Зміст та форми розвитку соціальної толерантності дітей старшого дошкільного віку в умовах інклюзивної освіти

Діти з особливими потребами є однією з найуразливіших категорій суспільства. Метою соціальної політики уряду України щодо дітей з особливими потребами є створення умов, за яких вони могли б користуватися тими самими правами й виконувати ті самі обов’язки, що й інші члени суспільства.

В дошкільних навчальних закладах виникають проблеми неготовності сприйняття,,таких” дітей у навчально-виховному процесі ні адміністрацією, ні педагогами дошкільного навчального закладу, а особливо нагальною стала потреба сприйняття їх самими вихованцями та батьками[43, c.47].

Для вирішення цієї проблеми ми поставили собі за мету розробити зміст та форми роботи, які б адаптували дітей з особливими потребами до умов звичайного освітнього закладу та водночас розвивали б у старших дошкільників таку соціальну якість, як толерантність.

Акцент у своїй роботі в першу чергу робимо на тому, що діти мають різні здібності (таким чином, покращується якість виховання всіх дітей, а не тільки вихованців з особливими потребами); діти з обмеженими можливостями повинні брати участь у всіляких заходах (спортивні змагання, вистави, конкурси, екскурсії, свята та розваги); індивідуальне дитяче навчання повинно підтримуватися спільною роботою педагогів, батьків і всіма тими, хто може надати таку підтримку.

Робота по розвитку соціальної толерантності дітей старшого дошкільного віку, яка проводилася в трьох напрямках: з педагогами, батьками та дітьми, спланована нами на один навчальний рік. На початку формувального експерименту була проведена насамперед пропедевтична робота з педагогами, які працюють з вихованцями експериментальної групи. У першу чергу ми сподівалися, що саме педагогічний колектив дошкільного закладу зможе забезпечити ту основу для проведення експерименту, яка створить всі необхідні умови для реалізації основного завдання: виховання толерантних взаємостосунків у дошкільників в умовах інклюзивної освіти.

Ми ознайомили педагогічний колектив зі змістом та формами нашої роботи, її структурою, обговорили її ефективність. За участю методиста ДНЗ та психолога було проведено ряд семінарів:,,Роль педагога у сприянні соціалізації дитини (дитини з особливими потребами) в умовах ДНЗ”,,,Програмові завдання щодо розвитку соціальної толерантності дитини за новою Базовою програмою розвитку дитини дошкільного віку,,Я у Світі” – І квартал;,,Роль родини в житті дитини”,,,Садок – наша спільна домівка”, тренінг,,Як учинити” – ІІ квартал;,,Вікові зміни у взаєминах з однолітками та їх урахування у виховному процесі”,,,Популярні та непопулярні діти”,,,Колектив і його роль у розвитку особистості” – ІІІ квартал) (Додаток А).

Таким чином, у ході роботи з педагогічним колективом були розширені знання з проблеми розвитку соціальної толерантності старших дошкільників в умовах інклюзивної освіти, проаналізовані форми та методи виховання толерантних взаємостосунків вихованців, набуті навики практичних умінь з організації відповідного навчально-виховного процесу шляхом налагодження толерантних, доброзичливих взаємостосунків та пошуку оптимальних методів і організаційних форм роботи з вихованцями. Цілком логічно було зроблено висновок про те, що ефективність процесу виховання не можлива без залучення до нього батьків вихованців.

Тому наступним завданням нашої роботи була співпраця із родинами дошкільнят. Ця діяльність передбачала педагогічну просвіту та її реалізацію у різних формах, а саме передбачала виконання таких завдань: розширити обізнаність батьків про поняття і характеристики,,толерантності” та налагодження їх конструктивної співпраця із педагогічним колективом дошкільного закладу з цього питання; сформувати усвідомлення важливості виховання вказаної якості у себе та в дітей, ознайомлення батьків з методами налагодження толерантних стосунків з дітьми (рис. 2.2).

Рис. 2.2 Напрями роботи з сім’єю, щодо розвитку соціальної толерантності старших дошкільників в умовах інклюзивної освіти

Так, із батьками впродовж року були проведені групові батьківські збори, на яких їх ознайомили з новою освітньою програмою розвитку дитини дошкільного віку,,Я у Світі”, з терміном,,інклюзивна освіта”, специфікою цієї освіти. За допомогою анкетування були вивчені соціальні запити батьків, стан психологічного комфорту дитини в сім’ї. Також велася просвітницька робота з батьками з даної проблеми: за допомогою наочно-інформаційного матеріалу (папки-пересувки:,,Десять заповідей для батьків”,,,Права дитини”; педагогічно-інформаційні стенди з соціальної тематики:,,Любов – найкращий засіб виховання”,,,Ремінь небезпеки”; інформація в куточках для батьків:,,Діти з особливими потребами: реалії сьогодення” та ін.), консультативна робота на теми:,,Уникнення конфліктних ситуацій у сім’ї”,,,Вчимося любити ближніх”,,,Справи дорослих і справи малят”. Протягом навчального року систематично проводилися дні відчинених дверей (,,День знань”,,,Осінь – радісна пора”), відвідування новорічних ранків, виставок дитячої творчості, відкритих занять, спільна робота батьків і дітей до тематичних конкурсів дитячої творчості:,,Новорічна листівка”,,,Родинне дерево”,,,Різдвяний вертеп”,,,Великодній сувенір”, акція милосердя,,Чарівна скринька віршованих побажань”.

Таким чином, усі ці заходи дали змогу об’єднати батьків, дітей, педагогів і проникнутися проблемою толерантного ставлення як до дітей з особливими потребами, так і навпаки, хворих дітей до здорових (Додаток В; Д; Е; Ж).

Наступний і основний напрям формувального експерименту був спрямований на роботу зі старшими дошкільниками. На основі оновленої Базової програми розвитку дитини дошкільного віку,,Я у світі” [3], програми,,Виховання толерантності та основ культури миру в дошкільників” В. Ашикова [2], програми,,У гармонії зі світом” розробленої творчим колективом ДНЗ № 15 м. Кривого Рогу, програми,,Моє довкілля” А. Богуш [9], Методичних розробок Н. Скрипник[55; 56] та рекомендацій Н. Гавриш [15] щодо сучасних занять у дошкільному закладі було підібрано ефективні зміст та форми роботи саме з дітьми старшої дошкільної групи.

Зміст та форми роботи з досліджуваної проблеми зображено схематично (рис. 2.3) і взято за оcнову для реалізації педагогічних умов виховання толерантних взаємостосунків дошкільнят в умовах інклюзивної освіти.

Рис. 2.3 Зміст та форми роботи з розвитку толерантних взаємостосунків у дітей старшого дошкільного віку

І етап – перцептивне накопичення знань та уявлень.

Для подолання недоліків формування толерантності у дітей старшого дошкільного віку в умовах інклюзивної освіти, які виявлені у ході констатувального дослідження знань та уявлень дітей з означеної теми, нами були сформульовані такі завдання на цьому етапі: формувати у дитини свідоме ставлення до самого себе, як до особистості, яка має свою гідність, права і обов’язки, свої переваги і недоліки; знайомити з різноманітністю с суспільства; знайомити дітей із різними моральними характеристиками та якостями людини, у тому числі з поняттями: терпимість, милосердя, доброзичливість;

Перше, на що була націлена наша робота – це формувати у дитини усвідомленого образу,,Я” та адекватної позитивної самооцінки, сприйняття самого себе як унікальної особистості, яка має свою гідність, права і обов’язки, характерні якості і почуття, певні переваги і недоліки у порівнянні з іншими.

Для цього ми використали тренінгові заняття, розроблені Н. І. Скрипник, за такими темами:,,Який ти? Розкажи про себе” (створення книги про себе),,,Яким я собі подобаюсь” (малювання ідеального образу,,Я”)?,,,Мої добрі вчинки” (ігрова вправа),,,Що я вмію, що я знаю, що я можу” (психологічне інтерв’ю),,,Яким я хочу бути” (гра-стратегія),,,Мої думки” (психологічна бесіда),,,Мій настрій: коли я буваю злий, веселий, щасливий, роздратований, жалісливий …?” (Робота з піктограмами),,,Складання родового дерева, власного герба” (арт-терапія)[56, c89].

Для ознайомлення дітей з різноманітністю суспільства було практиковано та рекомендовано вихователям ввести у план роботи раз на тиждень тематичні комплексні заняття за темами:,,Я особистість”,,,Моя сім’я”,,,Люди навколо нас”,,,Традиції”,,,Національність”,,,Релігія”,,,Культура”,,,Мир і війна”,,,Діти планети Земля”,,,Земля – наш спільний будинок”,,,Відстоюємо свої права”.

У ході роботи дітям давали поняття про різноманітність, спільність і багатонаціональність людського суспільства, яке живе на одній планеті. Навчали розуміти, поважати та сприймати культуру і традиції свого та інших народів, що живуть як на території нашої країни, так і за її межами. Знайомили з характерними елементами різних культур (мова, народна творчість, декоративно-прикладне мистецтво, народні ігри тощо). Стимулювалося бажання дитини пізнавати культуру свого народу (через казки, приказки, твори народного мистецтва) та виховувалося позитивне і шанобливе ставлення до культури інших народів (Додаток И).

Обовязково робиться підсумок, що виявляється всі ми різні і схожі одночасно, а об’єднує нас дитячий садок.

Наступне завдання з реалізації першого етапу роботи було ознайомлення дітей із різними моральними характеристиками та якостями людини, в тому числі з поняттями: терпимість, милосердя та доброзичливість. Психологічні дослідження І. Беха, А. Богуш, О. Запорожця, О. Кононко переконливо доводять, що ефективність бесід дорослого з дітьми залежить від наявності спільних інтересів, а також від важливості та цінності теми спільної розмови[5; 6; 9].

Відтак, ми практикували самостійно та запропонували вихователям приблизну тематику для бесід з дітьми кожного дня під час ранкового прийому чи на прогулянці:,,Давайте жити дружно”,,,Що робити, коли захворів товариш?”,,,Добро і зло”,,,Що робитимеш, коли тебе ображатимуть?”,,,Правила спілкування. Що таке ввічливість?”,,,Життя у дитячому садочку”,,,Що таке милосердя, доброзичливість?”,,,Добрі справи. Які вони?”,,,Мої обов’язки вдома”,,,Всі ми різні, але всі ми рівні, Кому і коли потрібна допомога?”,,,Лагідні та добрі слова”.

Вважаємо, що ці теми будуть цікаві для дітей і важливі для формування їх толерантного ставлення до навколишніх.

Такий системний підхід до організації педагогічного процесу дозволив активізувати інтерес дошкільника до себе, свого оточення, сім’ї та суспільства в цілому, а також закласти фундамент для реалізації другого етапу формувального експерименту.

ІІ етап – розвиток емоційно-чуттєвого досвіду та системи ціннісних орієнтирів.

У ході констатувального експерименту ми переконалися, що емоційно-чуттєва сфера дитини сформована найкраще у порівнянні з іншими компонентами, що зумовлено природною чутливістю дитини. Спостерігалася тенденція до розвитку егоїстичної емоційності дитини та невміння справедливо і адекватно оцінювати почуття і стани інших людей. Для подолання недоліків розвитку емоційно-чуттєвої та ціннісної сфери дитини з досліджуваної проблеми були визначені такі завдання: учити дитину розрізняти та оцінювати свої і чужі емоційні стани, почуття, співвідносити їх із вимогами дорослих; учити керувати своїми емоціями, проявляти справедливе та рівноправне ставлення до навколишніх.

У ході нашого експерименту основним, ми вважали, створення позитивної емоційної атмосфери в групі, що включала такі елементи: традиційні зустрічі і прощання дітей з усмішками, веселими репліками та запитаннями про час проведений вдома; обов’язкове дотримання низки правил доброзичливості та турботливості у стосунках між всіма фігурантами освітнього процесу; стимулювання добрих справ (у групі стояла скринька,,Добрих справ”, куди вкидали зірочку за кожну відповідну справу, а вкінці тижня підраховували результати); заборона на образливі слова (той, хто їх ненароком вживав, – мав спокутувати добрими справами); відсутність насильства і примусу; заборона покарання, яке містить елементи приниження і порівняння з іншими.

Робота з емоційно-ціннісного розвитку дітей була побудована на матеріалах близьких і зрозумілих дітям, пов’язаних з актуальними для них проблемами. Протягом дня у різних частинах режимних процесів проводились розвивальні, творчі, корекційно-профілактичні вправи та ігри:,,Чарівні будиночки”,,,Наші емоції”,,,Покажи свої почуття”,,,Чарівні окуляри” та ін. Їх мета: розвивати дитячу емоційність, вправляти у здійсненні адекватної самооцінки; тренувати уміння розрізняти різні емоційні стани; учити дітей виражати дружні почуття різними способами (усмішка, спокійна мова, лагідний погляд, відповідні жести та міміка). Паралельно знайомили дітей з проявом зовнішніх ознак образи, агресії, неприступності та методами уникнення негативних емоцій та агресії. Учили проявляти симпатію, співчуття інтерес та уважність один до одного.

Отже, використовуючи спеціально підібрані методи та прийоми ми формували і розвивали емоційно-чуттєву сферу дітей, здатність до емпатії та співчуття; уміння розрізняти свої і чужі емоції і почуття; терпимо зносити те, що не подобається; проявляти справедливе та рівноправне ставлення до навколишніх. Щоб закріпити отримані вміння необхідно створити умови для переходу від теоретичних знань і емоційних переживань, розуміння необхідності відповідних навиків взаємостосунків до реального використання і вправляння їх на практиці. Для цього був започаткований і проведений третій етап формувального експерименту.

ІІІ етап – формування навичків толерантних взаємостосунків.

Виявилося, що у вихованців найменше сформований мотиваційно-поведінковий компонент, який характеризувався відсутністю навиків толерантної взаємодії з навколишніми на основі конструктивності і доброзичливості. Вони не уміють дієво відгукуватися на проблемні ситуації, проте мають бажання допомагати, мотивом якого є природна доброзичливість та співчутливість дошкільників. Конструктивна взаємодія відбувалася переважно під контролем дорослих. Виявлена велика група дітей з низьким рівнем уміння стримувати свої емоції. Низький рівень сформованих у дітей навиків толерантних взаємостосунків у колективі на констатувальному етапі дослідження та ряд недоліків у мотивації цих стосунків визначили такі завдання: навчати дітей правилам культурного відстоювання своїх позицій на засадах доброзичливості та терпимості; формувати здатність відгукуватися на страждання, неприємності інших та прагнення допомагати їм.

Щоб реалізувати перше завдання третього етапу ми намагалися вихованцям прищеплювати базові соціальні навики: правила культурної взаємодії, уміння доброзичливо відстоювати свою позицію, думку, бажання, терпимо вислуховувати інших, навіть коли це не цікаво, тактовно, без образ критикувати чи хвалити інших.

Ми постійно звертати увагу на те, щоб діти вчилися керувати своїми емоціями, що є найважливішою умовою дружніх толерантних стосунків з оточуючими. Формувати ці уміння найкраще у процесі колективної активної взаємодії: в іграх, під час праці, музичної і художньої творчості, на фізичних заняттях. Ці види діяльності найбільше викликають прояв бурхливих почуттів.

Для формування стриманої і ввічливої взаємодії дитини з однолітками були перевірені на практиці ряд методів і вправ, які логічно впліталися в загальну освітню систему дошкільного закладу протягом дня у різних режимних моментах. Особливу увагу ми акцентували на деяких аспектах проведення вправлянь у розв’язанні проблемних ситуацій. Важливо не давати дітям наперед,,правильну” відповідь, а надати їм можливість зробити власний вибір чи прийняти рішення. Рекомендувалося не критикувати дитячий варіант, а намагатися оцінити його, як можливий варіант з певними наслідками. Це сприяло свідомому засвоєнню моральних норм, до яких дитина прийшла сама, а також формуванню впевненості у своїх можливостях.

Надзвичайно дійовими виявилися театралізовані вправи,,Прихід у гості”,,,Відвідини хворого”,,,Вітання з днем народження”,,,Новенький” тощо, мета яких навчити дітей вербальним та невербальним засобам спілкування.

Щоб закріпити здатність дітей приходити на допомогу нужденним проводились ряд вправ:,,Кошик співчуття”,,,Квітка милосердя”, творче завдання,,Допоможемо”.

Під час формування усвідомленої толерантної поведінки важливо навчити дітей конструктивно, безконфліктно взаємодіяти з однолітками і дорослими у різній діяльності. Дошкільник повинен узгоджувати свої цілі, інтереси з цілями та інтересами інших, поступатися,,своїм” заради,,колективного”, або ж навпаки мусить конструктивно і терпимо відстоювати свою позицію заради досягнення спільної мети. У цьому випадку багато залежить від ролі педагога, який має стати спрямовуючим зразком.

Важливість третього етапу роботи зумовлена тим, що необхідно було трансформувати зовнішню регуляцію дитячої поведінки на внутрішню. Одночасно зазначимо, що описані етапи були у діалектичному взаємозв’язку та доповнювали один одного. Це сприяло більш повній і ґрунтовній реалізації поставленої мети.

Таким чином, зміст та форми нашої роботи була скеровані в єдиному руслі: педагог – дитина – батьки.

Із педагогічних висновків щоденника спостережень за дітьми, на початку формувального етапу дослідження фіксували низький рівень комунікативних здібностей, ігрової діяльності, стосунків між дітьми. Діти спочатку з насторогою сприймали,,новеньких” (дітей з обмеженими можливостями), не приймали їх до гри, ображали, дражнили, штовхалися.,,Новенькі” діти відчували дискомфорт у групі, часто засмучувалися та з острахом дивилися на здорових дітей, не йшли на контакт. Але в процесі проведеної роботи приємно було спостерігати за змінами в поведінці дітей як здорових, так і з особливими потребами у позитивну сторону. Діти з типовим розвитком почали бачити у дітках з особливими потребами таких же самих дітей, як і вони самі, почали приймати їх до гри, більше спілкуватися з ними. Особливо це було помітно в театралізованій діяльності, де дітям з нетиповим розвитком призначали повноцінні ролі, за допомогою яких відбувалася їх самореалізація. Дуже приємно було спостерігати за ініціативою дітей з типовим розвитком – допомогти слабшому одягнутися, зав’язати шнурки на чоботях, підставити стілець, пропустити перших до групи, не штовхаючи, а навпаки, з повагою.