Розвиток українського образотворчого мистецтва у XVIII ст.

Так, як на розвиток українською культури мали сильний вплив Польща, частково Європа, та Росія, образотворче мистецтво України в XVIII ст. здійснює перехід від стародавніх руських і візантійських традицій до європейських: бароко, рококо, класицизм, романтизм. Також самобутнім явищем в українській та світовій культурі стало «козацьке бароко», яке об’єднало національний колорит і стиль бароко.

На початку XVIII ст. основними видами скульптури були іконостаси, а в малярстві – ікони. Одним з найкращих зразків іконописного живопису є Богородчанський іконостас, який виконав Іов Конзелевич на початку XVIII ст. Особливою рисою творів майстра було зображення біблейських героїв на фоні українських краєвидів. Також подібною рисою володіли ікони, написані майстрами полтавської малярської школи. Зображені на них святі жінки більше нагадують життєлюбних молодиць, ніж змучених біблейських праведниць.

Також доволі тривалий час з іконописом був портретний живопис, який виділяєтеся в окремий жанр – світський живопис.

Перехідну роль між іконописом і світським живописом займали так звані парсуни – портрети, виконані прийомами іконописної техніки. Заможні родини козацької старшини часто замовляли такі портрети. Видатними пам’ятками живопису є портрети Петра Могили та Богдана Хмельницького, що знаходяться в Києво-Печерській лаврі.

Важливу роль у розвитку національного образотворчого мистецтва відігравали мистецька школа при Києво-Печерській лаврі та Києво-Могилянська академія.

Багато талановитої української молоді навчалося та працювало в Петербурзькій академії мистецтв. Найвідомішими художниками того часу є Дмитро Левицький (родом з Києва), Володимир Боровиковський (родом із Миргорода), Антон Лосенко(родом із Глухова).

Творчість Левичького підняла портретне мистецтво Російської імперії до рівня європейських митців. Магнатська родина Воронцових вважала його за родинного майстра та добре платила за його портрети. Портрети шляхетних смолянок стали унікальною серією всього 18 століття, як і прижиттєвий портрет філософа Дені Дідро, що позував Левицькому.