Поняття, зміст і завдання організації праці.

Ефективність діяльності будь-якого підприємства чи органі­зації, особливо в ринкових умовах господарювання, значною мі­рою залежить від її організації праці, тобто від системи виробничих взаємозв'язків, працівників із засобами виробництва та між собою, що забезпечує певний порядок здійснення трудового процесу.

В економічній літературі зустрічається багато досить різноманіт­них визначень організації праці. Автори, зокрема, обґрунтовують по­няття організації праці як:

- системи взаємодії працівників один з одним та їх засобами ви­робництва в процесі трудової діяльності з метою досягнення певних намічених кінцевих результатів;

- сукупності процесів чи дій, що призводять до утворення і вдо­сконалення зв’язків між окремими частинами цілого;

- об'єднання людей, що разом реалізують певну програму або мету і діють на основі встановлених правил і процедур;

- спосіб приведення трудової діяльності людей до системи, що забезпечує досягнення максимально можливого корисного ефекту з урахуванням конкретних умов цієї діяльності та рівня відповідальності тощо.

При цьому розрізняють поняття «суспільна організація праці» (макроекономічна) та «організація праці на рівні підприємства» (мікроекономічна). Суспільна організація праці включає такі осно­вні елементи: відтворення робочої сили, форми та методи залучення людей до праці, розподіл суспільного продукту та кооперація праці в масштабах окремої держави (регіону, області). Основними завдан­нями організації праці на макроекономічному рівні є: регулювання економічних і соціальних витрат, забезпечення найефективнішого використання трудового потенціалу суспільства, оптимізація спів­відношення чисельності зайнятих в галузях матеріального і нематеріального виробництва, перерозподіл працівників між галузями і ра­ціональне розміщення ресурсів між регіонами країни і тлі.

На рівні підприємства або на мікроекономічному рівні основними завданнями організації праці є: удосконалення розподілу і кооперації праці в колективі; удосконалення організації та обслуговування ро­бочих місць; дослідження і впровадження новітніх прийомів і методів праці; удосконалення підбору, професійної підготовки і підвищен­ня кваліфікації кадрів; удосконалення нормування і стимулювання праці; поліпшення умов праці та психологічного клімату в трудових колективах працівників; раціоналізація режиму праці та відпочинку; дотримання трудової дисципліни і тлі.

Суспільство в кожен період свого розвитку має в своєму розпорядженні пев­ний сукупний фонд робочого часу (Ф_с), який залежить від чисельності потенці­йних працівників та встановленого законодавством річного фонду робочого часу одного працівника.

де Ч₁ - чисельність працівників, котрі не досягли працездатного віку, але пе­ріодично беруть участь в суспільному виробництві (учні середніх шкіл, ПТУ та ін. молодші 16 років);

N - кількість робочих днів в році;

Т - середня тривалість робочого дня, год.;

Ч₂ - працездатне населення в працездатному;

Ч₃ - особи пенсійного віку, які беруть участь у суспільному виробництві.