів.

Фізичні вправи можуть допомогти уникнути ряду захворювань. Проте при неправильному дозуванні можуть сприяти їх розвитку. Педагогічний контроль покликаний встановити доцільність навантажень. Простий спосіб контролю власного здоров’я пропонували древні мудреці - по тому як особа тішиться ранку і весні. Проте сучасні люди вимагають від контролю більшої конкретності і інформативності.

Роль педагогічного контролю у фізичному вихованні полягає у:

* виявленні співвідношення педагогічно спрямованих впливів і ефектів;

* оцінюванні їх відповідності чи невідповідності запланованим результатам;

* є підставою для прийняття рішення (внесення коректив у планування).

Контроль у фізичному вихованні не обмежується обліком успішності, контролем фізичного стану, також передбачає вивчення факторів впливу, об’єкту і ефекту впливу.